Рішення № 64115075, 12.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Апеляційне провадження Головуючий у 1 інстанції - Усатова І.А.

№ 22-ц/796/709/2017 Доповідач - Борисова О.В.

справа № 760/1499/16-ц

м. Київ

м. Київ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Ратнікової В.М., Панченка М.М.

при секретарі: Куркіній І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Велварт Плюс» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Велварт Плюс» про стягнення коштів за договором позики,-

В С Т А Н О В И Л А:

В січні 2016 року позивач звернулася до суду з позовом до ТОВ «Велварт Плюс» про стягнення коштів за договором позики та просила стягнути з ТОВ «Велварт Плюс»на її користь грошові кошти в сумі 118294,84 грн. та відсотки в розмірі 23294,84 грн.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що протягом лютого 2015 року надала ТОВ «Велварт Плюс» поворотну фінансову допомогу на загальну суму 95000 грн. яка була здійснена в наступному порядку: 24.02.2015 року на суму 16000 грн.; 23.02.2015 року на суму 19000 грн.; 15.02.2015 року на суму 30000 грн.; 05.02.2015 року на суму 30000 грн.;

Вказувала на те, що надала поворотну фінансову допомогу шляхом перерахування грошових коштів з власного рахунку №5168742315412258, відкритого у ПАТ «ПРИВАТБАНК» на розрахунковий рахунок відповідача.

Відповідач самостійно не повернув поворотну фінансову допомогу, у зв'язку з чим, 17.12.2015 року на адресу відповідача було направлено вимогу про повернення поворотної фінансової допомоги, однак вказана вимога відповідачем виконана не була.

Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17.08.2016 року позов ОСОБА_1 до ТОВ «Велварт Плюс» про стягнення коштів за договором позики задоволено.

Стягнуто з ТОВ «Велварт Плюс»на користь ОСОБА_1 118294,84 грн. та судовий бір в розмірі 1182,96 грн.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.10.2016 року виправлено арифметичну помилку в рішенніСолом'янського районного суду м. Києва від 17.08.2016 року, а саме по тексту рішення вважати правильним: «стягнути з ТОВ «Велварт Плюс» на користь ОСОБА_1 102233,01 грн.».

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції відповідач ТОВ «Велварт Плюс» подав апеляційну скаргу в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог посилався на те, що між позивачем та ТОВ «Велварт Плюс» договір позики не укладався, а в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання відповідачем у позивача грошових коштів в борг під відсотки із зобов'язанням їх повернення, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 до ТОВ «Велварт Плюс» про стягнення грошових коштів та процентів від суми позики, що визначаються на рівні облікової ставки НБУ відповідно до ст.1048 ЦК України не можуть бути задоволені.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційного суду апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з підстав наведених в ній.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження та вимог, що заявлялись у суді першої інстанції, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості та доведеності.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі»рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення. Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст.ст.213, 214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам рішення суду не відповідає, з огляду на таке.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками та власниками ТОВ «Велварт Плюс» є: позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_3, останній є керівником вищевказаного товариства (а.с. 21-25).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем ОСОБА_1 з власного карткового рахунку, відкритого в ПАТ «КБ «ПРИВАТБАНК» перераховано на рахунок ТОВ «Велварт Плюс» грошові кошти на загальну суму 95000 грн., а саме: 05.02.2015 року на суму 30000 грн.; 15.02.2015 року на суму 30000 грн.; 23.02.2015 року на суму 19000 грн.; 24.02.2015 року на суму 16000 грн., що підтверджується копіями квитанцій в яких вказано призначенням платежу: поворотна фінансова допомога (а.с.8).

В силу вимог ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За змістом ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з п.14.1.257 ст.14 Податкового Кодексу України поворотна фінансова допомога - сума коштів, що надійшла платнику податків у користування за договором, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій у вигляді плати за користування такими коштами, та є обов'язковою до повернення.

Поворотній фінансовій допомозі у Цивільному кодексі України відповідає договір позики, особливості укладання якого врегульовані статтями 1046 - 1053 ЦК України.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України визначено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відтак, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Частинами 1, 2 ст.202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Пунктом 2 ч.1 ст.208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, якийвидається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Перерахунок коштів на рахунок юридичної особи не може вважатися договором позики оскільки не містить обов'язку сторони повернути зазначені кошти.

Такимчином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

У даній справі, позивачем було перераховано грошові кошти на рахунок ТОВ «Велварт Плюс», проте незалежно від призначення платежу за яким перераховувались вказані кошти правова природа відносин між ОСОБА_1 та ТОВ «Велварт Плюс» не є позикою в розумінні ст.1048 ЦК України.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На підтвердження своїх заперечень відповідачем було надано аудиторський висновкок від 20.04.2016 року про результати надання супутніх послуг аудиту ТОВ «Велварт Плюс» зі змісту якого вбачається, що функції бухгалтера на підприємстві до 26.11.2015 року виконувала особисто засновник ТОВ «Велварт Плюс» - ОСОБА_1 та встановлено факт відсутності договору на отримання фінансової допомоги та протоколу загальних зборів про отримання фінансової допомоги.

Крім того, представником відповідача на підтвердження доводів апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції було надано копію позовної заяви ОСОБА_1 до ТОВ «Велварт Плюс» про стягнення тих же самих грошових коштів на підставі ст.1212 ЦК України.

Колегія суддів дійшла висновку про те, що між ОСОБА_1 та ТОВ «Велварт Плюс» договір позики не укладався, та в матеріалах справи відсутні будь-які докази отримання ТОВ «Велварт Плюс» саме в борг у ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 95000 грн.

А відтак, правовідносини, які склалися між сторонами у справі регулюються положеннями ст.1212 ЦК України.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з ТОВ «Велварт Плюс» на користь позивача грошові кошти в сумі 102233,01 грн. суд першої інстанції на зазначені обставини уваги не звернув, не вірно встановивши правовідносини, які виникли між сторонами, не вірно застосував норми матеріального права та прийшов до помилкового висновку про те, що між сторонами у справі було укладено договір позики.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції про стягнення з ТОВ «Велварт Плюс» на користь ОСОБА_1 грошових коштів та процентів підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

На основі повно та всебічно з'ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, судова колегія приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог.

Згідно з ч.ч.1, 5 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

А тому, відповідно до ст.88 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Велварт Плюс» підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1301,25 грн.

Керуючись ст.ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Велварт Плюс» задовольнити.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 17 серпня 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Велварт Плюс» про стягнення коштів за договором позики відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Велварт Плюс» судовий збір в розмірі 1301 грн. 25 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: