Ухвала суду № 64110397, 16.01.2017, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/12520/16-к

Провадження №1-кп/219/237/2017

У Х В А Л А

Іменем України

12 січня 2017 року м. Бахмут

Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Давидовської Т.В.,

за участю: секретаря судового засідання Наумової А.І.,

прокурора Абрамова В.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Бахмут Донецької області кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України,

встановив:

26 грудня 2016 року до Артемівського міськрайонного суду Донецької області надійшов обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні №42016050000000502 за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ОСОБА_1), у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Прокурор у підготовчому судовому засіданні просив призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акта, вважаючи, що у справі під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги, передбаченні ст. 32, 291 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України), підстави для прийняття судом рішень, передбачених п.п. 1-4 ч. 3 ст. 314 КПК України, відсутні.

Захисник ОСОБА_2, думку якого підтримав обвинувачений, в підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про повернення обвинувального акта прокурору, як такого, що не відповідає вимогам закону, оскільки містить істотні порушення кримінального процесуального закону, які усувають підстави для призначення судового розгляду. Клопотання обґрунтоване тим, що обвинувальний акт при затвердженні не скріплено печаткою, копію якого разом з реєстром матеріалів досудового розслідування вручено підозрюваному та захиснику не прокурором, а слідчим у порушення вимог ч.1 ст.293 КПК України; в обвинувальному акті не зазначено коли саме у обвинуваченого ОСОБА_1 виник умисел на одержання неправомірної вигоди і в чому ж саме полягало її вимагання, чим порушується право обвинуваченого на захист. Крім того, захисник посилався на порушення при прийнятті процесуальних рішень на стадії досудового розслідування за результатами розгляду його клопотання про зміну раніше повідомленої підозри, в якому вказувалось на відсутність складу злочину, передбаченого ч. 3 ст.368 КК України, у діях ОСОБА_1

Суд, заслухавши думку учасників кримінального провадження, вивчивши обвинувальний акт, додані до нього додатки, приходить до наступних висновків.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування, відповідно до положень ч. 4 ст. 110 КПК України, є обвинувальний акт, який повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 цього Кодексу, зокрема, обвинувальний акт повинен містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, зокрема й ті, що стосуються самої події кримінального правопорушення та винуватості обвинуваченого (п.5 ч. 2 ст. 291, п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 91 КПК України), правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Виходячи з вищезазначеного вбачається, що обвинувальний акт повинен складатися з описової та резолютивної частин. В описовій частині зазначаються дані, які стали приводом та підставами початку досудового розслідування, обставини кримінальної події та під ознаки якого кримінального закону підпадають дії особи. В резолютивній частині підводяться підсумки кримінального розслідування, тобто особі висувається обвинувачення, яке відповідно до ст. 369, 374 КПК України має бути вирішено у вироку суду.

При цьому, формулювання обвинувачення має бути конкретним, тобто в ньому повинно бути детально описано місце вчинення злочину, час, спосіб вчинення, зокрема конкретні дії (бездіяльність), які були скоєні обвинуваченим, ознаки суб'єктивної сторони злочину (форма вини, мотив, мета) та інші обставини, які мають значення для кримінального провадження, так як зазначені обставини, відповідно до положень ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Зазначені вимоги національного закону узгоджуються з висновками Європейського суду з прав людини, викладеними у рішеннях.

Так, Європейський суд з прав людини (далі - Суд) у справі «Абрамян проти Росії» зазначив, що у п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод йдеться про необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та, відповідно, про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (справа «Пелісьє та Сассі проти Франції», «Матточіа проти Італії», «І.Н. та інші проти Австрії»). Крім того, право бути детально поінформованим про характер і причини обвинувачення потрібно розглядати у світлі права обвинуваченого мати можливість підготуватися до захисту, гарантованого підпунктом «b» п. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод

Водночас органом досудового розслідування у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 вищезазначені вимоги закону не дотримані. Обвинувальний акт містить виклад фактичних обставин, які на думку слідчого та прокурора є доведеними, та кваліфікацію діяння за ч. 3 ст. 368 КК України із викладом диспозиції зазначеної статті.

Суд звертає увагу, що виклад фактичних обставин не може одночасно вважатись й підміняти собою формулювання обвинувачення, як помилково дійшов висновку слідчий, яким складено обвинувальний акт, та прокурор, яким його погоджено.

Крім того, у кваліфікації діяння, як вона викладена обвинувальному акті, зазначається про використання обвинуваченим «влади чи службового становища», що, на думку суду, створює невизначеність в чому саме висунуте обвинувачення в даному кримінальному провадженні: у використанні влади або службового становища. Ці поняття не є тотожними в цілях кваліфікації діяння і формулюванні обвинувачення, зумовлюють особливості у колі обставини, що потребують доказуванню у кримінальному провадженні.

Окрім зазначеного, кваліфікуючою ознакою кримінального правопорушення за ч. 3 ст. 368 КК України є вимагання неправомірної вигоди.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, неодноразово висловленої у постановах № 5-14кс12, 5-13кс13, 5-14кс13, 5-28кс13, 5-14кс15, 5-47кс13, 5- 43кс13, 5-124кс15, така ознака, як вимагання неправомірної вигоди (хабара), може бути поставлено за провину лише в тому випадку, якщо винна особа з метою одержання хабара погрожує вчиненням або не вчиненням дій, які можуть завдати шкоди, що є визначальним, правам чи законним інтересам того, хто дає хабар, або створює такі умови, за яких особа не повинна була, а вимушена дати хабар із метою запобігання шкідливим наслідкам чи законним інтересам. Тобто законність прав та інтересів, які хабародавець захищає шляхом дачі хабара, має бути однією з основних і обов'язкових ознак вимагання. На відміну від цього, у разі якщо хабародавець зацікавлений у незаконній, неправомірній поведінці службової особи, прагне обійти закон, домогтися своїх незаконних інтересів тощо, то вимагання хабара виключається. За фактичних обставин справи, коли службова особа вимагає дати їй хабар, а особа, яка його дає і при цьому усвідомлює, що тим самим незаконно уникає настання для себе негативних наслідків, які б настали за відмови дати його, то такі дії за своїми ознаками не утворюють вимагання хабара.

Проте, за фактичними обставинами вчинення злочину, як вони викладені в обвинувальному акті, зазначається про систематичне складення протоколів про адміністративні правопорушення працівниками Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області стосовно водіїв, які працюють на автобусах, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю транспортному підприємству «МОНОЛІТ-ЛОГІСТІК ЛТД» (далі - Товариство), що, на думку органів досудового розслідування, створювало перешкоди у підприємницькій діяльності зазначеної юридичної особи. При цьому в чому саме полягала ця «систематичність» та «перешкоджання підприємницькій діяльності» слідчий в обвинувальному акті не зазначає, що при судовому розгляді буде перешкоджати суду встановленню законності прав та інтересів, які генеральний директор Товариства ОСОБА_3 захищав шляхом дачі неправомірної вигоди.

Не зазначено також в обвинувальному акті, окрім констатації того, що ОСОБА_1, як заступник командира взводу Бахмутського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області, є службовою особою у розумінні ст.1, 17, 62 Закону України «Про Національну поліцію» та п. 1 примітки до ст. 364 КК України, обставин, які б свідчили про те, що останній мав об'єктивну можливість використати своє службове становище в інтересах особи, яка надає неправомірну вигоду, або обставин створення умов діями чи бездіяльністю, за яких особа вимушена дати неправомірну вигоду із метою запобігання шкідливим наслідкам чи законним інтересам.

Суд особливу увагу звертає на те, що зазначені фактичні дані покладаються в основу кваліфікуючої ознаки - вимагання неправомірної вигоди. Невизначеність прокурора в обвинувальному акті щодо вказаних фактичних обставин позбавляє суд у подальшому можливості прийняти будь-яке процесуальне рішення по суті справи, яке можна було б безспірно визнати законним і справедливим, визначити межі судового розгляду стосовно обвинуваченого з огляду на п. 13 ч. 1 ст. 3 та ч. 1 ст. 337 КПК України, відповідно до яких судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту. Неконкретність обвинувачення заздалегідь перекладає по суті на суд обов'язок по збиранню доказів обвинувачення, зокрема в частині розкриття конкретного змісту вказаних вище обставин, що є неприпустимим з огляду на принцип змагальності сторін у кримінальному процесі (ст. 22 КПК України).

Завданням кримінального провадження є зокрема охорона прав і законних інтересів всіх учасників провадження, а також забезпечення швидкого і повного судового розгляду з тим, щоб, зокрема, до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, у тому числі під час формулювання обвинувачення. Пред'явлене особі обвинувачення має бути конкретним і містити дані про час, місце та інші обставини вчинення злочину, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується і захищатися від пред'явленого їй обвинувачення. Дані положення випливають і з п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Неконкретність обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, порушує забезпечення права обвинуваченого ОСОБА_1 на захист та справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Положеннями п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК України передбачено, що до обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового розслідування, який є його невід'ємним додатком та відповідно до вимог ст. 109 КПК України має відповідати вимогам щодо змісту та форми, визначеним в законі, зокрема повинен містити: номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення; реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування; вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Правова природа реєстру матеріалів досудового розслідування полягає у наданні суду вичерпної інформації про усі процесуальні дії, процесуальні рішення та заходи забезпечення кримінального провадження, проведені, прийняті та застосовані в межах конкретного кримінального провадження, з метою оцінки дотримання вимог КПК України органом досудового розслідування до, під час та після складення обвинувального акта.

Натомість доданий до обвинувального акта реєстр матеріалів досудового розслідування вочевидь не відповідає вказаним вимогам закону. Реєстр не містить відомостей про дату та час проведення таких важливих процесуальних дій, як повідомлення про підозру ОСОБА_1 та повідомлення про зміну підозри, незважаючи на те, що такі процесуальні рішення слідчим та прокурором приймались (п.3, 14 розділ ІІ «Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення»).

Із системного аналізу ст. 36, 278, 279 КПК України, у разі зміни повідомлення про підозру саме прокурором, клопотання, пов'язані з розглядом питань про його зміну або перегляд, провинні також розглядатись прокурором. Водночас, всупереч вимогам чинного кримінального процесуального закону, у розділі ІІ «Прийняті в ході досудового розслідування процесуальні рішення» реєстру матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016050000000502 у п. 15 містить відомості про винесення постанови старшим слідчим першого відділу слідчого управління прокуратури Донецької області Боргуна Є.В. про відмову у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_2 про зміну повідомлення про підозру, в той час як зміна повідомлення про підозру здійснена прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Донецької області Абрамовим В.І. (п.14).

Суд наголошує на тому, що згідно з ч.2 ст.9 Кримінального процесуального кодексу України прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.

Доводи захисника ОСОБА_2 щодо відсутності печатки на обвинувальному акті судом до уваги не приймаються з огляду на те, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають обов'язковості такого реквізиту. Також не приймаються судом до уваги доводи захисника щодо вручення підозрюваному та захиснику копії обвинувального акту разом з реєстром матеріалів досудового розслідування слідчим. Дане твердження спростовується наявними розписками про отримання зазначених документів, доданих до обвинувального акту, з яких вбачається, що розписки надані саме прокурору Абрамову В.І. і іншого стороною захисту не доведено.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України підставою для повернення обвинувального акта прокурору з підготовчого судового засідання є встановлення невідповідності вказаного процесуального рішення вимогам ст. 291 КПК України, зокрема такими порушеннями у даній справі суд, визнає невідповідність обвинувального акта та його додатків вимогам закону щодо їх змісту та, вважає, що клопотання захисника, підтриманого обвинуваченим підлягає задоволенню, а обвинувальний акт з додатками поверненню прокурору, для усунення виявлених недоліків.

Враховуючи викладене та керуючись ст. 291, 314, 369-372 КПК України, суд

ухвалив:

Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.368 Кримінального кодексу України, повернути прокурору відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Донецької області Абрамову В.І.

На ухвалу суду може бути подана апеляційна скарга протягом семи днів з дня її оголошення.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Повний текст ухвали оголошено 16 січня 2017 року.

Головуючий суддя Т.В.Давидовська