Ухвала суду № 64097403, 10.01.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 р.Справа № 816/4524/15Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Русанової В.Б.

Суддів: Бартош Н.С. , Присяжнюк О.В.

за участю секретаря судового засідання Дудка О.А. Русанової В.Б.

позивача ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2016р. по справі № 816/4524/15

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області

про визнання не чинними податкових повідомлень - рішень, рішення про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу,

ВСТАНОВИЛА:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2016р. адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 15 липня 2015 року № 00470021701/11001, № 00470021701/11000.

Визнано протиправним та скасовано рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області про застосування штрафних санкцій від 15 липня 2015 року № 00470021701/11002.

Визнано протиправною та скасовано вимогу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області від 15 червня 2015 року №ф-0041411701/843.

Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Полтавській області (далі відповідач) , не погодившись з постановою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій просить суд постанову суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити задовольнити позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, не відповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до невірного вирішення справи.

В судовому засіданні позивач та його представники заперечував проти вимог апеляційної скарги, надав письмові заперечення.

Відповідач в судове засідання не з'явився, про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представників, перевіривши, в межах апеляційної скарги постанову суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, заперечення проти неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, перебуває на обліку платників податків у Кременчуцькій ОДПІ з 19.06. 2002 року, з 09.07. 2002 року є платником податку на додану вартість. Видами економічної діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за КВЕД-2010 є: роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами (47.11), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (68.20) /т. І а.с.39, 41, 190/.

Відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, виконання вимог валютного та іншого законодавства за той самий період, за результатами якої складено акт від 15.06.2015 № 731/16-03-17-01-08/НОМЕР_1, а також документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, законодавства про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2013 по 31.12.2014, за результатами якої складено акт від 10.07.2015 № 836/16-03-17-01-08/НОМЕР_1.

Податковим органом не визнано витрати платника, понесені за операціями з надання маркетингових, інформаційних, консультаційних послуг, послуг з просування товару, з дослідження кон'юнктури ринку, з проведення передпродажних заходів тощо, у зв'язку з відсутністю у ФОП ОСОБА_1 належних первинних документів на підтвердження наявності цих витрат.

Також відповідачем не визнано право позивача на відображення у податковому обліку витрат (у тому числі й по сплаті ПДВ) на оплату електроенергії, спожитої орендарями в наданих позивачем в оренду приміщеннях.

В обґрунтування своїх висновків відповідач послався на договори оренди, укладені ФОП ОСОБА_1 (орендодавець) з іншими суб'єктами господарювання (орендарі), за умовами яких усі експлуатаційні витрати (у тому числі й по сплаті комунальних платежів) покладено на орендарів; наведене, на думку податкового органу, виключає господарський характер розглядуваних витрат для позивача.

За наслідками перевірок відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення-рішення від 15.07.2015 № 0047011701/11000 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ на 82 671,00 грн. (55 114 грн. за основним платежем та 27557 грн. за штрафними санкціями) ( за порушення п.198.4 ст.198 ПК України)(т.1 а.с.66)

- податкове повідомлення-рішення від 15.07.2015 № 0047021701/11000, за яким ФОП ОСОБА_1 нараховано грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у сумі 42 834,83 грн. ( 34267,86 грн. за основним платежем та 8566,97 грн. за штрафними санкціями). (за порушення п.177.4 ст.177 ПК України)(т.1 а.с.65)

- вимогу від 15.06.2015р. про сплату ОСОБА_1 недоїмки зі сплати єдиного внеску у сумі 80821,91 грн.(згідно ч.2 ст.7, ч.11 ст.8, ч.2 ст.9 Закону України " Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (т.1 а.с.67)

- рішення від 15.07.2015 № 00470021701/11002 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним фіскальним органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 6140,12 грн. (т.1 а.с.68)

За наслідками адміністративного оскарження платником вищевказаних рішень відповідача скарги ФОП ОСОБА_1 залишені без задоволення, а рішення Кременчуцької ОДПІ без змін (т. І а.с. 153-189).

Не погодившись із зазначеними рішеннями Кременчуцької ОДПІ, позивач оскаржив їх до суду.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв неправомірно.

Колегія суддів погоджується з висновками суду з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не заперечувалось сторонами, що ФОП ОСОБА_1 має у власності нежитлові приміщення, протягом 2013-2014 років надавав ТОВ "Баядера логістик", ПП "Парадігм Консалтінг Група", ПрАТ "Філіп Морріс Україна", АТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна", ТОВ "КВК" послуги з постійного забезпечення в наявності товару, маркетингові послуги, інформаційні послуги, послуги з просування товару, консультаційні послуги, послуги за розміщення на торгівельному обладнанні рекламних матеріалів, послуги з дослідження кон'юнктури ринку, послуги з передпродажної підготовки, послуги з забезпечення наявності продукції та інших подібних послуг.

Так , 01.09.2012р. між позивачем та АТ "Джей Ті Інтернешнл Компані Україна", укладено договір про надання послуг № 1-327275658 , за умовами якого позивач зобов'язався надати послуги з постійного забезпечення в наявності товару в торгових точках виконавця (позивача по справі). (т.1. а.с.82-89)

01.01.2011р. між позивачем та ПрАТ "Філіп Морріс Україна" укладено договір № 5Поооо44, за умовами якого позивач дозволив Філіп Морріс розмістити матеріали та обладнання в пункті торгівлі .(т.1 а.с.90-91)

01.01.2014р. між позивачем та ПП "Парадігм Консалтінг Група" укладено договір за умовами якого позивач надав послуги з підтримки наявності та асортименту продукції в пунктах продажу. (т.1 а.с.92-95)

В підтвердження виконання зазначених послуг позивачем надано договори, акти приймання-передачі послуг, податкові накладні платіжні доручення щодо оплати послуг. (т. І а.с. 95-114).

Внаслідок надання зазначених послуг позивачем в період з 2013-2014р. отримано доходи в розмірі 41 768,33 грн. (21788,33 грн. у 2013 році та 19980,00 грн. - у 2014 році)

Судом першої інстанції вірно встановлено та не спростовано відповідачем, що вищевказані суми доходу позивачем не включались до складу інших витрат, включаючи вартість виконання робіт, надання послуг (графа 6 Розрахунку податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності Додатку № 5 до розділу ІІІ Податкової декларації про майновий стан та доходи) за 2013 та 2014 роки, не враховувались платником під час визначення сум його чистого оподатковуваного доходу в спірний період, та були включені до об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб на загальних підставах (т. 4 а.с. 223-228).

Також в акті перевірки відповідач зазначає, що ним не встановлено заниження (завищення) задекларованих сум валового доходу, з посиланням на первинні банківські документи, видаткові накладні, касові стрічки, фіскальні чеки, книги обліку розрахункових операцій.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що наданими позивачем доказами підтверджується отриманням ним доходу та не включення до валових витрат, сум по зазначеним господарським операціям.

З вказаних сум валового доходу позивачем сплачено всі обов'язкові платежі та податки.

Відповідно до ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб-підприємців - отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу. Об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та не грошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця. Для фізичної особи-підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, не включаються до витрат і доходу суми податку на додану вартість, що входять до ціни придбаних або проданих товарів (робіт, послуг). До переліку витрат, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу. У разі якщо фізична особа-підприємець отримує інші доходи, ніж від провадження підприємницької діяльності, у межах обраних ним видів такої діяльності, такі доходи оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Кодексом для платників податку-фізичних осіб.

Відповідно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

При цьому відповідно до пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Виходячи з вищевикладеного, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб та податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійсненими і підтвердженими належним чином складеними первинними документами, що відображатимуть реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, операції, в межах яких платник податків придбає відповідні товари та послуги, мають бути об'єктом оподаткування відповідно до вимог Податкового кодексу України.

Доводи апеляційної скарги що надані позивачем акти наданих послуг в своїй сукупності не можуть слугувати належними та допустимими доказами фактичного виконання зобов'язань за цими договорами та понесеними витрати, колегія суддів вважає помилковими.

За змістом статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Крім того, вказаною статтею первинний документ визначено як документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Таким чином, первинні документи, перш за все, мають розкривати зміст господарської операції, а сама господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Законодавством не встановлена форма акту приймання -передачі послуг. Колегія суддів зазначає, що надані позивачем копії актів наданих послуг містять зміст та обсяг господарської операції, реквізити осіб, що його підписали та дають можливість пов'язати такі документи з конкретною господарською операцією.

Доводи відповідача, що зазначені суми були включені позивачем до валових витрат, не підтверджені жодними доказами та спростовуються наданими позивачем документами бухгалтерського та податкового обліку, а тому висновки відповідача про завищення позивачем в спірний період валових витрат та, відповідно, заниження податку на доходи фізичних осіб за операціями щодо надання послуг з постійного забезпечення в наявності товару, надання маркетингових послуг, інформаційних послуг, послуг з просування товару, консультаційних послуг, послуг за розміщення на торгівельному обладнанні рекламних матеріалів, послуг з дослідження кон'юнктури ринку, послуг з передпродажної підготовки, послуг з забезпечення наявності продукції та інших подібних послуг, згідно яких позивачем отримано дохід та не було включено до валових витрат - є припущеннями, не підтвердженими належними доказами.

В апеляційний скарзі податковий орган зазначає, що в ході проведення перевірки встановлено, що позивач протягом 2013-2014р. отримував доходи від надання вищезазначених послуг, при цьому на підставі первинних документів , відповідач дійшов висновку, що позивачем фактично понесені витрати від реалізації товарів, однак документи в підтвердження понесених витрат не надані позивачем на перевірку .

Колегія суддів вважає такі доводи апеляційної скарги такими, що ґрунтуються на припущеннях та не відповідають доказам, що досаджені під час перевірки та судом, оскільки позивачем за наслідками здійснення господарських операцій отримано доходи. Відповідачем також не доведено з яких саме документів податковим органом було встановлено понесення позивачем витрат по спірним господарським операціям.

Щодо доводів апеляційної скарги про формування позивачем витрат та податкового кредиту на суми оплати вартості використаної у переданих в оренду приміщенням електроенергії , колегія суддів зазначає наступне.

Порядок оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, визначений ст. 177 Податкового кодексу України.

Згідно підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України під витратами розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Таким чином, однією з визначальних умов врахування витрат на придбання товарів (робіт, послуг) при визначенні оподатковуваного доходу платника є спрямованість таких операцій на одержання доходу (економічної вигоди). Відповідно, витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання в господарській діяльності, або придбані поза межами економічної діяльності платника не підлягають відображенню у податковому обліку.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивачу на праві власності належать нежитлові приміщення за адресами: АДРЕСА_1 , що підтверджується наявними в матеріалах справи правовстановлюючими документами, які зареєстровані в Єдиному реєстрі прав нерухомого майна. (т. 3 а.с. 41-45).

19.07.2004р. між ФОП ОСОБА_1 (Споживач) та ПАТ КБ "Полтаваобленерго" (Постачальник) укладено договір № 1515, за умовами якого постачальник електричної енергії постачає електричну енергію Споживачу, а Споживач оплачує постачальнику електричної енергії її вартість та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору та додатками до Договору, що є його невід'ємною частиною. (т. І а.с. 124-128).

В підтвердження виконання договору та здійснення оплати за спожиту електроенергію саме ОСОБА_1 позивачем надано до суду платіжні доручення за 2013-2014 р. (т.3 а.с. 162-209).

Судом встановлено, що протягом спірного періоду позивач отримував доходи від передачі в оренду частини нежитлових приміщень за адресами: АДРЕСА_1 фізичним особам-підприємцям ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ТОВ "М.С.Л." Інша частина приміщень використовувалась позивачем самостійно у власній господарській діяльності, що не заперечується сторонами.

Так, 01.01.2012р. між позивачем та ОСОБА_6 укладено договір оренди за адресою Полтавська область, м. Кременчук, вул. Перемоги, 66 , також 01.01.2012р. між позивачем та ФОП ОСОБА_5 укладено договір оренди за адресою АДРЕСА_1 01.01.2012р. між позивачем та ОСОБА_7 укладено договір оренди за адресмою м. Кременчук, вул. Перемоги, 66 ; 01.08.2013р. між позивачем та ТОВ "М.С.Л." укладеного договір оренди за адресою АДРЕСА_1.

В підтвердження виконання договорів позивачем надано договори, податкові накладні, меморіальні ордери, платіжні доручення про оплату оренди, банківські виписки, акти здачі-приймання робіт (послуг)ію розрахунку орендної плати за 2012-2014р. по кожному орендарю, журнал оюбліку електроенергії орендарями.

За умовами договорів оренди плата за оренду приміщення включає суму оплати комунальних послуг, електроенергії, плати за землю, інших платежів, пов'язаних з утриманням приміщення. (т. І а.с. 69-81),

Судом встановлено, що витрати за спожиту орендарями електроенергію в сумі 181 553,80 грн. позивачем віднесено як до складу валових витрат так і до валових доходів.

Позивачем до складу валового доходу від надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого майна включено суми орендної плати (в тому числі плату за електроенергію, спожиту орендарями), а вартість витраченої електроенергії (в тому числі спожитої орендарями) віднесено до складу витрат операційної діяльності.

Судом встановлено, що правомірність включення позивачем до складу витрат операційної діяльності вартості спожитої позивачем електроенергії на суму 47002,30 грн. у 2013 році та на суму 41774,50 грн. у 2014 році контролюючим органом не заперечується, проте віднесення платником витрат на електроенергію, спожиту орендарями у 2013 році на суму 98004,30грн. та у 2014 році на суму 83549,10 грн. та відшкодовану орендодавцю у складі орендної плати, до складу витрат операційної діяльності - відповідачем визнано неправомірним.

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Визначення "витрати" наведено в підпункті 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України за яким витратами є сума будь-яких витрат платника податків у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 177.4 статті 177 Податкового кодексу України передбачено, що до переліку витрат фізичних осіб-підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом ІІІ цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємства").

Витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 статті 138 Податкового кодексу України.

Враховуючи зазначене , колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що витрати, понесені позивачем у зв'язку зі сплатою вартості електроенергії, спожитою орендарями упродовж 2013-2014 років на загальну суму 181 553,80 грн., не є витратами його операційної діяльності у розумінні статті 138 Податкового кодексу України, а тому неправомірно відображені ФОП у його бухгалтерському обліку.

Проте заниження зобов'язань позивача з податку на доходи фізичних осіб в спірний періоді фактично не відбулось у зв'язку із тим, що витрати за спожиту орендарями електроенергію в сумі 181553,80 грн. позивачем віднесено не лише до складу валових витрат, а й відображено у складі валових доходів, оскільки позивач при формуванні суми доходу включав до неї всю суму коштів, яку отримав від орендарів, в той же час не виокремлював з неї суми коштів компенсації такими орендарями витрат за електроенергію, які позивачем було перераховано до ПАТ "Полтаваобленерго".

За таких обставин, необґрунтоване відображення позивачем у своєму бухгалтерському обліку у складі валових доходів сум орендної плати, яка включає в себе вартість спожитої орендарями електроенергії на суму 181553,80 грн., а також безпідставне віднесення цієї ж суми до валових витрат, фактично не вплинуло на правильність визначення позивачем розміру свого оподатковуваного доходу податком на доходи фізичних осіб.

Кременчуцька ОДПІ в ході проведення перевірки не врахувала зазначені обставини, що призвело до помилкового прийняття спірного податкового повідомлення-рішення про збільшення позивачу податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, посилаючись лише на безпідставність віднесення позивачем суми спожитої орендарями електроенергії до валових витрат.

Крім того, судом першої інстанції вірно зазначено, що акти перевірок містять суперечливі висновки контролюючого органу.

Так, під час перевірки правомірності визначення платником загального оподатковуваного доходу Кременчуцькою ОДПІ відхилень не виявлено, а отже визнано правомірність віднесення до складу загального оподатковуваного доходу вартості спожитої орендарями електроенергії, разом із тим, в ході дослідження витрат позивача, відповідачем констатовано їх завищення, що пов'язується з неправомірністю віднесення до складу витрат орендодавця витрат на оплату спожитої орендарями електроенергії.

Таким чином, відповідач, коригуючи розмір витрат позивача у зв'язку з віднесенням до складу інших витрат позивача вартості спожитої орендарями електроенергії, зазначає на відсутність порушень при формуванні загального оподатковуваного доходу позивача, не зважаючи на врахування до його складу сум орендної плати, що включають вартість спожитої орендарями електроенергії.

Судом встановлено, що єдиною підставою для встановлення контролюючим органом порушення платником вимог пункту 198.4 статті 198 Податкового кодексу України та допущення заниження податку на додану вартість на 551 14,00 грн., а також збільшення зобов'язань позивача зі сплати єдиного внеску на 80 821,91 грн слугували висновки податкового органу про заниження ФОП ОСОБА_1 розміру податку на доходи фізичних осіб.

Зважаючи на протиправність висновку відповідача щодо збільшення суми грошового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб за результатами 2013-2014 років, збільшення контролюючим органом зобов'язань позивача з податку на додану вартість суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про неправомірність податкового повідомлення рішення від 15.07. 2015 року № 0047011701/11000, вимоги від 15.06. 2015 року № Ф-0041411701/843 та рішення про застосування штрафних санкцій від 15.07. 2015 року № 0047031701/11002.

Відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем, не надано переконливих доказів щодо порушення позивачем норм податкового законодавства ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції.

З огляду на вказане, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для скасування постанови суду першої інстанції відсутні.

Згідно ч.1 ст. 200 КАС України залишає апеляційну скаргу без задоволення, постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст.198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.11.2016р. по справі № 816/4524/15 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Русанова В.Б.Судді Бартош Н.С. Присяжнюк О.В. Повний текст ухвали виготовлений 16.01.2017 р.