Постанова № 64095779, 17.01.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5937/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши у приміщенні суду в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області, Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказу УМВС України в Одеській області №476 від 30.11.2000 року та наказу ОМУ УМВС України в Одеській області №153 о/с від 10.12.2000 року в частині звільнення оперуповноваженого ВКР Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, зобов'язати ГУ МВС України в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого ВКР Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області в званні старшого лейтенанта міліції,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області, Одеського міського управління ГУ МВС України в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказу УМВС України в Одеській області №476 від 30.11.2000 року та наказу ОМУ УМВС України в Одеській області №153 о/с від 10.12.2000 року в частині звільнення оперуповноваженого ВКР Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1, зобов'язати ГУ МВС України в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді оперуповноваженого ВКР Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області в званні старшого лейтенанта міліції.

В судовому засіданні 16.01.2017 року представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, обґрунтувавши їх тим, що у відповідачів не було правових підстав для звільнення його з ОВС за порушення дисципліни, проведене звільнення здійснено відповідачем в порушення діючого на той час порядку притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення працівника ОВС та ще в період його тимчасової непрацездатності, підтвердженої документально. До суду раніше надійшли письмові заперечення представника ГУ МВС України в Одеській області, в яких він заперечив проти задоволення позовних вимог пославшись на прийняття наказу у відповідності до існуючого порядку прийняття такого роду рішень на законних підставах та у відведені для цього законом терміни. В це судове засідання представники ГУ МВС в Одеській області та ОМУ ГУ МВС в Одеській області не прибули без поважних причин, хоча були сповіщені належним чином про день, час та місце слухання справи, (а.с.110-113), а тому, на підставі положень ч.6 ст.128 КАС України судом ухвалено рішення про розгляд справи в порядку письмового провадження 17.01.2017 року за наявними в справі письмовими доказами та запереченнями.

Дослідивши наявні в справі письмові докази, суд встановлює наступні факти та обставини:

Позивач проходив службу в органах Міністерства внутрішніх справ України, що згідно положень п.п.15 ч.1 ст.3 КАС України відноситься до поняття публічної служби, спори щодо проходження якої, у тому числі й спори щодо прийняття, звільнення з неї, отримання відповідних компенсацій, пов`язаних з її проходженням згідно п.п.2 ч.1 ст.17 КАС України віднесені до компетенції адміністративних судів та повинні розглядатись за правилами адміністративного судочинства.

Позивач прийнятий на службу в органи внутрішніх справ України в листопаді 1993 року. В грудні 1996 року призначений на посаду оперуповноваженого відділу управління карного розшуку ОМУ УМВС України в Одеській області, що підтверджується даними його послужного списку (а.с.28-33).

30.11.2000 року наказом начальника Управління МВС України в Одеській області (правонаступником якого є ГУ МВС України в Одеській області) №476 (а.с.8-9) позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з ОВС.

10.12.2000 року наказом начальника ОМУ УМВС України в Одеській області №153 о/с (а.с.10) позивача було звільнено з ОВС за п.64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни)

Приймаючи оскаржуваний наказ №476 від 30.11.2000 року начальник Управління МВС України в Одеській області виходив з того, що позивач порушив службову дисципліну з огляду на наступне.

24.10.2000 року о 17:00 годин по телефону довіри до Управління внутрішньої безпеки в Одеській області звернулася громадянка ОСОБА_2, мешканка м. Одеси, яка повідомила, що працівники міліції вимагають у неї 3000 доларів США за не притягнення до кримінальної відповідальності за вилучені нібито наркотичні засоби.

Вжитими заходами співробітниками УВБ за адресою: АДРЕСА_2 біля будинку мешкання ОСОБА_2 було затримано старшого оперуповноваженого ВКР Київського ОМУ УМВС України в Одеській області лейтенанта міліції ОСОБА_3 та оперуповноваженого ВКР цього ж підрозділу старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1

Проведеним службовим розслідуванням установлено, що особисто отриману 23.10.2000 року інформацію відносно жінки на ім'я ОСОБА_2, яка працює у торгівельному ларьку на перехресті вулиць Успенська і Преображенська та займається збутом наркотичних засобів, начальник Київського РВ ОМУ полковник міліції ОСОБА_4 доручив перевірити начальнику карного розшуку Київського РВ ОМУ капітану міліції ОСОБА_5, який з 23.10.2000 року знаходиться на лікарняному дав доручення на перевірку зазначеної інформації старшому оперуповноваженому відділення карного розшуку лейтенанту міліції ОСОБА_3

Для здійснення заходів по перевірці повідомлення ОСОБА_3 залучив оперуповноваженого ВКР цього ж підрозділу старшого лейтенанта ОСОБА_1, який знаходився у черговій відпустці, але за проханням ОСОБА_3 погодився йому допомогти.

Приїхавши разом на автомобілі ВАЗ-21099 держномер НОМЕР_1 на АДРЕСА_3, ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відрекомендувались працівниками міліції двом жінкам-продавцям торгівельного кіоску та книжного лотку (одна з яких за прикметами буї схожа на ОСОБА_2), пред'явили службові посвідчення та запропонували добровільно видати заборонені речі.

Продавець книжного лотка ОСОБА_6 відповіла, що в неї забороненого нема але є поліетиленовий пакет, що надала їй продавець торгівельного кіоску ОСОБА_2 і що в ньому знаходиться їй не відомо. міг бути звільнений з ОВС за невихід на роботу в період з 30.12.2008 року по 20.01.2009 року саме, як за вчинення проступку, який дискредитує його, як працівника ОВС.

При огляді пакету ОСОБА_3 виявив невелику картонну коробку в якії знаходилось 5 пакунків з порошком світлого кольору.

Водночас, при складанні протоколу про вилучення ОСОБА_1 заніс дані з якості понятого свого знайомого гр.ОСОБА_7 який при цьому не був присутній вилучений поліетиленовий пакет та коробка належним чином опечатані не були.

Для подальшого документування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до райвідділу ОСОБА_2 не доставили, на протязі 5 годин після затримання безпідставно їздили з нек по місту на автомобілі, необгрунтовано відпустили до власної квартири, заходів пс перевірці за місцем її мешкання щодо зберігання інших наркотичних засобів не вжили та створили умови для знищення можливих речових доказів, що свідчить про спробу вимагання грошей за не притягнення до відповідальності на користь заявниці.

У ході службового розслідування ОСОБА_3 та ОСОБА_1 постійне змінювали свідчення та проявили нещирість, вимагання грошей у громадянки ОСОБА_2В категорично заперечували.

Згідно довідки експерта НДЕКЦ при УМВС України в Одеській області в двох з п'яти пакунків, що вилучили ОСОБА_3 та ОСОБА_1, та встановленним процесуальним порядком не оформили, знаходився наркотичний засіб «героїн» вагою 0,357 гр. та 0,336 гр. відповідно.

Дана подія стала можливою внаслідок безвідповідального ставлення до виконанні посадових обов'язків, грубих порушень вимог п.п.9.3,9.3.1.3,9.5.5 настанови про організацію та здійснення органами внутрішніх справ боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, встановленого процесуального порядку документування по вилученню наркотичних засобів, ще виразилось в фальсифікації матеріалів дослідної перевірки з боку старшого оперуповноваженого ВКР лейтенанта міліції ОСОБА_8 та оперуповноваженого ВКР старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1

Не ставлячи під сумнів вищенаведені обставини, суд вважає, що відповідачі при притягненні його до дисциплінарної відповідальності та звільненні позивача припустились численних порушень закону з наступних підстав.

Указом Президії Верховної Ради Української PCP 29.07.1991 року, затверджено Дисциплінарний статут ОВС Української PCP (далі - Статут), який діяв на той час.

У відповідності до глави 5 Статуту, передбачений порядок застосування заохочень, накладання і виконання дисциплінарних стягнень.

Частиною 1 статті 26 Статуту визначено, що дисциплінарне стягнення повинно відповідати тяжкості вчиненого проступку і ступеню провини. За вчинений дисциплінарний проступок накладається тільки одне стягнення.

При порушенні дисципліни спільно кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного винного окремо.

Зазначене положення Статуту відповідачами було порушено під час накладання дисциплінарного стягнення на позивача, оскільки, як вбачається з наказу УМВС України в Одеській області від 30.11.2000 року №476 дисциплінарне стягнення накладено на двох співробітників ОВС одночасно на ОСОБА_3 та ОСОБА_1 одночасно.

Відповідно до ч.3 ст.26 Статуту при визначенні виду і міри покарання беруться до уваги: характер проступку, його наслідки, обставини, за яких його було вчинено, попередня поведінка винного, його ставлення до служби, стаж служби і рівень кваліфікації.

Оскаржений наказ про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача від 30.11.2000 року №476 взагалі не містить аргументації керівника органу ОВС щодо обрання виду дисциплінарного стягнення, не надається оцінка попередньої служби позивача, його поведінці (характеристики) та рівень його кваліфікації.

Частиною 4 ст.26 Статуту передбачено, що перед накладанням стягнення, що оголошується в наказі, від винного береться пояснення (письмове чи усне).

Позивач по справі заперечує факт надання ним або відібрання у нього під час проведення службового розслідування будь-яких пояснень з цього приводу. Представник відповідача - ГУ МВС України в Одеській області, у відповідності до приписів ч.1 ст.71 КАС України, не зміг надати до суду будь-яких підтверджень дотримання посадовим особами ОВС вищенаведеного порядку притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності.

Статтею 27 Статуту передбачено, що звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ є крайнім заходом дисциплінарного стягнення і може провадитись за систематичне порушення дисципліни або вчинення проступку, несумісного з перебуванням на службі в органах внутрішніх справ.

В оскаржуваному наказі УМВС України в Одеській області від 30.11.2000 року №476 взагалі не наведено аргументацію застосування такого крайнього заходу дисциплінарного впливу на позивача, як звільнення з ОВС та чому до нього не можуть бути застосовані інші заходи дисциплінарного впливу, передбачені Статутом.

Відповідно до положень ч.2 ст.28 Статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення не може бути накладено на особу в період перебування у відпустці чи під час її хвороби.

Вказана норма Статуту також кореспондується з відповідними положеннями ч.3 ст.40 КЗпП України щодо заборони звільнення працівника за ініціативою власника та ст.149 КЗпП України щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності у період перебування у відпустці чи його тимчасової непрацездатності, положення якої застосовуються до порядку проходження служби в ОВС з огляду на наступне.

Відповідно до положень ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняті за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права та для всіх судів України.

Відповідно до положень ч.4 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду України є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Постановою Верховного Суду України від 05.03.2012 року по справі №21-42а-12 (номер рішення у ЄДРСР - 24068075) встановлено, що питання, пов'язані із прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням із неї (її припиненням), урегульовані спеціальним законодавством, зокрема, Законом України від 20.12.1990 року №565-ХІІ «Про міліцію», Законом України від 02.12.1990 року №509-XII «Про державну податкову службу», Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР. Тому, за загальним правилом, під час вирішення справ цієї категорії пріоритетними є норми спеціальних законів. Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України у своїй постанові від 17.02.2015 року по справі №21-8а15 (номер рішення у ЄДРСР - 42946756).

Згідно постанови Верховного Суду України від 21.05.2014 року по справі №6-33цс-14 (номер рішення у ЄДРСР - 39493121) встановлено, що за положеннями частини другої статті 41 КЗпП України розірвання трудового договору у випадках, передбачених цією статтею, провадиться з додержанням вимог частини третьої статті 40, а у випадках, передбачених пунктами 2 і 3, - також вимог статті 43 цього Кодексу.

Тобто положення частини третьої статті 40 КЗпП України слід застосовувати також до випадків звільнення працівника з підстав частини першої статті 41 КЗпП України.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40, частини другої статті 41 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом.

Під час офіційного з'ясування обставин справи судом було встановлено, що позивач з 13.11.2000 року по 24.11.2000 року та в період з 27.11.2000 року по 04.12.2000 року перебував у стані тимчасової непрацездатності, що підтверджується довідкою Лікарні з поліклінікою ВОЗ УМВС від 23.11.2001 року (а.с.42) та за цим фактом позивачу був виданий листок непрацездатності №6405, в зв'язку із чим, відповідно до наведених вище правових норм та постанови Верховного Суду України він не міг бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності у цей проміжок часу начальником УМВС України в Одеській області (наказ від 30.11.2000 року №476), що є порушенням встановленого законом порядку звільнення.

Відповідно до положень ч.1 ст.18 Закону України «Про міліцію» порядок проходження служби в органах міліції визначається Положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року №114, затверджено Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом ОВС України (далі - Положення).

Так, розділом V положення визначено поняття атестації в ОВС України.

Пунктом 48 розділу V положення передбачено, що атестація осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу проводиться на кожній із займаних посад через чотири роки, а також при призначенні на вищу посаду, переміщенні на нижчу посаду і звільненні з органів внутрішніх справ.

Позивача було звільнено наказом ОМУ УМВС в Одеській області №153о\с від 10.12.2000 року, однак атестація в порушення п.48 Положення проведена не була, вказана обставина підтверджується листом Голови ліквідаційної комісії ГУМВС України в Одеській області ОСОБА_9 від 07.10.2016 року вихідний № 9\283\аз (а.с.69).

Не дотримання процедури звільнення позивача в частині проведення обов'язкової його атестації є грубим порушенням Положення, яке ніяким чином не було обумовлено та обґрунтовано в оскаржуваному наказі про звільнення від 10.12.2000 року №153 о/с.

Таким чином, Управлінням Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності, а ОМУ УМВС України в Одеській області звільнення позивача проведено з порушенням порядку, визначеного Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ Української РСР, а тому прийнятий наказ є таким, що не відповідає вимогам ст.18 Закону України «Про міліцію» та Положенню.

Відповідно до п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, ст.235 КЗпП України суд вирішуючи питання про поновлення особи на службі в органах внутрішніх справ повинен вирішити питання про стягнення на його користь середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік.

Встановивши під час офіційного з`ясування обставин справи невідповідність оскаржуваних актів щодо звільнення особи із займаної посади та публічної служби законові, суд на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України повинен винести постанову про визнання їх протиправними та про скасування й зобов`язання поновлення особи на попередній посаді.

Позивач не заявив позовних вимог про стягнення з відповідачів суми грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, але не більше ніж за один рік, а тому, враховуючи положення ч.1 ст.11 КАС України суд не може здійснювати таке стягнення.

Щодо поновлення позивача на посаді, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Виходячи з наведених вище положень п.24 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, ст.235 КЗпП України, якщо суд прийде до висновку про порушення порядку звільнення особи, повинен її поновити на попередній посаді з часу її звільнення. Однак, під час розгляду цієї справи, судом встановлено, що трудова книжка позивача, яка знаходилась в його особовій справі, зникла та не була вручена позивачеві, представник позивача не зміг надати пояснення щодо зайнятості позивача в період з дати його звільнення 10.12.2000 року по теперішній час, в зв'язку із чим, суд позбавлений можливості достеменно встановити той факт, що позивач не обіймав за цей час посади, які є не сумісними зі статусом працівника міліції, визначеного ст.ст.16-17 Закону України «Про міліцію».

За вказаних обставин, суд вважає за необхідне з метою захисту прав та свобод особи, що звернулась за судовим захистом, згідно ч.2,3 ст.162 КАС України прийняти рішення про поновлення позивача на попередній посаді лише з часу ухвалення судового рішення по цій справі, щоб воно не вплинуло на ті соціальні, пенсійні, трудові права та обов'язки позивача, що виникли за вказаний час вимушеного прогулу.

Відповідно до положень ст.256 КАС України у разі задоволення позовних вимог щодо поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд повинен звернути в цій частині постанову суду до негайного виконання.

Представником відповідача ГУ МВС України в Одеській області подане клопотання від 25.11.2016 року №20/1760 (а.с.53-54) про залишення позовних вимог без розгляду, в якому зазначено, що позивач звернувся до суду із пропуском строку звернення до суду, посилаючись на те, що оскарженню підлягають накази про притягнення до дисциплінарної відповідальності від 30.11.2000 року №476 та про звільнення з ОВС від 10.12.2000 року №153 о/с, тоді як до суду позивач звернувся лише 07.11.2016 року з пропущенням встановленого ч.3 ст.99 КАС України місячного строку.

Розглянувши вказане клопотання суд вважає, що воно не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

До набрання чинності Кодексом адміністративного судочинства законодавством не було встановлено уніфікованих строків для судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень фізичними та юридичними особами. Фізичні особи були обмежені двомісячним, а в деяких випадках - одномісячним строком для подання відповідної скарги (стаття 248-5 Цивільного процесуального кодексу України 1963 року). Юридичні особи, у тому числі органи державної влади та місцевого самоврядування, могли подати позов протягом загальних строків позовної давності, встановлених чинним на той час Цивільним кодексом України (переважно це три роки).

Кодекс адміністративного судочинства усунув таку диспропорцію та дискримінаційне становище фізичних осіб, одночасно обмеживши в термінах звернення до суду суб'єктів владних повноважень.

Під строком звернення до адміністративного суду розуміється строк, протягом якого особа має право звернутися з адміністративним позовом і розраховувати на одержання судового захисту.

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи КАС України та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду.

Слід зазначити, що з моменту набрання чинності КАС України дані строки неодноразово змінювались. Так, початкова редакція кодексу передбачала річний строк для звернення до адміністративного суду, який в подальшому було скорочено Законом України від 07.07.2010 року № 2453-УІ до шести місяців.

Частиною 3 ст.99 КАС України (в поточній редакції) встановлений місячний строк звернення до суду по спорах з питань проходження публічної служби.

Згідно положень ч.2 ст.99 КАС України цей строк повинен обраховуватись з дати коли особа дізналась, або повинна була дізнатись про порушення свого права чи охоронюваного законом інтересу.

В пункті 13 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008 року №2 зазначено, що у справах про звільнення з публічної служби громадянин може звернутись до суду із заявою про вирішення спору у місячний строк із дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Також судова практика Вищого адміністративного суду України підтримується зазначеного моменту початку збігу строку звернення до суду у спорах про поновлення на публічній службі.

Так, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 19.07.2011 року по справі №2-а-14/08 (номер рішення у ЄДРСР - 18165680), від 18.12.2013 року по справі №К-35757/10-с (номер рішення у ЄДРСР - 36272152) визначено, що місячний строк звернення до суду за вирішенням спору про звільнення обчислюється з дня вручення копії наказу про звільнення, вручення трудової книжки або з дня відмови в їх одержані.

В матеріалах справи відсутні докази вручення позивачу керівництвом УМВС України в Одеській області та ОМУ УМВС України в Одеській області копії наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про його звільнення з ОВС.

Окрім того, на обкладинці особової справи позивача М-013033 (а.с.65) мається надпис про те, що на момент здачі справи в архів трудова книжка позивача та його військовий квиток були в ній відсутні, а це свідчить про те, що ні наказ про звільнення ні трудова книжка позивачу у встановленому законом порядку не вручались та документу (акту) про відмову в їх отриманні не складалось.

Відповідно до судовому практики Вищого адміністративного суду України, а саме ухвали від 08.10.2014 року по справі №816/1227/14 (номер рішення у ЄДРСР - 40842349) обов'язок щодо повідомлення працівника щодо звільнення з посади законом покладено в даному випадку на суб'єкта владних повноважень, а тому неповідомлення працівника міліції про прийняте його керівництвом рішення про звільнення з посади є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

У відповідності до приписів ч.1 ст.71 КАС України представник відповідача - ГУ МВС України в Одеській області у своєму клопотанні не навів доказів вручення позивачу наказу про звільнення, трудової книжки або відмови останнього в їх отриманні, тобто не визначив дати (юридичної події), з якої повинен обраховуватись строк звернення до суду позивача по цій справі.

Натомість представником позивача наданий письмовий доказ - відповідь Голови ліквідаційної комісії ГУ МВС України в Одеській області від 07.10.2016 року №9/283/аз (а.с.69), якою в розпорядження представника позивача були надані оскаржені наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності позивача та про його звільнення з ОВС.

Адміністративний позов по цій справі був зданий та прийнятий поштовою установою 07.11.2016 року, що підтверджується експрес-накладною «Нової пошти» №59000215975566 (а.с.16), тобто в межах строку звернення до суду, встановленого ч.3 ст.99 КАС України.

За таких обставин, суд вважає, що позивач пропустив строк звернення до суду з поважних причин, а тому відсутні підстави для застосування до заявлених ним позовних вимог наслідків, передбачених ст.100 КАС України.

Судові витрати розподілити за правилами ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст.11,94,158-163,256 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Визнати поважними причини пропуску строку звернення позивача до суду.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Визнати протиправним та скасувати наказ Управління МВС України в Одеській області від 30.11.2000 року №476 щодо притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ.

4. Визнати протиправним та скасувати наказ Одеського міського управління УМВС України в Одеській області від 10.12.2000 року №153 о/с про звільнення ОСОБА_1 з ОВС за п.64 «є» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (за порушення дисципліни).

5. Зобов'язати Головне управління МВС України в Одеській області (65014, м.Одеса, вул.Єврейська 12) поновити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) на посаді оперуповноваженого ВКР Київського РВ ОМУ ГУ МВС України в Одеській області з 17.01.2017 року.

6. В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

7. В частині поновлення на посаді ОСОБА_1 допустити негайне виконання постанови суду.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання повного тексту постанови.

Суддя Єфіменко К.С.