Ухвала суду № 64097300, 12.01.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 р.Справа № 820/4854/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2016р. по справі № 820/4854/16

за позовом Самозайнятої особи - приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1

до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області

про скасування вимоги та рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Самозайнята особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області, в якому, з урахуванням заяви про зміну предмету позову, просив визнати протиправною і скасувати повністю Вимогу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-54 від 31 серпня 2016 року на суму 67 153, 50 грн.; визнати протиправною і скасувати повністю Рішення Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області № 0003611304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 16.09.2016 року на суму 6715,35 грн.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2016р. по справі № 820/4854/16 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при розгляді даної справи норм матеріального і процесуального права, а також неповноту дослідження обставин у справі.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 12.01.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 є самозайнятою особою, що проводить незалежну професійну нотаріальну діяльність, є приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу та здійснює нотаріальну діяльність на підставі свідоцтва про право зайняття нотаріальною діяльністю № НОМЕР_3 від 05.04.1994 та реєстраційного посвідчення про реєстрацію нотаріальної діяльності № НОМЕР_4 від 20.05.1997.

Позивач перебуває на податковому обліку, що підтверджено наявною в матеріалах справи довідкою про взяття на облік платника податків № 96 від 11.02.2011, а також є платником єдиного внеску відповідно до повідомлення про взяття на облік платника єдиного внеску № 835 від 13.04.2011.

Центральною об'єднаною державною податковою інспекцією м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області на підставі наказу № 791 від 12.07.2015 проведено документальну позапланову невиїзну перевірку щодо обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.

Результати перевірки оформлені актом № 3337/20-30-13-04/НОМЕР_2 від 31.08.2016 р. "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Самозайнятої особи ОСОБА_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2, щодо обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2015р. по 31.12.2015р.".

У висновках вказаного акту перевірки контролюючим органом відображено висновок про те, що позивач надав звітність з порушенням п. 5 ч. 3 розділу ІІІ Наказу Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 „Про затвердження Порядку формування та подання формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", що стало підставою для донарахування єдиного внеску на загальну суму 67 153, 50 грн.

На підставі акту перевірки № 3337/20-30-13-04/НОМЕР_2 від 31.08.2016 р. відповідачем сформовано та винесено Вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-54 від 31 серпня 2016 року на суму 67 153, 50 грн. та Рішення № 0003611304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 16.09.2016 року на суму 6715,35 грн.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для формування податковим органом вимоги, слугувало відображене в акті судження контролюючого органу про порушення позивачем при наданні звітності п. 5 ч. 3 розділу ІІІ Наказу Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 „Про затвердження Порядку формування та подання формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

На вказані доводи відповідач посилався як у акті перевірки, так і в запереченнях на адміністративний позов, поданих до суду першої інстанції, а також і у доводах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного правового акту індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).

Позивач є платником єдиного внеску згідно п.5 ст. 4 Закону № 2464 як самозайнята особа, тобто особа, яка забезпечує себе роботою самостійно - займається незалежною професійною діяльністю - нотаріальною діяльністю.

Частиною другою статті 2 Закону № 2464 визначено, що виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску, платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Тобто, база оподаткування, як складова частина порядку нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, регламентується виключно Законом № 2464.

Пунктом 2 частини першої статті 7 Закону №2464 визначено базу нарахування єдиного внеску, якою є сума доходу (прибутку), отриманого від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до приписів ст. 9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Згідно пп. 1 п. 5 розділу ІV Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015, обчислення сум єдиного внеску зазначеною категорією платників здійснюється на підставі даних річних податкових декларацій.

Із зазначеного слідує, що база нарахування єдиного внеску, якою є дохід (прибуток), отриманий від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, визначається на підставі даних річних податкових декларацій.

Пунктами 2 та 3 частини першої статті 7 Закону № 2464 встановлено нижню та вищу межу розміру єдиного внеску, що підлягає нарахуванню, а саме: 1) сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток); 2) нарахування єдиного внеску здійснюється в межах максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом.

Відповідно до пункту 11 статті 8 Закону № 2464, єдиний внесок для позивача встановлено у розмірі 34,7 відсотка визначеної цим Законом бази нарахування єдиного внеску.

Статтею 9 Закону № 2464передбачено, що платники внеску, до категорії яких відноситься позивач, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Періодом, за який такі платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний рік.

Таким чином, сума доходу, з якої розраховується єдиний внесок має відповідати чистому доходу, заявленому в податковій декларації, яка подається фізичною особою, що забезпечує себе роботою самостійно, до органів доходів і зборів за результатами календарного року.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, позивач визначив базу нарахування єдиного внеску на підставі Податкової декларації про майновий стан і доходи за 2015 рік у розмірі 287289,00 грн., що не спростовано відповідачем за результатами проведеної перевірки та зафіксовано у Акті №3337/20-30-13-04/НОМЕР_2 від 31.08.2016р.

Колегія судів звертає увагу на те, що, Законом № 2464, стаття 2 якого встановлює виключність регулювання саме ним бази нарахування єдиного внеску, не містить норм, які б визначали базу нарахування єдиного внеску як результат арифметичної операції ділення суми доходу, отриманого платником єдиного внеску за рік, на кількість календарних місяців.

Відповідач здійснив невірне тлумачення ст. 7 Закону № 2464 та вийшов за межі дійсного змісту цієї, а саме - база нарахування єдиного внеску визначена Відповідачем на рівні середньомісячного доходу, що не відповідає вказаним вище вимогам законодавства.

Внаслідок цього, відповідачем на власний розсуд застосована максимальна база нарахування єдиного внеску з кожний місць звітного року - здійснено обрахунок добутку сімнадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний місяць, та ставки єдиного внеску.

При розгляді цієї справи суд також керується практикою Європейського суду з прав людини, що була відображена у Рішенні від 14.10.2010 по справі "Щокін проти України".

Відповідно до цього Рішення, накладання органами державної влади на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку є втручанням в його майнові права у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Підлягає встановленню, чи таке втручання було виправданим відповідно до вимог цього положення: 1) Будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. (Друге речення першого пункту). 2) Другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів".

Дотримання справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним.

При цьому, тлумачення та застосування національного законодавства є прерогативою національних органів, які мають переконатися в тому, що спосіб, в який тлумачиться і застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики Суду.

Відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення важливого фінансового питання, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

В цьому аспекті важливою є норма підпункту 4.4.1 пункту 4.4 статті 4 Податкового кодексу України, яким встановлена презумпція правомірності рішень платника податків у разі, якщо норма закону припускає неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України в таких випадках рішення приймається на користь платника податків.

В той же час, Відповідачем не враховано цього визначального положення чинного законодавства, та прийнято рішення не на користь Позивача за умови, що норма чинного законодавства, яка регулює відповідні відносини (ст. 7 Закону № 2464), дозволяє трактувати її на користь Позивача. За таких умов посилання Відповідача на норми підзаконного акту (п. 5 ч. 3 розділу ІІІ Наказу Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 „Про затвердження Порядку формування та подання формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування") є невірним, оскільки норми підзаконного акту мають меншу юридичну силу та визначають гірші умови нарахування внеску, ніж норми Закону.

Окремо слід звернути увагу на те, що положення законодавства, на яке як на підставу для висновку про порушення порядку нарахування єдиного внеску в Акті перевірки посилається Відповідач, а саме: п. 5 ч. 3 розділу ІІІ Наказу Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року № 449 „Про затвердження Порядку формування та подання формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", - взагалі відсутнє.

Тобто, в даній справі Відповідач віддав перевагу найменш сприятливому тлумаченню законодавства, що призвело до накладення на Позивача додаткових зобов'язань зі сплати єдиного внеску, що свідчить про втручання у майнові права Позивача в порушення принципів, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Отже, викладені в Акті перевірки висновки Відповідача є протиправними та не можуть розглядатись в якості законної підстави для додаткового нарахування Позивачу єдиного внеску та штрафних санкцій.

Суд також враховує практику застосування норм закону Законом № 2464 при розгляді подібних справ Вищим адміністративним судом України в постанові від 23.02.2016 (В Єдиному державному реєстрі судових рішень розміщена за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/56220285) та ухвалі від 12.04.2016 (В Єдиному державному реєстрі судових рішень розміщена за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua/Review/57199195), оскільки застосовані в цій справі норми закону Закону № 2464 не змінились.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Виходячи з наведеного, колегія судів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що адміністративний позов Самозайнятої особи - Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_1 до Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області про скасування вимоги та рішення, підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Центральної об'єднаної державної податкової інспекції м. Харкова Головного управління ДФС у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01.11.2016р. по справі № 820/4854/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Подобайло З.Г. Григоров А.М. Повний текст ухвали виготовлений 17.01.2017 р.