Ухвала суду № 64112415, 17.01.2017, Вільнянський районний суд Запорізької області

Справа № 314/2588/15-ц Провадження № 2/314/257/2017

У Х В А Л А

іменем України

17.01.17 м. Вільнянськ

Вільнянський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Капітонова Є.М.,

за участю

представника стягувача ОСОБА_1,

боржника ОСОБА_2,

прокурора Велєвої К.С.,

державного виконавця Мороз Я.Я.,

за участю секретаря судового засідання Якубовської Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Вільнянськ заяву Гнаровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про відмову стягувача від примусового виконання рішення суду відносно боржника ОСОБА_2,

В С Т А Н О В И В:

До Вільнянського районного суду Запорізької області надійшла заява Гнаровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області про відмову стягувача від примусового виконання рішення суду відносно боржника ОСОБА_2.

В судовому засіданні представник стягувача, боржник заяву про відмову стягувача від примусового виконання рішення суду підтримали.

Прокурор в судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви посилаючись на те, що заява про відмову стягувача від примусового виконання рішення суду суперечить вимогам бюджетного законодавства України та порушує права інших осіб, а саме територіальної громади Гнаровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області.

Державний виконавець розгляд питання залишив на розгляд суду.

Суд заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали заяви встановив наступне:

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.

Так, відповідно до статті 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

За визначенням ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом. Особа може відмовитися від свого майнового права.

Згідно зі ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ч.1 ст. 169 ЦК України територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

За визначенням ч.2 ст. 11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Засадами виконавчого провадження, передбаченими ст. 21 Закону України «Про виконавче провадження» забезпечено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад, зокрема: верховенства права; законності; диспозитивності.

Виходячи з аналізу вищезазначених нормативно-правових актів суд приходить до висновку, що свобода реалізації субєктом правовідносин своїх цивільних прав, а саме диспозитивність є основним та ключовим принципом, який забезпечує цивільно-правові відносини між його учасниками.

Законом України "Про місцеве самоврядування" визначено систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

За ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», територіальна громада - це жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

За визначенням ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Відповідно до частин 1, 6, 7, 9 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Форми прямого та представницького волевиявлення територіальної громади визначені ст.ст. 7-11 Закону України "Про місцеве самоврядування".

Відповідно до ст. 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.

Отже, суд приходить до висновку, що Гнаровська сільська рада Вільнянського району Запорізької області, як учасників цивільно-правових відносин має право самостійно визначатися з реалізацією свого права на стадії примусового виконання судових рішень, реалізуючи принцип диспозитивності цивільного процесу та реалізовуючи самостійне волевиявлення відносно реалізації свого цивільного права.

Відносно посилань прокурора про порушення вимог бюджетного законодавства,суд враховує наступне:

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» бюджет місцевого самоврядування (місцевий бюджет) - план утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування.

В силу ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Місцеві бюджети є самостійними, вони не включаються до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим та інших місцевих бюджетів.

Відповідно до ст.1 Бюджетного кодексу України, бюджет - план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються відповідно органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періоду.

Отже суд приходить до висновку про необґрунтованість посилань прокурора порушення вимог бюджетного законодавства, оскільки обставин, які б свідчили про те, що відмова стягувача від примусового виконання рішення порушить план формування та використання фінансових ресурсів для забезпечення завдань і функцій, які здійснюються органами місцевого самоврядування протягом бюджетного періодусудом не встановлено.

Вирішуючи питання про можливість порушення прав чи свободи інших осіб, при прийнятті відмови стягувача від примусового виконання, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України суд має право перевірити і не визнати мирову угоду або не прийняти відмови стягувача від примусового виконання, якщо це суперечить закону або порушує права чи свободи інших осіб.

Здійснюючи аналіз вищезазначеної статті, суд приходить до висновку, що визначення інших осіб, застосовується до осіб, що не є учасниками правовідносин, в тому числі на стадії виконавчого провадження, тобто інша особа, не може визначатись як стягувач, боржник. Оскільки, територіальна громада Гнаровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області не є іншою особою в розумінні ч.2 ст. 372 ЦПК України, а є в силу Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» безпосереднім учасником цивільно-правових відносин, та реалізувала своє процесуальне право, шляхом представницького волевиявлення, суд приходить до висновку про необґрунтованість посилань прокурора.

Втручання в самостійній діяльності субєкта місцевого самоврядування та реалізацію його цивільних прав на переконання суду є неприпустимим.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про прийняття відмови стягувача від примусового виконання рішення суду

Керуючись ст. ст. 208-201, 293, 372 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Прийняти відмову стягувача Гнаровської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від примусового виконання судового рішення, про стягнення коштів з ОСОБА_2 на її користь в розмірі 17614,64 грн.

Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Запорізької області через Вільнянський районний суд Запорізької області протягом пяти днів з дня отримання копії ухвали. У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя: Є.М. Капітонов

17.01.2017