Ухвала суду № 64118710, 17.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/407/17 Справа № 203/6836/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Колесніченко О. В. Доповідач - Демченко Е.Л.

Категорія 59

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Лаченкової О.В.

при секретарі - Синенко Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Кіровського районного суд м.Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про відшкодування здійснених витрат, -

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з неодноразово уточненим позовом до ОСОБА_2 про відшкодування здійснених витрат, мотивуючи тим, що 12 вересня 2007 року він уклав з ТОВ «Варіант» договори купівлі-продажу та дарування 21/100 частини домоволодіння, на підставі яких зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Зазначав, що рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2014 року частково задоволено позов ОСОБА_2 та витребувано у нього 21/100 частину (до якої входить квартира НОМЕР_1) домоволодіння по АДРЕСА_1 загальною площею 135,8 кв.м., житловою площею 99,1 кв.м

Вказував, що цим рішенням суду визнано право власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно, а також встановлено, що він є добросовісним набувачем спірного майна.

Посилаючись на те, що ним здійснені поліпшення (капітальний ремонт), у зв'язку з якими понесені витрати, на які збільшилася вартість вказаного майна і які не можуть бути відокремлені від нього, а тому просив суд постановити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь понесені витрати на поліпшення квартири АДРЕСА_1, а саме капітальний ремонт у розмірі 440.784 грн. та заборгованість зі сплати 3% річних в сумі 13.223 грн.52 коп.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені частково. Стягнуто з ОСОБА_2 у відшкодування вартості здійснених витрат на невід'ємні поліпшення майна - квартири НОМЕР_1 в домоволодінні по АДРЕСА_1 440.784 грн., витрати на проведення експертизи 3.686 грн.40 коп. Вирішено питання стосовно судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Згідно із ч. 1 ст. 151 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані забезпечувати його схоронність, провадити за свій рахунок поточний і капітальний ремонт, утримувати в порядку при домову територію.

Системний аналіз вказаної норми ЖК України свідчить про те, що громадяни, які мають у приватній власності жилий будинок (квартиру), зобов'язані вживати всіх необхідних заходів для збереження цілісності майна, підтримувати його у належному стані.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 06 березня 2014 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 задоволений частково - витребувано у ОСОБА_3 21/100 частину (до якої входить квартира НОМЕР_1) домоволодіння АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_2 право власності на 21/100 частину (до якої входить квартира НОМЕР_1) домоволодіння АДРЕСА_1, що розташоване на земельній ділянці площею 831,0 кв.м, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4, померлого 11 серпня 2009 року.

Так, вказаними рішенням суду встановлено, що за договором дарування від 18 квітня 2007 року ОСОБА_4 подарував ТОВ «Наукова виробнича фірма «Варіант» належну йому 21/100 частину домоволодіння АДРЕСА_1 та 18 травня 2007 року за обдарованим було зареєстроване право власності на цю частину.

12 вересня 2007 року між ТОВ «Наукова виробнича фірма «Варіант» та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/100 частини вказаного домоволодіння та договір купівлі-продажу 20/100 частин останнього.

14 вересня 2007 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності за вказаними вище правочинами.

Заочним рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 24 лютого 2009 року по справі за позовом прокурора Кіровського району м.Дніпропетровська в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, було визнано недійсним договір дарування від 18 квітня 2007 року, укладений між ОСОБА_4 та ТОВ «НВФ «Вариант», а також зобов'язано останнє повернути ОСОБА_4 в натурі все одержане на виконання договору дарування.

Згідно із рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою №48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також згідно до рішення Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою №28342/95 „Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Частиною 3 статті 61 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 26 березня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 серпня 2013 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5, ТОВ «НВФ «Вариант» про визнання договорів недійсними з підстав, що ОСОБА_2 обрав невірний спосіб захисту свого права.

Тобто, позивач по даній справі ОСОБА_3, згідно ч.1 ст.388 ЦК України, є добросовісним набувачем майна, належного відповідачу ОСОБА_2 - 21/100 частин домоволодіння (до якої входить квартира НОМЕР_1) по АДРЕСА_1.

Відповідно до договору №09/03 від 14 вересня 2007 року, укладеного між ОСОБА_3 (замовник) та ТОВ «ДПФ Кодас» (виконавець), замовник доручив, а виконавець прийняв на себе зобов'язання виконати роботи по ремонту приміщення за адресою - АДРЕСА_2 згідно специфікації (предмет договору) з оплатою робіт у строк до 31 грудня 2007 року. Сума цього договору складає 238.420 грн. з ПДВ (а.с.24,25).

Договір виконаний сторонами угоди у повному обсязі, що підтверджується актами здачі-прийняття виконаних робіт до договору №09/03 від 14 вересня 2007 року, складеними та підписаними сторонами договору 31 жовтня 2007 року (роботи виконані на суму 56.000 грн.), 30 листопада 2007 року (роботи виконані на суму 82.300 грн.), 31 грудня 2007 року (роботи виконані на суму 62.000 грн.), 31 січня 2008 року (роботи виконані на суму 38.120 грн.), та долученими до матеріалів справи квитанціями до прибуткових касових ордерів №13/1 від 13 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №14/1 від 14 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №10/1 від 10 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №11/1 від 11 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №12/1 від 12 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №15/1 від 15 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №22/1 від 22 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №24/1 від 24 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №25/1 від 25 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №21/1 від 21 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №20/1 від 20 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №23/1 від 23 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №14/1 від 14 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №18/1 від 18 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №19/1 від 19 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №17/1 від 17 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №15/1 від 15 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №16/1 від 16 вересня 2007 року на суму 10.000 грн., №18/1 від 18 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №21/1 від 21 грудня 2007 року на суму 8.000 грн., №19/1 від 19 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №16/1 від 16 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №20/1 від 20 грудня 2007 року на суму 10.000 грн., №17/1 від 17 грудня 2007 року на суму 10.000 грн. (а.с.26,27,28,29,30,31,32,33).

Згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №213-15, складеного 10 вересня 2015 року судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз ОСОБА_6, ринкова вартість поліпшень, проведених за договором №09/03 від 14 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «ДПФ «Кодас», що не можуть бути відокремленими від самої квартири на момент проведення експертизи складає 440.784 грн. (а.с.93-106).

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та стягуючи з ОСОБА_2 440.784 грн. у відшкодування вартості здійснених витрат на невід'ємні поліпшення майна суд першої інстанції враховував висновок судової будівельно-технічної експертизи №213-15 від 10 вересня 2015 року.

Однак колегія суддів не може погодитись з розміром відшкодування вартості здійснених витрат, що підлягають стягненню з відповідача.

Відповідно ст.380 ЦК України житловий будинок є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного в ній проживання.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ст.319 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.388 ЦК України добросовісний набувач є особою, яка не мала права відчужувати майно за відплатним договором, проте не знала і не могла знати.

Частиною 4 ст.390 ЦК України визначено, що добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Колегія суддів погоджується з тим, що позивачем доведено факт поліпшення майна та факт того, що він є добросовісним набувачем цього майна і як наслідок вважає, що є правові підстави для стягнення з відповідача, який набув право власності на будинок на підставі рішення суду в порядку спадкування, витрат на невід'ємні поліпшення майна.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, тому подання позивачем доказів на підтвердження наведених вище обставин є обов'язковим, оскільки в цій частині між позивачем та відповідачем виник спір про право, і такі докази матимуть значення для ухвалення рішення у справі. Докази, які позивач повинен подати в рахунок обґрунтування всіх тих обставин, на які він посилається як на підставу для задоволення його вимог, і на підставі яких суд в подальшому встановлює наявність або відсутність підстав для задоволення позову чи відмови у його задоволенні, - повинні бути виключно належними та допустимими.

Згідно із ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Позивач, як сторона по справі, зобов'язаний довести ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог, відповідно до ст.10 ЦПК України.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Положення ст.11 ЦК України визначають, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини. Нормами ст.58 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст.60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст.27,46 ЦПК України).

Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст.27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Предметом доказування у даному спорі є сума понесених позивачем витрат не поліпшення квартири яка була витребувана у нього та на яку визнано право власності за відповідачем в порядку спадкування за законом.

Під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч.1 ст.179 ЦПК України).

За способом утворення докази поділяються на первинні (відомості про факти одержують із першоджерела - з оригіналу документа, від свідка-очевидця і т.п.) і похідні (відомості про факти одержують із джерела, що відтворює інший доказ, - з копії документа).

За відношенням до шуканого факту докази поділяються на прямі (прямо вказують на наявність або відсутність шуканого факту) і непрямі (дозволяють зробити припускаємий висновок про шуканий факт)

Звертаючись до суду з даними вимогами позивачем було надано копію договору №09/03 від 14 вересня 2007 року, специфікацію до договору №09/03 від 14 вересня 2007 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт від 31 жовтня 2007 року до договору №09/03 від 14 вересня 2007 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт від 30 листопада 2007 року до договору №09/03 від 14 вересня 2007 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт від 31 грудня 2007 року до договору №09/03 від 14 вересня 2007 року, акт здачі-прийняття виконаних робіт від 31 січня 2008 року до договору №09/03 від 14 вересня 2007 року та ряд квитанцій до прибутково касового ордеру на загальну суму 238.420 грн. (а.с.24-33).

За загальними положеннями ЦПК України на суд покладено обов'язок під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Судом першої інстанції ухвалою від 17 грудня 2014 року призначено по справі судову будівельно-технічну експертизу,

Ухвала суду була виконана та надано відповідний висновок.

Згідно зі ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Колегія суддів не може прийняти до уваги висновок судової будівельно-технічної експертизи №213-15 від 10 вересня 2015 року, згідно якого ринкова вартість поліпшень, проведених за договором №09/03 від 14 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_3 та ТОВ «ДПФ «Кодас», що не можуть бути відокремленими від самої квартири на момент проведення експертизи складає 440.784 грн. та стягнути з відповідача суму визначену висновком експертизи, оскільки цим висновком встановлена саме ринкова вартість поліпшень спірного майна, в той час коли до стягнення підлягає сума понесених позивачем на здійснення цих поліпшень витрат.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач частково довів належними та допустимим доказами свої позовні вимоги на здійснення поліпшень спірного нерухомого майна саме в розмірі 238.420 грн. (а.с.24-33).

В зв'язку з наведеним колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу задовольнити частково, змінити рішення суду першої інстанції, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення суду в іншій редакції та зменшивши суму, яка підлягає стягненню у відшкодування вартості здійснених витрат на невід'ємні поліпшення майна до 238.420 грн. та судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 2.384 грн. відповідно до ст.88 ЦПК України, а в іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Кіровського районного суд м.Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року змінити, виклавши другий абзац резолютивної частини рішення суду в наступній редакції:

«Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у відшкодування вартості здійсненних витрат на невід'ємні поліпшення майна 238.420 грн., судовий збір в розмірі 2.384 грн.».

В іншій частині заочне рішення Кіровського районного суд м.Дніпропетровська від 22 грудня 2015 року залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Лаченкова О.В.