Ухвала суду № 64118772, 17.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №214/4859/16-ц Головуючий у 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/485/К/17 Суддя Хомініч С.В.

Категорія 48 (ІV) Доповідач Бондар Я.М.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2017 року колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

Головуючого судді: Бондар Я.М.,

суддів: Зубакової В.П., Барильської А.П.,

за участю: секретаря Гладиш К.І.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл спільного сумісного майна подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2016 року забезпечено позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл спільного сумісного майна подружжя, шляхом тимчасового обмеження ОСОБА_3 у праві на виїзд за межі України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, поставила питання про скасування ухвали суду з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заявлених вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначила, що суд першої інстанції постановляючи оскаржувану ухвалу, неповно зясував обставини справи. Зокрема вважає недоведеним її наміру виїхати за межі України на постійне місце проживання з метою унеможливлення або ускладнення виконання можливого рішення суду. Крім того посилалась на вимушеність своїх виїздів за межі України у звязку з її хворобою та потребою у лікуванні. Також вважає, що судом не взято до уваги, що на утриманні відповідача перебуває двоє неповнолітніх доньок, яких вона не збирається залишати в Україні без батьківської опіки і турботи. Між тим, зауважила на специфіці своєї праці, зокрема до її посадових обовязків, в тому числі, входить відвідування інших країн, з метою участі у різних конференціях. Поміж іншим ОСОБА_3 зазначила, що ст.ст. 151-153 ЦПК України не передбачено такого способу забезпечення позову, як обмеження у праві виїзду за межі України.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом про розподіл спільного сумісного майна подружжя, в якому просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь грошові кошти в сумі 106187,28 дол. СШАта 317485,28 грн. в рахунок виконання зобовязання за Генеральним договором №М120/127/07 від 17.05.2007 року та Договором про внесення змін № 1 до додаткової угоди №М120/128/01/07 від 18.05.2007 року до Генерального договору про здійснення кредитування №М120/127/07 від 17.05.2007 року.

Разом з тим, позивачем подано до суду клопотання про забезпечення позову шляхом обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за межі України.

Задовольняючи заявлені вимоги суд першої інстанції виходив з того, що є достатньо підстав вважати, що відповідач може виїхати за межі України на постійне місце проживання, що відповідно ускладнить або унеможливить виконання рішення суду.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Частиною ч. ст.. 152 ЦПК України встановлено, що позов може бути забезпечено: накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам. Між тим, за змістом ст. 152 ЦПК України наведений у статті перелік способів забезпечення позову не є вичерпним.

При цьому, як розяснив Пленум Верховного Суду України в п.4 Постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; зясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно з частиною першою статті 151 ЦПК України суд вживає лише ті заходи забезпечення позову, які передбачені цим Кодесом. Заборона виїзду відповідача за межі України не може належати й до інших видів забезпечення позову ( частина друга статті 152 ЦПК України ), оскільки відповідно до статті 33 Конституції України свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені лише законом.

Закон України «Про порядок виїзду з України і вїзду в Україну громадян України» від 21 січня 1994 року регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і вїзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розвязання спорів у цій сфері.

Так, п. 2 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і вїзду в Україну громадян України» передбачено як підставу для тимчасового обмеження у праві виїзду за кордон наявність невиконаних зобовязань, але лише до моменту виконання зобовязань, або розвязання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобовязань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України.

Крім того, питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується при виконанні судових рішень, ухвалених у порядку, передбаченому ст.11 Закону України "Про виконавче провадження" та ст.377-1 ЦПК України.

Отже, до ухвалення рішення суду, вирішення питання про обмеження ОСОБА_3 у праві виїзду за кордон України є незаконним та безпідставним.

Однак, суд першої інстанції наведених норм не врахував, безпідставно задовольнивши заявлене ОСОБА_4 клопотання про забезпечення позову.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, у звязку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду першої інстанції скасуванню, з постановленням нової ухвали про відмову у забезпеченні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 312, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 25 жовтня 2016 року скасувати та постановити нову ухвалу.

У задоволенні клопотання ОСОБА_4, від імені якого діє ОСОБА_2, про забезпечення позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розподіл спільного сумісного майна подружжя відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: В.П. Зубакова

ОСОБА_5