Рішення № 64058979, 10.01.2017, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.01.2017р. Справа№ 910/15478/16

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС", м. Київ

до відповідача: Буський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області, м. Буськ, Львівська область

про: стягнення 11927,54 грн.

Суддя Долінська О.З.

При секретарі Думин В.Я.

За участю представників:

позивача: не зявився,

відповідача: не зявився.

Заяв про відвід судді не подавалось. Клопотань про технічну фіксацію судового процесу не поступало.

23.08.2016 року ТзОВ «Компанія «Ніко-Тайс» звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до відповідача-1 Державної казначейської служби України та відповідача-2 Буського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про стягнення грошових коштів в рахунок відшкодування збитків (втрат) у звязку із неналежними та несвоєчасним виконанням рішення господарського суду Київської області від 02 жовтня 2014 року у справі № 911/3338/14.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 25.08.2016 р. порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи призначено (суддя Сташків Р.Б.) на 10.10.2016 р.

10.10.2016 р. позивач подав до господарського суду м. Києва клопотання про передання справи за підсудністю, в якому просить провадження у справі №910/15478/16 щодо відповідача-1 Державної казначейської служби України припинити та залучити до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_1 казначейську службу України і матеріли справи №910/15478/16 направити за підсудністю до господарського суду Львівської області.

Клопотання позивача обґрунтовується наступним.

Справа розглядається Господарським судом міста Києва на тій підставі, що одним із Відповідачів є ОСОБА_1 казначейська служба України, Позивачем не обгрунтовувалось, не наводилось (матеріали справи такого не висвітлюють) того факту, яким саме чином ОСОБА_1 казначейською службою України порушуються права та законні інтереси позивача з огляду на ч. 1 ст. 1 ГПК України.

Окрім цього, Позивачем не заявляється жодних позовних вимог до - Державної казначейської служби України.

Як підтверджують матеріали даної справи, стороною, котра завдала збитків (втрат) Позивачеві є Буський районний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

ТОзВ «Компанія «НІКО-ТАЙС»» звертає увагу на те, що залучення Державної казначейської служби України як Відповідача-1 слугувало те, що рішення про стягнення збитків, завдане державними органами, здійснюється даним органом.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 24.10.2016 року провадження у справі № 910/15478/16 щодо Відповідача-1 Державної казначейської служби України припинено.

Матеріали справи №910/15478/16 направлено за підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07.11.2016 року дану справу передано для розгляду судді Долінській О.З.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 10.11.2016 р. прийнято справу до провадження і призначено розгляд справи на 22.11.2016 р.

Рух справи відображено в ухвалах суду, що містяться в матеріалах справи.

Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 46096/16 від 17.11.2016 р. від відповідача поступив відзив із долученням до матеріалів справи документів, а саме: копії зведеного виконавчого провадження за № ЄДРВП 51297901.

В судове засідання 22.11.2016 року представник позивача не зявився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, (докази містяться в матеріалах справи), причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвал суду від 10.11.2016 р. не виконав.

В судове засідання 22.11.2016 року представник відповідача не зявився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, (докази містяться в матеріалах справи). причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвал суду від 10.11.2016 р. виконав частково.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 22.11.2016 року, розгляд справи відкладено на 12.12.2016 року.

Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 48397/16 від 02.12.2016 р. від позивача поступив супровідний лист на виконання вимог ухвали суду.

Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 49512/16 від 09.12.2016 р. від відповідача поступив відзив із долученням до матеріалів справи документів, а саме: копії зведеного виконавчого провадження за № ЄДРВП 51297901.

В судове засідання 12.12.2016 року представник позивача не зявився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, (докази містяться в матеріалах справи), причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвал суду виконав частково.

В судове засідання 12.12..2016 року представник відповідача не зявився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, (докази містяться в матеріалах справи). причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвал суду виконав частково.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.12.2016 року, розгляд справи відкладено на 10.01.2017 року.

Через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації за вх. № 49654/16 від 12.12.2016 р. від позивача поступило клопотання про проведення судового засідання, в режимі відеоконференції у господарському суді міста Києва.

Відповідно до ст. 74-1 ГПК України, господарський суд за власною ініціативою або за клопотанням сторони, третьої особи, прокурора, іншого учасника судового процесу може постановити ухвалу про їх участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд, розглянувши вищезазначене клопотання, вважає, що таке підлягає до задоволення.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 12.12.2016 року, клопотання (вх. № 49654/16 від 12.12.2016 р.) задоволено. Ухвалено здійснювати розгляд справи №910/15478/16 в режимі відеоконференції та доручити проведення відеоконференції Господарському суду міста Києва (01030, м. Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-б).

За клопотанням представника позивача розгляд справи 10.01.2017 року розпочався в режимі відеоконференції, проведення якої доручено господарському суду м. Києва.

Враховуючи неявку в судове засідання представників позивача та відповідача, подальший розгляд справи 10.01.2017 року судом не проводився в режимі відео конференції.

В судове засідання 10.01.2017 року представник позивача не зявився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, (докази містяться в матеріалах справи), причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвал суду від 12.12.2016 року виконав частково.

В судове засідання 10.01.2017 року представник відповідача не зявився, хоча належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи, (докази містяться в матеріалах справи). причини неявки в судове засідання не повідомив, вимоги ухвал суду не виконав.

Враховуючи вищенаведене, слід зазначити, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам судового процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Крім того, відповідно до ч. 1 та 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 811 ГПК України), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

Господарським судом Львівської області встановлено, що ухвала про призначення до розгляду справи від 10.11.2016 року, надсилалися місцевим господарським судом на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "НІКО-ТАЙС" (ідентифікаційний код 38039872) та на адресу Буського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області (ідентифікаційний код 34978081), яка зазначена у позовній заяві та у витягу із ЄДРЮО, ФОП та ГФ.

Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції від 26.12.2011р. №18, якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Таким чином, судом вжито усі передбачені дії і дотримано встановлені вимоги щодо належного повідомлення сторін про дату, час та місце судового розгляду даної справи.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами, відповідно до ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 10.01.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази у справі, суд встановив наступне.

Рішенням господарського суду Київської області від 02 жовтня 2014 року у справі №911/3338/14, позовні вимоги ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» задоволено.

20 жовтня 2014 року, на виконання рішення господарського суду Київської області від 02 жовтня 2014 року у справі №911/3338/14, яке набрало законної сили, було видано наказ.

Відповідно до наказу господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року у справі №911/3338/14 підлягає стягненню із Товариства з обмеженою відповідальністю «Галич-Агро» (80526, Львівська область, Буський район, село Переволочна, ідентифікаційний код - 34107388) та Товариства з обмеженою відповідальністю «ПК Трейдсервісгруп» (08633, Київська область, Васильківський район, село Мархалівка, вулиця Комсомольська, будинок 22, ідентифікаційний код - 38267861) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - 38039872) 12 302 (дванадцять тисяч триста дві) грн. 60 коп. - пені, 2 150 (дві тисячі сто п'ятдесят) грн. 40 коп. - 3 % річних, 4 699 (чотири тисячі шістсот дев'яносто дев'ять) грн. 79 коп. - інфляційні втрати, 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - витрат на оплату послуг адвоката та 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. - судового збору. Всього 22 806,79 грн.

Відповідно до Постанови ВДВС Камянка-Буського РУЮ Львівської області від 05 листопада 2014 року відкрито виконавче провадження №45341812 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року по справі №911/3338/14 про стягнення із Товариства з обмеженою відповідальністю «Галич-Агро» (80526, Львівська область, Буський район, село Переволочна, ідентифікаційний код - 34107388) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Ніко-Тайс» (03187, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код - 38039872) суми заборгованості у загальному розмірі 22 806,79 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 10 вересння 2015 року у справі №911/3338/14, скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» на бездіяльність ВДВС Буського РУЮ Львівської області у виконавчому провадженні №45341812 при примусовому виконанні наказу Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року у справі №911/3338/14 задоволено та визнано бездіяльність ВДВС Буського РУЮ Львівської області у виконавчому провадженні №45341812 при примусовому виконанні наказу Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року у справі №911/3338/14 незаконною.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23 травня 2016 року у справі №911/3338/14, скаргу ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» на бездіяльність ВДВС Буського РУЮ Львівської області у виконавчому провадженні №45341812 при примусовому виконанні наказу Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року у справі №911/3338/14 задоволено та визнано бездіяльність ВДВС Буського РУЮ Львівської області у виконавчому провадженні №45341812 при примусовому виконанні наказу Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року у справі №911/3338/14 незаконною.

На думку позивача вказаними вище судовими актами у справі №911/3З38/14, встановлено, що ВДВС Буського РУЮ Львівської області не вжито належних та об'єктивних заходів виконавчого провадження як впродовж шестимісячного строку, так і починаючи із дати початкового виконання - закінченням добровільного терміну - 12 листопада 2014 року.

На сьогодні наказ Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року у справі №911/3338/14 не виконаний.

Як вказує позивач, невиконання рішення суду ВДВС Камянка-Буського РУЮ Львівської області слугують підставою звернення ТОВ «Компанія «НІКО- ТАЙС»» до суду для захисту свого порушеного права на вільне володіння своїм майном (в тому числі власними грошовими коштами) та примусового стягнення нарахованих грошових сум за порушення грошового зобов'язання.

Позивач виходить з обставин справ, абсолютних правовідносин сторін та наявності в даних відносинах примусу з боку держави по виконанню рішення суду.

Також позивачем зазначено, що за боржником рахується нерухоме майно (докази додаються), але за рахунок несвоєчасності дій ВДВС, звернути стягнення, зокрема на нерухоме майно на даний час не є можливим.

Таким чином, враховуючи те, що заборгованість згідно наказу Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року по справі №911/3338/14 мала прострочення, Позивач вважає, що він є належним та законним кредитором Відповідача-2 щодо отримання нарахування та отримання сум 3%-річних та інфляційних витрат.

Позивач зазначає, що загальний розмір понесених ним втрат (збитків) та відповідно існування шкоди за рахунок неправомірних та протиправних дій Відповідача-2 за період 12.11.2014 року по 07.06.2016 року складає 11 927,54 грн., згідно приведеного ним розрахунку.

ТОВ «Компанія «НІКО-ТАЙС» просить суд врахувати те, що між Позивачем та Відповідачем у даній справі, що розглядається господарським судом Львівської області наявні відносини примусу з боку держави по виконанню рішення суду. Саме на Відповідача покладено обовязок по примусовому виконанню грошового зобовязання на користь Позивача (так як лише орган ДВС наділений обовязками «примусу» виконання рішення - ніхто інший виконати замість ВДВС рішення не в змозі - окрім звичайно добровільного виконання зі сторони Боржника); в силу вказаних вище норм чинного законодавства за таке невиконання, несвоєчасне та протиправне вчинення покладених законом обовязків наступає відповідальність, зокрема у вигляді відшкодування збитків (втрат) в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК

Саме після завершення добровільного строку наданого Боржнику, Відповідач на думку позивача є зобовязаною стороною в силу прямої дії норм законодавства, котрий зобовязаний в строк (не більше шести місяців) вчинити всі визначені законом виконавчі дії направлені на таке виконання стягнення на користь Позивача.

Позивач зазначає, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу чи його посадових або службових осіб, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою (п.28 Постанови №6 від 07.02.2014р. Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах»). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

В даних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Відсутність хоча б одного з цих же елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. В свою чергу, незаконні рішення чи будь-які дії особи, яка спричинила шкоду, являються підставою для стягнення заподіяної шкоди, а визнання будь-яких дій чи бездіяльності незаконними, неправомірними чи протиправними здійснюється в судовому порядку.

При цьому, належним доказом неправомірності дій органу державної виконавчої служби має підтверджуватись відповідним рішенням суду, яке буде мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків.

Згідно з приписами п. 2.6. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.11.2011 року «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Збитки, заподіяні державним виконавцем громадянам чи юридичним особам при здійсненні виконавчого провадження, підлягають відшкодуванню в порядку, передбаченому законом, а тому предметом доказування у даній справі є факти неправомірних дій (бездіяльності) державного виконавця при виконанні вимог виконавчого документа, виникнення шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями (бездіяльністю) державного виконавця і заподіяння ним шкоди. Неправомірність дій (бездіяльності) державного виконавця має підтверджуватись належними доказами, зокрема, відповідним рішенням суду, яке може мати преюдиційне значення для справи про відшкодування збитків, (аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду України від 25.10.2005 р. у справі № 32/421).

Тому, мотивуючи вищевикладеним, позивач звернувся з даною позовною заявою в суд, для захисту свого порушеного права на вільне володіння своїм майном та примусового стягнення нарахованих грошових сум за порушення грошового зобовязання до Буського районного відділу ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області, вважаючи, що саме відповідачем завдано збитків позивачу.

Позивач зазначає, що предметом позовних вимог є стягнення інфляційних втрат та 3%-річних як збитків (втрат) Позивача у звязку із тривалим, безпідставним та незаконним невиконанням наказу Господарського суду Київської області від 20 жовтня 2014 року у справі №911/3338/14, у звязку із недотриманням та порушенням відповідачем норм та положень Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись із твердженнями позивача, відповідач відсутність своєї вини підтверджує наступним.

Наказ № 911/3338/14 від 20.10.2014 року Господарського суду Київської області про: стягнення солідарно з ТзОВ "Галич-Агро" та ТзОВ "ПК Трейдсервісгруп" на користь ТзОВ "Ніко-Тайс" 22 806,79 грн. - борг у Буський РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області у Буський РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області після 23.05.2016 року не предявлявся.

Станом на 23.05.2016 року у Буському РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області на виконанні перебував у зведеному виконавчому провадженні № в ЄДРВП 51297901 наказ №911/3338/14 від 05.11.2015 року Господарського суду Київської області про: стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Галич Агро" на користь Товариства з відповідальністю "Компанія "Ніко - ОСОБА_2" 304, 50 грн. судового збору, по якому були вчиненні відповідні виконавчі дії. (докази містяться в матеріалах справи, що подані до відзиву)

Державним виконавцем було винесено постанову про арешт коштів боржника та оголошення заборони на його відчуження.

По зведеному виконавчому провадженні державним виконавцем в Буський

районний суд Львівської області скеровано подання про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника за межі України та скеровано подання про оголошення розшуку боржника /в порядку ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження»/.

На даний час виконавче провадження за № ЄДРВП 45341812 про стягнення с з ТзОВ "Галич-Агро" та ТзОВ "ПК Трейдсервісгруп" на користь ТзОВ "Компанія ОСОБА_2" 22 806,79 грн. - борг відновлено та приєднано до зведеного виконавчого провадження за № в ЄДРВП 51297901.

Наказ № 911/3338/14 від 20.10.2014 року Господарського суду Київської області про стягнення: солідарно з ТзОВ "Галич-Агро" та ТзОВ "ПК Трейдсервісгруп" на користь ТзОВ "Ніко-Тайс" 22 806,79 грн. - борг у Буському РВ ДВС ГТУЮ у Львівській області відсутній та стягувачем на даний час не предявлявся.

Крім цього на адресу ТзОВ «Крмпанія «Ніко - ОСОБА_2» скеровувались завірені належним чином копії матеріалів по зведеному виконавчому провадженні. Тому вважає, що позовні вимоги є безпідставними і не підлягають до задоволення.

При прийнятті рішення про відмову в позові суд виходив з наступного:

Відповідно до змісту ст.115 Господарсько-процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

В пункті 12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" №9 від 17.10.2012 року (Постанова №9) зазначено, що: "у розгляді позовів про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної діями (бездіяльністю) державного виконавця, суди повинні виходити з положень статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", статті 87 Закону України "Про виконавче провадження", статті 1174 Цивільного кодексу України, маючи на увазі, що в таких випадках відповідачами можуть бути відповідні органи Державної виконавчої служби, в яких працюють державні виконавці, та відповідні територіальні органи Державної казначейської служби України, і враховуючи викладене в роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 01.04.94 №02-5/215 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди" (в редакції роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.12.2007 року №04-5/239), зокрема в пункті 9 цього роз'яснення".

За приписами статті 116 цього ГПК України, виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Після набрання судовим рішенням законної сили наказ видається за заявою стягувачу чи прокурору, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, або надсилається стягувачу рекомендованим чи цінним листом. Накази про стягнення судового збору надсилаються до органів державної виконавчої служби.

Законом України "Про виконавче провадження" (у відповідній редакції) визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За приписами статті 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (частина перша статті 2 Закону).

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані дія ти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 2 Закону України Про державну виконавчу службу, державна виконавча служба входить до системи органів Міністерства юстиції України і здійснює виконання рішень судів, третейських судів та інших органів, а також посадових осіб відповідно до законів України. Завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.

За статтею 1 Закону України Про виконавче провадження, виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону

Згідно приписів статті 11 Закону України Про виконавче провадження, державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, спосіб і порядок, визначені виконавчим документом і цим Законом зобов'язаний використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Стаття 2 Закону України Про виконавче провадження прямо передбачає, що примусове виконання рішень в Україні покладається на ОСОБА_1 виконавчу службу.

Згідно із ч. 1 ст. 27 Закону України Про виконавче провадження, у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.

Виконавчі дії - це заходи примусового виконання, перелік яких міститься в ст.. 32 названого Закону, а саме: 1) звернення стягнення на майно боржника; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Частиною 2 статті 30 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дні винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним з способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Спеціальний порядок відшкодування збитків, заподіяних державним виконавцем при здійсненні виконавчого провадження відсутні загальні підстави притягнення до відповідальності за заподіяння шкоди визначені статтею 1166 Цивільного кодексу України.

Частиною першою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам юридичної особи, а також шкода, завдана її майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини (частина друга статті 1166 1 Цивільного кодексу України).

Згідно статті 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу правопорушення: 1) порушення зобовязання; 2) збитки; 3) причинний звязок між порушенням зобовязання та збитками; 4) вина. За правилами розподілу обов'язку доказування позивачу слід довести наявність трьох перших елементів складу правопорушення належними та допустимими доказами

За статтею 22 Цивільного кодексу України до збитків належать: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Разом з тим частина друга статті 625 Цивільного кодексу України закріплює, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобовязання виникають із підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обовязків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобовязання дійсно може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Водночас, позивач неправомірно ототожнює сам факт можливості відшкодування збитків, завданих державним виконавцем юридичним особам під час проведення виконавчого провадження (деліктної відповідальності) з наявністю у виконавчої служби обов'язку виконати грошове зобов'язання боржника перед позивачем.

При цьому правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, пов'язані з примусовим виконанням судового рішення, де державна виконавча служба є інструментом примусового стягнення коштів за виконавчими документами, а не боржником у зобов'язанні, та є відповідальною за свої дії чи бездіяльність у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. А тому суд прийшов до висновку, що на вказані правовідносини не поширюються положення ч. 2 ст. 625 ЦК України та відповідно не підлягають до стягнення з виконавчої служби 3 відсотків річних та інфляційні втрати за порушення грошового зобовязання. Аналогічної правової позиції дотримується ВГС України у постанові від 06.12.2016 року (справа №914/1320/16).

Також не встановлено наявності усіх елементів складу правопорушення, необхідних для відшкодування збитків, як то майнових втрат позивача у визначеному ним розмірі та з наведених ним підстав, їх причинно-наслідкового зв'язку саме з діями органу державної виконавчої служби.

Виходячи з положень статті 56 Конституції України, статті 1173 Цивільного кодексу України, частини 3 статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу", частини 2 статті 25 Бюджетного кодексу України шкода, завдана незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою за рахунок державного бюджету. При цьому, враховуючи правовий висновок, наведений в рішенні Конституційного Суду України від 03.10.2001р. №12-рп/2001, не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання цих органів.

Відповідно до приписів частини 1 статті 43 Бюджетного кодексу України Казначейство забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунку, відкритого у Національному Банку України.

Однак, при розгляді позовів про відшкодування шкоди, заподіяної діями (бездіяльністю) органів державної влади, співвідповідачами є відповідні органи Державного казначейства України (Державної казначейської служби України), до компетенції яких належить казначейське обслуговування бюджетних коштів. При цьому не вимагається наявність порушення вказаними органами прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Згідно з частиною 2 статті 25 Бюджетного кодексу України відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Відповідно до пункту 38 "Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ", затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету, в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.

Положенням про ОСОБА_1 казначейську службу України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 15 квітня 2015 р. № 215, визначено, що ОСОБА_1 казначейська служба України (Казначейство) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Казначейська служба здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.

Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.2011 р. затверджено Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, у відповідності до п. 35 - 39 якого:

- Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної фізичним та юридичним особам внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових чи службових осіб під час здійснення ними своїх повноважень;

- до органу Казначейства за місцезнаходженням органу державної влади, внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності якого заподіяно шкоду, стягувачі подають лише документи за встановленим переліком для стягнення коштів;

- після певної процедури орган Казначейства надсилає протягом п'яти робочих днів до Казначейства зазначені документи;

- для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету. Якщо коштів не вистачає, то Казначейство подає Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про ОСОБА_1 бюджет України або виділення коштів з резервного фонду державного бюджету на зазначену мету. Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється з дати набрання чинності законом про внесення змін до закону про ОСОБА_1 бюджет України або рішенням про виділення коштів з резервного фонду державного бюджету. Казначейство зберігає виконавчі документи до виконання їх у повному обсязі.

Таким чином, територіальні органи Казначейської служби здійснюють лише технічну функцію прийому документів від стягувачів для списання боргу і не мають права проводити операції із коштами бюджету на відшкодування шкоди за рішенням суду, а відкриває рахунок для списання, відшукує кошти і безпосередньо виконує безспірне списання коштів для відшкодування шкоди позивачам виключно ОСОБА_1 казначейська служба України.

Як вбачається з матеріалів справи ухвалою господарського суду міста Києва за клопотанням представника позивача припинено провадження в частині позовних вимог до Державної казначейської служби України, як відповідача-1 у даній справі.

Відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Дана ухвала господарського суду міста Києва від 24.110.2016 року набрала законної сили.

Згідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України, у випадках припинення провадження у справі повторне звернення до господарського суду зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав не допускається.

Суд відмовив позивачу в задоволені клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 казначейська служба України, що міститься в матеріалах справи вх. №26-37/72490/16 від 10.10.2016 року, так як позивач не обгрунтував письмово необхідність такого залучення, в судове засідання не зявився.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. ОСОБА_2 докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 12, 33, 34, 36, 43, 44, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.У позові відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 16.01.2017 р.

Суддя Долінська О.З.