Рішення № 64054909, 13.01.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Одинака О. О.

суддів: Владичана А.І., Кулянди М.І.

секретар Чебуришкіна Н.Ю.

за участю: представника публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» ОСОБА_1 , ОСОБА_2. який діє в інтересах ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про припинення договору іпотеки та кредитного договору, зняття заборони на відчуження земельних ділянок, вилучення записів з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна та з Державного реєстру іпотек, третя особа приватний нотаріус Сторожинецького районного нотаріального округу ОСОБА_4, за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 листопада 2016 року,

встановила:

В березні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовами.

Просив:

- визнати іпотечний договір від 2 березня 2010 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, припиненим;

- зняти заборону на відчуження земельної ділянки площею 0,2129 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в селі Панка Сторожинецького району Чернівецької області та вилучити запис є Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна №9577065 від 2 березня 2010 року та запис з Державного реєстру іпотек №9576753, внесеними на підставі іпотечного договору від 2 березня 2010 року;

- зняти заборону на відчуження земельної ділянки площею 0,0525 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по вулиці Дзержика, 44 в місті Чернівці та вилучити запис з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна №9577171 від 2 березня 2010 року та запис з Державного реєстру іпотек №9576753, внесеними на підставі іпотечного договору від 2 березня 2010 року;

- визнати кредитний договір від 14 серпня 2008 року, укладений між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3, припиненим.

Посилався на те, що 14 серпня 2008 року між сторонами укладено кредитний договір.

В рахунок забезпечення зобовязань за вказаним вище 2 березня 2010 року між сторонами укладено договір іпотеки, згідно умов якого позивач передав в іпотеку належні йому на праві власності земельні ділянки.

26 червня 2013 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та публічним акціонерним товариством «ДельтаБанк» (далі ПАТ «ДельтаБанк») укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк» передало ПАТ «ДельтаБанк» права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами.

Внаслідок неналежного виконання зобовязань за кредитним договором у позивача виникла заборгованість в сумі 63461 гривня 56 копійок, яка була стягнена з нього на користь банку за рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2014 року.

18 січня 2016 року позивачем було сплачено відповідачу вказану вище суму боргу за кредитним договором.

Вважав, зобовязання за договорами кредиту та іпотеки припиненими.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Визнано кредитний договір від 14 серпня 2008 року та іпотечний договір від 2 березня 2010 року припиненими.

Знято заборону на земельні ділянки площею 0,2129 га, яка знаходиться в селі Панка Сторожинецького району Чернівецької області та площею 0,0525 га, яка знаходиться по вулиці Дзержика, 44 в місті Чернівці.

В апеляційній скарзі ПАТ «ДельтаБанк» просить рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Посилається на те, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав.

Ухвалюючи рішення в частині, що оскаржується, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було виконане рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області про стягнення заборгованості з нього заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року в сумі 63461 гривню 56 копійок.

Кредитний договір був укладений із зазначенням строку виконання основного зобовязання до 2012 року.

Позивачем було погашено пеню за останній рік.

З такими висновками суду першої інстанції погодиться не можна.

Так, за змістом ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається.

Згідно частини 3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 1 статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно статті 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 1 статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно із частини 2 статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Частиною 5 статті 3 Закону України «Про іпотеку» 5 червня 2003 року, N 898-IV іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Відповідно до частини 1 стаття 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється у разі припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії, іпотечного договору.

Пунктом 9.1 кредитного договору від 14 серпня 2008 року сторони погодили, що договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повного погашення позичальником заборгованості з кредитом та процентами, а при наявності простроченої заборгованості і пені за несвоєчасне повернення кредиту, сплату процентів.

Згідно пункту 2.1 іпотечного договору від 2 березня 2010 року договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання іпотекодавцем зобовязань перед іпотекодержателем за кредитним договором.

Згідно частини 1 статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до вимог ст.ст. 213, 215 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим, а за змістом має містити встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини. При встановленні фактів суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 214 ЦПК України суд ухвалюючи рішення повинен вирішити такі питання:

- чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

- які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

- яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи 14 серпня 2008 року між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» був укладений кредитним договір. Відповідно до його умов ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 35000 доларів США з процентною ставкою 19 відсотків річних (а.с.4-6).

В рахунок забезпечення зобовязань за вказаним вище кредитним договором 2 березня 2010 року між позивачем та відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» укладено договір іпотеки, згідно умов якого ОСОБА_3 передав в іпотеку належні йому на праві власності земельні ділянки площею 0,2129 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в селі Панка Сторожинецького району Чернівецької області та площею 0,0525 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка знаходиться по вулиці Дзержика, 44 в місті Чернівці (а.с.8-10).

26 червня 2013 року між відкритим акціонерним товариством «Кредитпромбанк» та ПАТ «ДельтаБанк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, відповідно до умов якого відкрите акціонерне товариство «Кредитпромбанк» передало ПАТ «ДельтаБанк» права вимоги за вказаними кредитним та іпотечним договорами, що встановлено з заочним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2014 року.

Заочним рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2014 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ДельтаБанк» заборгованість за кредитним договором в сумі 63461 гривні 56 копійок (а.с.11-12).

Постановою старшого державного виконавця органу виконавчої служби Сторожинецького районного управління юстиції від 21 січня 2016 року виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №723/2922/14-ц, виданого 28 травня 2015 року, закінчено у звязку з виконанням заочного рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2014 року (а.с.13).

З платіжного доручення від 21 січня 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 сплатив ПАТ «ДельтаБанк» 63461 гривню 56 копійок (а.с.105).

З довідки ПАТ «ДельтаБанк» від 8 квітня 2016 року вбачається, що станом на 8 квітня 2016 року у ОСОБА_3 є заборгованість за кредитним договором від 14 серпня 2008 року в сумі 70487 гривень 99 копійок, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 2346 доларів США 7 центів та пені в сумі 9956 гривень 25 копійок (а.с.184).

З квитанції від 1 листопада 2016 року вбачається, що ОСОБА_3 сплатив в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 14 серпня 2008 року 2700 гривень (а.с.193).

Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позивачем належним чином були виконані зобовязання перед ПАТ «ДельтаБанк».

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок абореального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Виходячи із системного аналізу ст.ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитного договору слід дійти висновку про те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника та поручителя від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Таку правову позицію виклав Верховний Суд України у своїй постанові від 23 вересня 2015 року у цивільній справі 6-1206цс15.

В період з моменту ухвалення заочного рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 грудня 2014 року та до 21 січня 2016 року, тобто до моменту фактичного виконання вказаного рішення банком нараховувалась пеня.

Позивач здійснивши оплату заборгованості по пені за кредитним договором в межах строку позовної давності в один рік в ході судового розгляду справи в суді першої інстанції в сумі 2700 гривень, тобто частково визнав заборгованість перед відповідачем.

Вказане свідчить про те , що у позивача на момент предявлення позову до суду існувала заборгованість перед банком за кредитним договором.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про припинення зобовязань за кредитним договором внаслідок його виконання, та припинення договору іпотеки внаслідок припинення основного зобовязання є поликовим.

Колегія суддів також вважає, що звертаючись до суду з позовом про визнання припиненими кредитного договору та договору іпотеки позивач обрав спосіб захисту свої порушених прав, який не передбачений договором або законом.

Відповідно до статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.

Звертаючись до суду з позовом про визнання договорів поруки та іпотеки припиненими на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України, у зв'язку з належним виконанням основного зобов'язання, позивач посилався на невизнання банком зазначених фактів.

Згідно з пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов'язків.

За положеннями частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України припинення поруки та права іпотеки у разі належного виконання основного зобов'язання, презюмується.

Таким чином, звернення особи до суду з позовом про визнання поруки такою, що припинена, на підставі частини першої статті 559, частини першої статті 593 ЦК України не є необхідним, проте такі вимоги можуть розглядатися судом у разі наявності відповідного спору.

Отже, виходячи із загальних засад цивільного законодавства та судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов'язків сторін (ст. ст. 3, 12-15, 20 ЦК України) слід дійти висновку про те, що в разі невизнання кредитором права поручителя, іпотекодавця передбачених частиною першою статті 559, частиною першою статті 593 ЦК України, на припинення зобов'язання таке право підлягає захисту судом шляхом визнання його права на підставі п. 1 частини другої статті 16 ЦК України.

Отже права поручителя, іпотекодавця підлягає судовому захисту за його позовом шляхом визнання поруки (іпотеки) такою, що припинена, а не шляхом припинення договору поруки (іпотеки) чи шляхом припинення зобов'язання за договором.

Таку правову позицію Верховного Суду України висловив в постанові від 4 лютого 2015 року у справі №6-243цс14.

З огляду на вказану правову позицію права позичальника також підлягають судовому захисту за його позовом шляхом визнання зобовязання за кредитним договором припиненими, а не шляхом припинення кредитного договору.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку, що основні позовні вимоги про припинення кредитного договору та договору іпотеки є безпідставними і задоволенню не підлягають, то не підлягає задоволенню і похідна від них позовна вимога про зняття заборони на відчуження земельних ділянок.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції ухвалив рішення в частині задоволення позову з порушенням норм матеріального та процесуального прав, а тому його в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів припиненими, зняття заборони на відчуження земельних ділянок слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Відповідно до правил статті 88 ЦПК України слід здійснити розподіл судових витрати.

Підпунктом 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року, N 3674-VI (далі Закону) встановлено розмір судового збору за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, яка подана фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Підпунктом 6 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону встановлено судовий збір за подання до суду апеляційної скарги на рішення суду; заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду; апеляційної скарги на судовий наказ, заяви про перегляд судового рішення у звязку з нововиявленими обставинами у розмірі 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Відповідно до статті 8 «Про Державний бюджет України на 2016 рік» від 25 грудня 2015 року, N 928-VIII установлено у 2016 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 1 січня - 1378 гривень.

З мотивувальної частини рішення вбачається, що колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду в частині задоволення позову та ухвалення нового рішення про відмови в позові в цій частині.

З платіжного доручення №15581696 від 12 грудня 2016 року вбачається, що апелянт за подання до суду апеляційної скарги сплатив судовий збір в сумі 1818 гривень 96 копійок.

Отже, з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» слід стягнути 1818 гривень 96 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду міста Чернівці від 28 листопада 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів припиненими, зняття заборони на відчуження земельних ділянок скасувати.

В позові ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання кредитного та іпотечного договорів припиненими, зняття заборони на відчуження земельних ділянок відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» 1818 (одну тисячі вісімсот вісімнадцять) гривень 96 копійок в рахунок відшкодування судових витрат, понесених на оплату судового збору за подання до суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

На рішення може бути подана касаційна скарга до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту його вступу в законну силу.

Головуючий

Судді: