Ухвала суду № 64123819, 17.01.2017, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Галатіна О.О.

Суддя-доповідач - Блохін А.А.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року справа №805/3139/16-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів : головуючого судді Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., при секретарі судового засідання Святодух О.Б., за участю представника позивача Фісінчука С.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року у справі № 805/3139/16-а за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2016року за №0000024000/3394/28-03-40, №0000014000/3395/28-03-40,-

ВСТАНОВИВ :

08 вересня 2016 року позивач, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2016року за №0000024000/3394/28-03-40, №0000014000/3395/28-03-40.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 22.02.2016року по 09.03.2016року СДПІ з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питанння своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Хеджер груп" за вересень - грудень 2015року, за результатами вказаної перевірки податковим органом було складено акт перевірки від 14.03.2016р. за №81/28-03-40-03361135.

Згідно висновків атку перевірки встановлені порушення п.п.14.1.36, п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень - грудень 2015року на суму 9 045 773,30грн., п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, та сплачується до державного бюджету за вересень-грудень 2015року на суму 6 675 805грн., п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень - грудень 2015року на суму 10 677 177грн.

За висновками акту перевірки податковим органом винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 04.04.2016року за №0000024000/3394/28-03-40, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень-листопад 2015року в розмірі 3 971 209грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 397 121грн., від 04.04.2016року за №0000014000/3395/28-03-40, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6 675 805грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 1 668 951грн.

Позивач не погодився з даними висновками та податковими повідомленнями-рішеннями податкового органу, вважає, що письмові докази у вигляді первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій з контрагентом - постачальником ТОВ "Хеджер груп" спростовують висновки податкового органу стосовно безпідставного документального оформлення нереальних (безтоварних) операцій з придбання продукції.

З огляду на зазначене, вважає доводи податкового органу, без відповідних доказів, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом тільки припущенням контролюючого органу, яке не грунтується на фактичних обставинах справи.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року у справі № 805/3139/16-а позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС від 04.04.2016року за №0000024000/3394/28-03-40, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень-листопад 2015року в розмірі 3 971 209грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 397 121грн. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС від 04.04.2016року за №0000014000/3395/28-03-40, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6 675 805грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 1 668 951грн.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду та відмовити у задоволенні позову. На обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позивачем не надано до перевірки документи, що засвідчують якість і комплектність ТМЦ, що поставляється (сертифікати, посвідчення якості ТУ, тощо), наявність яких має бути у підприємства, а також вид основної діяльності платника не відповідає економічному змісту здійснюваної господарської діяльності. Також в апеляційній скарзі відповідач зазначив про відсутність економічного ефекту під час здійснення спірних господарських операцій.

Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, наголошуючи на законності постанови суду першої інстанції.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, проте своїм правом бути присутнім в судовому засіданні не скористався. Відповідно до вимог ч.1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Позивач, Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз", зареєстрований в якості юридичної особи 08.09.1994року (87515, м. Маріуполь, вул. Миколаївська, буд.16), зареєстрований платником податку на додану вартість з 16.07.1997року.

Відповідач, Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС, є юридичною особою та у відповідності до норм Податкового кодексу України є органом державної влади, уповноваженим здійснювати функцію контролю за своєчасністю, достовірністю,повнотою нарахування і сплати податків та зборів, установлених цим Кодексом, а також перевіряти достовірність цих документів щодо правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків та зборів.

Встановлено, що з 22.02.2016 року по 09.03.2016 року СДПІ з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС було проведено виїзну позапланову перевірку позивача з питанння своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Хеджер груп" за вересень - грудень 2015року, за результатами вказаної перевірки податковим органом було складено акт перевірки від 14.03.2016р. за №81/28-03-40-03361135.

Згідно висновків атку перевірки встановлені порушення п.п.14.1.36, п.п.14.1.231 п.14.1 ст.14, п.198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, в результаті чого завищено суму податкового кредиту з податку на додану вартість за вересень - грудень 2015року на суму 9 045 773,30грн., п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, що призвело до заниження суми податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню за підсумками поточного звітного (податкового) періоду з урахуванням залишку від'ємного значення попереднього звітного (податкового) періоду, та сплачується до державного бюджету за вересень-грудень 2015року на суму 6 675 805грн., п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами та доповненнями, що призвело до завищення суми від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду за вересень - грудень 2015року на суму 10 677 177грн.

За висновками акту перевірки податковим органом винесені спірні податкові повідомлення-рішення від 04.04.2016року за №0000024000/3394/28-03-40, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за вересень-листопад 2015 року в розмірі 3 971 209грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 397 121 грн., від 04.04.2016 року за №0000014000/3395/28-03-40, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 6 675 805 грн. та нараховані штрафні санкції в розмірі 1 668 951грн.

Встановлено, що 15 вересня 2016 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хеджер Груп" як постачальником, укладений договір №1509М/2015 поставки ТМЦ, а саме, шроту соняшникого, з урахуванням специфікацій до договору та додаткової угоди (т.1 арк.с.123-133).

Згідно з умовами договору позивачем були отримані видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передання (т.1 арк.с.135-139, 148-152, 170-177, 181-183, 190-192, 197-199) на загальну суму 6 618 346,37грн., в тому числі ПДВ в розмірі 1 103 057,73грн.

Також, 15 вересня 2016 року між позивачем як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Хеджер Груп" як постачальником, укладений договір №1509М-1/2015 поставки ТМЦ, а саме, олії соняшникової, нерафінованої невимороженої (пресової), з урахуванням специфікацій до договору та додаткової угоди (т.1 арк.с.201-215).

Згідно з умовами договору позивачем були отримані видаткові накладні, податкові накладні, акти приймання-передання (т.1 арк.с.216-228, 237-244, т.2 арк.с.9-17) на загальну суму 48 283 440грн., в тому числі ПДВ в розмірі 8 047 240грн.

Розрахунки між сторонами за правочинами проводились в безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та не заперечується даними акту перевірки.

Окрім іншого, позивачем надано суду акт позапланової інвентаризації залишків олії соняшникової, що знаходиться на відповідальному зберіганні від 01.03.2016року за договором від 30.09.2015року за №15/3009-1, укладеному між позивачем та ТОВ "Агроальянс Груп" (зберігач) про зберігання шроту соняшникого та олії соняшникової нерафінованої пресової.

В якості доказів використання придбаних у ТОВ " Хеджер Груп " ТМЦ в своїй господарській діяльності, позивачем надані зовнішньоекономічні контракти з контрагентами ТОВ "Росбелтрейд", ТОВ "РосБелПолоцкАгро", ПТУП "Белспецресурс", СТОВ "РосБелагросоюз", Lauffer international, Slu (Андора) та вантажно - митні декларації до вищезазначених контрактів, що підтверджують подальшу реалізацію придбаних ТМЦ.

Суд першої інстанції дослідивши надані позивачем докази у тому числі і податкові накладні, на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит у перевіряємому періоді дійшов висновку, що вони оформлені згідно з нормами статті 201 Податкового кодексу України та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №957 від 22.09.2014 року.

Суми податку на додану вартість по вказаним податковим накладним було включено до складу податкового кредиту у відповідних податкових періодах та відображено у реєстрі отриманих податкових накладних за вказаний період, що не заперечується актом перевірки.

Задовольняючи позовні виоги суд першої інстанції своє рішення мотивував наступним.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п.п. 16.1.2 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків та зборів.

Згідно з п.п. 16.1.3 п. 16.1 ст. 16 Податкового Кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до п.46.1 ст. 46 Податкового Кодексу України податкова декларація, розрахунок (далі - податкова декларація) - документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках,визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов'язання,чи документ, що свідчить про суми доходу,нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV із змінами та доповненнями (далі Закону № 996- ХІV) встановлено, що дії цього Закону № 996- ХІV поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Статтею 3 Закону № 996-ХІV встановлено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Згідно ст.1 Закону № 996- ХІV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 4 Закону № 996-ХІV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (далі Положення № 88).

Згідно з п.2.4 ст. 2 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.1 ст.2 Положення № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Статтею 9 Закону № 996-XIV передбачено, що "…підставою для відображення в бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.…".

Відповідно до статті 8 розділу ІІІ Закону 996-XIV, бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації. Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пункт 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлює, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Разом з тим, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють Платника податків про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу (п.201.6 ст.201 Податкового кодексу України, в редакції, що була чинна на момент здійснення спірних правовідносин).

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Згідно п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змiн майнового стану платника податкiв як обов'язкова ознака господарської операцiї кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Суд першої інстанції вказав, на те, що відповідачем не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагентів позивача. Під час перевірки позивача відповідачем не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами - постачальниками.

Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість, фактично здійснений і підтверджений складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування бухгалтерського та податкового обліку платника податків.

З огляду на принцип персональної відповідальності платника податку, право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

Відповідно до статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер. Законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов'язаннями іншої юридичної особи, в тому числі за податковими зобов'язаннями.

Таким чином, недотримання контрагентами позивача податкової дисципліни (що відповідачем суду не доведено) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Судом першої інстанції також враховано рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Частиною 4 ст.70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Апелянт зазначив, що вид основної діяльності платника не відповідає економічному змісту здійснюваної господарської діяльності підприємства.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до Розділу 3 Статуту позивач, зокрема, здійснює всі види діяльності, які не заборонені законодавством України (п.3.3 Статуту).

Згідно довідки з Управління статистики у м. Маріуполі серед видів діяльності за КВЕД здійснює діяльність " 46.33. Оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями, жирами".

З огляду на вищезазначене, вказані операції з купівлі товару за договорами поставки та подальшого продажу на експорт шроту та олії соняшникової є господарською діяльністю ПАТ «Маріупольгаз», що визначена статутними документами.

Щодо доводів апелянта про збитковість вищевказаних господарських операцій колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 188.1. ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Аналіз наведених законодавчих положень не дає підстави для висновку, що для платника податку, який здійснює операції з вивезення товарів за межі митної території України, при визначені вартості таких товарів треба враховувати податок на додану вартість, сплачений ним при придбанні такого товару, а інакше він позбавляється права на віднесення відповідних сум податку до податкового кредиту.

Крім того, положеннями п. 188.1 ст. 188 ПК України чітко зазначено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг (а операції з вивезення товарів за межі митної території України є такими, що оподатковуються за нульовою ставкою) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів, крім податку на додану вартість.

Судом першої інстанції встановлено, що сума придбаних ПАТ «Маріупольгаз» за період вересень - грудень 2015 р. у ТОВ «Хеджер груп» товарів, склала 28 924 266.48 грн. (без ПДВ), сума реалізації ПАТ «Маріупольгаз» на експорт склала 29 708 012.17 грн. за нульовою ставкою ПДВ. Тобто, реалізація товару на експорт не була збитковою для ПАТ «Маріупольгаз», а мала прибуток (29 708 012,17 грн. - 28 924 266,48 грн. = 783 745,69 грн.) 3 урахуванням витрат ПАТ «Маріупольгаз» на транспортування, налив, митне оформлення в сумі 10 197,62 грн. (підтверджується актами надання послуг від 26.11.2015 р., від 23.12.2015 р., актами здачі - приймання робіт від 31.10.2015 року, від 30.11.2015 року, актом виконання робіт/надання послуг від 28.10.2015 р„ копії яких є в матеріалах справи) та суми витрат на виплату заробітної плати - 46 854,02 грн. прибуток ПАТ «Маріупольгаз» складає 726 694.05 грн.

Таким чином, посилання апелянта на збитковість господарської діяльності ПАТ «Маріупольгаз» не відповідає фактичним обставинам справи. Положення Податкового кодексу України не встановлюють залежності права платника податків на включення до податкового кредиту відповідних сум податку на додану вартість від прибутковості господарської діяльності такого платника.

Щодо доводів апелянта в частині отримання ПАТ «Маріупольгаз» товару по специфікаціям №№2, З, 4, 5 до договору поставки №1509М/2015 від 15.09.2015 року без оформлення актів приймання-передачі, довіреності на отримання ТМЦ та відсутність сертифікатів якості на придбані товари.

Згідно ст. 179 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Згідно ч. ч. 1,2 ст. 9 Закону №996-ХІУ підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: - назву документа (форми); - дату і місце складання; - назву підприємства, від імені якого складено документ; - зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; -посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; - особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції».

Апелянтом не прийнято до уваги, що згідно умов договору поставки №1509М/2015 від 15.09.2015 року продукція ПАТ «Маріупольгаз» приймається по видатковій накладній, яка є первинним документом та за своїм змістом містить всю необхідну інформацію, то вказується в акті приймання-передачі продукції.

Пунктом 3.4. договору поставки №1509М/2015 від 15.09.2015 року визначено, що право власності на товар переходить до ПАТ «Маріупольгаз» після підписання видаткової накладної.

СДПІ не звернуло уваги на те, що на партії вказаної продукції є посвідчення про якість, фітосанітарні сертифікати та ветеринарні свідоцтва. Крім того, ні шрот соняшниковий, ні олія соняшникова не входить до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затверджений наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 року №28.

По справі № №21-1526а15 від 22 вересня 2015 року, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів не може бути підставою для висновків про відсутність господарської операції та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Наявні в матеріалах справи первинні документи свідчать про реальність господарських операцій між ПАТ «Маріупольгаз» та ТОВ «Хеджер груп» при придбанні товару та реальність господарських операцій між ПАТ «Маріупольгаз» та нерезидентами при експорті даного товару.

Таким чином, доводи апелянта, про відсутність реальності поставок товарів (робіт, послуг), які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності тощо, що може свідчити про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності як позивачем, так і його контрагентом - є тільки припущенням. Відповідачем не надано суду належних доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та контрагентом - постачальником за спірний період не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності.

З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статі 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтті 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийняте на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності прийнятого судом першої інстанції судового рішення.

Керуючись ст. 195 ч.1, ст. 198 ч.1 п.1, ст. 200, ст. 205 ч.1 п.1, ст. 206, ст. 212, ст. 254 ч.5 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року у справі № 805/3139/16-а- залишити без задоволення. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 01 листопада 2016 року у справі № 805/3139/16-а за позовом Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Маріупольгаз" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.04.2016року за №0000024000/3394/28-03-40, №0000014000/3395/28-03-40 - залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Повний текст ухвали виготовлено 18 січня 2017 року.

Головуючий А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

М.Г. Сухарьок