Ухвала суду № 64121666, 11.01.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22-ц/790/669/17 Головуючий 1 ін. - Колодяжна І.М.

Справа № 641/6825/16-ц

Категорія: поділ майна подружжя Доповідач - Котелевець А.В.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року судова колегія судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Гуцал Л.В., Піддубного Р.М.,

за участю секретаря - Огар І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року,

у с т а н о в и л а:

В серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_3 про визнання спільною сумісною власністю майна подружжя.

На обґрунтування позивач вказала, що з 20 серпня 1993 року перебувала у шлюбі з відповідачем, який було за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року розірвано. Мають трьох дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За час спільного проживання вони придбали майно - житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 з земельною ділянкою площею 4,29 га на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 14 березня 2003 року державним нотаріусом Сьомої харківської державної нотаріальної контори Головань В.Я. за реєстровим № 5-294.

Цей будинок було знесено та на спільні кошти побудовано новий будинок, будівництво якого було закінчено в 2009 році.

На даний час в цьому житлі проживає відповідач, який не визнає її право власності на будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_2 просила визнати житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 загальною площею 144,5 кв. м., житловою площею 91,1 кв. м. спільною сумісною власністю.

В уточнених вимогах ОСОБА_2 просила визнати спільною сумісною власністю об'єкт незавершеного будівництва, розташований по АДРЕСА_1, зазначений в технічному паспорті літ. М-2 загальною площею 144.5 кв. м., у тому числі житлова площа 91,1 кв. м., підсобні приміщення, кухня 52,9 кв. м., двір літ. «М» площею 8 кв. м., гараж літ. «Н» площею 18, 9 кв. м., літня кухня літ. «О» площею 25 кв. м., бесідка літ. «П» площею 35 кв. м., льох літ. «Р» площею. 5 кв. м., огорожа № 2, ворота № 3, дворове покриття № 1, та визнати право на цей об'єкт незавершеного будівництва як на майно, набуте в шлюбі.

Відповідач позов не визнав, посилаючись на те, що житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 є об'єктом самочинного будівництва та підлягає прийняттю в експлуатацію.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення норм процесуального, матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. Зокрема зазначає, що житловий будинок не введений в експлуатацію і право власності на нього не оформлено з вини відповідача; сам ОСОБА_3 не заперечує, що житло придатне до експлуатації; рішення ухвалено без врахування правової позиції Верховного Суду України, що міститься в постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16.

В запереченнях на апеляційну скаргу відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 303 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Матеріали справи свідчать, що сторони з 20 серпня 1993 року перебували у шлюбі, який було розірвано за рішенням Московського районного суду м. Харкова від 12 жовтня 2015 року. Мають трьох дітей - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За час спільного проживання вони придбали майно, а саме - житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_1 з земельною ділянкою площею 4,29 га. Договір купівлі-продажу посвідчено 14 березня 2003 року державним нотаріусом Сьомої харківської державної нотаріальної контори Головань В.Я. за реєстровим № 5-294. Згідно з Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно власником цього домоволодіння є ОСОБА_3 (а. с. 10-12, 20).

Вказаний житловий будинок літ. «А-1» з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 сторонами знесено та на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 самочинно побудовано житловий будинок літ. «М-2» загальною площею 144,5 кв. м., в тому числі житловою площею 91,9 кв. м. з надвірними будівлями.

Згідно з технічним паспортом станом на 19 лютого 2016 року житловий будинок АДРЕСА_1 підлягає здачі до експлуатації (а. с. 72-76).

Факт того, що після будівництва нового будинку за вказаною адресою спірний будинок було прийнято до експлуатації, документально не підтверджено, що не заперечувалось сторонами в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.

У силу статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частина четверта, п'ята статті 71 СК України).

Разом з тим, за змістом частини першої статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво, або відведена не для цією мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотним порушенням будівельних норм і правил.

На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб (частина п'ята статті 376 ЦК України).

За змістом частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Предметами права власності може бути лише майно, яке складається з речей (стаття 170 ЦК країни), сукупності речей та майнових прав (стаття 190 цього Кодексу).

Право володіння, користування та розпорядження своїм майном належить тільки власникові (стаття 317 ЦК України).

До речей як складової поняття майна, зокрема нерухомих, відповідно до положень статті 181 ЦК України належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Права та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина перша статті 182 ЦК України).

Відповідно до статті 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів визначається постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 534, іншими нормативними актами Кабінету Міністрів України та Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України.

Відповідно до вимог статей 328 та 329 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

За змістом зазначених норм матеріального права до прийняття новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на це новостворене нерухомого майно як об'єкта цивільного обороту не виникає, у такому випадку особа є власником лише матеріалів, обладнання, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до роз'яснень, що містяться в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок», суди мають враховувати, що право власності на жилий будинок, збудований громадянином на відведеній йому в установленому порядку земельній ділянці і прийнятий в експлуатацію, виникає з часу його реєстрації у виконкому місцевої ради.

За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд вправі провести поділ незакінченого будівництвом будинку, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.

У разі неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за сторонами спору на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з урахуванням конкретних обставин залишити його одній зі сторін, а іншій присудити компенсацію.

Визнаючи при цьому право власності на матеріали чи обладнання, суд у своєму рішенні має зазначити (назвати) ці матеріали чи обладнання.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації прав власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів. Тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Саме такі правові позиції містяться в постановах Верховного Суду України від 11 червня 2012 року у справі № 6-66цс11, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-388цс15, від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2710цс15, які відповідно до вимог статті 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, виходячи з положень статей 60, 69, 70 СК України, частини 3 статті 368 ЦК України незавершений будівництвом будинок, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.

Оскільки будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 є самочинним, то такий будинок не може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

З огляду на це, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстав для його скасування немає.

Доводи апеляційної скарги про те, що житловий будинок не введений в експлуатацію і право власності на нього не оформлено з вини відповідача висновків суду з урахуванням вказаних правових позицій Верховного Суду України не спростовують.

Посилання на необхідність врахування правової позиції Верховного Суду України, що міститься в постанові від 07 вересня 2016 року у справі № 6-47цс16, є безпідставним, оскільки за обставинами справи будівництво житлового будинку відбувалось на земельній ділянці, яка на підставі рішення органу місцевого самоврядування була передана для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку. В даному ж випадку будівництво є самочинним, оскільки дозволу на будівництво нового спірного будинку сторонами отримано не було.

Керуючись ст. ст. 303, 307 ч. 1 п. 1, 313, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 10 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає чинності негайно і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді Л.В.Гуцал

Р.М.Піддубний