Ухвала суду № 64086960, 12.01.2017, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/8745/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Клименко А. Я.Номер провадження 22-ц/788/40/17 Суддя-доповідач - Семеній Л. І. Категорія - 57

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Семеній Л. І.,

суддів - Кононенко О. Ю. , Рибалки В. Г.

за участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 березня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго», третя особа: ОСОБА_4 про визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативними актами обов'язкової дії,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 09 березня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано укладеним між ПАТ «Сумиобленерго», як енергопостачальником, та ОСОБА_3, як споживачем, договір від 03 серпня 2015 року про користування електроенергією щодо квартири АДРЕСА_1, на умовах, визначених Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 та іншими нормативними актами обов'язкової дії, з дати набрання рішенням законної сили на термін три роки з подальшим продовженням строку дії договору на умовах, передбачених чинними нормативними актами обов'язкової дії. Зобов'язано ПАТ «Сумиобленерго» підключити квартиру АДРЕСА_1 до електропостачання.

Вказане рішення суду вже було предметом апеляційного перегляду, але ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 жовтня 2016 року ухвалу апеляційного суду Сумської області від 05 травня 2016 року скасовано, а справу передано на новий апеляційний розгляд.

В апеляційній скарзі ПАТ «Сумиобленерго», посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3

Свої вимоги обґрунтовує тим, що позивачка не є ні наймачем, ні власником квартири, що позбавляє товариство правових підстав для укладення договору про користування електричною енергією. Вказує, що позивачка та власник квартири ОСОБА_4, який проживає за іншою адресою, припинили сімейні відносини, тому у ОСОБА_3 припинене право користування житлом. Вважає, що позивачка може набути статусу споживача електроенергії при умові укладення відповідного договору з постачальником послуг, а не з 03 серпня 2015 року, як зазначено в рішенні суду.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача ОСОБА_5, який підтримав доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу представника позивачки ОСОБА_6, пояснення третьої особи ОСОБА_4, який погодився з доводами апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з 19 лютого 2010 року по 11 червня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який був розірваний в судовому порядку (а.с. 6, 8).

За час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася дочка ОСОБА_7 (а.с. 7).

Згідно з довідками ПП «Рубін» у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_7 та власник квартири ОСОБА_4 (а.с. 10 - 11).

04 вересня 2010 року між ПАТ «Сумиобленерго» та ОСОБА_4 було укладено договір про користування електричною енергією.

27 липня 2015 року ОСОБА_4 відмовився від отримання послуг ПАТ «Сумиобленерго», звернувшись із заявою про розірвання договору на електропостачання, у зв'язку з чим 30 липня 2015 року ПАТ «Сумиобленерго» на підставі вимог п. 6 Правил користування електричною енергією для населення, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357, припинив постачання електроенергії у його квартиру (а.с. 13).

31 липня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до ПАТ «Сумиобленерго» з заявою про укладення з нею договору на постачання електроенергії до квартири № 49, але в укладенні договору їй було відмовлено (а.с. 14 - 15).

03 листопада 2015 року на виконання рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 01 вересня 2015 року, яке на той час було таким, що набрало законної сили, відповідач запропонував позивачці текст договору №162213818 про користування електричною енергією (а.с. 52-53, 55 - 57).

Пунктом 26 договору визначив, що він набирає чинності з дня підписання сторонами та діє до 31 грудня 2015 року. Договір може бути розірваний достроково у разі зміни споживачем місця проживання та остаточного припинення користування електричною енергією.

05 листопада 2015 року ОСОБА_3 надала ПАТ «Сумиобленерго» протокол розбіжностей до договору, згідно з яким запропонувала п. 26 викласти відповідно до вимог типового договору у наступній редакції: «Цей договір складається у двох примірниках, набирає чинності з дня його підписання двома сторонами та діє три роки. Якщо кожна із сторін договору за місяць до закінчення строку його дії не висловила бажання щодо його розірвання, договір вважається укладений на таких самих умовах на той самий термін. Договір може бути розірваний достроково у разі зміни споживачем місця проживання та остаточного припинення користування електричною енергією (а.с.51).

З листа ПАТ «Сумиобленерго» вбачається, що товариство не погодилось із запропонованою позивачкою редакцією пункту договору та вважало, що п. 26 викладений в проекті договору не порушує права та інтереси споживача (а.с. 58).

Згідно з ст.21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Згідно зі ст. 1 зазначеного закону виконавець - суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору; виробник - суб'єкт господарювання, який виробляє або створює житлово-комунальні послуги; споживач - це фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. В свою чергу, ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачає, що споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує, або має намір придбати чи замовити продукцію (до якої відносяться будь-які виріб (товар), робота чи послуга) для особистих потреб. В ст.1 Закону України «Про електроенергетику» визначено, що споживачами енергії є суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» електропостачання є житлово-комунальною послугою та за своїм функціональним призначенням відноситься до комунальних послуг.

Частиною 1 ст. 19 вказаного закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.

Статті 20, 21 цього Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг. Зокрема, п. 1 ч. 3 ст. 20 передбачений обов'язок споживача укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору. Цей обов'язок відповідає зустрічному обов'язку виконавця, визначеному п. 3 ч. 2 ст. 21, підготувати та укласти зі споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.

Крім того, відносини з приводу постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 ЦК України, ст. ст. 24-27 Закону України «Про електроенергетику».

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику», споживання електричної енергії можливе лише на підставі договору з енергопостачальником. Постачання фізичним особам електроенергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією.

Типовий договір про користування електричною енергією для населення затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 «Про затвердження Правил користування електричною енергією для населення».

Відповідно до ст.25 Закону України «Про електроенергетику» споживачі електричної енергії мають право на приєднання та підключення до електричної мережі, за умови виконання правил приєднання електроустановок до електричних мереж. Пунктом 41 Правил користування електричною енергією для населення(в подальшому по тексту Правил) в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачені аналогічні права споживачів.

В п. 3 цих Правил передбачено, що споживання електричної енергії здійснюється на підставі договору про користування електричною енергією між споживачем і енергопостачальником, що розробляється енергопостачальником згідно з Типовим договором про користування електричною енергією і укладається на три роки.

Договір про користування електричною енергією (далі - договір) вважається продовженим на рік, якщо за місяць до закінчення зазначеного терміну жодна із сторін не заявила про розірвання договору або про внесення до нього змін.

Енергопостачальники, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, не мають права відмовити споживачу, об'єкти якого розташовані на цій території, в укладенні договору про користування електричною енергією.

Об'єкт споживача, як визначено в п.2 Правил,є: житловий будинок, гараж, майстерня або інша електрифікована споруда, що належить споживачу на правах власності або користування.

За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачка, є споживачем житлово-комунальних послуг у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про електроенергетику», та має право на отримання послуг з постачання електричної енергії до квартири в якій вона зареєстрована у встановленому законом порядку та проживає разом з малолітньої дочкою. Та обставина, що вона не є ні власником квартири, ні її наймачем не може бути підставою для відмови у позові, оскільки ОСОБА_3 з огляду на положення ст. 156 ЖК України, ст.ст. 395, 396, 405 ЦК України правомірно користується квартирою як колишній член сім'ї її власника та на даний час не втратила це право, тому вона має право на захист свого порушеного права, обраним нею способом. Крім того, третьою особою по справі - ОСОБА_4, як власником квартири, не ставилось питання щодо неправомірності проживання дочки та колишньої дружини у його помешканні.

Виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист у суді порушених або невизнаних прав, меж здійснення особою цивільних прав і виконання цивільних обов'язків (ст. ст. 3, 6, 12 - 15, 20 ЦК України, ст. ст. 3-5 ЦПК України) можна дійти висновку про те, що в разі відмови як споживача так і енергопостачальної організації укласти договір на постачання електричної енергії, відповідно до вимог типового договору, таке право підлягає захисту судом на підставі п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України шляхом визнання договору укладеним на умовах, передбачених нормативним актом обов'язкової дії.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України в постановах у справах № 6-110 цс 12 від 10 жовтня 2012 року та 6-32 цс13 від 12 червня 2013 року.

З огляду на зазначене суд першої інстанції вірно захистив порушені права позивачки в обраний нею спосіб, який хоча і не передбачений ст.16 ЦК України, проте, є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачка може набути статусу споживача електроенергії при умові укладення відповідного договору з постачальником послуг, а не з 03 серпня 2015 року, як зазначено в рішенні суду, є безпідставними, оскільки суд визнав укладеним договір з дати набрання рішенням суду законної сили, і такий висновок суду узгоджується з положеннями ст. ст. 638, 640 ЦК України щодо моменту укладення договору, враховуючи предмет спору в даній справі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка, звернувшись з зазначеним позовом, уточнила свої вимоги та попросила суд визнати укладеним між ПАТ «Сумиобленерго», як енергопостачальником, та нею, як споживачем, договір про користування електроенергією щодо квартири АДРЕСА_1, на умовах, визначених Правилами користування електричною енергією для населення, затвердженими Постановою Кабінету міністрів України від 26 липня 1999 року № 1357 та іншими нормативними актами обов'язкової дії, з дати набрання рішенням законної сили на термін три роки з подальшим продовженням строку дії договору на умовах, передбачених чинними нормативними актами обов'язкової дії, а також зобов'язати ПАТ «Сумиобленерго» підключити квартиру АДРЕСА_1 до електропостачання (а.с.74). В резолютивній частині рішення суд допустив помилку, вказавши дату договору від 03 серпня 2015 року, яку відповідно до вимог ст.219 ЦПК України він не позбавлений права виправити з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі і таке виправлення не впливає на правильність вирішеного спору.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 09 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді: