Рішення № 64105994, 13.01.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 127/17341/16-ц Провадження № 22-ц/772/106/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 54 Доповідач Нікушин В. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого-судді Нікушина В.П.,

суддів Медвецького С.К., Оніщука В.В.,

за участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, за апеляційною скаргою Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02.11.2016 року, ухвалене по даній справі,

В С Т А Н О В И Л А :

В серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд вказаним позовом до Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру.

Мотивуючи позовні вимоги, він посилався на те, що з 1992 року він працював на посаді лікаря-дерматовенеролога Вінницького обласного шкірно-венерологічного диспансеру.

Наказом головного лікаря Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру №125-к від 01 серпня 2016 року його було звільнено з займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку зі скороченням штату та чисельності працівників. Цей наказ він вважав незаконним посилаючись на те, що для скорочення чисельності штату працівників диспансеру. в тому числі і його посади, не існувало жодних передумов і окрім того, його видано особою в якої не існувало повноважень керівника диспансеру. Відповідно до штатного розпису станом на 01.08.2016 року загальна кількість посад диспансеру складала 132,25 посад із яких було заповнено лише 100 посад.

Своє звільнення він вважав таким, що було проведено з порушенням процедури, оскільки воно було проведено не зважаючи на те, що профспілкові органи висловили обґрунтовану відмову в наданні згоди на його звільнення.

При звільнені також не було дотримано вимог законодавства щодо врахування переважного права на залишення на роботі.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково, а саме скасовано наказ про звільнення, зобовязано відповідача поновити ОСОБА_2 на попередньому місці роботи і стягнуто на його користь заробітну плату за час вимушеного прогулу. В решті позовних вимог відмовлено.

На таке рішення представником Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру подано апеляційну скаргу, з посиланням на те, що воно ухвалене за неповно зясованих обставин, невідповідності висновків встановленим по справі обставинам та з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження вимог апеляційної скарги наведені обставини про те, що суд прийшов до безпідставного висновку про те, що ОСОБА_2 було звільнено, не зважаючи на обґрунтований висновок органів профспілки про незгоду щодо його звільнення. На переконання представника відповідача висновок первинної профспілкової організації Вінницького обласного шкірно-венерологічного диспансеру не містив в собі обґрунтування відмови в наданні згоди на звільнення.

Дійшовши висновку про те, що ОСОБА_2 мав переважне право перед іншими працівниками при скороченні чисельності штату, суд посилався на те, що він є учасником бойових дій, проте така обставина встановлена не була. Залишена поза увагою і та обставина, що йому була запропонована посада лікаря-дерматовенеролога консультативно-діагностичного відділу, від якої він відмовився.

Окрім цього, суд припустив помилки при обрахуванні заробітної плати, стягнутої на користь позивача, оскільки її розмір визначено без вирахування податків.

В ході розгляду справи не були допитані свідки, які зявились на виклик суду.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, представника Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру, представника ОСОБА_2, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах вимог апеляційної скарги, прийшла до такого висновку.

Вимоги апеляційної скарги не підлягають до задоволення, оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи не тягнуть за собою скасування ухваленого по справі рішення.

Таких висновків колегія суддів дійшла з огляду на наступні обставини.

28 квітня 2016 року по Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру був виданий наказ №43 про скорочення штатної чисельності робочих місць по підрозділах та самих підрозділів. Вказаний штатний розпис, затверджений департаментом охорони здоровя Вінницької обласної державної адміністрації (а. с. 16, 21, 22).

Відповідно до цього наказу з 29.07.2016 року був скорочений такий підрозділ як диспансерне відділення, в якому нараховувалось 12,25 посад лікарів. Наказом головного лікаря Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру №125-к від 01.08.2016 року ОСОБА_2, як лікаря диспансерного відділення, було звільнено з посади лікаря-дерматовенеролога диспансерного відділення у звязку із скороченням штату та чисельності працівників.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив із того, що таке звільнення було проведено всупереч рішенню первинної профспілкової організації Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру від 11.07.2016 року та постанові президії Вінницької обласної організації профспілки працівників охорони здоровя України від 14.07.2016 року № Пр-7-2/3, якими не надано згоди на його звільнення з посиланням на те, що ОСОБА_2 мав переважне право на залишення на роботі перед іншими працівниками.

ОСОБА_2 позбавлено можливості бути обговореним на засіданнях спеціально створеної комісії Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру, які відбулись 24.05. та 26.05.2016 року де його кандидатуру щодо можливого залишення на роботі взагалі не розглядали, хоча він мав тривалий безперервний стаж роботи, неодноразово заохочувався і був єдиним утримувачем своєї сімї.

Обставини наведені судом в обґрунтування рішення знайшли своє часткове підтвердження і були достатньою підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 для поновлення на роботі.

Відповідно до пункту 1-го частини 1 статті 40 КЗпП України однією із підстав розірвання трудового договору з працівником з ініціативи адміністрації є скорочення чисельності або штату працівників.

За правилами ч. 1-ї ст. 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Як вбачається, скорочення, яке мало місце у Вінницькому обласному клінічному шкірно-венерологічному диспансері, стосувалось скорочення чисельності штату працівників і вимагало від адміністрації цього закладу визначення кола працівників, які мали б переважне право на залишення на роботі.

Обговорення кандидатур, які мали переважне право на залишення на роботі відбувалось на засіданнях спеціально створеної комісії Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру 24.05. та 26.05. 2016 року, при цьому кандидатура ОСОБА_2 взагалі не обговорювалась.

Визначивши коло лікарів, яких залишено на роботі після скорочення, комісія не навела на обґрунтування свого рішення жодних підстав, передбачених статтею 42 КЗпП України, які б давали цим лікарям переважне право на залишення на роботі.

За загальними правилами, встановленим статтею 43 КЗпП України звільнення у звязку з скороченням чисельності чи штату працівників відбувається за попередньою згодою виборчого органу первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч. 7-ї цієї ж статті 43 КЗпП України рішення профспілкової організації про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору може бути не прийнято власником чи уповноваженим органом, якщо воно є необґрунтованим.

Відмовляючи в дачі згоди на звільнення ОСОБА_2 з роботи, профспілковий комітет Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру обґрунтував своє рішення тим, що адміністрацією диспансеру не були надані вичерпні документи про скорочення чисельності та штату працівників та підтвердження переваг одних працівників над іншими (а. с. 24-25).

Президією Вінницької обласної організації профспілки працівників охорони здоровя 14.07.2016 року відмовлено в дачі згоди на звільнення ОСОБА_2 з посиланням на те, що керівництвом закладу не були враховані положення ст. 42 КЗпП України щодо переважного права на залишення на роботі працівників з більш високою кваліфікацією (а. с. 109).

Отже доводи апеляційної скарги про те, що відмова профспілкових органів в наданні згоди на звільнення ОСОБА_2 є необґрунтованою, не відповідають встановленим по справі обставинам.

Не впливають на вирішення справи доводи апеляційної скарги про те, що при дачі згоди на звільнення профспілковим комітетом первинної профспілкової організації Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру не був дотриманий триденний строк повідомлення керівництва диспансеру про прийняте рішення. Оскільки, вирішуючи питання про звільнення, відповідач розраховував рішенням профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення позивача, яке надійшло до керівника диспансеру 16.07.2016 року, а звільнення було проведено 01.08.2016 року.

Зважаючи на те, що ОСОБА_2 є членом профспілкового комітету Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру його звільнення проведено всупереч вимогам ст. 252 КЗпП України та ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, які передбачають гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів».

Системний аналіз положень статей 42, ч. 3-ї ст. 252 КЗпП України ст. 41 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності, які передбачають гарантії для працівників підприємств, установ, організацій, обраних до профспілкових органів» дає підстави для висновку про те, що звільнення членів виборного профспілкового органу підприємства з ініціативи власника або уповноваженого органу, можливе лише за згоди виборного органу, членом якого вони є, а також вищого виборного органу цієї профспілки і лише у випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації, виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі у звязку із станом здоровя, що перешкоджає продовженню даної роботи, або вчинення працівником дій, за які законом передбачена можливість звільнення з роботи чи служби. А тому за відсутності наведених підстав щодо ОСОБА_2 він не міг бути звільнений з займаної ним посади у звязку із скороченням.

Наведені на підтвердження вимог апеляційної скарги доводи про те, що судом не були допитані всі свідки які зявились до суду, не відповідають обставинам справи, оскільки як свідки, так і представник відповідача, у визначений час для продовження розгляду справи не зявились.

Доводи апеляційної скарги про неправильне визначення судом присудженої до стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу знайшли своє часткове підтвердження.

Відповідно до пункту 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої КМ України від 8 лютого 1995 року №100 нарахування виплат проводиться шляхом множення середньоденного заробітку, який визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів. Обрахування судом присудженого до стягнення заробітку проведено на підставі довідки Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру, яка не відповідала вимогам Порядку обчислення середньої плати.

Посилання на те, що при стягненні заробітної плати суд визначив її розмір без вирахування обовязкових платежів і видатків не ґрунтується на законі, оскільки працівник зобовязаний їх сплатити, а роботодавець зобовязаний їх вирахувати при виплаті присудженої заробітної плати.

А тому за встановлених по справі обставин оскаржуване рішення підлягає частковій зміні в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Середньоденний заробіток ОСОБА_2 становить 127,45 грн. (2623,88 грн. - зарплата за червень + 2728,91 грн. - зарплата за липень: 42 робочих дні).

Загальна сума заробітної плати, що підлягала стягненню з відповідача становить 8284,25 грн. ( 127,45 грн. х 65 робочих днів -вимушеного прогулу).

Питання щодо вирахування із заробітної плати податків і обовязкових платежів покладається на роботодавця.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Вінницької області,

ВИРІШИЛА :

Апеляційну скаргу Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру задовольнити частково.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02.11.2016 року, ухвалене по справі за позовом ОСОБА_2 до Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, змінити в частині визначення розміру присудженої до стягнення заробітної плати, стягнувши з Вінницького обласного клінічного шкірно-венерологічного диспансеру на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу в сумі 8284,25 грн. з утриманням податків та інших обовязкових платежів.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий-суддя: /підпис/

Судді: /підписи/

Згідно з оригіналом: