Постанова № 64096077, 11.01.2017, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

"11" січня 2017 р. № 820/6544/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Кікоян Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії ,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

1. Визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області в розрахунку та виплаті вихідної допомоги при звільненні у відставку;

2. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за основною посадою у відповідності до ч. 1 ст. 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинний до 01.04.2014 року).

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначив, що він є суддею у відставці.

У липні 2016 року за наявності стажу роботи на посаді судді більш 20 років, позивач звернувся до Вищої ради юстиції і Верховної ради України із заявами про відставку. Постановою Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VІІІ він був звільнений у відставку, а наказом в.о. голови Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від № 02-03/87 від 26.09.2016 року був відрахований зі штату Ізюмського міськрайонного суду Харківської області. У звязку з тим, що в наказі в.о. голови Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26.09.2016 року не було вказано про виплату належної вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, 18.11.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування і виплату зазначеної вихідної допомоги згідно ч.1 ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року № 2453-VI.

ОСОБА_2 за № 06-16/4593/16 від 22.11.2016 року у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги позивачу було відмовлено з посиланням на те, що час прийняття постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VІІІ «Про звільнення суддів», якою позивача, як суддю Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, звільнено зі штату зазначеного суду, ст. 143 Закону України «про судоустрій і статус суддів», яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, не набрала чинності. Положення вищевказаного Закону набрали чинності 30.09.2016 року. За загальним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Позивач вважає дії та рішення відповідача такими що порушують його права, свободи та інтереси.

Позивач у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду клопотання, в якому позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити у повному обсязі та розглядати справу за його відсутності.

Представник відповідача в судове засідання з'явився, щодо задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі.

Представники третіх осіб в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

Наказом начальника управління юстиції виконкому Харківської обласної Ради народних депутатів №02-7/20 від 03.03.1993 року на підставі рішення XI1 сесії Харківської обласної ради народних депутатів від 25.02.1993 року позивач був зарахований на посаду судді Лозівського міського суду Харківської області з 4 березня 1993 року.

Постановою Верховної Ради України №809-ІУ від 15.05.2003 року обраний суддею безстроково.

Згідно Указу Президента України від 13.07.2006 року №608/2006 позивач відрахований зі штату Лозівського міськрайонного суду Харківської області 06.09.2006 року та 07.09.2006 року зарахований до штату Ізюмського міськрайонного суду Харкіськї області на посаду судді.

У липні 2016 року за наявності стажу роботи на посаді судді більш 20 років, позивач звернувся до Вищої ради юстиції і Верховної Ради України із заявами про відставку.

Постановою Верховної Ради України від 08109.2016 року №1515-VІІІ позивач був звільнений у відставку, а наказом в.о. голови Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26.09.2016 року № 02-03/87 відрахований зі штату Ізюмського міськрайонного суду Харківської області.

У звязку з тим, що в наказі в.о. голови Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26.09.2016 року не було вказано про виплату належної вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат, 18.11.2016 року позивач звернувся до відповідача з заявою про нарахування і виплату зазначеної вихідної допомоги згідно ч.1 ст. 136 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 07.07.2010 року № 2453-VI.

ОСОБА_2 за № 06-16/4593/16 від 22.11.2016 року у нарахуванні та виплаті вихідної допомоги позивачу було відмовлено з посиланням на те, що час прийняття постанови Верховної Ради України від 08.09.2016 року № 1515-VІІІ «Про звільнення суддів», якою позивача, як суддю Ізюмського міськрайонного суду Харківської області, звільнено зі штату зазначеного суду, ст. 143 Закону України «про судоустрій і статус суддів», яка передбачає, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою, не набрала чинності. Положення вищевказаного Закону набрали чинності 30.09.2016 року. За загальним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

ОСОБА_2 до пункту 9 частини 5 статті 126 Конституції України суддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, зокрема у разі подання суддею заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, а також визначає систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування і встановлює систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів та регулює інші питання судоустрою і статусу суддів визначаються Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07 липня 2010 року.

Звільнення судді з посади за його заявою про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням визначено статтею 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Згідно частини 1 статті 109 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку.

Частиною 1 статті 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Вказана правова позиція висловлена в рішенні Конституційного Суду України від 19.11.2013 року № 10-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) статей 103, 109,131,132, 135, 136, 137, підпункту 1 пункту 2 розділу XII «Прикінцеві положення», абзацу четвертого пункту 3, абзацу четвертого пункту 5 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Так, у вказаному рішенні Конституційний Суд України зазначив, що аналіз розділу VІІІ Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" дає підстави для висновку, що відставка судді є особливою формою звільнення його з посади за власним бажанням та обумовлена наявністю в особи відповідного стажу роботи на посаді судді. Наслідком відставки є, зокрема, припинення суддею своїх повноважень з одночасним збереженням за ним звання судді і гарантій недоторканності, а також набуттям прав на виплату вихідної допомоги та отримання пенсії або щомісячного довічного грошового утримання.

Конституційним Судом України також зауважено, що за своєю правовою природою вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди при виході судді у відставку. Вона виплачується з метою забезпечення йому належних соціально-побутових умов, а також для стимулювання осіб, які перебувають на посаді судді, до довгострокового виконання ними професійних обов'язків.

Аналогічна позиція викладена в рішенні Ради суддів України №6 від 05.02.2015 р., в якому зафіксовано, що конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Тобто, реалізація права судді на відставку за наявності підстав, встановлених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", є підставою для виплати такому судді вихідної допомоги в розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Суд враховує, що з 01 квітня 2014 року, набрав чинності Закон України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні", яким виключено статтю 136 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Водночас зазначена обставина не є підставою для позбавлення позивача права на отримання вихідної допомоги, з огляду на наступне.

Як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року №3-рп/2013 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абзацу другого пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення» Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", статті 138 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці), суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання, і така незалежність судді забезпечується, зокрема, його належним матеріальним та соціальним забезпеченням. Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюється на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці.

Конституційний Суд України відзначив, що законодавець, маючи дискреційні повноваження щодо визначення умов, порядку та розміру матеріального забезпечення, повинен враховувати, що не може запроваджуватися правове регулювання, за якого особа, реалізуючи одне конституційне право, позбавляється можливості реалізувати інше право (гарантію). Зокрема, суддя після виходу на пенсію або у відставку, використовуючи конституційне право на працю, визначене статтею 43 Основного Закону України, не може бути при цьому позбавлений гарантій незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального і соціального забезпечення.

Підставою для отримання матеріального забезпечення судді після припинення його повноважень є виключно конституційно визначений статус професійного судді, при цьому не може виокремлюватися певна категорія суддів у відставці, які не мають права на отримання вихідної допомоги у зв'язку з виходом у відставку з підстав, не пов'язаних з статусом судді та його професійною діяльністю щодо здійснення правосуддя.

Відтак, враховуючи, що за суддею, який перебуває у відставці, зберігається звання судді та такі ж гарантії недоторканності та соціального захисту, як і до виходу у відставку (згідно довідки про розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, ОСОБА_1 має стаж роботи на посаді судді 23 роки 06 місяців 21 день), скасування при виході у відставку гарантованої виплати вихідної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою є обмеженням соціальних гарантій суддів, передбачених Конституцією України та іншими Законами України, оскільки зміст та обсяг досягнутого суддями рівня матеріального забезпечення не може бути звужено або скасовано шляхом внесення змін до чинного законодавства.

Оскільки відповідачем не надано доказів правомірності своїх дій, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 8 КАСУ).

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень має бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до п. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Згідно ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

При зазначених обставинах, суд вважає вимоги позивача правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області, треті особи - Державна судова адміністрація України, Державна казначейська служба України про визнання неправомірною відмови та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити в повному обсязі.

Визнати неправомірною відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України у Харківській області в розрахунку та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у відставку.

Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 10 місячних заробітних плат за основною посадою у відповідності до ч. 1 ст. 136 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453 - VI "Про судоустрій і статус суддів" (в редакції чинний до 01.04.2014 року).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні.

Якщо субєкта владних повноважень, у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення пятиденного строку з моменту отримання субєктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 17 січня 2017 року.

Суддя Спірідонов М.О.