Постанова № 64126624, 16.01.2017, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

16.01.2017 справа №913/903/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів: за участю секретаря судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача:ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 ОСОБА_4 ОСОБА_5 представник за довіреністю №14-88 від 18.04.2014 р. ОСОБА_6 представник за довіреністю №17 від 20.10.2016 р. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київна рішення господарського суду Луганської областівід24.10.2016 р. у справі№913/903/16 (суддя Секірський А.В.) за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київдо Комунального підприємства «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», м.Сєвєродонецьк, Луганська областьпростягнення 11 992 724 грн. 59 коп.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Луганської області від 24.10.2016 р. по справі 913/903/16 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія» Нафтогаз України», м.Київ до Комунального підприємства «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», м.Сєвєродонецьк, Луганська область про стягнення 11 992 724 грн. 59 коп. задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства Сєвєродонецьктеплокомуненерго» м. Сєвєродонецьк, Луганська область на користь Публічного акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України», м.Київ пеню в розмірі 265 003 грн. 77 коп., 3% річних в розмірі 333 451 грн. 77 коп., інфляційні витрати в розмірі 3 241 529 грн. 34 коп. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 73 500 грн. 00 коп. В решті позову відмовлено.

Не погодившись з вищевказаним рішенням, позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія» Нафтогаз України», м.Київ звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №14-1729 від 14.11.2016 р. на рішення господарського суду Луганської області від 24.10.2016р. по справі №913/903/16.

Заявником скарги надано клопотання про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог скарги заявник посилається на те, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального та процесуального права України, а висновки господарського суду, не відповідають фактичним обставинам справи.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 23.11.2016р. визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Чернота Л.Ф., суддів Попков Д.О., Зубченко І.В.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 23.11.2016 р. було відновлено пропущений процесуальний строк на подання апеляційної скарги. Прийнято апеляційну скаргу у справі №913/903/16 до провадження. Справу призначено до розгляду на: 16.01.2017 р. на 11:15 год.

Розпорядженням керівника апарату суду № 78 від 13.01.17 р. по справі №913/903/16 у звязку з неможливістю розгляду справи суддею-членом колегії ОСОБА_7 через перебування у відпустці на дату слухання справи 16.01.2017 р. призначено повторний автоматизований розподіл справи №913/903/16.

Протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 13.01.2017 р. сформовано склад колегії : головуючий - Чернота Л.Ф., судді Стойка О.В., Зубченко І.В.

16.01.2017 р. через канцелярію Донецького апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, рішення господарського суду Луганської області залишити без змін. Судова колегія розглянула вищевказаний відзив та долучила до матеріалів справи.

Представник позивача у судовому засіданні 16.01.2017 р. підтримав вимоги апеляційної скарги, надав пояснення аналогічні, викладеним в апеляційній скарзі

Представник відповідача у судовому засіданні 16.01.2017 р. вважав рішення суду законним та обґрунтованим, тому просив залишити його без змін, апеляційну скаргу-без задоволення.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1,99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. А тому вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з`ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в матеріалах справи №913/903/16.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи та правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права України, колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Луганської області від 24.10.2016 р. відповідає вимогам чинного законодавства України, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 22 січня 2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ та Комунальним підприємством «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», м.Сєвєродонецьк, Луганська область укладений договір №2233/14-ТЕ-20 про купівлю-продаж природного газу, відповідно до п. 1.1 якого продавець (позивач) зобовязується передати у власність покупцю (відповідач) у 2014 році природний газ, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності. (п.1.2 договору)

Додатковою угодою №1 від 28.04.2014 до договору поставки природного газу № 2233/14- ТЕ-20 від 22.01.2014 було внесено зміни в п. 1.2 договору у звязку з чим п. 1.2 було викладено в наступній редакції: газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (а.с. 24).

Відповідно до п.2.1 продавець передає покупцю в період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року природний газ.

Додатковою угодою №2 від 28.04.2014 до договору поставки природного газу № 2233/14- ТЕ-20 від 22.01.2014 було внесено зміни в п. 2.1 договору у звязку з чим п. 1.2 було викладено в наступній редакції: продавець передає покупцеві з 01.01.2014 по 31.12.2014 газ обсягом до 27610,847 тис. куб. м. Крім того, сторонами було внесено зміни в п. 5.5 договору у звязку з чим п. 5.5 було викладено в наступній редакції: загальна сума вартості природного газу за цим договором складається із сум вартості місячних поставок газу (а.с. 25).

Приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла обліку газу покупця.( п. 3.3 договору)

Розділом 5 договору сторони узгодили ціну газу. Відповідно до п. 5.2 договору, ціна за 1000 куб.м. газу становить 1091,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу.

До сплати за 1000 куб. м. природного газу 1091,00 грн., крім того ПДВ - 20%, всього з ПДВ 1309,20 грн.

Положеннями п.6.1 договору передбачено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Відповідно до п. 7.1 договору, за невиконання або неналежне виконання своїх зобовязань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором; п.7.2 у разі невиконання покупцем умов п. 6.1 цього договору, покупець у безспірному порядку зобовязується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ в період з січня-грудня 2014 року належним чином виконало умови даного договору, поставило природний газ відповідачеві за договором від 22.01.2014 №2233/14-ТЕ-20, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які містяться в матеріалах справи.

Відповідач, претензій та повідомлень про порушення зобовязань за договором до суду не надав.

Крім того, Комунальне підприємство «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», м.Сєвєродонецьк, Луганська область свої обовязки за договором щодо своєчасної та повної сплати вартості поставленого природного газу виконало з порушенням строків встановлених в договорі, внаслідок чого позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню за порушення строків оплати поставленого газу у розмірі 3 501 698,40 грн.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у сумі 555 096,97 грн. та інфляційні нарахування на суму боргу у сумі 7 935 929,22 грн., відповідно до розрахунків позивача наявними в матеріалах справи.

З матеріалів справи вбачається, що 13.10.2014 за №1964, 10.09.2015 за №1856, та 08.10.2015 за №2059 між сторонами у справі, Головним управлінням Державної казначейської служби України у Луганської області, Департаментом фінансів Луганської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Сєвєродонецької міської ради, Управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради укладено спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання відповідно до вимог Постанови КМУ України від 11.01.2005р. № 20 Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам з надання пільг, субсидій та компенсацій.

Крім того, 13.10.2014 за №735/30 та 22.12.2014 за №1549/30 між сторонами у справі, Територіальним органом Казначейства у Луганської області, Департаментом фінансів Луганської обласної державної адміністрації, Фінансовим управлінням Сєвєродонецької міської ради, Управлінням житлово-комунального господарства Сєвєродонецької міської ради укладено договори про організацію взаєморозрахунків з погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування відповідно до п.24 ст. 14 та п.2 ст. 16 Закону України Про державний бюджет України на 2014 рік та Постанови КМУ № 30 від 29.01.2014.

Організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до статті 16 Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік, було предметом цих договорів.

Положеннями пунктів 2.7 та 8 (відповідно) вказаних договорів про взаєморозрахунки передбачено, що відповідач перераховує на рахунок позивача кошти, для погашення заборгованості за спожитий природний газ згідно з договором купівлі-продажу природного газу № 2233/14-ТЕ-20 від 22.01.2014 за 2014 рік.

За змістом пункту 11 (пп. 2) договорів про організацію взаєморозрахунків сторони зобов'язалися не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений протягом січня - грудня 2014 року відповідно до договору купівлі- продажу природного газу.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу (далі - ПЕК), визначений Порядком перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам та надання пільг, субсидій та компенсацій (Постанова КМУ № 20 від 11.01.2005р.) держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов'язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Фактично, визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами ПЕК, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює цим самим характер регулювання відповідних правовідносин, що склались між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині зазнають імперативного регулюючого впливу держави, шляхом прийняття, зокрема, ЗУ "Про житлово-комунальні послуги". Закону про державний бюджет на відповідний рік, нормами яких передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій, та інших законодавчих актів, на виконання яких, у свою чергу, було прийнято підзаконні нормативні акти і, зокрема, згадану вище Постанову КМУ № 20 від 11.01.2005р.

Отже, незалежно від того, що правовідносини між сторонами виникли на підставі господарського договору, грошові зобов'язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачили сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Тому, при визначенні обсягу грошових зобов'язань, до яких слід застосовувати норми того чи іншого законодавства, суд виходить з величини компенсації, яку буде перераховано за рахунок державного бюджету.

З огляду на таке, оформлення та підписання документів, зокрема, таких як протоколи взаєморозрахунків, а в даному випадку - спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків, слід вважати лише елементами оформлення розрахунків за рахунок коштів субвенцій з державного бюджету, процедурою реалізації права, дотримання якої є передумовою безпосереднього виділення коштів та фактичних розрахунків за рахунок бюджетних коштів. Дані документи є вторинними та похідними від факту надання відповідних пільг та субсидій певним категоріям юридичних та фізичних осіб, оскільки правовідносини, що регулюються нормами відповідного законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного), виникають саме з моменту надання відповідних пільг та субсидій і з цього ж моменту виникає формальне право на отримання бюджетного відшкодування.

Отже, для застосування санкцій, передбачених підпунктом 7.2 договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків за порушення грошового зобовязання, встановлених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків, які діяли, та виконувалися сторонами, і відповідно до пункту 16 яких сторони засвідчили, що після виконання договорів вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі протокольного рішення від 13.10.2014 №1964 та договору від 13.10.2014 №735/30 відповідачем було проведено розрахунок за спожитий природний газ у січні 2014 року у сумі 3 780 972,00 грн.; на підставі договору від 22.12.2014 №1549/30 відповідачем було проведено розрахунок за спожитий природний газ у лютому 2014 року у сумі 2 550 410,00 грн.; на підставі протокольного рішення від 10.09.2015 №1856 та спільного протокольного рішення від 08.10.2015 №2059 відповідачем було проведено розрахунок за спожитий природний газ у грудні 2014 року у сумі 3 186 000,00 грн.

Отже, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений протягом січня, лютого, грудня 2014 року відповідно до договору купівлі- продажу природного газу.

Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ було зараховано відповідні суми в оплату за поставлений природний газ січня, лютого, грудня 2014 року, що підтверджується наданими позивачем розрахунками, але при нарахуванні пені, 3% річних та інфляційних витрат відповідна правова позиція не врахована.

Суд першої інстанції ретельно дослідив фактичні обставини справи та дійшов вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції з урахуванням положень ст.ст. 11, 525,526, 530, 610, 625 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, Господарського кодексу України, умов укладеного між сторонами договору №2233/14-ТЕ-20 від 22.01.2014р., встановлених обставин справи, дійшов вірного висновку про наявність правових підстав про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 555 096,97 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо помилкового розрахунку, а саме: при нарахуванні 3% річних позивачем не враховано день оплати за поставлений природний газ, а також не прийнято до уваги положення частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.

Також, не враховано погашення заборгованості за протокольними рішеннями та договорами про організацію взаєморозрахунків.

Господарський суд Луганської області, здійснивши перерахунок 3 % річних дійшов до вірного висновку, що стягненню підлягає сума 3% річних у розмірі 333 451,77 грн.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань у сумі 7 935 929,22 грн. апеляційний суд зазначає наступне.

Суд першої інстанції, здійснивши розрахунок інфляційних витрат, посилаючись на п. 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань», та на те, що позивачем було не враховано погашення заборгованості за протокольними рішеннями та договорами про організацію взаєморозрахунків, дійшов до висновку про стягнення на користь позивача інфляційних в загальній сумі 3 241 529, 34 грн. Судова колегія вважає такий висновок суду правомірним та обґрунтованим.

В силу ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою(штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

На підставі п.7.2 договору позивачем здійснено нарахування відповідачу пені у розмірі 3 501 698,40 грн.

Суд першої інстанції перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені встановив, що при нарахуванні пені за зобовязаннями січня 2014 року, позивачем не взято до уваги погашення заборгованості на підставі протокольного рішення від 13.10.2014 №1964 та договору від 13.10.2014 №735/30 у сумі 3 780 972,00 грн.

Отже, нарахування пені повинно здійснюватися на суму боргу 2 809 894,29 грн. без врахування погашеної суми за протокольного рішення від 13.10.2014 №1964 та договору від 13.10.2014 №735/30 за період 15.02.2014 по 14.08.2014.

Перерахувавши заявлену до стягнення пеню, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що до стягнення підлягає пеня за зобовязаннями січня 2014 року за період 15.02.2014 по 14.08.2014 у сумі 250 888,92 грн.

При нарахуванні пені за зобовязаннями лютого 2014 року, позивачем не взято до уваги погашення заборгованості на підставі договору від 22.12.2014 №1549/30 у сумі 2 550 410,00 грн.

Нарахування пені повинно здійснюватися на суму боргу 2 682 317,08 грн. без врахування погашеної суми за договором від 22.12.2014 №1549/30 за період 15.03.2014 по 14.09.2014.

Перерахувавши заявлену до стягнення пеню, судом першої інстанції встановлено, що до стягнення підлягає пеня за зобовязаннями лютого 2014 року за період 15.03.2014 по 14.09.2014 у сумі 269 701,47 грн. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, вважає його правомірним та обґрунтованим.

Господарським судом правильно визначено, що пеня нарахована за зобовязаннями березня 2014 року за період з 15.04.2014 по 14.10.2014 нарахована вірно та складає 463 904,68 грн. Пеня нарахована за зобовязаннями квітня 2014 року за період з 15.05.2014 по 14.11.2014 нарахована вірно та складає 94 460,68 грн.

Нарахування пені позивачем за зобовязання за жовтня-грудня 2014 року, з врахуванням положень ст.ст.1, 2 ст.1 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств- виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси» (що діяла на момент звернення позивача до суду з даним позовом), як вірно зазначено судом першої інстанції повинно здійснюватися наступним чином.

Пеня за зобовязаннями жовтня 2014 року повинна нараховуватись з 15.11.2014 по 06.02.2015 р. та складати 71 837,02 грн.

Крім того, при нарахуванні пені за зобовязаннями листопада 2014 року позивачем також не прийнято до уваги положення частини 5 ст. 254 Цивільного кодексу України.

Отже, пеня за зобовязаннями листопада 2014 року повинна нараховуватись з 16.12.2014 по 06.02.2015 та складати 149 495,76 грн.

При нарахуванні пені за зобовязаннями грудня 2014 року, позивачем також не взято до уваги погашення заборгованості на підставі протокольного рішення від 10.09.2015 №1856 та спільного протокольного рішення від 08.10.2015 №2059 у сумі 3 186 000,00 грн.

З огляду на викладене, нарахування пені повинно здійснюватися на суму боргу 1 378 101,63 грн. без врахування погашеної суми на підставі протокольного рішення від 10.09.2015 №1856 та спільного протокольного рішення від 08.10.2015 №2059.

Перерахувавши заявлену до стягнення пеню, судом першої інстанції вірно встановлено, що до стягнення підлягає пеня за зобовязаннями грудня 2014 року за період 15.01.2015 по 06.02.2015 у сумі 24 730,32 грн.

Враховуючи викладене, загальна сума пені, яка підлягає задоволенню складає 1 325 018,85 грн.

До суду першої інстанції 19.09.2016р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого останнім було заявлено клопотання про зменшення пені на 90%.

Комунальне підприємство «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», м.Сєвєродонецьк, Луганська область обґрунтовує вищевказане клопотання тим, що знаходиться в зоні здійснення антитерористичної операції, збитковістю діяльності підприємства.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Господарський суд, враховуючи скрутне становище відповідача, специфіку діяльності підприємства відповідача, відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 80%, та стягнув з Комунального підприємства «Сєвєродонецьктеплокомуненерго», м.Сєвєродонецьк, Луганська область на користь позивача 265 003,77 грн. пені.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо того, що суд першої інстанції не врахував ступінь виконання зобовязання та майновий інтерес позивача колегія суддів відхиляє як такі, що не підтвердженні матеріалами справи, у звязку з тим, що суд частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення пені після того, як всебічно, повно і обєктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності.

Судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Луганської області від 24.10.2016 року у справі №913/903/16 ґрунтується на всебічному, повному та обєктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись статями 33, 34, 43, 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ на рішення господарського суду Луганської області від 24.10.2016 р. у справі №913/903/16 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 24.10.2016 р. у справі №913/903/16 без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.

Головуючий Л.Ф. Чернота

Судді І.В. Зубченко

ОСОБА_3

Надруковано: 5 прим.

1 - позивачу

1 - відповідачу

1 - у ДАГС

1- у справу

1 - ГСЛО