Вирок № 64093664, 17.01.2017, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/2370/16-к

Номер провадження 1-кп/623/27/2017

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2017 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого судді Одарюка М.П.

за участю секретаря судового засідання: Вовк І.В.

прокурора: Молодовського І.О.

обвинуваченого: ОСОБА_1

захисника: (свідоцтво №303) ОСОБА_2

потерпілого: ОСОБА_3

представника потерпілого: (свідоцтво №204/н) ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за №12016220320000735 від 10 травня 2016 року за обвинуваченням:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, уродженця м. Ізюм, Харківської області, громадянина України, не одруженого, має на утриманні неповнолітню дитину, не працюючого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

10 травня 2016 року близько 03 години 30 хвилин, ОСОБА_1, керуючи технічно справним автомобілем Volkswagen Sharan, реєстраційний номер НОМЕР_2, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, в районі будинку № 48 по проспекту Незалежності в м. Ізюмі Харківської області, рухаючись зі сторони вул. Гагаріна в напрямку вул. Приладобудівників в м. Ізюм Харківської області, не вибрав безпечну швидкість руху та прийоми керування, не врахував дорожню обстановку, щоб мати змогу постійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати, чим грубо порушив вимоги п.п. 2.9 «а», 12.1 Правил дорожнього руху України, в результаті чого втратив контроль над керуванням, допустив виїзд автомобілю у правий кювет по напрямку руху та зіткнення з бетонною опорою ЛЕП.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої стегнової кості,які відноситься до тілесних ушкоджень середнього ступеню тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я.

Допитаний в судовому заcіданні обвинувачений ОСОБА_1 повідомив суд, що 10.05.2016 року зустрів ОСОБА_3 біля магазину «СAMEL», випивали з ним. Потім потерпілий попросив підвести його додому, проїжджаючи на швидкості 50 км/год., по проспекту Незалежності не впорався з керуванням та здійснив зіткнення з опорою ЛЕП. Внаслідок ДТП потерпілий отримав тілесні ушкодження. Додатково зазначив, що перебував у стані алкогольного сп'яніння. Крім того, обвинувачений визнає в повному обсязі цивільні позови прокурора в особі Ізюмської ЦМЛ та представника цивільного позивача - КП «Благоустрій м. Ізюма», цивільний позов потерпілого визнає частково.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_3 повідомив, що 10.05.2016р. приблизно 02-00 год. зустрів біля магазину «СAMEL» обвинуваченого ОСОБА_1 Зазначив, що вони випили не більше ніж 50мл. горілки та попросив ОСОБА_1 підвезти його додому. ОСОБА_3 перебував на передньому сидінні справа та швидкість автомобіля становила приблизно 50-60 км/год. Проїжджаючи по проспекту Незалежності ОСОБА_1 не впорався з керуванням та здійснив зіткнення з опорою ЛЕП. Внаслідок ДТП ОСОБА_3 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому правої кістки. Після зіткнення знайомі люди, які проходили по вулиці, допомогли відкрити двері автомобіля та викликали швидку допомогу. Коли приїхали працівники поліції на місця події його вже не було. Потерпілий уточнив цивільний позов, просив суд задовольнити та стягнути з обвинуваченого 11 976,75 грн. матеріальної шкоди, 36 250 грн. шкоди у вигляді втраченого заробітку, 100000 грн. моральної шкоди.

Захисник ОСОБА_2 підтримав обвинуваченого, просив не позбавляти права керування, оскільки це є його єдиним джерелом доходу.

Представник потерпілого ОСОБА_4 підтримує цивільний позов

Прокурор у судовому засіданні просив суд призначити покарання у вигляді 3 років обмеження волі з застосуванням вимог ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання на строк 1 рік, із застосуванням додаткового покарання - позбавлення права керування транспортними засобами на строк 3 роки, та встановити обов`язки, передбачені ст. 76 КК України. Просив заявлені цивільні позови задовольнити.

На підставі ч. 3 ст. 349 КПК України за згодою учасників судового провадження, судом визнано недоцільним дослідження доказів по справі, стосовно доказів, щодо тих обставин, які ніким з учасників процесу не оспорюються. При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений ОСОБА_1, захисник ОСОБА_2, потерпілий ОСОБА_3, представник потерпілого ОСОБА_4, представник цивільного позивача ОСОБА_5 та прокурор правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, їм роз'яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Оцінивши у сукупності досліджені в судовому засіданні докази, показання обвинуваченого та потерпілого, суд вважає доведеною вину ОСОБА_1 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, а тому знаходить правильною кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 286 КК України як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Аналізуючи зібрані по справі докази, які характеризують особистість обвинуваченого, суд вбачає наступне:

ОСОБА_1 офіційно не працює, на обліку у лікаря психіатра, нарколога не перебуває, проходив військову службу, за місцем проживання характеризується позитивно, раніше не судимий, має на утриманні неповнолітню дитину 22.11.2005р. народження, про що свідчать: довідки лікарів, характеристика з місця проживання,вимога щодо судимості та його свідчення, військовий квиток, свідоцтво про народження.

При призначенні покарання ОСОБА_1 суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, скоєного останнім.

Злочин, у вчиненні якого обвинувачений визнав себе винуватим, відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до злочину невеликої тяжкості.

Обставини, які згідно ст. 66 КК України пом'якшують покарання ОСОБА_1 - щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Обставини, які згідно ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння (згідно висновку Ізюмської ЦМЛ №104 від 10.05.2016р.).

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке законом віднесено до злочину невеликої тяжкості, особу винного, обставини, визнані судом такими, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Судом при призначенні покарання враховуються вимоги ст. 50 КК України, що метою покарання є не тільки кара, а також виправлення засудженого, а також попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи із вказаних вимог закону особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Враховуючи тяжкість злочину, особу винного, який характеризується позитивно у соціальному статусі - має на утриманні неповнолітню дитинута у правовому статусі - відсутні судимості, з урахуванням наведених вище обставин справи, суд дійшов висновку, що перевиховання та виправлення ОСОБА_1 можливо без ізоляції від суспільства, а тому вважає за можливе призначити основне покарання з застосуванням ст. 75 КК України з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.

Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», у кожному випадку призначення покарання за частинами 1 та 2 ст.286 і ст.287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів, відповідно.

Санкція ч. 1 ст. 286 КК України передбачає як основні покарання, так і додаткове покарання, як позбавлення права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Суд враховує всі обставини справи, зокрема, щире каяття, особу обвинуваченого, відсутність судимості, визнання ним своєї вини, однак обвинувачений вчинив злочин у стані алкогольного сп'яніння, порушено одразу два пункти Правил дорожнього руху України, в результаті чого і сталася дорожньо-транспортна пригода і тому слід призначити також додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Дослідивши заявлений цивільний позов прокурора, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до ч.1 ст. 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

У відповідності до ч.1 ст. 1206 Цивільного кодексу України особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати закладові охорони на лікування потерпілого від цього злочину.

Частина 3 цієї статті встановлює, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету.

Згідно ч.1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Відповідно до пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 07.07.1997 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину» визначено, що витрачені на стаціонарне лікування кошти підлягають

відшкодуванню у повному обсязі і зараховуються до відповідного державного бюджету залежно від джерел фінансування закладу охорони здоров'я або на рахунок юридичної особи, якій належить останній.

Згідно ч.3 ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Прокурором на підтвердження понесених державою витрат на стаціонарне лікування потерпілого надав довідку Ізюмської центральної міської лікарні від 29.07.2016р в розмірі 10429,01 грн. за 45 ліжко днів, проведених в стаціонарі Ізюмської Центральної міської лікарні, а також висновок експерта №236-ІЗ/16 від 16.05.2016р. на підтвердження отриманих пошкоджень потерпілим, їх характеру, механізму отримання, тощо.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення розміру фактичних витрат закладу охорони здоров`я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння та зарахування стягнення з винних осіб коштів до відповідного бюджету і їх використання, затвердженого постановою КМУ №545 від 16.07.1993р. сума коштів, яка підлягає відшкодуванню, визначається закладом охорони здоров'я, в якому перебував на лікуванні потерпілий, виходячи з кількості ліжко-днів, проведених ним в стаціонарі, та вартості витрат на його лікування в день.

Визначення суми витрат на лікування потерпілого за один ліжко-день провадиться виходячи з фактичної кількості ліжко-днів і загальної суми фактичних витрат за місяць (в якому проводилось лікування) на утримання лікувального закладу, за винятком витрат на капітальні вкладення, капітальний ремонт і придбання інвентаря та обладнання.

Зважаючи на вищевикладене, перевіривши надані прокурором докази, суд задовольняє цивільний позов прокурора про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 витрат на лікування в сумі 10429,01 грн.

Вирішуючи питання цивільного позову КП «Благоустрій міста Ізюма» до обвинуваченого, суд зазначає наступне.

Пункт 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди» встановлює, що заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Пунктом 4 цієї Постанови встановлено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояву їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Згідно довідки КП «Благоустрій міста Ізюма» №631-А від 30.08.2016р. вартість понесених збитків склала 9430,00 грн., що складається із вартості опори центрифугованою з/б СК120-10 - 7630,00 грн., світильника вуличного освітлення ЖКУ-150 у зборі - 1680,00 грн., арматури крипління для проводу марки СіП-4 2*16 - 120,00 грн.

Враховуючи вище викладене, те що діями обвинуваченого ОСОБА_1 завдано матеріального збитку у вигляді пошкодження залізобетонної опори ЛЕП та прилад освітлювання мережі вуличного освітлення, які належить КП «Благоустрій міста «Ізюма», автомобіль Volkswagen Sharan знаходиться у власності обвинуваченого, тому суд вважає що цивільний позов цивільного позивача необхідно задовольнити.

Щодо уточненого цивільного позову потерпілого про стягнення з обвинуваченого матеріальної шкоди в розмірі 11976 грн. 75 коп., шкоду у вигляді втраченого заробітку в розмірі 36250 грн. та моральної шкоди в розмірі 100000 грн.

В обґрунтування цивільного позову потерпілий посилається на ст. 8, 22, 23, 1166, 1177 ЦК України, ст. ст. 61, 128 КПК України, п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди» від 27.03.1992р. №6, п. 1 Постанову Пленуму «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди (немайнової) шкоди» від 31.03.1995р. №4, те, що діями обвинуваченого завдано йому моральної шкоди в розмірі 100000 грн. Крім того, потерпілий зазначає що відчуває постійні моральні страждання, переживання, депресії та пригнічений стан, порушено звичайний розпорядок дня. Також, потерпілий посилається на ст. ст. 1195, 1197 ЦК України, ЗУ «Про державний бюджет» - діями обвинуваченого завдано майнового збитку у вигляді втраченого заробітку внаслідок втрати працездатності з 10 травня 2016 року по теперішній час в сумі 36250 грн. та просить суд щомісячно стягувати з дня набрання вироком законної сили по 7250 грн.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є в тому числі втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

У відповідності до ч.1 ст. 1177 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч.1 ст. 1195 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У відповідності до п.19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992р. №6, зокрема, пункту в) розмір витрат на ліки, лікування, протезування (крім протезів із дорогоцінних металів), предмети догляду за потерпілим визначається на підставі виданих лікарями рецептів, довідок або

рахунків про їх вартість.

Зважаючи на положення ч.3 ст. 10, 60 ЦПК України, дослідивши надані потерпілим товарні чеки та лист лікарських призначень, суд зазначає, що тільки в товарними чеках №10 від 02.09.2016р., №б/н від 02.06.2016р., 18.05.2016р., 11.05.2016р., 10.05.2016р., 12.05.2016р., 13.05.2016р., №25-Чк-0025103 від 01.06.2016р., №25-Чк-0021858 від 11.05.2016р., №643 від 10.05.2016р., №2800 від 12.05.2016р., №113435 від 10.05.2016р., №б/н від 10.05.2016р., №б/н від 11.05.2016р., №25-Чк-0025363 від 03.06.2016р., №25-Чк-0024793 від 30.05.2016р., наведені медикаменти, медичні препарати та засоби, якими здійснював лікування потерпілий, з урахуванням чого суд задовольняє в цій частині вимоги потерпілого в сумі 10668,65 грн., в решті вимог в сумі 1308,10 грн., слід відмовити, оскільки не доведено причинного зв`язку між отриманим тілесним ушкодженням та понесеними витратами, не надано до суду відповідних виданих рецептів, довідок, тощо (а.с.66-76).

В частині позову щодо стягнення втраченого заробітку в сумі 36 250 грн. то суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 1197 ЦК України розмір втраченого фізичною особою внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я заробітку (доходу), що підлягає відшкодуванню, визначається у відсотках від середнього місячного заробітку (доходу), який потерпілий мав до каліцтва або іншого ушкодження здоров'я, з урахуванням ступеня втрати потерпілим професійної працездатності, а за її відсутності - загальної працездатності. Середньомісячний заробіток (дохід) обчислюється за бажанням потерпілого за дванадцять або за три останні календарні місяці роботи, що передували ушкодженню здоров'я або втраті працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров'я. Якщо середньомісячний заробіток (дохід) потерпілого є меншим від п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, розмір втраченого заробітку (доходу) обчислюється виходячи з п'ятикратного розміру мінімальної заробітної плати.

Для визначення розміру відшкодування у разі професійного захворювання може братися до уваги за бажанням потерпілого середньомісячний заробіток (дохід) за дванадцять або за три останні календарні місяці перед припиненням роботи, що було викликано каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Згідно п. 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» встановлення групи інвалідності потерпілих, причини і часу її виникнення провадиться в усіх випадках медико-соціальними експертними комісіями - МСЕК. Ступінь втрати професійної працездатності (у процентах), потребу в додаткових видах допомоги визначають: МСЕК - якщо шкода була заподіяна у зв'язку з виконанням працівником трудових обов'язків (в тому числі на шляху до роботи і з роботи); судово-медичною експертизою - в решті випадків.

Зважаючи на те, що не надано жодних доказів на підтвердження ступеня втрати потерпілим професійної або загальної працездатності для подальшого визначення розміру втраченого заробітку, в цій частині позов не підлягає задоволенню, що не позбавляє права потерпілого після отримання відповідного висновку експерта звернутися в межах цивільного судочинства з окремим позовом про стягнення втраченого заробітка.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Частина 2 цієї статті визначає, що моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Судом встановлено, що в результаті неправомірних дій обвинуваченого потерпілому були спричинені тілесні ушкодження середньої тяжкості, що призвело до закритого перелому правої стегнової кості та потягнуло тривалий розлад здоров`я.

Таким чином, суд вважає, що з вини обвинуваченого, потерпілому була завдана моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях, яких позивач зазнав у зв`язку з тілесними ушкодженнями, терпів фізичний біль, знаходився на лікуванні, в результаті чого змінився нормальний життєвий уклад потерпілого, виникла необхідність в лікуванні, очевидно, що потерпілий ОСОБА_3 переніс і душевні страждання із-за тривалої безпомічності, незручності, нервового стресу.

При визначенні судом розміру відшкодування завданої позивачу моральної шкоди опираючись на п. 9 роз'яснень Пленуму Верховного Суду України у Постанові від 31.03.1995 року № 4 „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд виходить з вимог розумності, виваженості та справедливості та враховує обставини, викладені вище. Розмір відшкодування завданої позивачу моральної шкоди суд оцінює в сумі 15000,00 грн., яку слід стягнути з ОСОБА_1 на користь потерпілого.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_1 до набранням вироком законної сили - не обирати.

Судові витрати згідно ч.2 ст. 124 КПК України, а саме витрати, пов'язані з проведенням експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 3430,44 грн., що проводилась експертами НДЕКЦ при ГУМВС України в Харківській області підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_1

Речові докази -автомобіль Volkswagen Sharan, реєстраційний номер НОМЕР_2, який знаходиться на території Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області повернути власнику на підставі ст. 100 КПК України після набрання вироком законної сили.

Керуючись ст.ст. 50, 65-67, 75,76, ч.1 ст. 286 КК України, ст. ст. 100, 124, 129, 349, 370, 374 КПК України, ст.ст. 10, 60, 22, 23,1166, 1167,1187, 1188, 1195, 1197, 1206 ЦК України, п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005р. «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 07.07.1997 року «Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину», п.2 та п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди», суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого за ч. 1 ст. 286 КК України і призначити покарання у вигляді 1 (одного) року обмеження волі із застосуванням додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на строк - 1 (один) рік.

Згідно ст.75 КК України, ОСОБА_1 звільнити від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік.

Відповідно до ст.76 КК України зобов'язати ОСОБА_1:

- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Цивільний позов прокурора в інтересах держави в особі Ізюмської центральної міської лікарні до ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі Ізюмської центральної міської лікарні р/р 31551360148516, МФО 851011, код ЄДРПОУ 02003304 витрати на лікування потерпілого від кримінального провадження ОСОБА_3 в розмірі 10429,01 гривень.

Частково задовольнити цивільний позов потерпілого ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2) матеріальну шкоду в розмірі 10668,65 грн. та моральну шкоду в розмірі 15000,00 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Цивільний позов Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» до ОСОБА_1 - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1, (ІНФОРМАЦІЯ_4, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1) на користь Комунального підприємства «Благоустрій міста Ізюма» (банк отримувача: ХОД АТ «Райффайзен Банк Аваль» м. Харків, код банку (МФО): 380805, отримувач: КП «Благоустрій міста Ізюма», код (ЄДРПОУ) отримувача: 34978610, розрахунковий рахунок: 26008449876) матеріальну шкоду в розмірі 9430 грн.

Міру запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 до набранням вироком законної сили - не обирати.

Стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, які підлягають перерахуванню до Державного бюджету (одержувач: Держава, код доходів 24060300, р/р 31419544700005, код банку 37999680, МФО 851011, УДКС України в Комінтернівському районі м. Харкова):

1)за проведення експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди № 646/16 від 22.08.2016 року в розмірі 1055,52 грн.;

2)за проведення експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди № 568/16 від 11.07.2016 року в розмірі 1055,52 грн.,

3)за проведення експертизи обставин дорожньо-транспортної пригоди № 451/16 від 16.08.2016 року в розмірі 1319,40 грн.

Речові докази - автомобіль Volkswagen Sharan, реєстраційний номер НОМЕР_2, який знаходиться на території Ізюмського ВП ГУНП в Харківській області повернути власнику.

Вирок може бути оскаржений до Апеляційного суду Харківської області через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому, прокурору та потерпілому.

Головуючий суддя: М.П. Одарюк