Рішення № 64118761, 17.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 212/2693/16-ц 22-ц/774/90/К/17

Справа № 212/2693/16-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/90/К/17 суддя Пустовіт О.Г.

Категорія 26 (ІІІ) Доповідач Бондар Я.М.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого-судді: Бондар Я.М.,

суддів: Барильської А.П., Митрофанової Л.В.,

за участю: секретаря Гладиш К.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі, згідно із вимогами ч.2 ст.197 ЦПК України без фіксації судового засідання технічними засобами, без участі всіх осіб, які беруть участь у справі, апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЄВРАЗ ОСОБА_1» на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «ЄВРАЗ ОСОБА_1» про стягнення моральної шкоди,-

ВСТАНОВИЛА:

В травні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ЄВРАЗ ОСОБА_1»(далі - ПрАТ «ЄВРАЗ ОСОБА_1») про відшкодування моральної шкоди, в якому просила суд стягнути з ПрАТ «ЄВРАЗ ОСОБА_1»на її користь 290000,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, спричиненої їй внаслідок втрати професійної працездатності.

В обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначила, що вона в період з липня 1993 року по квітень 2014 року, тобто понад 20 років працювала у важких і шкідливих умовах праці на посадах машиніста конвеєра, оператора пульта керування на шахті Ювілейна ПрАТ «ЄВРАЗ ОСОБА_1». У звязку з тривалістю роботи в шкідливих умовах позивач отримала професійне захворювання, що підтверджується актом розслідування хронічного професійного захворювання та згідно якого винною в цьому стороною є підприємство відповідача.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 серпня 2016 року позов задоволено частково, стягнуто з ПрАТ «ЄВРАЗ ОСОБА_1»на користь ОСОБА_2 моральну шкоду, завдану їй внаслідок втрати професійної працездатності в розмірі 17000,00 грн. Також вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі ПрАТ «ЄВРАЗ ОСОБА_1», посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог матеріального і процесуального законодавства, поставив питання про скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги посилався на неврахування судом першої інстанції принципів розумності та справедливості при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди. Вважає, що спірні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування», яким у період після 20.03.2007 року взагалі не передбачено права на відшкодування моральної шкоди позивачу ні за рахунок Фонду ні за рахунок підприємства.

Вважає, що судом першої інстанції безпідставно встановлено, що з вини підприємства позивач зазнала моральної шкоди. Вважає, що позивачем не доведено вини підприємства у частковій втраті нею працездатності.

Зазначив, що наявність шкідливого фактору виробництва є особливістю виробничого процесу на підприємстві. У звязку із цим відповідач забезпечував позивача та інших працівників засобами колективного та індивідуального захисту та скоротив час дії шкідливих виробничих факторів, тощо.

Між тим посилався на недоведеність позивачем факту заподіяння їй моральної шкоди.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_2 працюючи впродовж 20 років 9 місяців в умовах впливу шкідливих факторів, а саме з липня 1993 року по квітень 2014 року учнем машиніста конвеєра, машиністом оператором пульта керування, ш. Ювілейна нині ПАТ Євраз ОСОБА_1, отримала професійні захворювання.

Рішенням ЛЕК НДІ Промислової медицини від 24 квітня 2014 року ОСОБА_2 встановлена наявність професійного захворювання з діагнозом: хронічне обструктивне захворювання легень першої ст. (пиловий бронхіт першої стадії, емфізема легень першої стадії.). Легенева недостатність першого другого ступеня (а.с.11).

Актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 12.06.2014 року встановлена причина зазначених професійних захворювань робота протягом 20 років 10 місяців в умовах підвищеного рівня небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища та трудового процесу, які виникли в результаті порушення керівництвом підприємств, де працювала хвора, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України Про охорону праці (а.с.4-5).

Висновком МСЕК від 16.08.2006 року, ОСОБА_2 первинно встановлено ступінь втрати професійної працездатності в розмірі 25%, при повторних переоглядах ступінь втрати працездатності залишався незмінним, черговий переогляд призначено на 01 липня 2016 року (а.с.8-10).

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що внаслідок втрати професійної працездатності у звязку з отриманим профзахворюванням з вини відповідача їй спричинено моральну шкоду.

Суд, частково задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог ОСОБА_2 та вірно встановив, що між сторонами склалися трудові правовідносини, оскільки професійне захворювання отримано позивачем під час виконання нею трудових обовязків на підприємстві відповідача і повязане з виробництвом і наявності у звязку з цим підстав, передбачених ст. 237-1 КЗпП України, для відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, з огляду на наступне.

Факт спричинення моральної шкоди позивачу у звязку з професійним захворюванням, встановлений в судовому засіданні. Зокрема, позивач переносить моральні страждання, повязані з професійним захворюванням, лікуванням та неможливістю вести повноцінний спосіб життя.

Відповідно до ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

У звязку з цим колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача стосовно відсутності з їх боку вини у спричинені позивачу моральної шкоди, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 10 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України від 31.03.1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам слід мати на увазі, що у разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірно вчиненими діями кількох осіб, розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожної з них.

При заподіянні особі моральної шкоди, обов'язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.

Як зазначалось, згідно акту розслідування професійного захворювання, причиною професійного захворювання ОСОБА_2 є стаж роботи протягом 20 років 10 місяців в умовах шкідливих виробничих факторів, які виникли в результаті порушення, зокрема, керівництвом відповідача, де працював позивач, ст. 153 КЗпП України, ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обовязок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності підстав відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки факт заподіяння такої шкоди, у звязку з отриманим ним професійним захворюванням, встановлений в судовому засіданні, внаслідок чого позивачу заподіяні моральні й фізичні страждання, що спричинили погіршення реалізації її фізичних і професійних можливостей, змінився її звичний спосіб життя.

Посилання ПрАТ«Євраз ОСОБА_1» в апеляційній скарзіна відсутність обовязку підприємства відшкодовувати моральну шкоду, завдану позивачу з тих підстав, що останній є субєктом страхування від нещасного випадку на виробництві, суперечать нормам діючого законодавства, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV в редакції, що діяла на час встановлення позивачеві вперше стійкої втрати працездатності, не передбачає у 2016 році відшкодування застрахованим і членам їх сімей моральної (немайнової) шкоди, отриманої внаслідок ушкодження здоровя Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.

Отже, враховуючи викладене й те, що право на відшкодування моральної шкоди у звязку з ушкодженням здоровя, повязаного з виконанням трудових обовязків, виникло у позивача з 15.08.2006 року, тобто з моменту встановлення їй вперше стійкої втрати професійної працездатності, питання про відшкодування працівнику такої шкоди слід вирішувати на загальних підставах, передбачених нормами КЗпП України та Закону України «Про охорону праці», а не відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», норми якого є спеціальними.

При цьому, доводи апеляційної скарги відповідача про те, що наявність шкідливих виробничих факторів є особливістю виробничого процесу на підприємстві, а також про добровільність виконання робіт у шкідливих умовах праці позивачем та обізнаність позивача про умови праці при працевлаштуванні, не знімають з відповідача обовязку забезпечити безпечні й нешкідливі умови праці, що передбачено ч. 2 ст. 153 КЗпП України.

Суд, на підставі медичних документів про лікування позивача у звязку з професійним захворюванням, правильно визнав, що позивачу була заподіяна моральна шкода, оскільки вона переносить фізичний біль, зазнала порушення свого звичного способу життя і вимушена витрачати свої сили на організацію свого життя, внаслідок чого переносить моральні страждання, тому необхідності надання додаткових доказів не було.

Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність факту заподіяння моральної шкоди, - не заслуговують на увагу, оскільки сам факт стійкої втрати працездатності, з точки зору погіршення здоровя, втрати важливих особистих здібностей, зміни життєвого укладу, необхідності лікування, свідчить про наявність моральної шкоди. Зазначене також випливає з положень ст.3 Конституції України, відповідно до якої, людина, її життя і здоровя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що розмір моральної шкоди визначений судом без достатнього урахування роз'ясненьп. 9 Постанови Пленуму Верховного ОСОБА_1 України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, відповідно до якого, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер і тривалість страждань, стан здоровя потерпілого, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, конкретних обставин по справі і наслідків, що наступили. Суд не врахував ступінь фізичних і моральних страждань позивача, їх тривалість і тяжкість, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, а також конкретних обставин по справі, і наслідків, що наступили.

За таких обставин, колегія суддів, беручи до уваги конкретні обставини по справі, характер отриманого позивачем професійного захворювання, і пов'язані з ним фізичні і моральні страждання позивача, інтенсивність і тривалість фізичних і психічних страждань позивача, істотність вимушених змін у життєвих стосунках, і наслідків, що наступили, вважає за необхідне змінити рішення суду, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди з ПрАТ «Євраз ОСОБА_1» на користь позивача з 17000 грн. до 13000 грн. В іншій частині рішення суду повинно бути залишено без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ЄВРАЗ ОСОБА_1» задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 29 серпня 2016 рокув частині розміру моральної шкоди, стягнутої з Приватного акціонерного товариства «ЄВРАЗ ОСОБА_1» на користь ОСОБА_2 змінити, зменшивши цей розмір з 17000,00 грн. до 13000,00 грн.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Я.М. Бондар

Судді: А.П. Барильська

ОСОБА_3