Ухвала суду № 64103691, 16.01.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 529/918/16-ц Номер провадження 22-ц/786/134/17Головуючий у 1-й інстанції Гвоздик А. Є. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого судді: Триголова В.М.

Суддів: Лобова О.А., Дорош А.І.

секретар Ачкасовій О.Н.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна»

на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 01 листопада 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про захист прав споживача та стягнення коштів,-

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2016 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що 08 серпня 2016 року між ним та відповідачем ТОВ «Соул-Україна» було укладено договір Фінансового лізингу № 00172 з Додатком № 1 відповідно до якого предметом даного договору є комбайн John Deere-9500. Далі, після укладання договору фінансового лізингу, повернувшись додому та детально ознайомившись із змістом вказаного договору він зрозумів, що його завели в оману, тому як, представник відповідача не роз'яснив призначення платежу в сумі 94 000 грн., який виявився платежем за оформлення договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладанням договору. У зв'язку з цим позивач вважає договір фінансового лізингу недійсним, та вимагає повернення сплачених коштів, у зв'язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 01 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» про захист прав споживача та стягнення коштів задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу № 00172 від 08 серпня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» і ОСОБА_2

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на користь ОСОБА_2 сплачені за договором фінансового лізингу від 08 серпня 2016 року № 00172 грошові кошти в сумі 94 000 (дев'яносто чотири тисячі) гривень.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на користь ОСОБА_2 сплачений за подання позову до суду судовий збір у сумі 940 (дев'ятсот сорок) грн. 00 коп.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» на користь держави судовий збір в сумі 551 (п'ятсот п'ятдесят один) грн. 20 коп.

З рішенням суду не погодилося ТОВ «Соул-Україна» , яке його оскаржило, просило скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неповне з'ясування судом обставини, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.

Позивачем надано заперечення на апеляційну скаргу, в якому він зазначає, що рішення районного суду винесене з дотриманням норм матеріального та процесуального права з урахуванням всіх обставин справи, тому просить рішення суду залишити в силі, а апеляційну скаргу відповідача відхилити.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно відхилити з слідуючих підстав.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 08 серпня 2016 року між позивачем та відповідачем ТОВ «Соул-Україна» було укладено договір Фінансового лізингу № 00172 з Додатком № 1 відповідно до якого предметом даного договору є комбайн "John Deere-9500". Відповідно до договору лізингодавець відповідач по справі ТОВ Соул-Україна бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність та передати його у користування лізингоодержувачу позивачу по справі ОСОБА_2 на умовах передбачених договором. Потім, в мережі інтернет, позивач знайшов оголошення про продаж вищезазначеного комбайна розміщеного працівниками відповідача, сам офіс розташований в м. Полтава, де позивачу менеджер компанії пояснила, що позивач повинен сплатити передплату за даний транспортний засіб в сумі 94 000 грн. шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок відповідача. В той день позивачем було сплачено на користь відповідача вказану суму коштів. Далі, позивач після укладання договору фінансового лізингу, повернувшись додому та детально ознайомившись із змістом вказаного договору зрозумів, що його завели в оману, так як, представник відповідача не роз'яснив призначення платежу в сумі 94 000 грн., який виявився платежем за оформлення договору, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою, перевіркою, розглядом та укладанням договору.

Згідно додатку № 1 до оспорюваного договору, вартість предмета лізингу становить 940 000 грн.

Згідно ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 807 ЦК України встановлено, що предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Відповідно до ч.1 ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Ремонт і технічне обслуговування предмета договору лізингу здійснюються продавцем (постачальником) на підставі договору між лізингоодержувачем та продавцем (постачальником).

Відповідно до ст. 1, ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 3 Закону України "Про фінансовий лізинг", фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 6, ч. 1 ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не передбачено іншого строку.

Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Так згідно п. 1.3, 1.4 договору, лізингодавець разом з продавцем солідарно відповідають перед лізингоодержувачем, виключно за зобов"язанням, щодо продажу (поставки) предмета лізингу. Усі ризики по предмету лізингу переходять до лізингоодержувача в момент передачі предмета лізингу згідно акту приймання передачі. п. 6.4 договору передбачено, що недоліки предмета лізингу, що виникли у гарантійний строк експлуатації в результаті гарантійних випадків, не з вини лізингоодержувача, усуваються за рахунок продавця.

В договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності товару, або виявлення інших недоліків під час гарантійного строку експлуатації.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Згідно із ч. ч. 1, 2, п. п. 2 - 4, 7, 10 - 13 ч. 3, ч. ч. 4 - 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Окрім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

За правилами частини другої статті 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Посилання апелянта на те, що позивач підписав договір і тим самим погодився на всі умови які в ньому зазначені, не заслуговують на увагу, оскільки споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт,послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання. Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбання не потрібної йому послуги.

Доводи апеляційної скарги, щодо відсутності необхідності нотаріального посвідчення договору фінансового лізингу, не ставлять під сумнів правильність рішення суду першої інстанції виходячи із наступного.

Так, розглядаючи указаний позов, суд першої інстанції, правильно виходив із того, що за змістом укладеного між сторонами у справі договору фінансового лізингу цей договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, проте, як установив суд, цей договір усупереч вищевказаним нормам матеріального права не було посвідчено нотаріально.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс16, яка відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що вказаною постановою Верховний Суд України, залишив без змін рішення суду першої інстанції, яким договір лізингу був визнаний недійсним, оскільки суд вірно вирішив справу по суті.

Інші доводи апеляційної скарги також не приймаються колегією суддів та зводяться переважно до незгоди з рішенням суду.

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги, не спростовують висновки суду першої інстанції, суд першої інстанції прийшов до вірного по суті рішення, а тому підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Соул-Україна» відхилити.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 01 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов