Постанова № 64095680, 11.01.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2017 року №813/3935/16

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Сасевича О.М.,

за участю секретаря судового засідання Олійника Ю.В.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Яремко В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В :

10 листопада 2016 року на розгляд до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з вимогою визнати протиправним та скасувати наказ начальника Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 26.07.2016 року №239 «Про створення робочої групи щодо відпрацювання суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів».

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 11.11.2016 року позовну заяву було залишено без руху.

18 листопада 2016 року представник позивача усунув недоліки позовної заяви, яка була залишена без руху.

Ухвалами судді від 18.11.2016 року у даній адміністративній справі було відкрито провадження, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Свої позовні вимоги в означеній справі ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що оспорюваним наказом податковим органом було вирішено проводити щоденні перевірки відповідних суб'єктів контролю (платників податків). У той же час, таке рішення про здійснення перевірок не відповідає нормам чинного податкового законодавства, а зокрема, в спірному наказі не наведено підстав для проведення перевірок, не визначене конкретне коло платників податків, які підлягають перевіркам тощо. Більш того, чинним законодавством України не передбачено такого типу перевірок, які запроваджені наказом, й він суперечить ряду приписам нормативно-правових документів, які регламентують підстави та порядок здійснення перевірок податковими органами (в тому числі, з урахуванням діючого на той час мораторію на окремі перевірки). Окрім цього, позивач звертає увагу на протиправне включення до складу робочої групи осіб, які не підпорядковуються начальнику податкової інспекції.

Заявляючи цей позов, ОСОБА_1 також відзначає, що за оспорюваним наказом окремі працівники відділу податків і зборів з фізичних осіб Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області включені до складу робочої групи, а відтак, повинні брати участь у протиправних перевірках. Зважаючи ж на те, що позивач є керівником такого відділу податків і зборів з фізичних осіб, оспорюваний наказ на його переконання стосується також і позивача й порушує його права та інтереси.

У зв'язку з чим, позивач вважає свої вимоги повністю обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Відповідач із позовними вимогами не погодився та надав до суду відповідні письмові заперечення проти адміністративного позову, письмові пояснення.

У таких запереченнях відповідач вказує, що оспорюваний наказ не є рішенням про призначення перевірок суб'єктів господарювання в розумінні норм чинного податкового законодавства та його реалізація не може породжувати наслідки тотожні наслідкам податкової перевірки. Зокрема, у результаті здійснення заходів, які передбачені спірним наказом, не можуть складатися акти перевірок платників податків і вони не можуть притягатися до відповідальності.

При цьому, відповідач акцентує на тому, що в результаті реалізації наказу від 26.07.2016 року №239 контролюючим органом отримується податкова інформація (оформлена актами обстежень тощо), яка може використовуватися для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Окремо відповідач наголошує на тому, що прийняття спірного наказу не порушує прав та законних інтересів позивача, що є обов'язковою передумовою судового захисту, отже, заявлення цього позову позивачем було безпідставним.

У зв'язку з чим, відповідач не вбачає порушень зі своєї сторони, вважає позов необґрунтованим і просить у його задоволенні відмовити повністю.

У судових засіданнях позивач, представник позивача позовні вимоги підтримали повністю, надали пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та просили суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача проти позову заперечила, надала пояснення аналогічні викладеним у запереченнях, поясненнях, наголосила на правомірності оспорюваного наказу та просила у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача, представників сторін, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає до задоволення, з наступних підстав.

Судом встановлено, що начальником Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області 29.07.2016 року було видано наказ №239 «Про створення робочої групи щодо відпрацювання суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів».

Як вбачається з преамбули цього наказу, він прийнятий із метою недопущення незаконного обігу підакцизних товарів, упередження тіньового обігу ними, руйнування схем ухилення від сплати акцизного податку та встановлення суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів без наявності відповідних дозвільних документів.

Так, пунктом 1 наказу від 29.07.2016 року №239 було створено відповідну робочу групу та визначено її склад, а саме, до її числа включено: від Червоноградської ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області - начальника Червоноградської ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області; першого заступника начальника - начальника оперативного управління Червоноградської ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області; завідувача сектору АЄВ відділу податків і зборів з фізичних осіб; ГДРІ відділу податків і зборів з юридичних осіб Червоноградської ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області; старшого о/у ВОВЕЗ ОУ Червоноградської ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області; двох о/у ВОВЕЗ ОУ Червоноградської ОДПІ Головного управління ДФС у Львівській області; від МВС у м. Червонограді - заступника начальника відділу поліції - начальника відділу патрульної служби Червоноградського ВП ГУ МП у Львівській області (за згодою); від Червоноградського міського фінансового управління - спеціаліста 1 категорії відділу доходів міського фінансового управління Червоноградської міської ради (за згодою).

Пунктом 2 наказу від 29.07.2016 року №239 робочій групі наказано на постійній основі проводити щоденний моніторинг та перевірки платників податку, які здійснюють реалізацію підакцизними товарами на предмет дотримання законодавства, яке регламентує здійснення роздрібної торгівлі підакцизними товарами.

Позивач, вважаючи, що такий наказ порушує його права й інтереси, не погодився з ним та оскаржив до суду за цим позовом, вказуючи на протиправність призначення у такий спосіб, у такому порядку та з таких підстав податкових перевірок.

У зв'язку з чим, суд, вирішуючи даний спір, керуючись принципом змагальності сторін, свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ураховуючи визначений законом обов'язок з доказування в такій категорії справи, виходить із наступного.

Відповідно до п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України, податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Виходячи з норми п.п.62.1.3 Податкового кодексу України, здійснення перевірок та звірок відповідно до вимог Податкового кодексу України, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин, є одним із способів здійснення податкового контролю.

Згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 ст.20 Податкового кодексу України, до повноважень контролюючих органів віднесено право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Як передбачено п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених Податковим кодексом України, а фактичні перевірки - Податковим кодексом України та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи

Згідно з п.п.75.1.1 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, камеральною вважається перевірка, яка проводиться у приміщенні контролюючого органу виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків, та даних системи електронного адміністрування податку на додану вартість (даних органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, даних Єдиного реєстру податкових накладних та даних митних декларацій), а також даних Єдиного реєстру акцизних накладних та даних системи електронного адміністрування реалізації пального.

Відповідно до п.76.1 ст.76 Податкового кодексу України, камеральна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу без будь-якого спеціального рішення керівника такого органу або направлення на її проведення.

Згідно з п.п.75.1.2 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених Податковим кодексом України податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до п.77.4 ст.77, п.78.4 ст.78 Податкового кодексу України, про проведення документальної планової чи позапланової перевірок керівником контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом. В силу п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених ст.ст.77 та 78 Податкового кодексу України. Відповідно до п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом.

Згідно з п.п.75.1.3 п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України, фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України, фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом.

Як передбачено п.81.1 ст.81 Податкового кодексу України, посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених Податковим кодексом України, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених Податковим кодексом України, таких документів:

-направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;

-копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені Податковим кодексом України, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника та скріплення печаткою контролюючого органу;

-службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Відтак, ураховуючи зазначені вище нормативні приписи, слід прийти до висновку, що для проведення податковими органами перевірок (документальних, фактичних) платників податків, у відповідності до норм Податкового кодексу України, повинно існувати певне розпорядче рішення керівника відповідного контролюючого органу, яким вирішено питання щодо проведення конкретного виду перевірки стосовно певного платника податків з певних підстав.

Саме таке рішення (наказ), прийняте на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені законом, може породжувати відповідні правові наслідки, як от, проведення перевірки платника податків, притягнення платника податків до відповідальності тощо. При цьому, в разі якщо таке розпорядче рішення прийняте з порушенням установленої процедури чи умов, воно підлягає оскарженню до суду, позаяк порушує права та інтереси відповідних осіб.

Проте, в цьому випадку суд не вбачає, що оспорюваний наказ від 29.07.2016 року №239 відповідає вказаним вище вимогам до розпорядчого рішення щодо проведення податкової перевірки, згідно з нормами Податкового кодексу України, а тому його (спірний наказ) не слід трактувати як такий, що може мати своїм наслідком здійснення податкових перевірок, притягнення платників податків до відповідальності тощо.

З огляду на вказане, у цій частині суд погоджується з доводами відповідача та вважає покликання позивача на те, що спірний наказ може мати своїм наслідком проведення податкових перевірок (документальних, планових, позапланових, фактичних, виїзних, невиїзних, камеральних та ін.) необґрунтованим, оскільки таких правових наслідків він породжувати не в змозі, а тому необґрунтованим є посилання позивача на недотримання вимог закону, які регламентують порядок й умови прийняття рішень про проведення податкових перевірок, у відношенні до спірного наказу.

Також суд надає критичної оцінки й посиланням позивача на нібито протиправне включення начальником Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області до складу робочої групи за наказом від 29.07.2016 року №239 осіб, які йому не підпорядковуються.

Так, як зазначено вище, окремі особи, які не є працівниками податкових органів дійсно включені до складу робочої групи, проте, як вказано в п.1 наказу від 29.07.2016 року №239, - за згодою, що вказує на безпідставність доводів позивача в цій частині.

Окрім того, суд оцінює також доводи відповідача про те, що виконання спірного наказу може бути джерелом податкової інформації (яка міститься в здобутих у результаті його виконання актах обстеження тощо), й надає їм критичної оцінки, виходячи з такого.

Так, відповідно до п.п.62.1.3 п.62.1 ст.62 Податкового кодексу України, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів також є одним із способів здійснення податкового контролю.

Згідно з п.71.1 ст.71 Податкового кодексу України, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Відповідно до п.72.1 ст.72 Податкового кодексу України, для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла:

-від платників податків та податкових агентів, зокрема інформація: що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, звітах про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної п.133.4 Податкового кодексу України, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов'язаних із визначенням об'єктів оподаткування (податкових зобов'язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків; про застосування реєстраторів розрахункових операцій (п.п.72.1.1 Податкового кодексу України);

-від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та Національного банку України, зокрема інформація: про об'єкти оподаткування, що надаються та/або реєструються такими органами. Зазначена інформація повинна містити, зокрема, вид, характеристики, індивідуальні ознаки об'єкта оподаткування (в разі наявності), за якими його можна ідентифікувати; про результати здійснення державного контролю за господарською діяльністю платника податків; що міститься у звітних документах (крім персоніфікованої статистичної інформації), які подаються платником податків органам виконавчої влади та/або органам місцевого самоврядування; про встановлені органами місцевого самоврядування ставки місцевих податків, зборів та надані такими органами податкові пільги; про дозволи, ліцензії, патенти, свідоцтва на право провадження окремих видів діяльності, яка повинна містити, зокрема: найменування платника податків, якому видані такі дозволи, ліцензії, патенти; податковий номер або реєстраційний номер облікової картки фізичної особи; вид дозвільного документа; вид діяльності, на провадження якої видано дозвільний документ; дату видачі дозвільного документа; строк дії дозвільного документа, інформацію про припинення (зупинення) дії дозвільного документа із зазначенням підстав такого припинення (зупинення); сплату належних платежів за видачу дозвільного документа; перелік місць провадження діяльності, на яку видано дозвільний документ; про експортні та імпортні операції платників податків (пп. 72.1.2 Податкового кодексу України);

-від банків, інших фінансових установ - інформація про наявність та рух коштів на рахунках платника податків (п.п.72.1.3 Податкового кодексу України);

-від органів влади інших держав, міжнародних організацій або нерезидентів (п.п.72.1.4 Податкового кодексу України);

-за результатами податкового контролю (п.п.72.1.5 Податкового кодексу України);

-для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності також використовується інша інформація, оприлюднена як така, що підлягає оприлюдненню відповідно до законодавства та/або добровільно чи за запитом надана контролюючому органу в установленому законом порядку (пп. 72.1.6 Податкового кодексу України).

Як установлено п.73.1 ст.73 Податкового кодексу України, інформація, визначена у ст.72 Податкового кодексу України, безоплатно надається контролюючим органам періодично або на окремий письмовий запит контролюючого органу у терміни, визначені п.73.2 ст.73 Податкового кодексу України.

Отже, беручи до уваги наведені вище приписи податкового законодавства, слід прийти до висновку, що ті заходи, які прямо визначені спірним наказом від 29.07.2016 року №239, й ті заходи, які спрямовані на його виконання (наприклад згадувані відповідачем обстеження тощо), не можуть бути способами збору податкової інформації в установленому порядку, а виконання такого наказу саме по собі не може бути джерелом отримання відповідної податкової інформації, позаяк для цього законом визначено інші підстави, умови та порядок. А тому, посилання відповідача на те, що реалізація спірного наказу 29.07.2016 року №239 має своїм наслідком отримання податкової інформації, є безпідставним і не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

Разом із тим, аналізуючи вимоги цієї позовної заяви ОСОБА_1, беручи до уваги наведені на її обґрунтування доводи й усі інші обставини справи, суд приходить до мотивованого висновку про неможливість його задоволення з інших підстав.

Так, у цьому контексті суд вважає за необхідне зробити особливий наголос на необхідності досягнення в ході розгляду та вирішення судом адміністративної справи першочергового завдання адміністративного судочинства - відновлення порушених прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з п.8 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.

Виходячи з норм ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.

Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права конкретної особи - позивача.

Отже, вирішуючи публічно-правовий спір, суд повинен виявити, в чому полягає порушення прав позивача оскаржуваним актом і чи вірний спосіб захисту обрано для відновлення його порушених прав та інтересів.

Відсутність же порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові, позаяк порушення вимог закону рішенням чи дією суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для його скасування, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними та скасування є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими рішенням чи дією.

Тож, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Із огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У зв'язку з чим, суд, проаналізувавши доводи сторін із урахуванням усіх зібраних матеріалів справи, приходить до обґрунтованого висновку, що права та інтереси ОСОБА_1, який заявив цей позов, оспорюваним наказом від 26.07.2016 року №239 «Про створення робочої групи щодо відпрацювання суб'єктів господарювання, які здійснюють реалізацію підакцизних товарів» не порушені.

Так, суд відзначає, що позивач безпосередньо не залучений до виконання спірного наказу й, більш того, зважаючи на те, що наказ від 26.07.2016 року №239 сам по собі не дає права робочій групі ані проводити будь-які перевірки, визначені Податковим кодексом України, ані отримувати податкову інформацію в установленому Податковим кодексом України порядку, працівники підпорядкованого позивачеві підрозділу також не задіяні в протиправних діях.

Відтак, за таких обставин, у зв'язку з тим, що оспорюваним наказом начальника Червоноградської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області від 26.07.2016 року №239 права, свободи та інтереси особи, яка заявила цей позов, не порушуються, у його задоволенні слід відмовити.

Відповідно до ч.2 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Оскільки такі витрати відповідачем не підтверджені, вони на позивача не покладаються.

Керуючись ст.ст.7-11, 14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Сасевич О.М.

Повний текст постанови виготовлений 16 січня 2017 року.