Ухвала суду № 64097285, 12.01.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 р.Справа № 554/5119/16-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Подобайло З.Г.

Суддів: Григорова А.М. , Тацій Л.В.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 03.11.2016р. по справі № 554/5119/16-а

за позовом ОСОБА_1

до Головного Управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Полтавського обласного військового комісаріату

про зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

30.06.2016р. ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративною позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області та Полтавського обласного військового комісаріату, в якій , після зміни позовних вимог , просив суд: зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Полтавській області та Полтавський обласний військовий комісаріат виплатити заборгованість з врахованого окладу викладача в розмірі 1250 грн. в перерахунок пенсії, начальних закладів 3-4 рівні акредитації в перерахунок пенсії та збільшених обчислених усіх відповідних за законом складових із зазначеного посадового окладу перерахунку пенсії на користь ОСОБА_1 по недоплаченій йому пенсії за період 01.09.2008 року до 30.12.2013 року за перерахунком пенсії відповідно із зобов'язаннями постанови Октябрського районного суду м.Полтави від 05.05.2010 року та врахувати посадовий оклад викладача в розмірі 1250 грн. навчальних закладів 3-4 рівня акредитації, в його перерахунок пенсії, обчислити всі складові із зазначеного посадового окладу перерахунку пенсії, перерахувати її і провести виплату недоплаченої суми пенсії на користь ОСОБА_1, починаючи з 30.12.2013 року на підставі наказу МО України від 27.11.2013 року №814 «Про затвердження схем розмірів посадових окладів військовослужбовців військових навчальних закладів (військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів України)», зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 12 грудня 2013 року за №2100/24632; зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в Полтавській області подати протягом місяця, з дня набрання постановою законної сили, звіт про виконання судового рішення, що передбачено ст.267 КАС України; присудити судові витрати, сплачені позивачем в розмірі 561, 50 гривня за подання позовної заяви, згідно за ст.94 КАС України, за рахунок бюджетних асигнувань до Головного управління пенсійного фонду України в Полтавській області, Полтавського обласного військового комісаріату, та визначеним сторонам у справі повернути зазначену суму на пенсійний рахунок ОСОБА_1.

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 03.11.2016р. позов ОСОБА_1 задоволено частково.Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням зазначеного у довідці Полтавського обласного військового комісаріату №ФП61836 від 22.05.2012 року окладу викладача у розмірі 1250 гривень, а також надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за таємність, премії з 30.12.2015 року та здійснити відповідні виплати з урахуванням виплачених сум. Позовні вимоги в іншій частині залишено без розгляду.

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції в частині залишення позову без розгляду , ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати оскаржувану постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позов в повному обсязі. Апелянт посилається на те , що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуально права, із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга розглядається відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції , що відповідно до наказу начальника Генерального штабу - Першого заступника Міністра оборони України №23 від 20.03.1996 року ОСОБА_1, колишнього викладача кафедри (матеріальної частини та експлуатації ЗПРК і зенітних установок) звільнено з військової служби у запас за пунктом 65 підпункту «б» (за віком) (а.с.6).

Згідно з перерахунком пенсії ОСОБА_1 встановлено, що пенсія позивача за вислугу років перерахована з 01 січня 2013 року й із сум грошового забезпечення становить: посадовий оклад - 1150,00; оклад за військове звання - 130,00; процентна надбавка за вислугу років - 448,00; робота з таємними виробами, носіями, док. 15% - 172,50; надбавка за особливо важливі завдання 50 % - 864,00; премія 10% - 155,00; всього - 2879,50 (а.с.7).

Відповідно до листа військового комісара Полтавського обласного військового комісаріату, довідка про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1, визначеного відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 року №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» станом на 1 квітня 2012 року складена та подана до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області. Станом на 01.04.2012 року грошове забезпечення ОСОБА_1 становить: посадовий оклад - 1250,00 грн., оклад за військове звання - 130,00 грн.; надбавка за вислугу років 40% - 552,00 грн.; надбавка за виконання особливо важливих завдань 50 % - 966,00 грн.; надбавка за таємність 15% - 187,50 грн.; премія 90 % - 1125,00 грн. Всього грошове забезпечення - 4210,50 грн. (а.с. 9).

Постановою Октябрського районного суду м. Полтави від 05 травня 2010 року по справі №2-а-271/10, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03 листопада 2010 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24 квітня 2014 року, позов ОСОБА_1 до Пенсійного Фонду України, Головного Управління Пенсійного Фонду України у Полтавській області та Полтавського обласного військового комісаріату, третя особа - Міноборони України, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено частково: зобов`язано ГУПФУ у Полтавській області скласти список встановленої форми та надати його до ПОВК для видачі довідки ОСОБА_1 про розмір його грошового забезпечення для перерахунку пенсії з визначенням посадового окладу викладача військового навчального закладу ЗСУ 3-4 акредитації та одержати перераховані документи про новий розмір пенсії; визнано неправомірними дії ГУПФУ у Полтавській області та Полтавського обласного військового комісаріату у частині відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 у відповідності до вимог постанови КМУ №1294 від 07 листопада 2007 року «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу»; зобов`язано Полтавський обласний військовий комісаріат виготовити для перерахунку пенсії ОСОБА_1 довідку про розмір його грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу викладача військового навчального закладу ЗСУ 3-4 рівня акредитації.

Задля примусового виконання вищевказаного рішення ОСОБА_1 виконавчого листа не отримував та вказане рішення у добровільному порядку відповідачами виконано не було.

Однак, на запит ОСОБА_1 Полтавським обласним військовим комісаріатом було надано відповідь від 07 липня 2012 року за № ФП-61836/916 із зазначенням інформації про те, що станом на 01.04.2012 року грошове забезпечення ОСОБА_1 включає в себе посадовий оклад у розмірі 1250 грн.

На звернення ОСОБА_1 військовим комісаріатом 05 червня 2012 року було надано відповідь, у якій йдеться про те, що Полтавським ОВК на виконання саме постанови КМУ №355 від 23 квітня 2012 року будуть складатись та подаватись до ГУПФУ довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.

Таким чином, до відома позивача було доведено підстави перерахунку пенсії ще у 2012 році, а тому, суд вважає необґрунтованими його доводи про те, що він нібито вважав, що йому пенсію перераховано на виконання судового рішення від 05 травня 2010 року у справі №2-а-271/10.

Приймаючи рішення , суд першої інстанції виходив з того , що ОСОБА_1 має право на перерахунок пенсії з врахуванням посадового окладу у розмірі 1250 грн., тому дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області зробити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням зазначеного у довідці Полтавського обласного військового комісаріату №ФП61836 від 22.05.2012 року окладу викладача у розмірі 1250 грн., а також надбавки за вислугу років, надбавки за виконання особливо важливих завдань, надбавки за таємність, премії з 30.12.2015 року та здійснити відповідні виплати з урахуванням виплачених сум.

В іншій частині, а саме за період з період 01.09.2008 року до 30.12.2015р., позовні вимоги ОСОБА_1 залишені судом першої інстанції без розгляду у відповідності до норми ч. 1 ст. 100 КАС України.

Відповідно до ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Постанова суду першої інстанції в частині задоволення позову позивачем не оскаржується.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог , виходячи з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Після закінчення цього часу особа не втрачає права звернутися з адміністративним позовом, але така позовна заява може бути залишена без розгляду на тій підставі, що пропущено строк звернення.

Виниклі у зв'язку з цим спори повинні вирішуватися з урахуванням норм процесуального права, а саме статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду з даним позовом 30.06.16року з вимогами щодо захисту його порушених прав, що мали місце , починаючи з 01.09.2008р.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 2 ст. 99 КАС України (в редакції Закону, яка діяла до 30.07.2010 року) визначалося, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлювався річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Законом України від 07.07.2010 року "Про судоустрій України", що набрав чинності з 30.07.2010 року, зазначений строк звернення з позовом до адміністративного суду було скорочено до шести місяців.

Таким чином, перебіг шестимісячного строку розпочався з 30.07.2010 року.

Матеріали справи свідчать . що про порушення своїх прав позивач дізнався ще у 2012р.

Отже, враховуючи дату звернення позивача до суду, шестимісячний строк на звернення до суду з позовом та період за який позивач просить суд захистити його права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що права позивача підлягають захисту саме з 30.12.2015 року.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

Відповідно до ч.1 ст. 100 КАС України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Окремо, колегія суддів звертає увагу на те, що встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених Кодексом адміністративного судочинства України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Згідно ч. 2 ст. 49 Кодексу адміністративного судочинства України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

Також, слід відмітити, що в силу закону, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Будь-яких доказів того, що у позивача існували дійсно такі обставини, які можна визнати поважними суду не надано.

Також, суд вважає за необхідне зазначити, що строки впливають на права та обов'язки учасників адміністративних правовідносин, спонукаючи їх до своєчасного здійснення наданих їм прав чи виконання покладених на них обов'язків. Строки - засіб впорядкування суспільних відносин, без якого неможливо уявити діяльність публічної адміністрації, нормативного акта, якою б юридичною силою він не був наділений.

Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовчої діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.

Ні судом першої інстанції ні судом апеляційної інстанції не встановлено обставин, які би свідчили про поважність пропущення строку звернення до суду з даним позовом та наявність правових підстав для поновлення строку звернення з даними позовними вимогами.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

Частиною 1 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України).

У справі Bellet v. Fгаnсе суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У справі Delcourt v. Belgium Європейський суд відзначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

З урахуванням обставин справи та приписів чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для залишення без розгляду позову за період з 01.09.2018р. по 30.12.2015р у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Також, колегія суддів зазначає , що спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень закріплені статтею 267 КАС України.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 267 КАС України визначено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Вказані норми кореспондують положення абзацу сьомого пункту 4 частини першої статті 163 КАС України та абзацу п'ятого пункту 4 частини першої статті 207 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної зазначається встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень - відповідачем до суду першої інстанції звіт про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених правових норм, колегія суддів дійшла висновку, що встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень - відповідачем у справі, суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття постанови у справі.

Такий контроль здійснюється судом шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання постанови суду першої, апеляційної чи касаційної інстанцій, а в разі неподання такого звіту - встановленням нового строку для подання звіту та накладенням штрафу.

Тобто, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, яке реалізується виключено під час прийняття постанови по суті.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, є безпідставними та не спростовують висновків суду.

Враховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції погоджується повністю із висновком суду першої інстанції, так як обставини справи встановлені правильно, докази досліджені вірно, відповідно рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, тому судове рішення не підлягає скасуванню, апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Октябрського районного суду м. Полтава від 03.11.2016р. по справі № 554/5119/16-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Подобайло З.Г.Судді(підпис) (підпис) Григоров А.М. Тацій Л.В. Повний текст ухвали виготовлений 17.01.2017 р.