Ухвала суду № 64052084, 12.01.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/856/17 Справа № 183/4179/15 Головуючий у 1 й інстанції - Парфьонов Д. О. Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі

Головуючої - судді Каратаєвої Л.О.,

суддів - Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря - Назаренко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Хагворт Менеджмент Лімітед про визнання правочинів недійсними,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_2до ОСОБА_3, Хагворт Менеджмент Лімітед про визнання правочинів недійсними - відмовлено.

Не погодившись з вказаними рішеннями суду, ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове рішення, яким визнати довіреність, видану Компанією ХОГВАРД МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД/HAGWORTH MANAGEMENT LIMITED від 26.09.2012 на ім'я ОСОБА_3, на представництво інтересів Компанії, недійсною з дати видачі та визнати довіреність, видану Компанією ХОГВАРД МЕНЕДЖМЕНТ ЛІМІТЕД/HAGWORTH MANAGEMENT LIMITED від 06.06.2013 на ім'я ОСОБА_3, на представництво інтересів Компанії, недійсною з дати видачі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 вересня 2012 року Компанією Хагворт Менеджмент Лімітед (HAGWORTH MANAGEMENT LIMITED) (надалі - Компанія, відповідач-2) видано на ім'я ОСОБА_3 довіреність на право представництва інтересів Компанії та за її дорученням здійснювати та виконувати дії та акти, а саме: звертатися від імені Компанії до юридичних та фізичних осіб, до державних органів, органів місцевого самоврядування з заявами, вимогами, клопотаннями, скаргами та укладати з вище переліченими особами та органами будь-які угоди та правочини на умовах за власним розсудом; представляти інтереси компанії у всіх державних та недержавних органах, установах, підприємствах, а саме - в органах нотаріату, органах державної податкової адміністрації, виконавчих комітетах відповідних рад депутатів, управління з питань державної реєстрації, Управління земельних ресурсів, БТІ, ДП Інформаційний центр Міністерства юстиції України, житлово-експлуатаційних організаціях, установ банків, однак не обмежуючись такими з правом подачі та отримання документів, довідок, актів, висновків, виписок та будь-яких інших документів; придбавати та відчужувати, офіційно реєструвати від імені Компанії будь-яке рухоме та нерухоме майно, отримувати правовстановлюючі документи на нерухомість і інші документи, довідки, акти, висновки і інше, передавати нерухоме майно в іпотеку, лізинг, оренду; підписувати від імені Компанії угоди на умовах на власний розсуд, …документи, необхідні для підписання означених договорів; придбавати, відчужувати, передавати в заклад будь-які цінні папери на умовах за власним розсудом з правом підпису документів, угод, відкривати від імені компанії рахунки в цінних паперах та підписувати пов`язані з цим документи; підписувати від імені компанії будь-які банківські документи; здійснювати від імені Компанії оплату зборів, мита, інших необхідних платежів; відкривати від імені Компанії рахунки в будь-якій банківській установі…; виступати засновником юридичних осіб, а також виступати в органах управління юридичних осіб; представляти інтереси в будь-яких судах…, митних та інших правоохоронних органах з правом подання позову, зміни предмету позову, укладання мирової угоди, правом оскарження (рішень, ухвал) судових, митних та правоохоронних органів, участі в арбітражних органах для вирішення спорів та представляти інтереси Компанії у всіх державних та громадських органах, організаціях та установах. Довіреністю визначено, що компанія не несе відповідальності за зобов`язаннями, незалежно від їх змісту, які уповноважений представник взяв на себе, перевищуючи при сьому фінансові засоби, доступні компанії. Довіреність дійсна до 26 вересня 2013 року з правом передоручення третім особам, містить підпис ОСОБА_4 від особи Ionics Directors Limited/Іонікс Дайректорс Лімітед директора та ОСОБА_5 від імені Ionics Directors Limited/Іонікс Дайректорс Лімітед секретаря. На довіреності проставлено апостіль відповідно до Гаазької конвенції від 05 жовтня 1961 року країною: Кіпр, ОСОБА_11, що діє в якості Секретаря районної адміністрації, завірено 27 серпня 2012 року у м.Нікосія Панайота Кудуна під номером 327519/12 Постійним Секретарем Міністерства Юстиції і Правопорядку (том 1 а.с.8-10, 11-13). Перекладено ОСОБА_7 в м. Дніпропетровськ 01 жовтня 2012 року (том 1 а.с.14).

06 червня 2013 року відповідач-2 видав на відповідача-1 ідентичну за змістом та обсягом повноважень довіреність, в якій вказано, що Довіреність дійсна до 05 червня 2014 року з правом передоручення третім особам, містить підпис ОСОБА_12 від особи Ionics Directors Limited/Іонікс Дайректорс Лімітед директора та ОСОБА_5 від імені Ionics Directors Limited/Іонікс Дайректорс Лімітед секретаря. На довіреності проставлено апостіль відповідно до Гаазької конвенції від 05 жовтня 1961 року країною: Кіпр, ОСОБА_11, що діє в якості Секретаря районної адміністрації, завірено 07 червня 2013 року у м. Нікосія М.Мірцу під номером 159946/13 Постійним Секретарем Міністерства Юстиції і Правопорядку (том 1 а.с.15-17, 18-20). Перекладено ОСОБА_7 в м. Дніпропетровськ 20 вересня 2013 року (том 1 а.с.21).

Матеріали справи підтверджують, що діючи від імені Хагворт Менеджмент Лімітед (HAGWORTH MANAGEMENT LIMITED) за означеними довіреностями, ОСОБА_3 у грудні 2012 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська подано позов про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності, витребування майна з чужого, незаконного володіння та застосування наслідків недійсності правочинів (справа №200/2397/13-ц) та в наступному представляла інтереси Компанії в суді у даній справі та 23 січня 2013 року у справі № 403/15065/12 за позовом Компанії Хагворт Менеджмент Лімітед до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки, 28 листопада 2013 року за позовом Компанії Хагворт Менеджмент Лімітед до Міської ради, ОСОБА_2, за участю Прокуратури Дніпропетровської області про звернення стягнення (том 1 а.с.117-122, том 2 а.с.97, 105-107).

Згідно ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 липня 2014 року прийнято відмову від позову ОСОБА_13 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів у справі за позовом ОСОБА_13 та Компанії «Хагворт Менеджмент Лімітед» до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_13 та Компанії «Хагворт Менеджмент Лімітед» про стягнення грошових коштів.

Діючи на підставі довіреності в межах цивільної справи ОСОБА_3 представляла інтереси відповідача-2 в межах цивільної справи № 200/2397/13-ц. Так, рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 листопада 2013 року позов компанії «Hagworth Management Limited» частково задоволено. В рахунок часткового задоволення вимог компанії «Hagworth Management Limited» щодо погашення заборгованості за кредитним договором № 20.840.06.21 від 25 вересня 2006 року в сумі 45813010,79 грн., з яких: 13153 084,87 грн. - заборгованість за тілом кредиту та відсотками, та пеня 32659925,92 грн., звернуто стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за іпотечним договором № 20.840.06.21.1 від 25 вересня 2006 року, а саме: квартиру № 168 за адресою: АДРЕСА_1 за адресою: АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на вказане нерухоме майно за компанією «Hagworth Management Limited» за ціною 2826500 грн. за квартиру № 168 та за ціною 2306500 грн. за квартиру № 169. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № 168 за адресою: АДРЕСА_1 від 08 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом зареєстрований в реєстрі № 186. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири № АДРЕСА_1 від 09 лютого 2012 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований в реєстрі № 192. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_10, на користь компанії «Hagworth Management Limited». Застосовані наслідки недійсності правочину договору купівлі-продажу квартири № 168 від 08 лютого 2011 року, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, зобов'язавши ОСОБА_9 повернути ОСОБА_10, отримані за договором купівлі-продажу грошові кошти в сумі 839606 грн. Застосовані наслідки недійсності правочину договору купівлі-продажу квартири № 169 від 09 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_9 та ОСОБА_10, зобов'язавши ОСОБА_9 повернути ОСОБА_10, отримані за договором купівлі-продажу грошові кошти в сумі 630600 гривень. У задоволенні решти позовних вимог компанії «Hagworth Management Limited» відмовлено. При цьому, з означеної ухвали взагалі не вбачається того, яким чином порушуються права та інтереси саме ОСОБА_2, який не є стороною у справі.

Крім того, з ухвали апеляційного суду Дніпропетровської області від 26 січня 2015 року у справі № 200/2397/13-ц вбачається дослідження судом питання щодо представництва компанії «Hagworth Management Limited» представником на підставі не належним чином оформленої довіреності. Так, судом встановлено, що довіреність, на підставі якої ОСОБА_3 представляє компанію «Hagworth Management Limited» видана на території республіки Кіпр і апостильована відповідно до вимог Гаазької Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів 1961 року, згода на обов'язковість якої надана Законом України від 10 січня 2002 року «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». Конвенція набула чинності між Україною і державами-учасницями Конвенції 22 грудня 2003 року. Республіка Кіпр також є учасницею Конвенції. Згідно ст.3 вказаної Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, яким скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений. Таким чином, згідно з положеннями вказаної Конвенції документ, на якому проставлено апостиль, не потребує жодного додаткового оформлення чи засвідчення і може бути використаний в будь-якій державі-учасниці цієї Конвенції.

Також не доведено суду належними доказами і того факту, що у справі № 403/15065/12 за позовом Компанії Хагворт Менеджмент Лімітед до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за позовом Компанії Хагворт Менеджмент Лімітед до Міської ради, ОСОБА_2, за участю Прокуратури Дніпропетровської області про звернення стягнення, саме представництвом інтересів на підставі довіреностей відповідача-2 відповідачем-1 порушено права та інтереси позивача.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції керувався ст. 203, 215, 219, 228 та Главою 17 Цивільного кодексу України, Законом України «Про міжнародне приватне право», Законом України «Про нотаріат», та Конвенцією 1961 року з урахуванням Гаазької Конвенції від 22 грудня 2003 року, та виходив із недоведеності позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Згідно до ст. 16 ЦК України кожна особа може звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень ст.244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

У відповідності до ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін, при цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України «Про міжнародне приватне право». У відповідності до ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст. 2 Закону України «Про міжнародне приватне право» цей Закон застосовується до таких питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, а зокрема, щодо процесуальної правоздатності і дієздатності іноземців, осіб без громадянства та іноземних юридичних осіб.

Згідно ч.4 цього Закону право, що підлягає застосуванню до приватноправових відносин з іноземним елементом, визначається згідно з колізійними нормами та іншими положеннями колізійного права цього Закону, інших законів, міжнародних договорів України. У відповідності до ч.1 ст. 11 Закону суд чи інший орган застосовує право іноземної держави незалежно від того, чи застосовується у відповідній іноземній державі до подібних правовідносин право України, крім випадків, якщо застосування права іноземної держави на засадах взаємності передбачене законом України або міжнародним договором України.

Згідно до ст. 25 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до ст.26 цього Закону цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України.

Відповідно до ст.. 13 Закону України "Про міжнародне приватне право" документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Оскільки згідно зі ст.. 3 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, підписаною 05.10.1961 року в м. Гаага, до якої держава Україна приєдналася 10.01.2002 року та для якої вона набула чинності 22.12.2003 року (надалі Гаазька конвенція), єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого статтею 4 апостилю компетентним органом держави, в якій документ був складений.

За ст.. 1 Гаазької конвенції, ця Конвенція поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються, зокрема, за п. «c» нотаріальні акти.

Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» від 10 січня 2002 року № 2933-III, Україна приєдналася до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року.

В силу ст.. 9 Конституції України положення зазначеної Конвенції необхідно вважати частиною національного законодавства, що є обов'язковим до застосування в Україні до відповідних правовідносин.

Судом першої інстанції правильно визначено та матеріалами справи підтверджено факт проставлення апостилю на довіреностях, які підтверджують підпис особи, якою надано довіреність.

Проставлення апостилю у порядку та у спосіб, визначені Гаазькою конвенцією, є єдиною вимогою для визнання оспорюваної довіреності чинною в Україні. Інші формальні процедури не можуть бути застосовані до визнання цього документа в якості офіційного в Україні, а так само відсутніми є правові підстави для здійснення будь-якої офіційної легалізації цієї довіреності в України її консульськими установами.

Отже, розглядаючи спір, місцевий суд вірно застосував норми закону, що регулюють правовідносини, які виникли між сторонами.

Доводи апеляційної скарги, що оскаржуваний правочин направлений на уникнення обліку операцій на території України і як наслідок уникнення оподаткування, є безпідставним, оскільки згідно ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно із ст.. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 228 ЦК України передбачені різні правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок (ч. 1), а також правочину, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (ч. 3).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним, тобто недійсним в силу закону і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений ч. 1 ст. 228 ЦК України. Ними, зокрема, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Як роз'яснив Пленум Верховного суду України у п.18 Постанови №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику з розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» такими,що порушують публічний порядок є правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.. 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

А тому при кваліфікації правочину за ч. 1 ст. 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Водночас ч.3 ст.228 ЦК України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Зазначені доводи щодо суперечливості інтересам держави не є підставою для визнання правочинів нікчемними, оскільки чинне законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочину, як уникнення від оподаткування.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення норм процесуального права, а саме ст. 415 ЦПК України, відповідно до якої у разі якщо в процесі розгляду справи суду необхідно вручити документи, отримати докази, провести окремі процесуальні дії на території іншої держави, суд України може звернутися з відповідним судовим дорученням до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави (далі - іноземний суд) у порядку, встановленому цим Кодексом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки з зазначеного вбачається, що це є лише правом суду, а не обов'язком, і відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Суд першої інстанції - сторонам, щодо подання доказів. В силу ч.1 ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних в матеріалах доказів.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313, 314 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: