Ухвала суду № 64048133, 12.01.2017, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

12 січня 2017 року м. Київ К/800/373/17

Суддя Вищого адміністративного суду України Кобилянський М.Г., розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Полтавського окружного адміністративного суду про зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив:

- зобов'язати Полтавський окружний адміністративний суд здійснити перерахунок посадового окладу за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ (далі - Закон № 2453-VІ) у редакції Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII) та за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (далі - Закон № 192-VIII), з урахування усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу та відобразити по даним бухгалтерського обліку кредиторську заборгованість з вирахуванням проведених виплат та подати до Державної судової адміністрації України бюджетний запит про виділення додаткових коштів для проведення йому виплат;

- стягнути з Полтавського окружного адміністративного суду невиплачену заробітну плату за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 1697-VII та за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 192-VIII, з урахування усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу, з вирахуванням проведених виплат;

- зобов'язати Полтавський окружний адміністративний суд нарахувати на суму невиплаченої заробітної плати компенсацію відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ та виплатити її;

- зобов'язати Державну судову адміністрацію України перерахувати Полтавському окружному адміністративному суду кошти, необхідні для проведення йому виплат посадового окладу за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 1697-VII та за період з 29 березня 2015 року по 8 вересня 2015 року, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного абзацом другим частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ в редакції Закону № 192-VIII, з урахування усіх надбавок та інших виплат, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу та компенсації та зобов'язати відповідачів подати до суду звіт про виконання судового рішення протягом двох місяців з дня набрання судовим рішенням законної сили.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року, в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і постановити нове, яким задовольнити позов повністю. Вказує, що суд не дав належної правової оцінки обставинам справи та неправильно застосував норми законодавства, якими врегульоване питання оплати праці працівників апарату судів.

Разом з тим, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити, враховуючи наступне.

За правилами частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому, згідно з положеннями частини третьої статті 211 Кодексу адміністративного судочинства України підставами касаційного оскарження є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 9 березня 2006 року № 268 (далі - постанова № 268) щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України про Державний бюджет України на 2014 та 2015 роки видатки на реалізацію положень частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ (у редакції з 26 жовтня 2014 року), частини першої статті 147 цього ж Закону (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, відповідач не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Як встановлено судами, позивач із жовтня 2013 року працює на посаді помічника судді Полтавського окружного адміністративного суду.

У період з 26 жовтня 2014 року по 8 вересня 2015 року нарахування та виплата заробітної плати здійснювалася позивачу відповідно до посадового окладу у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон № 1697-VII, яким внесено зміни до статті 144 Закону № 2453-VІ, зокрема, передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом № 2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом № 192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону № 2453-VІ, статтею 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, Державної судової адміністрації України, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону № 108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону № 2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, Державна судова адміністрація України. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону № 2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону № 2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 року № 80-VIII (далі - Закон № 80-VIII) визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону № 2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою № 268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону № 1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону № 192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частинами першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Таким чином, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови № 268 щодо умов оплати праці, зокрема, розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16 січня 2014 року № 179-VII та № 80-VIII видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону № 2453-VІ, частини першої статті 147 Закону № 2453-VІ (у редакції з 28 березня 2015 року) не передбачено, відповідач як головний розпорядник бюджетних коштів не мав правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 липня 2016 року та 13 липня 2016 року (справи №№ 21-1726а16, 21-1488а16), які відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковими для всіх судів України.

За таких обставин, підстави для задоволення позову відсутні, про що правильно зазначили і суди першої та апеляційної інстанцій.

Такі висновки судів узгоджуються з вимогами законодавства, яким врегульовано спірні правовідносини, відповідають дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, такі ґрунтуються на помилковому трактуванні правових норм, а тому касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

Відповідно до положень пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга повинна містити посилання на неправильне застосування судами норм матеріального права при вирішенні справи або порушення норм процесуального права.

Виходячи зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень, касаційна скарга є необґрунтованою, а викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суди неправильно застосували норми матеріального або порушили норми процесуального права.

Керуючись ст. ст. 211, 213, п.5 ч.5 ст. 214 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Полтавського окружного адміністративного суду про зобов'язання вчинити певні дії.

Копію ухвали разом з доданими до касаційної скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала може бути переглянута Верховним Судом України в порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України.

Суддя М.Г. Кобилянський