Ухвала суду № 64114290, 10.01.2017, Апеляційний суд Тернопільської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 607/5917/14-цГоловуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М. Провадження № 22-ц/789/116/17 Доповідач - Дикун С.І.Категорія - 27

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 січня 2017 р. колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Дикун С.І.

суддів - Парандюк Т. С., Храпак Н. М.,

при секретарі - Коваль О.І.

з участю сторін - представника заявниці ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2016 року по справі за заявою ОСОБА_1 про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про поновлення строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання з метою виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22.05.2014 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 16 листопада 2016 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання відмовлено.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дану ухвалу і постановити нову, якою задовольнити її заяву про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання.

ОСОБА_1 посилається на необгрунтованість, незаконність оскаржуваної ухвали, а також порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вказує, що нею було вчинено усі передбачені законом дії, спрямовані на стягнення боргу в примусовому порядку, а саме, 22.07.2014 року поштою було направлено оригінал виконавчого листа разом із заявою на примусове виконання рішення суду на адресу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції, про що свідчить опис цінного листа. Про те, що виконавче провадження за даним виконавчим листом не відкривалось, їй стало відомо з відповіді районного відділу ДВС від 30.06.2016 року.

Під час розгляду справи в апеляційному суді представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримала вимоги апеляційної скарги.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення.

Відмовляючи у задоволенні заяви про поновлення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано суду належних доказів пропущення строку пред'явлення виконавчого документа до виконання з поважних підстав, оскільки оригінал виконавчого листа знаходився у заявника і з дня прийняття рішення судом пройшло більше одного року.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду, як таким що не відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Аналогічне положення містить ч. 2 ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження", згідно якої стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

Єдиною підставою для поновлення судом указаного вище строку є визнання ним поважними причин його пропуску.

Обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення своєчасного пред'явлення виконавчого документа до виконання, згідно зі статтями 10, 60 ЦПК України покладається на стягувача.

Із матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 22 травня 2014 року, ухваленим по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, позовні вимоги задоволено. Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 10000 грн основного боргу, 120 грн інфляційних нарахувань та три відсотки річних у розмірі 495,62 грн, а всього - 10615,62 грн. та 243,60 грн судового збору, сплаченого при подачі позовної заяви.

Рішення суду не оскаржувалось, набрало законної сили.

02 липня 2014 року Тернопільським міськрайонним судом було видано виконавчий лист №607/5917/14-ц за заявою представника позивача, котрий отримано останньою 10 липня 2014 року (а.с.30).

22 липня 2014 року виконавчий лист разом із заявою представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про його примусове виконання та довіреністю, що посвідчувала повноваження представника, було направлено відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції за адресою: м.Тернопіль, вул.Київська,3А. Про що свідчить опис цінного листа та конверт з поштовим штемпелем. (а.с.44,45).

Із листа відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 30 червня 2016 року вбачається, що зазначений виконавчий лист на виконанні не перебуває.

Пунктом 9 частини 2 статті 129 Конституції України визначено, що однією із основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а згідно з частиною 5 статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Розглядаючи справу №5-рп/2013, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 26.06.2013 року зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.

Окрім цього, поважність причин пропуску строку пред'явлення виконавчого листа до виконання є суб'єктивною категорією та їх оцінка залишається на розсуд суду, у зв'язку з чим причини, які були визнані поважними одним судом, можуть бути не визнані такими іншим.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, ратифікованої Законом України №475/97 від 17.07.1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його пра та обов'язків цивільного характеру або встановить обгрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Агрокомплекс проти України" від 06.10.2011 року міститься висновок, що існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов'язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підгрунття для "законного сподівання" на виплату такої заборгованості і становить "майно" цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу.

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право мирного володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа "ОСОБА_4 проти України", рішення від 15.10.2009 р.)

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував, що виконання рішення, ухваленого тим чи іншим судом, треба розглядати як невід'ємну складову судового розгляду, як цього вимагає положення статті 6 Конвенції, у якому йдеться про необхідність забезпечення справедливого судового процесу ("Бурдов проти Росії", "Горнсбі проти Греції").

У своєму рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський суд з прав людини зазначив, що передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін.

Тобто, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що невід'ємною умовою забезпечення права на суд є виконання судового рішення.

За вимогами ч.6 ст.70 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Виходячи із змісту вищенаведеної норми, матеріалами справи підтверджено, що стягувачем було вчинено передбачені законом дії, спрямовані на стягнення боргу в примусовому порядку шляхом здачі на пошту виконавчого листа та заяви про його примусове виконання.

Висновок суду про пропущення заявником строку пред'явлення виконавчого документа до виконання без поважних причин не може вважатись обгрунтованим.

Твердження суду про перебування оригіналу виконавчого листа у заявника спростовується матеріалами справи, з яких вбачається що виконавчий документ був вчасно зданий на пошту для направлення до належного відділу виконавчої служби, поясненнями заявника та її представника, котрі підтвердили, що їм невідомі причини невручення поштового відправлення відділу виконавчої служби, оригіналом конверту, на якому відсутній відтиск поштового штемпеля із датою повернення поштового відправлення відправнику. Доводи ОСОБА_1, що про факт невідкриття виконавчого провадження за спірним виконавчим листом їй стало відомо з відповіді районного відділу державної виконавчої служби Тернопільського районного управління юстиції від 30 червня 2016 року, не спростовані, а тому колегія суддів погоджується із ними.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу про задоволення заяви про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого виста до виконання.

Виходячи із вимог п.19 ч.1 ст.293; п.2 ч.1 с.324 ЦПК України ухвала щодо поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання касаційному оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 304,307,309,311,312,319 ЦПК України,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє ОСОБА_2, задовольнити.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 листопада 2016 року скасувати. Постановити нову ухвалу, якою поновити ОСОБА_1 пропущений строк для пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого Тернопільським міськрайонним судом 02 липня 2014 року, про виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 22 травня 2014 року по цивільній справі справі №607/5917/14-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області С.І. Дикун