Ухвала суду № 64123602, 17.01.2017, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

17 січня 2017 рокусправа № 820/1602/16 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Шлай А.В.

суддів: Чабаненко С.В. Прокопчук Т.С. ,

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року у справі № 820/1602/16 за позовом ОСОБА_1 до Харківського апеляційного адміністративного суду, Державної судової адміністрації України про зобов'язання здійснити перерахунок та виплату заробітної плати ,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив зобов'язати Харківський апеляційний адміністративний суд, Державну судову адміністрацію України здійснити перерахунок його заробітної плати з 26.10.2014 року по 28.03.2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 144 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Законів України від 14.10.2014 року, №1697-VII «Про прокуратуру», а з 29.03.2015 року по 08.09.2015 року включно, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного згідно з абзацом 2 частини 1 статті 147 Закону України від 07.07.2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12.02.2015 року № 192-VIІІ «Про забезпечення права на справедливий суд», виплативши різницю в нарахованих сумах з урахуванням виплачених сум.

Заявою поданою до суду 13.06.2016 року, позивач доповнив позовні вимоги і просив також зобов'язати відповідачів здійснити перерахунок заробітної плати за період з 09.09.2015 року по 31.12.2015 року, виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з врахуванням фактично виплаченої заробітної плати.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити. Заявник апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції при вирішенні справи не врахував практику Європейського суду з прав людини та безпідставно керувався Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», які не передбачали бюджетних асигнувань для виконання вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд». Відмовляючи у задоволенні позову, суд фактично надав перевагу актам Кабінету Міністрів України перед Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд».

Позивач в апеляційній скарзі просив проводити апеляційний розгляд без його участі.

У судове засідання сторони, належним чином повідомлені про день, місце і час розгляду апеляційної скарги не прибули, позивач про причини неприбуття не повідомив.

Державна судова адміністрація України у поданих до суду письмових запереченнях на апеляційну скаргу просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права. При цьому посилається на ухвалу постанову Верховного Суду України від 12.07.2016 року у справі №820/4648/15 (21-1726а16), в якій викладена правова позиція щодо тотожних спірних, які розглядаються у даній адміністративній справі.

Харківський апеляційний адміністративний суд у поданих до суду письмових запереченнях на апеляційну скаргу просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду першої інстанції без змін, як таку, що ухвалена з правильним застосуванням норм матеріального та дотриманням норм процесуального права. Просив проводити апеляційний розгляд без участі його представника.

Відповідно до частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

У відповідності до статті 41 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції на підставі досліджених письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, позивач прийнятий на роботу до Харківського апеляційного адміністративного суду 03.01.2012 року на посаду секретаря. В період з 23.01.2012 року по 27.03.2012 року ОСОБА_1 займав посаду судового розпорядника, з 28.03.2012 року по 04.12.2013 року перебував на посаді помічника судді та з 05.12.2013 року по час звернення з позовом до суду - головний спеціаліст, має 10 ранг державного службовця. З наданих до матеріалів справи розрахункових листів по заробітній платі ОСОБА_1 встановлено, що його посадовий оклад у період з січня 2014 року по серпень 2015 року складав 1 218грн., а з вересня 2015 року по грудень 2015 року 2 756грн., виходячи з якого позивачу у спірний період нараховувалась заробітна плата, включаючи доплату за ранг, індексацію, надбавки за вислугу років та високі досягнення у праці, премії.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі здійснювали нарахування та виплати заробітної плати позивачу у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України, не з мотивів відсутності коштів, а у зв'язку з відповідним правовим врегулюванням, відповідно до якого повноваження щодо встановлення розміру виплат, передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів», передані Кабінету Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а отже виходячи з приписів чинного законодавства відповідачі правомірно здійснювали нарахування та виплати у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру», яким внесені зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», зокрема передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій та статус суддів».

З 28 березня 2015 року Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд», затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій та статус суддів», у статті 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин 7, 8 статті 33 Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII «Про державну службу» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною 2 статті 8 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону України «Про оплату праці»).

За правилами статті 142 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Аналогічні правила закріплені і у ст.ст.145, 146 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» визначено, що норми і положення, зокрема, частини 1 статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Законом України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів», зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закон України «Про прокуратуру» та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 51 Бюджетного кодексу України, керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України змін до постанови Кабінету Міністрів України від 9 березня 2006 року № 268 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а Законами України від 16 січня 2014 року №719-VІІ "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та від 28 грудня 2014 року № 80-VІІІ «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу 2 частини 1 статті 144 Законом України «Про судоустрій і статус суддів», частини 1 статті 147 Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, відповідачі не мали правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Зазначена позиція також кореспондується з позицією Верховного суду України, зазначеній в постанові від 12.07.2016 року по справі № 820/4648/15.

Виходячи з зазначеного, підстави для перерахунку заробітної плати позивача за періоди з 26.10.2014 року по 28.03.2015 року та з 29.03.2015 року по 08.09. 2015 року є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Заявник апеляційної скарги посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права у зв'язку із не розглядом його заяви від 13.06.2016 року про збільшення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, що 13.06.2016 року позивачем до суду першої інстанції дійсно подана заява про збільшення позовних вимог (а.с.50).

Зважаючи на те, що судом першої інстанції зазначені у даній заяві позовні вимоги про зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок та виплату заробітної плати в повному обсязі з урахуванням премій, встановлених відповідними наказами Харківського апеляційного адміністративного суду, та всіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу за період з 09.09.2016 року по 31.12.2015 року виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з врахуванням фактично виплаченої заробітної плати - по суті не вирішені, колегія суддів вважає за необхідне здійснити їх розгляд.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 644, на виконання пункту 13 Прикінцевих та перехідних положень Закону внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 268 від 09.03.2006 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів", виклавши у новій редакції схему посадових окладів керівних працівників і спеціалістів апарату місцевих (загальних, спеціалізованих) судів, з приміткою про те, що у 2015 році місячний посадовий оклад застосовується з урахуванням 50-відсоткового зменшення; інші виплати працівникам апарату судів, передбачені цією постановою здійснюються виключно в межах фонду оплати праці суду.

Матеріалами справи підтверджено, що з 09 вересня 2015 року до 31 грудня 2015 року обрахування та виплата позивачу посадового окладу проведено із дотриманням приписів постанови Кабінету Міністрів України від 09 березня 2006 року № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (зі змінами від 09.09.2015 року, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 02.09.2015 року № 644).

Колегія суддів доходить висновку, що під час нарахування позивачу заробітної плати у вказаний період відповідачами норми і положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів" були застосовані у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

При цьому підстав для нараховування та виплати посадового окладу позивачу у розмірах інших, ніж це передбачено додатком 45 постанови Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 № 268 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" (зі змінами та доповненнями) у відповідачів були відсутні.

Таким чином, наведені положення дають підстави для висновку, що відповідачі не наділені правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості, здійснювати перерахунок посадового окладу позивачу та виплату заробітної плати у відповідному розмірі.

Колегія суддів доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, викладених у заяві від 13.06.2016 року, про зобов'язання відповідачів здійснити перерахунок та виплатити позивачу заробітну плату в повному обсязі з урахуванням надбавок до посадового окладу та премій за період 09.09.2015 року по 31.12.2015 року, виходячи з посадового окладу - 0,4 від місячного посадового окладу судді місцевого суду без 50-відсоткового зменшення, з врахуванням фактично виплаченої заробітної плати.

Щодо посилань позивача на практику Європейського суду у справі «Кечко проти України» та «Суханов та Ільченко проти України», суд апеляційної інстанції не приймає її до уваги, оскільки правовідносини, що розглядав Європейський суд у даних справах не є тотожними правовідносинам, що склалися по цій справі.

У відповідності до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинне бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що постанова 10 жовтня 2016 року відповідає вимогам статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги позивача колегією суддів не встановлено. У задоволенні адміністративного позову, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог слід відмовити.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 198 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, вірно застосований матеріальний закон та не допущено порушень процесуального права, оскаржене судове рішення має бути залишено без змін.

Керуючись статями 195-196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2016 року у справі № 820/1602/16 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: А.В. Шлай

Суддя: С.В. Чабаненко

Суддя: Т.С. Прокопчук