Ухвала суду № 64094700, 17.01.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 січня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І. Н.

суддів: Міцнея В.Ф., Владичана А.І.,

секретар : Костюк Л.С.

за участю:

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» та Кобелєвої Алли Михайлівни про визнання правочину недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

В лютому 2016 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.

Посилався на те, що 11.09.2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кобелєва А.М. в порушення вимог розділу V Закону України "Про іпотеку", без визначення ринкової вартості майна, а також в супереч наявному рішенню Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.02.2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, повторно звернула стягнення і зареєструвала право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ», який належав на праві власності ОСОБА_1

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_3, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Згідно зі ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають

Справа №727/1593/16-ц Провадження №22-ц/794/113/17 Категорія 59

Головуючий у 1-й інстанції Смотрицький В.Г. Доповідач Лисак І.Н.

рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їхереконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і

сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В силу ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

На підставі абз. 1 ч.1 ст. 60 ЦПК України та ч. 3 цієї норми кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст.303 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, про те не обмежений її доводами, якщо під час розгляду буде встановлено неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

В силу ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається із матеріалів справи, 21.11.2006 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту №11079443000 (а.с.54-56). В забезпечення виконання його умов того ж дня було укладено договір іпотеки №31098, яким було передано в іпотеку житловий будинок з надвірними спорудами у АДРЕСА_1 та земельна ділянка під ним площею 0,1000 га (а.с.56-58).

12.12.2011 року ПАТ «УКРСИББАНК» та ТОВ «Кей-Колект» домовились з усіх істотних умов та уклали договір факторингу № 1, згідно якого право вимоги за кредитним договором перейшло до товариства.

11.09.2015 року ТОВ «Кей-Колект» звернулось до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. за реєстрацією права власності на іпотечне майно на підставі іпотечного застереження, що міститься в договорі іпотеки від 21.11.2006 року, згідно п.5.1. якого сторони досягли згоди про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Позасудове врегулювання здійснюється відповідно до застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, що міститься в цьому договорі. Іпотекодержатель самостійно визначає один з наступних способів звернення стягнення на Предмет іпотеки:

- передачу Іпотекодержателю права власності на Предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку» (далі по тексту - «Закону»);

- право Іпотекодержателя від свого імені продати Предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону.

Іпотекодавець з урахування суми боргу в 326 202 (триста двадцять шість тисяч двісті два) долара США, що не спростовується, звернув стягнення на предмет іпотеки на підставі ст. 37 Закону та п. 5.1. Договору іпотеки № 31098 від 21.11.2006 року.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Перелік вказаних норм включає в себе вимоги про те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. При цьому, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. п. 7, 8 Постанови № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Згідно з частиною 1 статті 12 Закону у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

У зв'язку з переходом усіх прав та обов'язків за іпотечним договором на підставі договору факторингу, ТОВ «Кей-Колект» скориставшись добровільним (позасудовим) врегулюванням зобов'язальних правовідносин щодо звернення стягнення на предмет іпотеки звернулося до нотаріуса як державного реєстратора України та зареєструвало за собою право власності на предмет іпотеки.

Відповідно до частин 1, 3 статті 33 Закону у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Згідно ч.1 ст. 35 Закону у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на

підставі договору.

Відповідно до ст. 36 Закону сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно положень ч.1 ст.37 Закону, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Частиною 3 статті 37 Закону передбачено, що Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності.

Апелянт вважає, що була порушена процедура визначення ринкової вартості майна та процедура переходу права власності, а саме не було висновку незалежного експерта - суб'єкта оціночної діяльності та письмової вимоги про усунення порушень протягом 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги.

Однак, ці твердження не відповідають дійсності, оскільки на виконання вимог ч.3 ст. 37 Закону було проведено оцінку предмета іпотеки експертом та отримано висновок від 03 вересня 2015 року (а.с.60).

Також, ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» надіслано письмову вимогу від 28.10.2014 року (а.с.59), яка відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення була отримана 03.11.2014 року особисто позивачем.

Таким чином, суд першої інстанції вірно встановив обставини справи та відносини, які склалися між сторонами, в тексті рішення виклав та застосував до спірних відносин норми матеріального права, які на них поширюються, та з дотриманням вимог процесуального закону зробив вірний правовий висновок, а апеляційна скарга не містить обґрунтованих спростувань цьому.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи наведене, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2016 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_3, відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 01 грудня 2016 року залишити без мін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів у касаційному порядку до Верховного Суду.

Головуючий :

Судді :