Постанова № 64055939, 12.01.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2017 року Чернігів Справа № 825/2337/16

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючої суддіЖитняк Л.О.,

суддів Кашпур О.В., Поліщук Л.О.,

за участі секретаряШевченко А.В.,

представника позивачаОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, третя особа Чернігівське обєднане управління Пенсійного фонду України про визнання протиправною бездіяльність та зобовязання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

20.12.2016 позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної казначейської служби України, третя особа Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі, в якому просить визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України, щодо невиконання постанови Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16.09.2011 по справі № 2-а-8722/2011 та зобовязати Державне казначейство України негайно перерахувати на рахунок позивача кошти у розмірі 36 722,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що передане на виконання до Державної казначейської служби України судове рішення, яке зареєстроване в реєстрі невиконаних судових рішень, виконання яких гарантується державою до сих пір залишається невиконаним попри те, що всі розумні строки для його виконання закінчились. Посилаючись на ст.124, 129 Конституції України, положення Закону України від 05.06.2012 "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та норми Положення про Державну казначейську службу України, позивач вважає, що посилання відповідача на відсутність бюджетних коштів на виплату заборгованості згідно судового рішення та інші заперечення органу Державної казначейської служби не можуть бути підставою для його не виконання.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, з наданням додаткових пояснень.

Відповідач до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с.16). Причини неявки суду не повідомив.

Третя особа до суду також не з'явилась, електронним звязком надавши письмові пояснення по справі, в яких розгляд справи просила провести без участі її представника, з посиланням на Закони України "Про державний бюджет України" відповідних років та постанову Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", згідно якої судове рішення в частині проведення перерахунку останньою виконане (а.с.25-27).

У звязку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 16.12.2015 № 1055 "Деякі питання функціонування територіальних органів Пенсійного фонду України" та припиненням діяльності Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі шляхом утворення Чернігівського обєднаного управління Пенсійного фонду України, яке стало правонаступником Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі, в судовому засіданні проведено заміну третьої особи з Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі на Чернігівське обєднане управління Пенсійного фонду України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

16.09.2011 Чернігівським районним судом по справі №2-а-8722/2011 було винесено судове рішення, яким було зобовязано Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії. Дане судове рішення було виконано відповідачем частково, в частині перерахунку пенсії позивача, що підтверджується копією листа Управління Пенсійного фонду України "Про перерахунок згідно виконавчих проваджень" (а.с.7 на звороті п/п №84).

28.11.2014 позивач звернувся до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області із заявою, в якій просив внести судове рішення Чернігівського районного суду до реєстру невиконаних судових рішень та передати його на виконання до органів, які здійснюють казначейське обслуговування (а.с.8).

11.12.2014 Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області листом від 11.12.2014 №02-45/2373/1 повідомило позивача та Управління Пенсійного фонду України в Чернігівському районі про прийняття до обліку рішення, виконання якого гарантується державою, повідомивши, що Управління державної казначейської служби Головного управління юстиції у Чернігівській області прийняло до обліку та включило до першої черги задоволення вимог позивача за судовим рішенням. Дані про рішення 09.12.2014 були внесені до реєстру рішень, виконання яких гарантується державою за номером 1091136 (а.с.9).

В подальшому, 18.11.2016 позивач звернувся до керівника Державної казначейської служби України із заявою, в якій посилаючись на наявність можливості безспірного списання коштів державного бюджету органами казначейської служби просив, виконати судове рішення та стягнути на його користь суму заборгованості у розмірі 36 722,73 грн, зазначивши в своїй заяві про закінчення тримісячного строку з дня надходження до Державної казначейської служби України необхідних документів та відомостей для виконання судового рішення (а.с.11).

Як вбачається з листа Державної казначейської служби України від 23.12.2016 № 5-13/2274-21387 (а.с.21), у звязку з недостатністю бюджетних призначень за програмою "Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою" відповідач неодноразово звертався до Кабінету Міністрів України та Міністерства фінансів України із пропозиціями щодо необхідності внесення змін до Закону про Державний бюджет України, втім, станом на сьогодні питання щодо збільшення бюджетних призначень не вирішено. Зазначене, на думку відповідача, вказує на обєктивні обставини, що не дозволяють Казначейству в поточному році здійснити безспірне списання коштів та перерахувати їх на користь позивача. Одночасно відповідача в своєму листі вказує, що питання виконання судових рішень, гарантованих державою, залежить від суми коштів, встановлених у законі про державний бюджет України на відповідний рік.

Таким чином, судом встановлено, що на момент розгляду справи в суді заборгованість у розмірі 36 722,73 грн позивачу не виплачена, що також підтверджується копією витягу з Інтернет ресурсу "Інформація реєстру рішень, виконання яких гарантується державою" від 20.12.2016 (а.с.10).

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Принцип обов'язковості судових рішень знайшов своє відображення і в ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за змістом ч.1, 2, 4 якої, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України; судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України; невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З 01.01.2013 набрав чинності Закон України від 05.06.2012 № 4901-VI "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", який встановлює гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", та особливості їх виконання.

Названим законом Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган, державне підприємство, установа, організація, юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Зазначеним законом також визначено порядок виконання рішень суду про стягнення коштів з державного органу. Так, ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Відповідно до ч.4 ст.3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

06.02.2013 набрав чинності у новій редакції Порядок виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок № 845), який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Відповідно до п.3 Порядку № 845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 4 Порядку № 845 на органи Казначейства покладено, зокрема, обов'язок із вжиття заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку та розгляд письмових звернень (вимог) осіб, які беруть участь у справі, щодо виконання виконавчих документів, а також звернення (вимоги) прокурорів.

В силу положень п.24 та п.25 Порядку № 845, стягувачі, на користь яких прийняті рішення про стягнення коштів з рахунків боржника, подають до органу Казначейства, в якому обслуговується боржник, документи, зазначені у пункті 6 цього Порядку.

Безспірне списання коштів з рахунка боржника здійснюється в першочерговому порядку. Проведення платежів за його платіжними дорученнями здійснюється після безспірного списання у разі наявності коштів на рахунку.

Пунктом 6 цього ж Порядку передбачено, що у разі прийняття рішення про стягнення коштів стягувач подає органові Казначейства в установлений зазначеним органом спосіб: заяву про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який слід перерахувати кошти, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній; оригінал виконавчого документа; судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності); оригінал або копію розрахункового документа (платіжного доручення, квитанції тощо), який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.

Згідно п.31 Порядку № 845, у разі коли за визначеними органом Казначейства кодами програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету (кодами тимчасової класифікації видатків та кредитування місцевих бюджетів) та економічної класифікації видатків бюджету, за якими здійснюється безспірне списання коштів, відсутні відкриті асигнування (кошти на рахунках) або до кінця бюджетного періоду їх недостатньо для виконання судового рішення, орган Казначейства надсилає боржнику вимогу щодо необхідності вжиття боржником заходів для встановлення таких асигнувань або здійснення інших дій, спрямованих на виконання судового рішення.

В свою чергу, відповідно до пп.1 п.47 вказаного Порядку безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником, а також інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Пунктом 47 Порядку №845 встановлено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством, у тому числі, на підставі поданих органом Казначейства документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника;

В силу п.48 Порядку № 845 для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з п.47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Таким чином, безспірне списання коштів за рішенням судів здійснюється з рахунків боржника у межах відкритих асигнувань, а у разі їх відсутності, територіальний орган Казначейства надсилає боржнику вимогу, якою зобов'язує здійснити дії спрямовані на виконання рішення суду і пошук відкритих асигнувань. У такому випадку орган Казначейства може заборонити боржнику здійснювати інші видатки, окрім захищених статей, передбачених Бюджетним кодексом України.

Разом з тим, у разі неможливості виконання боржником судового рішення протягом двох місяців з моменту надходження заяви щодо здійснення безспірного списання, виконавчий документ та інші відомості передаються до Державної казначейської служби України для подальшого виконання. При цьому, строк виконання судового рішення Казначейством не може перевищувати трьох місяців з дня надходження виконавчого документу на підставі п.47 Порядку № 845.

Як вбачається із листа Державної казначейської служби від 23.12.2016, виконавчий документ прийнятий до Державної Казначейської служби 12.01.2015.

Станом на момент розгляду даної справи, відповідачем не надано доказів щодо вчинення дій спрямованих на виконання рішення суду та перерахування на користь ОСОБА_2 коштів у сумі 36 722,73 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що зволікаючи у виконанні дій з перерахування коштів стягувачу, відповідач вчинив бездіяльність та як суб'єкт владних повноважень, який зобов'язаний неухильно виконувати покладені на нього обов'язки у спосіб та на підставі, що визначені Законом, належних дій не вчинив.

Відповідно до наданих Державній казначейській службі України повноважень, остання зобов'язана вживати дійсні та повні заходи щодо виконання судових рішень про стягнення з державних органів коштів (майна), і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на день звернення позивача до суду з даним позовом, рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16.09.2011 по справі № 2-а-8722/2011 не виконано, чим порушено передбачений законодавством строк для такого виконання.

Доказів, які б спростовували доводи позивача щодо наявної невідповідності комплексу дій здійснених відповідачем із передбаченим Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" і Порядком № 845, суду не надано.

Суд вважає за необхідне наголосити, що обов'язковість судових рішень гарантується ст.124 Конституції України та практикою Європейського суду з прав людини. Зокрема, у рішенні від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що, право на судовий захист було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

Крім того, відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено п.1 ст.1 Першого протоколу. Необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

У випадку, що розглядається, суд констатує, що жодних обставин, що стали перешкодою у виконанні рішення суду у встановлений законом строку, відповідач не надав.

У контексті вищезазначеного, суд зазначає, що саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вимог Конвенції (рішення у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 (№ 67534/01).

Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою (рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 (№ 60750/00).

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі "Сокур проти України" від 26.04.2005 (№ 29439/02).

У справі "ОСОБА_3 проти Італії" від 28.07.1999 (№ 22774/93) наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.

Отже, виконання судового рішення не може відстрочуватися на незаконних підставах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає безумовному виконанню у встановлений законом строк.

При цьому суд вважає, що викладені у листі Державної казначейської служби України посилання на п.3 Порядку, за яким рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються у порядку черговості надходження таких документів, не можуть слугувати достатньою правовою підставою для порушення законодавчо встановленого строку виконання судового рішення.

Так, вказана норма не встановлює жодних винятків для недотримання приписів ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" щодо тримісячного строку для перерахування стягувану коштів та підлягає застосуванню виключно у системному взаємозв'язку із зазначеним законодавчим положенням.

Розглядаючи вимогу позивача щодо нарахування та виплати компенсації, суд звертає увагу на наступне.

Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" впроваджено механізм компенсації, внаслідок порушення Державною казначейською службою України строків перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу.

Частиною 1 ст.5 вказаного Закону передбачено, що у разі якщо Державна казначейська служба України протягом трьох місяців не перерахувала кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в ч.4 ст.4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується Державною казначейською службою України (ч.2 ст.5 Закону).

Аналіз положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку №845, свідчить про те, що перебіг тримісячного строку починається з моменту, коли Державна казначейська служба України отримала до виконання відповідне судове рішення.

З огляду на ту обставину, що у матеріалах справи відсутні докази щодо моменту отримання відповідачем рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області, а підтвердженням його надходження є лист відповідача від 23.12.2016 № 5-13/2274-21387 (а.с.21), де зазначено про те, що рішення суду від 16.09.2011 по справі № 2-а-8722/2011 передано Управлінням державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області 12.01.2015, згідно з актом приймання-передавання за 4 квартал 2014 року від 12.01.2015, саме з цією датою суд пов'язує початок перебігу тримісячного строку.

Таким чином, строк для перерахування Державною казначейською службою України коштів позивачу сплив 12.04.2015.

Враховуючи вищезазначене, компенсація позивачу повинна нараховуватись починаючи з 13.04.2015 до виконання Державною казначейською службою України своїх зобов'язань щодо виконання рішення суду.

Отже, при вирішенні даного спору суд враховує положення ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Тобто, судове рішення має бути наслідком чинного правового регулювання. Захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення. Підставою для задоволення позову є встановлення факту порушення прав позивача, безпідставно існуюче зволікання відповідача у вчиненні законодавчо покладеного на нього обов'язку та перешкод в дотриманні прав позивача, гарантованих Конституцією та Законами України.

Колегія суддів відмічає, що відповідач правом участі в судовому засіданні не скористався. Письмових заперечень щодо поданого позову та пропозиції суду щодо надання доказів правомірності своїх дій при виконанні судового рішення та стягнення коштів - суду не надав.

Частиною 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Водночас, відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак, не доведено правомірності своїх дій.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності та враховуючи, що відповідачем не доведено правомірності свої дій при виконанні виконавчих документів позивача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити.

Стосовно вимоги про зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання рішення, то зазначена вимога залишається судом без задоволення, оскільки за змістом ст.256 Кодексу адміністративного судочинства, встановлення судового контролю - це право суду, а не його обов'язок. Тобто, вимога про зобов'язання подати звіт не відноситься до переліку повноважень суду при вирішенні справи, визначених ч.2 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України. Крім цього, підстав для встановлення судового контролю, суд не вбачає. Не підлягає задоволенню вимога позивача з приводу звернення постанови до негайного виконання, позаяк ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено випадку звернення постанови про визнання дій Державної казначейської служби України протиправними і зобов'язання вчинити дії до негайного виконання.

Керуючись ст.ст. 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання постанови Чернігівського районного суду Чернігівської області від 16.09.2011 по справі № 2-а-8722/2011.

Зобовязати Державне казначейство України перерахувати на рахунок ОСОБА_2 кошти у розмірі 36 722,73 грн (тридцять шість тисяч сімсот двадцять дві гривні 73 коп.), включаючи компенсацію у розмірі 3% річних.

Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167,186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Головуючий суддя Л.О. Житняк

Судді О.В. Кашпур

ОСОБА_4