Рішення № 64111692, 12.01.2017, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/21/2017(м)

266/4754/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Сараєв І.А.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Категорія 41

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Попової С.А.,

суддів Баркова В.М., Мальцевої Є.Є.,

за участю секретаря Герасимової Г.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом Комунального лікувального психіатричного закладу «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя» до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Телестудія «Служба інформації» про захист ділової репутації за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя від 21 листопада 2016 року позов КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 м. Маріуполя» задоволено. Визнано, що інформація оприлюднена в відео сюжеті ТОВ «Телестудія Служба інформації» передачі телеканалу НТН рубрики «Агенти впливу», що вийшла в ефір 26 травня 2013 року, повідомлена ОСОБА_2, викладена в наступних реченнях: «… в Маріуполі утворено відділення з метою відправляти спеціально в дома психохроників та мати вигоду …»; «…Петро ОСОБА_2, відкриває страшну таємницю:в закладі де він працює і сьогодні (супроводжується кадром з вивіскою Міська лікарня № 7 м. Маріуполь)… в сьомій міській лікарні м. Маріуполя спеціально утворено відділення з метою забирати нерухомість у хворих…», «в лікарні йде відбір хворих в це відділення…», «… лікар стверджує, що у відділенні лежать приблизно тридцять осіб, в них немає ані родичів, ані близьких, єдине, що залишилось це нерухомість…»; «… відбувається сортування (хворих) з першого, третього, пятого, шостого відділень… таких переводять з відділень до третього, бо є в них житлова площа…» «деякі квартири вже виставлені на продаж, в той час, як законні власники про це навіть не підозрюють… поток хворих до відділення не скінчується…»; «…батько, матір померли… хворий в лікарні… квартира вже виставлена на продаж… хоче прийти додому, а там вже чужі люди мешкають…»; «хворі живуть десятиріччями живуть у лікарні… у шостому відділенні…» є недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію Комунального лікувального психіатричного закладу «Міська психіатрична лікарня № 7 м. Маріуполя».

Встановлено, що ОСОБА_2 є особою, яка поширила недостовірні відомості, які порочать ділову репутацію Комунального лікувального психіатричного закладу «Міська психіатрична лікарня № 7 м. Маріуполя», особисто повідомивши в відео сюжеті ТОВ «Телестудія Служба інформації» передачі телеканалу НТН рубрики «Агенти впливу», що вийшла в ефір 26 травня 2013 року недостовірні данні.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Комунального лікувального психіатричного закладу Міська психіатрична лікарня № 7 м. Маріуполя моральну шкоду у розмірі 5735 (пять тисяч сімсот тридцять пять) гривень. Вирішено питання з розподілом судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просив рішення скасувати та закрити провадження по справі, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права, а також участь в ухваленні рішення судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, але таку заяву було судом необґрунтовано відхилено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_2, який підтримав доводи скарги, заперечення проти скарги представників позивача ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (т. 1 а.с. 56-57), розглянувши справу згідно із ч. 2 ст. 305 ЦПК України у відсутність повідомленого про дату і час розгляду справи співвідповідача - ТОВ «Телестудія «Служба інформації» (канал НТН) (т. 2 а.с. 13, 17, 20-22, 24-25), дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.

Як встановлено судом і це підтверджується матеріалами справи, 26 травня 2013 року на телеканалі «НТН» ТОВ «Телестудія «Служба інформації» в програмі «Агенти впливу» в ефір вийшов відеорепортаж із сюжетом про КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 м. Маріуполя», в якому було розповсюджено інформацію у формі інтервю з лікарем ОСОБА_2 та закадровими коментарями журналіста телеканалу з посиланням на джерело інформації ОСОБА_2 - шляхом тверджень про спеціальне створення в психіатричній лікарні № 7 м. Маріуполя відділення з метою відправляти хворих, що не мають родичів чи близьких, в дома психохроників та мати вигоду, з метою забирати нерухомість у хворих, виставлення деяких квартир на продаж, в той час, як законні власники про це навіть не підозрюють, коли хворий хоче прийти додому, а там вже чужі люди мешкають (т. 1 а.с. 180).

За наслідками поданого журналістом ТОВ «Телестудія «Служба інформації» телеканалу НТН ОСОБА_5 повідомлення від 03.04.2013 року до правоохоронних органів (т. 1 а.с. 15), слідчим Орджонікідзевського райвідділу в листопаді 2013 року прийнято рішення про закриття порушеного кримінального провадження (ЄРДР №4201305079000070) за ознаками злочину, передбаченого ст. 189 ч. 2 КК України - на підставі ст. 284 п. 2 ч. 1 КПК України за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення (т. 1 а.с. 64, 83).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, яку поширено ОСОБА_2 та ТОВ «Телестудія «Служба інформації» в ефірі телеканалу НТН 26.05.2013 року носить характер фактичного твердження, оскільки вказує на факт створення в лікарні відділення з метою відібрання нерухомості у хворих; факт переведення хворих з різних відділень лікарні до відділення № 3 (відбір словами автора); факт переведення (сортування) з різних відділень до третього через наявність житлової площі; факт знаходження пацієнта у шостому відділенні десятиріччями. Суд вважав, що відповідачі не довели доказів на підтвердження достовірності поширеної стосовно позивача інформації і порушене кримінальне провадження стосовно заявлених фактів закрито.

Відповідно до положень частини 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Як вбачається зі ст. ст. 91, 299 Цивільного кодексу України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації та може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації, а юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Статтею 94 Цивільного кодексу України визначено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Згідно розяснень, які містяться у п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова Пленуму ВСУ № 1), відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію. Як вбачається із п.п. 4, 6 цієї ж постанови, чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту. Зокрема, під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб - підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин. У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити орган цієї юридичної особи.

За пунктом 9 цієї Постанови Пленуму ВСУ № 1: відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Якщо позов пред'явлено про спростування інформації, опублікованої в засобах масової інформації, то належними відповідачами є автор і редакція відповідного засобу масової інформації чи інша установа, що виконує її функції, оскільки згідно зі статтею 21 Закону про пресу, редакція або інша установа, яка виконує її функції, здійснює підготовку та випуск у світ друкованого засобу масової інформації. У випадку, коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем.

Як розяснюється у п. 15 зазначеної постанови, при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). За пунктом 19 постанови, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

В сенсі вищенаведених розяснень у постанові Пленуму ВСУ № 1 відповідачі ОСОБА_2, як джерело інформації, і ТОВ «Телестудія «Служба інформації» є співавторами відеосюжету - аудіовізуального твору, як результату спільної діяльності автору і виробника поданої інформації, поширеного телеканалом НТН 26.05.2013р. Тож, доводи апеляційної скарги, що відповідач ОСОБА_2 не є особою, яка поширила недостовірну інформацію, не є обґрунтованими.

Права преси задекларовані в положеннях ст. 10 Конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод, ст. 34 Конституції України щодо вільного вираження своїх поглядів і свободи слова.

Однак, їх реалізація не є безмежною.

Так, згідно із загальними правилами меж здійснення цивільних прав, унормованих ст. 13 ЦК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині.

Відповідно до ч. 6 ст. 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» № 540/97-ВР журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

Відповідно до положень у ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інформацію» № 2657-12 (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) основними принципами інформаційних відносин є, поряд із свободою вираження поглядів і переконань, й достовірність і повнота інформації.

За змістом ч. 2 ст. 5 цього Закону реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 і п. 2 ч. 3 ст. 26 Закону України «Про друковані засоби інформації (пресу) в Україні» № 2782-12, здійснюючи свою діяльність на засадах професійної самостійності, журналіст використовує права та виконує обовязки, передбачені Законом України «Про інформацію» та цим Законом. Журналіст зобовязаний: подавати для публікації обєктивну і достовірну інформацію.

Згідно зі ст. 59 Закону України «Про телебачення і радіомовлення» № 3759-12 телерадіоорганізація зобов'язана, зокрема, поширювати об'єктивну інформацію.

Зважаючи на вищеозначену правову регламентацію, сюжет, що готувався журналістом для інформування громадськості, мав бути підвергнутий перевірці.

Втім, працівником телеканалу, відповідальному за формування сюжету зі звинувачення персоналу лікарні у скоєнні злочинних/шахрайських дій, до розміщення анонсованої теми ефіру програми як «діяльності української каральної психіатрії» на інтернет-сайті каналу НТН і виходу сюжету в ефір, не було вчинено належної перевірки викладених у повідомленні ОСОБА_2 фактів. А також співвідповідачем - ТОВ «Телестудія «Служба інформації» (телеканал НТН) не надано доказів щодо дотримання журналістом вимог редакційного статуту телерадіоорганізації щодо перевірки достовірності інформації, наданої джерелом інформації.

Такою перевіркою не можна вважати тільки спрямування повідомлення 03.04.2013р. до правоохоронних органів щодо порушення кримінального провадження за ознаками вимагання персоналом лікарні № 7 від пацієнтів квартир, з погрозами насильства над ними, обмеження їх прав і свобод, оскільки висновки щодо підтвердження даних фактів не отримані, а порушене кримінальне провадження згодом взагалі закрито.

Отже, як вважає колегія суддів, журналістська перевірка була вчинена не належним чином аби її піддати загалу у якості достовірних відомостей, наслідком чого стало поширення аудіовізуальної інформації, що не відповідає дійсності, телеглядачам каналу НТН, чим складено у глядачів негативне враження про лікувальний заклад.

В процесі вирішення спору як в суді першої інстанції, так і вході апеляційного перегляду справи, редакція телестудії «Служба інформації» (телеканал НТН) не повідомила про наявність в неї доказів того, що опубліковані відомості відповідають дійсності.

Оскільки відеосюжет містить в собі повідомлення ОСОБА_2 від першої особи, а також переказ його слів (голос диктора за кадром), що не є дослівним відтворенням виступу відповідача, а також поширена телеканалом інформація не була одержана від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян, не є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), чи офіційним виступом посадових осіб державних органів тощо - то відсутні підстави згідно із ст. 42 Закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» № 2782-XII (з подальшими змінами на момент виникнення спірних відносин), ст. 67 Закону «Про телебачення і радіомовлення» для звільнення співвідповідача ТОВ «Телестудія «Служба інформації» від відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують ділову репутацію позивача.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму ВСУ № 1 згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

За цим правилом поширювачі інформації (відповідачі ОСОБА_2 і ТОВ «Телестудія «Служба інформації») повинні довести правдивість поширених відомостей.

Проте, ані в суді першої інстанції, ані в апеляційному суді не надано будь-яких доказів про створення відділення сестринського догляду у лікарні № 7 м. Маріуполя спеціально для відібрання у одиноких хворих пацієнтів нерухомості; не доведено, що ті особи, які перебували у третьому відділенні, в тому числі які згодом відправлені в будинки-інтернати, спеціально були поміщені в це відділення і згодом протиправно позбавлені свого житла через злочинні дії працівників лікарні.

В своїх поясненнях в суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 зазначив, що журналіст записувала його промову на диктофон. Відомості про відбирання або позбавлення житла у хворих у незаконний протиправний характер, із застосуванням насильства, йому стали відомі як дільничному лікарю-психіатру (т. 1 а.с. 13) зі слів хворих пацієнтів під час розмови з ними, в тому числі про ті випадки, які мали місце до створення відділення сестринського догляду 01.01.2013.

Але така інформація не підкріплена в ході судового розгляду жодним документом, жодним висновком як по лінії правоохоронних органів, так і по лінії органів охорони здоровя чи органів опіки та піклування. Таких доказів на достовірність поширеної інформації не виявлено і в ході дослідження судом першої інстанції витребуваних амбулаторних карт хворих, про які клопотав відповідач ОСОБА_2

Матеріалами справи підтверджено, що з моменту створення відділення сестринського догляду (третє відділення) з січня 2013р., утвореного з метою кваліфікованого догляду медичними сестрами за особами з хронічними психічними розладами, які за своїм станом здоровя потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, підтримуючого лікування, надання медико-соціальної допомоги, і не становлять небезпеки для себе і оточення та не потребують здійснення активних лікувально-діагностичних заходів (т. 1 а.с. 175-179), - до виходу спірного відеосюжету 26.05.2013р. перебувало всього 39 пацієнтів (т. 1 а.с. 182-183), з яких 5 осіб одиноких, два пацієнти за розподіленими путівками влаштовані до спеціалізованих будинків-інтернатів області (т. 1 а.с. 18-20, 181), чим спростовано поширена відповідачами інформація, щодо 30 осіб-пацієнтів, які не мають ні близьких, ні родичів, на житло яких вже є охочі (т. 1 а.с. 180).

Жодні наявні у справі матеріали не містять підтвердження відчуження житла пацієнтів лікарні № 7 м. Маріуполя у незаконних спосіб і причетність до цього працівників лікарні, зокрема відділення сестринського догляду.

Поширена аудіовізуальна інформація на каналі НТН 26.05.2013р. не знайшла свого підтвердження, достовірність її змісту не доведена, як обґрунтовано визначився суд першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, у якості однієї з підстав, що має звільнити його від відповідальності, посилається на те, що заяви, адресовані правоохоронним органам (зокрема свідчення відповідача в межах розслідування цього кримінального провадження) не є поширенням відомостей, які порочать ділову репутацію. Проте, з такими доводами погодитись не можна, оскільки предметом оспорення у даній справі є не відомості, втілені у заяву про порушення кримінального провадження, а відеосюжет, поширений каналом НТН з посиланням на джерело (ОСОБА_2М.), який супроводжувався інтернет-анонсом програми щодо існування відділень, створених для заволодіння майна психічно хворих (а.с. 167-168).

Також одним з доводів апеляційної скарги, що має бути підставою для відмови у позові, відповідач ОСОБА_2 зазначає висловлення ним у спірному сюжету оціночних суджень, що виключають можливість доведення їх правдивості.

З такими доводами погодитись не можна, зважаючи на наступне.

Відповідно до абз. 1 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» № 2657-XII від 02.10.1992р. (з подальшими змінами станом на момент виникнення спірних відносин) оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Згідно із розясненнями, що містяться в п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 1, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Але ж не можна вважати повідомлення ОСОБА_2 щодо спеціального створення третього відділення у психіатричній лікарні № 7 для того, щоб поміщати хворих, які не мають близьких чи родичів і забирати в них нерухомість, що квартира, коли хворий знаходиться у відділенні, вже виставлена на продаж, а законні власники про це не підозрюють, і коли бажає прийти додому, а там живуть сторонні люди - оціночними судженнями або критичною оцінкою певних фактів і недоліків в діях позивача, які не можна було б перевірити на предмет їх відповідності дійсності і спростувати. Такі висловлення містять ознаки карно переслідуваного правопорушення. Власне повідомлення про те, що лікарі міської психіатричної лікарні за попередньою змовою групою осіб від пацієнтів лікарні вимагають квартири з погрозою насильства над потерпілими, обмеженням їх прав, свобод та законних інтересів цих осіб і було вкладено журналістом каналу НТ ОСОБА_5, що готувала спірний сюжет, у заяву про порушення кримінального провадження за ознаками ч. 2 ст. 189 КК України (а.с. 15, 52), що була підвергнута перевірці органами внутрішніх справ, але не знайшла свого підтвердження (а.с. 83).

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції в достатньому обсязі встановив обставини справи за позовними вимогами КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 м. Маріуполя», відповідні їм правовідносини, поясненням сторін та наданим доказам дав належну оцінку. Суд правильно застосував матеріальний закон, вимоги ст.ст. 212-214 ЦПК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення вимог в частині визнання оприлюдненої інформації в відеосюжеті ТОВ «Телестудія Служба інформації» передачі телеканалу НТН рубрики «Агенти впливу», що вийшла в ефір 26 травня 2013 року, недостовірною та такою, що порочить ділову репутацію лікарні, а також визнання ОСОБА_2 особою, яка поширила такі недостовірні відомості. З таким наслідком розвязання спору в наведеній частині суд апеляційної інстанції погоджується, зважаючи на доведення складу правопорушення і сукупності обставин, визначених у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1, а саме: поширення інформації шляхом передання аудіовізуального твору по телебаченню; поширення інформації стосується юридичної особи-позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності (викладені явища не існували); поширення інформації, що порушує особисті немайнові права КЛПУ «Міська психіатрична лікарня № 7 м. Маріуполя».

Посилання в апеляційній скарзі на порушення норм матеріального права в даній частині не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи.

Разом з тим, колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про недоведеність позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди, завданої лікарні № 7.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону України «Про інформацію» у разі, якщо порушенням права на свободу інформації особі завдано матеріальної чи моральної шкоди, вона має право на їх відшкодування за рішенням суду.

За розясненнями згідно п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 1 способами захисту ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.

Так, згідно із розясненнями у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (далі постанова Пленуму ВСУ № 4): під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності (абз. 3 п. 3). За розясненнями у абз. 2 п. 5: суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З урахуванням роз'яснень у абз. 3 п. 27 постанови Пленуму ВСУ № 1, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, слід виходити із засад справедливості, добросовісності та розумності - розмір грошового відшкодування має бути співмірний із заподіяною шкодою і не повинен призводити до припинення діяльності засобів масової інформації чи іншого обмеження свободи їх діяльності.

За розясненнями у п. 9 постанови Пленуму ВСУ N 4: розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності,виваженості тасправедливості. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Однак, рішення суду першої інстанції, всупереч викладеним положенням, не містить жодної мотивації прийняття рішення за даними вимогами.

Колегія суддів погоджується із доводами позивача, в тому числі озвученими в суді апеляційної інстанції, щодо негативного відбиття поширеної недостовірної інформації на діловій репутації лікарні і безумовного зниження ступеню престижу і підриву довіри, в розрізі подальшого сприйняття суспільством діяльності лікувального закладу, що підкреслено і працівниками лікарні у змісті протоколу виробничої наради 30.05.2013р. (а.с. 18-21), а також впевнює суд апеляційної інстанції в сенсі інтернет-анонсу цього відеосюжету щодо розслідування «діяльності української каральної психіатрії», захисту себе від людей в білих халатах, аби не стати заручником психіатричної системи, де «існують цілі відділення, створені для заволодіння майном психічно хворих…» (а.с. 167-168). Факт порушення немайнових прав позивача доведено.

Втім, як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді позивачем не наведено обґрунтування (обставин і відповідних їм доказів) щодо розміру немайнової шкоди, завданої порушенням ділової репутації лікарні (складова обєктивної частини), зокрема тих, що обумовлюються наявністю майнових втрат (упущена вигода, майнові збитки); не обґрунтовано обсягу негативних наслідків, тривалості, відомостей щодо вжитих зусиль для відновлення первісного (до порушення) стану. При відсутності таких даних, що підлягали доказуванню і які частиною складу цивільно-правового порушення, не можна вважати доведеним і причинно-наслідковий звязок між діянням і наслідками порушення, обсяг яких не підтверджено.

Судом, згідно із резолютивною частиною рішення, стягнута у відшкодування моральної шкоди 5735грн. (а.с. 187). З матеріалів справи вбачається, що математично ця сума складається зі сплачених позивачем юридичній компанії «Магістр» 5000грн. і 735грн. за послуги за договором від 15.07.2014р. і додатковою угодою від 11.04.2016р. про надання юридичних послуг з представництва інтересів КЛПУ Міська психіатрична лікарня № 7 м. Маріуполя» у справі про захист ділової репутації замовника (а.с. 188-191).

Проте, такі витрати не можна звязати із немайновими збитками, яких відчула юридична особа-позивач внаслідок негативного впливу на ділову репутацію через поширену недостовірну інформацію. Такі витрати мають іншу правову природу (витрати на правову допомогу п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України) і інший порядок їх відшкодування: за правилами, визначеними у ст.ст. 84, 88 ЦПК України, про що вимоги в даній справі не заявлялись. У звязку з цим з ухваленням нового рішення в порядку ст. 309 ЦПК України слід відмовити в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди.

Колегія суддів не вбачає ознак заінтересованості судді, який вирішив справу в суді першої інстанції, в залежності від того, на що посилається ОСОБА_2, що ним було подано скаргу на цього суддю до ВККС про порушення суддею присяги при розгляді іншої справи за адміністративним позовом (т.1 а.с. 208-211, 222). Такі обставини не свідчать про упередженість судді у вирішенні конкретної справи, не є підставою для відводу судді і не тягнуть за собою в порядку п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України скасування судового рішення в цілому.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, з огляду на обгрнутованість апеляційної скарги в однієї з двох частин судового рішення (щодо вимог немайнового характеру) з позивача підлягає компенсація понесених відповідачем ОСОБА_2 витрат на оплату апеляційної скарги в сумі 303,16грн.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 21 листопада 2016 року в частині вимог про відшкодування моральної шкоди скасувати.

В задоволенні вимог Комунального лікувального психіатричного закладу «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя» до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Комунального лікувального психіатричного закладу «Міська психіатрична лікарня № 7 міста Маріуполя» на користь ОСОБА_2 витрати з оплати судового збору в сумі 303 (триста три) гривні 16 копійок.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий С.А.Попова

Судді В.М. Барков

ОСОБА_6