Постанова № 64095625, 11.01.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2017 року №441/722/16-а

м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Сасевича О.М.,

судді Брильовського Р.М.,

судді Кедик М.В.,

за участю секретаря судового засідання Олійника Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, Державної фіскальної служби України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною відмови, зобов'язання до вчинення дій та стягнення одноразової грошової допомоги по інвалідності, -

В С Т А Н О В И В :

30 червня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Городоцького районного суду Львівської області із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, Державної фіскальної служби України, Державної казначейської служби України про визнання протиправною відмови, зобов'язання до вчинення дій та стягнення одноразової грошової допомоги по інвалідності.

В обґрунтування позовних вимоги позивач посилається на те, що йому ДФС України було неправомірно двічі відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням інвалідності та повернуто матеріали без розгляду. Позивач вважає такі відмови відповідача помилковими та стверджує, що останнім невірно застосовано норми закону. Більш того, позивач, звертаючись із даним адміністративним позовом до суду, просить відновити його порушене право та зобов'язати відповідачів вчинити певні дії з метою призначення, нарахування і виплати належної одноразової грошової допомоги.

Ухвалою судді Городоцького районного суду Львівської області від 07.07.2016 року було відкрито провадження у даній адміністративній справі.

Ухвалою Городоцького районного суду Львівської області від 05.10.2016 року, відповідно до ч.2 ст.18 та ч.1 ст.22 КАС України, адміністративну справу було передано за підсудністю для розгляду до Львівського окружного адміністративного суду.

Так, 13.10.2016 року адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, Державної фіскальної служби України, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій та стягнення коштів одноразової грошової допомоги по інвалідності була надіслана до Львівського окружного адміністративного суду та надійшла до суду 20.10.2016 року, що підтверджується даними реєстрації на вхідному штампі.

Ухвалою судді Сасевича О.М. від 21.10.2016 року адміністративну справу №441/722/16-а було прийнято до провадження та призначено до розгляду колегією суддів у складі: головуючого судді Сасевича О.М., суддів Брильовського Р.М. та Кедик М.В.

26 грудня 2016 року позивачем через канцелярію суду було подано заяву про уточнення позовних вимог і таку судом у судовому засіданні, що відбулось 26.12.2016 року прийнято до розгляду.

У судових засіданнях позивач позовні вимоги підтримував, надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві, заяві про уточнення позовних вимог, додаткових поясненнях та просив позов задовольнити повністю.

Представник відповідачів 1, 2 у судових засіданнях проти позову заперечувала, наголошувала на правомірності відмов ДФС України у виплаті грошової допомоги, у зв'язку із встановленням інвалідності, оскільки, на її переконання, вони прийняті в повній відповідності з нормами чинного законодавства України та просила суд у позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення позивача, представника відповідачів 1, 2, розглянувши і дослідивши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає до задоволення частково, з наступних підстав.

Судом із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 01.10.2003 року по 22.05.2015 року проходив службу в органах податкової міліції.

Згідно наказу ГУ Міндоходів у Львівській області №70-о від 22.05.2015 року ОСОБА_1 було звільнено зі служби за п.п.«б» п.64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 року (через хворобу).

За результатами визначення у застрахованої особи ступеня втрати професійної працездатності у відсотках ОСОБА_1 було встановлено ступінь втрати професійної працездатності 40%, що підтверджується довідкою серії 12 ААА №001234, виданою на підставі акта огляду медико-соціальної експертної комісії №132.

Згідно довідки до вищезазначеного акта огляду серії 10 ААВ №869959 від 21.10.2015 року, ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності, з причин захворювання, пов'язаного із проходженням служби в органах внутрішніх справ.

Матеріалами справи також стверджується, що 04.11.2015 року ОСОБА_1 подав до ГУ ДФС у Львівській області заяву (рапорт), в якій просив виплатити йому одноразову грошову допомогу, у зв'язку з отриманням під час проходження служби в органах податкової міліції третьої групи інвалідності.

Листом ГУ ДФС у Львівській області №6513/8/13-01-04-01-25 від 13.11.2015 року матеріали щодо виплати грошової допомоги позивачу були направлені в Департамент персоналу ДФС України.

В подальшому, ДФС України надіслало на адресу ГУ ДФС у Львівській області лист за №46103/7/99-99-04-04-02-17 від 17.12.2015 року, яким матеріали про виплату позивачу одноразової грошової допомоги були повернуті та повідомлено, що розгляд матеріалів про виплату одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції буде відновлено після внесення відповідних змін до нормативно-правових актів. При цьому, ДФС України посилалося в листі також на те, що з 07.11.2015 року втратив чинність Закон України «Про міліцію».

На звернення ОСОБА_1 від 01.03.2016 року щодо проведення перерахунку коштів для виплати одноразової грошової допомоги, ДФС України повідомлено, що виплата одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції здійснювалася підрозділом, в якому проходив службу працівник податкової міліції, згідно з Порядком №707 від 07.05.2007 року, а Порядок №850 не поширюється на працівників податкової міліції, а тому для проведення розрахунку і виплати такої відсутні законні підстави. Окрім того, в листі ДФС України наголосила, що розгляд матеріалів про виплату одноразової грошової допомоги працівникам податкової міліції буде відновлено після внесення відповідних змін до Податкового кодексу України.

При вирішенні спору, суд керувався наступним.

Діяльність податкової міліції регулюється Розділом XVIII Податкового кодексу України.

Відповідно до ст.356 цього Кодексу, держава гарантує правовий та соціальний захист осіб начальницького і рядового складу податкової міліції та членів їхніх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені статтями 20-23 Закону України «Про міліцію» та Законом України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист».

Згідно ч.6 ст.23 Закону України «Про міліцію» (в редакції Закону України №208-VIII від 13.02.2015 року, який набрав чинності 12.03.2015 року), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного працівнику міліції під час виконання ним службових обов'язків, яке призвело до встановлення йому інвалідності, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності I групи, 200-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності II групи, 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб, - у разі встановлення інвалідності III групи в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

У пункті 5 Порядку №707 визначено, що для виплати грошової допомоги в разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи установлення групи інвалідності працівник міліції, податкової міліції подає органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби за місцем проходження служби заяву (рапорт) про виплату грошової допомоги згідно з додатком, довідку медико-соціальної експертної комісії щодо визначення ступеня втрати працездатності внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) та (або) установлення групи інвалідності, довідку про грошове забезпечення, копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові, видачу документа та місце реєстрації (довідку органу реєстрації або відповідного житлово-експлуатаційного підприємства, організації чи органу місцевого самоврядування про місце реєстрації або місце перебування заявника, копію ідентифікаційного номера.

Згідно п.7 Порядку №707, орган внутрішніх справ, орган державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, подає МВС та ДПА у семиденний строк з дня реєстрації документів висновок щодо можливості проведення грошової допомоги разом з документами, зазначеними у пунктах 4 і 5 цього Порядку, копію висновку службового розслідування за фактом поранення (контузії, травми або каліцтва) такого працівника, установлення групи інвалідності чи загибелі (смерті).

МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

Виплата грошової допомоги працівнику міліції, податкової міліції проводиться шляхом перерахування суми виплати на рахунок, відкритий заявником в установі банку, або через касу органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у разі його загибелі (смерті) членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батькам та утриманцям.

Грошова допомога виплачується не пізніше двох місяців з дня прийняття відповідного рішення у межах коштів, передбачених у державному бюджеті на такі цілі.

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

21.10.2015 року Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова №850 «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції».

Частиною 2 вказаної постанови визначено, що особам, які до набрання чинності Законом України №208-VІІІ від 13.02.2015 року «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію» щодо виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва працівника міліції» мають право на отримання одноразової грошової допомоги, допомога призначається і виплачується відповідно до Порядку №707.

Відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про міліцію», Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади зобов'язувалися у тримісячний строк після набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

За правилами ч.4 ст.9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, призначення одноразової грошової допомоги позивачу в розмірі, відповідно до Порядку №707, було б можливим лише за умови, що він мав право на отримання такої допомоги до 12.03.2015 року. Однак, оскільки позивач набув таке право після 12.03.2015 року та у період чинності ст.23 Закону України «Про міліцію», розмір допомоги має бути визначений саме у відповідності із вказаним Законом.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 10 ААВ №869959 від 21.10.2015 року, ОСОБА_1 було встановлено ІІІ групу інвалідності, причиною якої є захворювання, пов'язане із проходженням служби в органах внутрішніх справ - 21.10.2015 року; у подальшому, за волевиявленням позивача було подано 04.11.2015 року заяву (рапорт) до ГУ ДФС у Львівській області про проведення йому виплати одноразової грошової допомоги, а отже, фактичне право на отримання спірної грошової допомоги у нього виникло саме з останньої дати.

Тож, суд прийшов до висновку, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню Закон України «Про міліцію», в редакції зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до ст.23 Закону України «Про міліцію» та Порядок №850, яким встановлено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції ІІІ групи інвалідності, в розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності.

Таким чином, суд вважає помилковим доводи відповідача - ДФС України про застосування до спірних правовідносин Порядку №707.

Також, суд не бере до уваги твердження представника відповідачів 1, 2 про неможливість виплатити позивачу одноразову грошову допомогу в розмірі, встановленому статтею 23 Закон України «Про міліцію» в редакції від 13.02.2015 року, в зв'язку з тим, що на момент звернення ним за виплатою одноразової грошової допомоги, цей Закон втратив чинність, з огляду на наступне.

У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 надано офіційне тлумачення принципу дії закону в часі.

Так, в даному рішенні, зокрема, зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Таким чином, зважаючи на те, що підставою виникнення у позивача права на отримання грошової допомоги є довідка медико-соціальної експертної комісії про встановлення інвалідності, реалізація якого відбулася саме 04.11.2015 року, шляхом подання відповідного рапорту, тобто фактичною датою виникнення у ОСОБА_1 права на отримання допомоги є дата - 04.11.2015 року, що не заперечувалось представником відповідачів 1 та 2, а не дата розгляду ДФС України документів/заяв про призначення цієї виплати, то в останньої не було правових підстав для повернення матеріалів для виплати одноразової грошової допомоги ГУ ДФС у Львівській області, у зв'язку з втратою чинності Законом України «Про міліцію».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем безпідставно було відмовлено у задоволенні заяв позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги, у зв'язку з встановленням інвалідності ІІІ групи.

Тож, за таких обставин й метою належного відновлення порушеного права позивача, слід зобов'язати відповідача 1 призначити ОСОБА_1, а відповідача 2 провести виплату одноразової грошової допомоги по інвалідності у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Щодо позовної вимоги до Державної казначейської служби України щодо забезпечення перерахування ДФС України одноразової грошової допомоги по інвалідності для подальшої виплати страхових сум відшкодування шкоди внаслідок ушкодження здоров'я, то суд зазначає, що дана вимога є передчасною, оскільки вчинення будь-яких дій цим відповідачем можливе, зокрема, лише після призначення ДФС України одноразової грошової допомоги. Таким чином, суд прийшов до переконання, що ДКС України станом на день подачі позовної заяви позивачем до адміністративного суду права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_1 не порушено, а тому позовні вимоги стосовно відповідача 3 до задоволення не підлягають.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: 1)на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4)безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9)з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до ч.1 ст.11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.1 ст.71, ст.86 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч.2 ст.71 КАС України).

Водночас, при розгляді справи «Кечко проти України» (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).

Отже, суд приходить до переконання, що викладені доводи відповідача - ДФС України у письмових запереченнях є надуманими, свідчать про переоцінку ним фактичних обставин справи у свою користь, довільне і неправильне трактування наведених вимог законодавства.

Суд звертає увагу на те, що ДФС України діяла не у спосіб та не в порядку, що визначені чинним законодавством, а в свою чергу останньою не доведено протилежного, тому відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням інвалідності позивачу є протиправними.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача лише частково знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а відтак, позов підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно ч.3 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст.7-14, 18, 19, 69-72, 86, 87, 94, 143, 158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В :

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Державної фіскальної служби України від 17.12.2015 року та від 01.03.2016 року у виплаті одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням інвалідності ОСОБА_1.

Зобов'язати Державну фіскальну службу України призначити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по інвалідності у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу по інвалідності у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

Зобов'язати Головне управління ДФС у Львівській області провести виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги по інвалідності у розмірі 150-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити на користь ОСОБА_1 частину витрат по сплаті судового збору у сумі 1 584 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 71 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Державної фіскальної служби України та у сумі 516 (п'ятсот шістнадцять) грн. 75 коп., за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Львівській області.

Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі у відповідності до ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Головуючий суддя Сасевич О.М.

Суддя Бильовський Р.М.

Суддя Кедик М.В.

Повний текст постанови виготовлений 16 січня 2017 року.