Ухвала суду № 64122211, 13.01.2017, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

13 січня 2017 р. Справа № 804/95/17 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Степаненко В.В., розглянувши матеріали позовної заяви позивача 1 ОСОБА_1, позивача 2 ОСОБА_2, позивача 3 ОСОБА_3, позивача 4 ОСОБА_4, позивача 5 ОСОБА_5, позивача 6 ОСОБА_6, позивача 7 ОСОБА_7 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

5 січня 2017 року засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, в якому позивачі просять суд:

- визнати протиправним рішення про ненадання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області ОСОБА_1, викладене у листі від 29.11.2016 року №К-11423/0-5734/6-16, ОСОБА_2, викладене у листі від 29.11.2016 року №К-11422/0-5736/6-16, ОСОБА_3, викладене у листі від 29.11.2016 року №К-11421/0-5735/6-16, ОСОБА_4, викладене у листі від 29.11.2016 року №Д-11267/0-5732/6-16, ОСОБА_5, викладене у листі від 29.11.2016 року №К-11418/0-5738/6-16, ОСОБА_6, викладене у листі від 29.11.2016 року №К-11415/0-5739/6-16, ОСОБА_7, викладене у листі від 29.11.2016 року №К-11254/0-5740/6-16;

- зобов'язати відповідача повторно розглянути клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки на території Миколаївської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для особистого селянського господарства на території Миколаївської селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області позивачам.

Згідно реєстру передачі справ судді від 05.01.2017 року № 16/17 матеріали адміністративної справи №804/95/17 06 січня 2017 року передані на розгляд головуючому судді Степаненко В.В.

У період з 10 січня 2017 року по 12 січня 2017 року включно суддя Степаненко В.В. перебував на лікарняному.

Згідно частини першої статті 107 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати в порядку адміністративного судочинства, чи немає інших підстав для повернення позовної заяви, залишення її без розгляду або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно частини 2 цієї статті до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Аналогічна норма міститься в статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Суд зазначає, що спірні правовідносини з приводу передачі у користування чи володіння земельних ділянок сільськогосподарського призначення, в тому числі надання дозволів на розроблення та затвердження проекту землеустрою та передача земельної ділянки в оренду, унормовані приписами Земельного кодексу України.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Земельного кодексу України земельні відносини це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб'єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України, суб'єктом права власності на землю державної власності є держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади.

За змістом частини 4 статті 122 Земельного кодексу України, повноваженнями з передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб наділений центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи.

Враховуючи наведені законодавчі приписи, суд зазначає, що відповідач у спірних правовідносинах здійснює повноваження власника земельних ділянок сільськогосподарського призначення (є територіальним органом центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин), та є рівноправним суб'єктом земельних відносин (статті 2 та 5 Земельного кодексу України), а отже, як власник землі, вільний у вирішенні питань щодо відведення земельної ділянки у власність. При цьому відповідач не здійснював владних управлінських функцій.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акту, який вичерпує свою дію після його реалізації), подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватись у порядку цивільної (господарської) юрисдикції.

В даному випадку, предметом позову є перевірка правильності формування волі однієї із сторін стосовно розпорядження землею та передачі відповідних прав щодо неї, що не може бути розглянуто за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, суд звертає увагу, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд який розглянув справу не віднесену до його юрисдикції, не може вважатись «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.

Наведена позиція зазначена Верховним судом України в постанові від 24 лютого 2015 року в справі №21-34а15 та від 11 листопада 2014 року у справі №21-493а14.

Пунктом 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі лише, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищевикладене та зважаючи, що заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд приходить до висновку, що у відкритті провадження у справі слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись статтями 18, 107, 109, 165 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-

у х в а л и в:

Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом позивача 1 ОСОБА_1, позивача 2 ОСОБА_2, позивача 3 ОСОБА_3, позивача 4 ОСОБА_4, позивача 5 ОСОБА_5, позивача 6 ОСОБА_6, позивача 7 ОСОБА_7 до Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.

Копію ухвали надіслати позивачам за зазначеними у позовній заяві адресами, позивачу 1 разом із позовною заявою та доданими матеріалами.

Роз'яснити позивач, що згідно частини 5 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з таким самим адміністративним позовом, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали згідно статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.В. Степаненко