Рішення № 64125510, 17.01.2017, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.01.2017 Справа № 904/11581/16

За позовом Державного підприємства "Криворізький експертно-технічний центр Держпраці", м. Кривий Ріг

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСКО РЕСУРСИ", м. Дніпро

про стягнення 151 701,59 грн.

Суддя Петренко Н.Е.

секретар судового засідання Шевцова В.В.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1, представник за довіреністю № 13.16 від 26.02.2016р.

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Державне підприємство "Криворізький експертно-технічний центр Держпраці" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСКО РЕСУРСИ" (далі - відповідач) про стягнення 151 701,59 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору № 0376/д від 14.02.2015 року, в частині розрахунків за надані послуги.

Ухвалою господарського суду від 13.12.2016 року порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву та призначено справу до розгляду в засіданні на 17.01.2017.

17.01.2017 повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позов та інші витребувані документи до суду не надав. Жодних пояснень щодо причини неявки або інших клопотань до господарського суду не надходило. Про день, час та місце розгляду справи відповідач повідомлений належним чином, що підтверджує повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 38).

Враховуючи зазначене, господарський суд прийшов до висновку про те, що повноважний представник відповідача у судове засідання не з'явився та не подав відзив на позов та інші витребувані судом документи без поважних причин, у зв'язку з чим суд вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні без участі повноважного представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Повноважний представник позивача у судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити їх у повному обсязі. Крім того, повноважний представник позивача надав для огляду суду всі оригінали первинних документів на підставі яких виник спір, а для долучення до матеріалів справи витребувані судом документи.

У судовому засіданні 17.01.2017 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, згідно зі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, подані документи та заслухавши пояснення повноважного представника позивача, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

14.02.2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 0376/Д (далі - Договір), відповідно до умов п. 1.1. якого, позивач зобов'язується за замовленням згідно поданої заявки виконати, а відповідач прийняти та оплатити наступні роботи з експертного обстеження (ЕО) та позачергового технічного огляду (ПТО) обладнання у 2015 році (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього Договору.

За приписами п. 2.1. Договору, вартість робіт на момент укладання договору складає 116 400,00 грн.

Відповідно до п. 2.2. Договору, оплата виконаних робіт здійснюється відповідачем протягом 30 календарних днів з дня підписання акту виконаних робіт шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача. Позивач зобов'язаний надати відповідачу рахунок та податкову накладну, оформлену відповідно до вимог чинного законодавства.

У п. 3.1. Договору зазначено про те, що по закінченню виконання робіт сторони складають акт виконаних робіт, який відповідач зобов'язаний підписати та повернути позивачу протягом 3 банківських днів з дня його одержання, або в такий самий строк надати письмову обґрунтовану відмову з переліком недоліків, що підлягають усуненню. У випадку прийняття позивачем обґрунтованої відмови відповідача, недоліки усуваються за рахунок позивача протягом строку, додатково узгодженого сторонами.

Якщо відповідач протягом строку зазначеного у п. 3.1. Договору не повернув позивачу підписаний акт виконаних робіт або не надав обґрунтовану відмову від підписання акту з переліком недоліків, то акт виконаних робіт вважається таким, що повністю погоджений і затверджений відповідачем без претензій, а роботи - виконані належним чином та прийняті відповідачем у повному обсязі, що є підставою для їх оплати відповідно до умов Договору (п.3.2. Договору).

За невиконання обов'язків згідно договору позивач та відповідач несуть відповідальність у відповідності з чинним законодавством України (п. 4.1. Договору).

Пунктом 6.2. Договору передбачено, що Договір укладено на термін: з моменту підписання до 31.12.2015 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

Як зазначає позивач, останній належним чином виконав свої зобов'язання за вищевказаним Договором, що підтверджується Актами прийому-здачі робіт на загальну суму 116 400,00 грн. Але, відповідачем, в порушення умов п. 2.2. Договору, оплата за надані послуги не здійснена, у зв'язку з чим у відповідача виникла перед позивачем прострочена заборгованість у розмірі 116 400,00 грн.

З метою досудового врегулювання спору, позивачем були направлені на адресу відповідача претензії за вих. № 3785/01 від 07.12.2015 року та за вих. № 2383/01 від 26.08.2016 року, з вимогою сплатити заборгованість. Вказані претензії відповідач отримав 21.12.2015 року та 02.09.2016 року, що підтверджують повідомлення про вручення поштового відправлення. Відповідач вимоги позивача залишив без задоволення та відповіді, у зв'язку з чим позивач був вимушений звернутися з позовом до суду.

За неналежне виконання відповідачем свого обов'язку щодо вчасного та повного розрахунку, позивачем на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України були нараховані інфляційні втрати у розмірі 35 301,59 грн.

Враховуючи вищевикладене, позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги у розмірі 116 400,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 35 301,59 грн., всього 151701,59 грн.

В свою чергу, відповідач доказів належного виконання своїх зобов'язань по вищезазначеному Договору на момент розгляду спору до господарського суду не надав. Крім того, відповідач не скористався наданим йому правом на судовий захист, наведених позивачем обставин не спростував.

Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, оцінивши надані докази в їх сукупності, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Приймаючи рішення господарський суд виходив із наступного.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України).

Положеннями ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Як зазначено у ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно із положенням ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. ст. 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України, умови укладеного між сторонами Договору та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за надані послуги у розмірі 116 400,00 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки:

- Дослідивши оригінали наданих позивачем до господарського суду документів у розумінні ст. 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за вищезазначеним Договором. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов Договору, відповідачем господарському суду надано не було.

- Відповідач прийняв надані позивачем послуги без будь-яких претензій та зауважень, що підтверджують Акти прийому-здачі робіт.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Господарський суд вважає за необхідне зазначити про те, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

На підставі вищевказаної норми закону, позивачем були нараховані інфляційні втрати у розмірі 35 301,59 грн.

Розрахунок інфляційних втрат судом перевірений та визнаний таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки зобовязання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються апеляційним судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Пленум Вищого господарського суду України у п. 9 постанови від 17.05.2011 року № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", роз'яснив, що у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Аналогічна правова позиція підтримана постановою Вищого господарського суду України від 24.12.2014р. по справі № 904/9428/13, недотримання якої стало підставою скасування постанови Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 629, 901, 903 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 193, 218 Господарського кодексу України, ст. ст. 4, 28, 32-34, 43, 44, 49, 75, 82-84, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПРОСКО РЕСУРСИ" (49044, м.Дніпро, вул. Рогольова, буд. 21-А, код ЄДРПОУ 35202094) на користь Державного підприємства "Криворізький експертно-технічний центр Держпраці" (50063, м. Кривий Ріг, вул. Коротченка, буд. 1к, код ЄДРПОУ 31223828) заборгованість за надані послуги у розмірі 116 400,00 грн. (сто шістнадцять тисяч чотириста грн. 00 коп.), інфляційні втрати у розмірі 35 301,59 грн. (тридцять п'ять тисяч триста одна грн. 59 коп.), витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 275,52 грн. (дві тисячі двісті сімдесят п'ять грн. 52 коп.).

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Повне рішення складено 18.01.2017 року

Суддя ОСОБА_2