Рішення № 64112098, 16.01.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 308/9753/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

16 січня 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

судді-доповідача ОСОБА_1,

суддів Собослоя Г.Г., Кожух О.А.

з участю секретаря: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою Ужгородського виробничого підприємства «Синевір» Українського товариства глухих на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Ужгородського виробничого підприємства «Синевір» Українського товариства глухих про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку, компенсації втрати доходів та моральної шкоди, -

встановила:

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з даним позовом.

Позов обґрунтовано тим, що він з 17.07.2012 р. працював в Ужгородському виробничому підприємстві «Синевір» Українського товариства глухих (далі по тексту УВП «Синевір» УТОГ) на посаді директора. 07.03.2014 р. його звільнено з даної посади на підставі ст. 38 КЗпП України. На час його звільнення з посади існувала заборгованість по виплаті заробітної плати, яка в порушення вимог ст. 116 КЗпП України станом на серпень 2015 року не виплачена. Крім того, оскільки відповідач не виплачував йому зарплату, то згідно ЗУ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у звязку з порушенням строків їх виплати», він має право отримати суму компенсації. Також у відповідності до приписів ст.ст. 116, 117 КЗпП України на його користь підлягає стягненню середній заробіток. Оскільки заробітну плату він не отримував протягом 21 місяця, то це призвело до значних моральних страждань та вправі ставити питання про стягнення моральної шкоди згідно ст. 237-1 КЗпП України.

Посилаючись на викладене, враховуючи заяву про збільшення позовних вимог, остаточно просив суд стягнути з відповідача на його користь невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 112004,70 грн., компенсацію втрати частини заробітку у звязку з порушенням термінів її виплати в сумі 31246,28 грн., та 100000 грн. моральної шкоди, а також 12600 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 01 вересня 2016 року даний позов задоволено частково. Стягнуто з УВП «Синевір» УТОГ на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату та середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 112004,70 грн., компенсацію втрати частини заробітку у звязку з порушенням термінів її виплати в сумі 31246,28 грн., а в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди та витрат на правову допомогу відмовлено. Стягнуто з УВП «Синевір» УТОГ на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1223,10 грн.

На дане рішення УВП «Синевір» УТОГ подало апеляційну скаргу, у якій просить, рішення суду в скасувати в частині часткового задоволення позову та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути заборгованість по нарахованій та невиплаченій заробітній платі в сумі 13241,49 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що вина відповідача у виникненні боргу та невиплаті заробітної плати відсутня, а тому немає підстав для стягнення середнього заробітку та компенсації. Зокрема, судом не взято до уваги пояснення директора підприємства про те, що позивачу декілька разів телефонували, із проханням зявитися на підприємство для отримання зарплати, однак такий жодного разу не прийшов. Заборгованість по зарплаті була й перед іншими працівниками, однак така була всім виплачена крім позивача який відмовляється її отримати.

Крім того, суд не врахував, що позивач працював на посаді директора підприємства, тобто, сам сприяв виникненню заборгованості по зарплаті. Судом не враховано, що в цей період, позивач отримав у касі підприємства під звіт 55 тис. грн., які використав не на сплату зарплати, а на інші цілі. При цьому суд неправомірно відмовив у допиті свідків, які могли б підтвердити дані обставини. Судом не надано ніякої оцінки аудиторському висновку, яким встановлено, що під час перебування ОСОБА_2 на посаді директора підприємство отримало, збитки через те, що частина доходів приховувалася, виручка від продукції здавалася не в касу, а безпосередньо ОСОБА_2. Судом помилково зазначено, що заборгованість по заробітній платі виникла за період із листопада 2013 року по березень 2014 року, оскільки згідно довідки підприємства така заборгованість виникла за період із грудня 2013 року по березень 2014 року і її розмір становить 13241,49 грн. Тобто між сторонами існує спір про розмір заборгованості, а тому слід було врахувати принцип співмірності та істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком.

Судом взагалі не вказано розрахунків заборгованості та стягнуто заборгованість разом із середнім заробітком, який узято з розрахунку заборгованості наданому позивачем. Однак такий розрахунок зроблено не у відповідності до Постанови КМУ від 08.02.1995 р. за № 100.

Також не відповідає приписам чинного законодавства розрахунок компенсації втрати частини доходів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції ніким в апеляційному порядку не оскаржується.

У судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_3 та директор УВП «Синевір» УТОГ - ОСОБА_4 просили апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 просили апеляційну скаргу відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

Допитаний у судовому засіданні в апеляційній інстанції свідок ОСОБА_6, колишній бухгалтер підприємства, дала покази, що в жовтні-листопаді 2014 року тодішній директор підприємства телефонував ОСОБА_2, і в телефонному режимі вони говорили про виплату зарплати. Більш конкретно вона нічого зазначити не може.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що вона підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

З матеріалів справи вбачається, що 15.10.2012 р. між Президією Центрального правління Українського товариства глухих та ОСОБА_2 укладено трудовий контракт згідно умов якого ОСОБА_2 був призначений на умовах найму на період з 18.10.2012 по 18.10.2013 року включно на посаду директора Ужгородського виробничого підприємства «Синевір» Українського товариства глухих, яке належить Українському товариству глухих на правах його повної власності (а.с.9-12).

В подальшому, 27.09.2013 р., термін контракту було продовжено до 18.04.2014 року (а.с.13).

З копії трудової книжки ОСОБА_2 вбачається, що 07.03.2014 р. останній був звільнений із посади директора УВП «Синевір» УТОГ згідно ст. 38 КЗпП України (а.с.8).

Згідно Довідки УВП «Синевір» УТОГ станом на 11.05.2016 р. заборгованість по заробітній платі перед ОСОБА_2 становить 13241,49 грн. (а.с. 110).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із його часткової доведеності та обґрунтованості.

Однак із даним висновком суду першої інстанції не може погодитись колегія суддів, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. З аналізу даної норми слідує, що відповідач це особа, на яку вказує позивач у позовній заяві, як на порушника своїх прав. Тому саме позивач визначає до кого предявити позов. Якщо позивач помилиться (неправильно зазначивши сторону) і притягне відповідачем особу, яка його прав не порушила або не повинна відповідати за позовом з інших причин, суд у такому позові відмовляє. Також суд не вправі задовольняти позов у разі предявлення такого без залучення всіх обовязкових відповідачів.

Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату, і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

З указаного слідує що трудові відносини виникають між працівником та власником чи уповноваженим ним органом.

При цьому, обовязок виплачувати заробітну плату працівнику лежить на власнику/роботодавцеві.

Згідно п.п. 1.1, 1.2 Статуту УВП «Синевір» УТОГ Ужгородське виробниче підприємство «Синевір» Українського товариства глухих, створено засновником в особі Центрального правління Українського товариства глухих, згідно з прийнятою ним постановою від 12.12.1991 року за №136 і є правонаступником Ужгородського учбово-виробничого підприємства №1 Українського товариства глухих.

Власником підприємства є Українське товариство глухих, що є громадською організацією із всеукраїнським статусом, в особі його Центрального правління (а.с.101-107).

Контракт із ОСОБА_2 укладено з Українським товариством глухих, як роботодавцем, а не з УВП «Синевір» УТОГ.

Вказане свідчить, що саме Українське товариство глухих у розумінні трудового законодавства є власником/роботодавцем по відношенню до ОСОБА_2, як директора підприємства, а відтак, зазначена юридична особа обовязково повинна була бути залучена до участі в справі в якості відповідача.

Предявляючи позов, позивач у якості відповідача зазначив лише УВП «Синевір» УТОГ. У процесі розгляду справи, у порядку ст. 33 ЦПК України, не здійснювалася заміна відповідача чи залучення до справи як співвідповідача.

Тобто, даний позов предявлено без залучення обовязкового відповідача в особі Центрального правління Українського товариства глухих, а відтак, суд першої інстанції, задовольняючи такий позов фактично вирішив, питання про його права та обовязки, що не допускається.

При цьому в апеляційного суду відсутні повноваження щодо залучення до розгляду справи співвідповідачів у порядку ст. 33 ЦПК України, а, відтак виходячи з повноважень апеляційного суду визначених ст. 307 ЦПК України, рішення суду першої інстанції слід скасувати, як таке, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, та ухвалити по даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 303, 307, 309, 313, 314, 316 і 319 ЦПК України, апеляційний суд,

р і ш и в:

апеляційну скаргу Ужгородського виробничого підприємства «Синевір» Українського товариства глухих, задоволити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 01 вересня 2016 року скасувати, ухваливши нове рішення про відмову ОСОБА_2 в задоволенні позову.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання ним законної сили.

Суддя-доповідач

Судді