Рішення № 64106919, 16.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №481/558/16-ц 16.01.2017 16.01.2017 16.01.2017

Провадження №22-ц/784/140/17

Справа №481/558/16-ц

Провадження № 22-ц/784/140/17 Головуючий у 1-й інстанції Уманська О.В.

Категорія 39 Доповідач апеляційної інстанції Самчишина Н.В.

Рішення

Іменем України

16 січня 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого Самчишиної Н.В.,

суддів: Лисенка П.П., Серебрякової Т.В.,

із секретарем судового засідання - Гавор В.Б.,

за участю:

- представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

- представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року, ухвалене у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новоодеська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом,

встановила:

24 травня 2016 року ОСОБА_2 пред'явив до суду позов до ОСОБА_4 про встановлення факту прийняття спадщини та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом.

Позивач зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у с. Новосафронівка Новоодеського району Миколаївської області помер орендодавець ОСОБА_6, після смерті якого відкрилась спадщина у вигляді належної йому земельної ділянки площею 4,70 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новобузької міської ради Новобузького району.

При житті, 26 травня 2009 року спадкодавець ОСОБА_6 склав заповіт, згідно з яким заповів йому цю земельну ділянку.

Він не подав заяву про прийняття спадщини у встановлений законом строк, оскільки не знав про смерть спадкодавця. Інший спадкоємець, донька ОСОБА_6, - ОСОБА_4 прийняла спадщину, подала нотаріусу відповідну заяву.

Нотаріусом йому відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину через неприйняття ним спадщини. Проте, на думку позивача, він прийняв спадщину, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном, користуючись з 12 січня 2010 року за договором суборенди спірною земельною ділянкою. Тому вважав, що має право оформити земельну ділянку на своє ім'я.

Посилаючись на викладене та положення ст. 392 ЦК України, позивач просив про задоволення позову.

Заперечуючи проти позову, відповідач та її представник, посилалася, як на безпідставність позовних вимог, так і сплив позовної давності.

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року відмовлено у позові.

-2-

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення районного суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.

Відмовляючи у позові ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з недоведеності позивачем факту користування спірною земельною ділянкою на момент смерті спадкодавця та вважав вимогу позивача про визнання за ним права власності на спірну земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом похідною від вимоги про встановлення факту вступу в управління та володіння спадковим майном.

Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитися неможна.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_6 на праві власності належала земельна ділянка площею 4,7 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Новобузької міської ради Новобузького району, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 12 липня 2004 року (а.с.60).

Вказана земельна ділянка передана ОСОБА_6 в оренду ОСОБА_7 строком до 26 травня 2054 року, що підтверджується договором оренди землі від 21 серпня 2008 року та додатковою угодою № 1. Ці договори були зареєстровані у Новобузькому окрузі реєстрації 18 листопада 2008 року за № 040802005275 та в Новобузькому відділі реєстрації Миколаївської філії Центру ДЗК 27 липня 2009 року за № 040902005729 відповідно (а.с.8-10).

Відповідно до письмового договору суборенди земельної ділянки від 12 січня 2010 року ОСОБА_7 передав в суборенду земельну ділянку площею 4,70 га позивачу ОСОБА_2 (а.с.11). Даний договір сторонами не оспорювався.

Згідно розписки ОСОБА_6 від 26 травня 2009 року він отримав за оренду земельного паю від ОСОБА_7 повний розрахунок за п'ятнадцять років згідно укладеного договору з 2009 року по 2025 рік (а.с.76).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 25 березня 2013 року (а.с.49).

При житті, а саме 26 травня 2009 року ОСОБА_6 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Новобузького районного нотаріального округу ОСОБА_8, згідно з яким, належну йому на праві власності вищезазначену земельну ділянку заповів ОСОБА_2 (а.с.7). Отже, позивач відповідно до ст. 1235 ЦК України відноситься до спадкоємців за заповітом.

Із спадкової справи № 218/2013 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 слідує, що відповідач ОСОБА_4, яка є дочкою спадкодавця та спадкоємцем першої черги за законом, відповідно до ст. 1269 ЦК України, прийняла спадщину, подавши 20 вересня 2013 року заяву про прийняття спадщини (а.с. 45).

Позивач ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є спадкоємцем за заповітом, відповідно до приписів ст.ст. 1269, 1270 ЦК України до нотаріальної контори, у встановлений законом шестимісячний строк із заявою про прийняття спадщини не звертався та, як слідує із матеріалів справи, разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не проживав.

-3-

Відповідно до роз'яснення Новоодеської державної нотаріальної контори від 14 листопада 2014 року ОСОБА_2 відмовлено у вчиненні нотаріальної дії через неприйняття ним спадщини та не надання документу, що підтверджує родинні стосунки із спадкодавцем. Позивачу рекомендовано для вирішення даного питання звернутися до суду (а.с.56). Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 27 липня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 03 вересня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 листопада 2015 року, відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини (а.с.62-66).

В обґрунтування позову ОСОБА_2 вказував, що після смерті ОСОБА_6 він, як спадкоємець за заповітом, прийняв спадщину, фактично вступив в управління та володіння спадковим майном.

Відповідно до приписів ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно із ст. ст. 1268, 1269 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини

Статтею 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлено строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними. Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 1 січня 2004 року тощо.

При цьому, у п.23 вказаної постанови Пленуму Верховного Суду України зазначено, що якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.

-4-

Аналіз ч. 3, 4 ст. 1268, ст. 1269 ЦК України дозволяє виділити три способи прийняття спадщини. По-перше, це подання протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини, що вчиняється спадкоємцями, які не підпадають під дію частин 3,4 статті 1268 ЦК України. По-друге, за ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини, він не заявив про відмову від неї. Третім способом прийняття спадщини є сам по собі факт того, що спадкоємець був малолітнім, неповнолітнім, недієздатним або обмежено дієздатним (ч. 4 ст. 1268 ЦК України). Такі факти мають існувати на час відкриття спадщини, а не на час прийняття спадщини.

При цьому, застосування фактичного вступу у володіння або управління спадковим майном як спосіб прийняття спадщини для регулювання спадкових відносин можливе лише, якщо спадщина відкрилася під час дії ЦК УРСР, тобто до 01 січня 2004 року, була прийнята зазначеним способом хоча б одним із спадкоємцем (абз. 1 п. 5 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України).

Як встановлено часом відкриття спадщини є ІНФОРМАЦІЯ_2. Тому посилання позивача про прийняття спадщини у спосіб фактичного вступу у володіння або управління спадковим майном є безпідставними. Саме по собі користування спадковим майном, зокрема на умовах договору суборенди земельної ділянки, не має правового значення для прийняття спадщини, яка відкрилась після 01 січня 2004 року.

До того ж, як встановлено ОСОБА_2 до нотаріальної контори протягом шестимісячного строку з часу відкриття спадщини (з ІНФОРМАЦІЯ_2) не подав заяву про прийняття спадщини, судовими рішеннями йому відмовлено у задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, разом із спадкодавцем не проживав та до осіб перелічених у ч. 4 ст. 1268 ЦК України не належав.

За такого, підстав вважати, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті ОСОБА_6 відповідно до приписів ст.ст. 1268, 1269 ЦК України неможна. Тому вказані вимоги позивача не підлягають задоволенню за їх безпідставністю.

Вимоги позивача про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом є похідними, тому також не підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не врахував встановлені факти та не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, що підлягають застосуванню до них та дійшов помилкового висновку про недоведеність позивачем користування спадковим майном, як підстави для прийняття спадщини для задоволення позову.

Разом з тим, колегією суддів не встановлено обставин передбачених ст.ст. 20, 21 ЦПК України для відводу судді першої інстанції або недопустимості повторної її участі в розгляді справи.

Те, що суддя розглядав справу за позовом ОСОБА_2 про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, ухвалене рішення по якому залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанції не є підставами для недопустимості повторної участі судді в розгляді справи згідно ст. 21 ЦПК України.

Самі по собі підозри позивача про упередженість та зацікавленість у вирішенні справи суду першої інстанції, без наведення конкретних фактів, не є підставами для відводу судді.

-5-

На підставі п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з ухваленням судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2 через його безпідставність.

Керуючись ст.ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів -

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 16 листопада 2016 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Новоодеська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про встановлення факту прийняття спадщини та визнання право власності на земельну ділянку в порядку спадкування за заповітом за безпідставністю.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Н.В. Самчишина

Судді: П.П. Лисенко

ОСОБА_9