Ухвала суду № 64046996, 11.01.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/26387/15 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

11 січня 2017 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кучми А.Ю.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 31.08.2015 року № 000602207.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ДПІ у Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та постановлення нової про відмову в задоволенні позову повністю. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Апеляційна інстанція повністю підтримує таку правову позицію, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 року по 31.12.2014 року, за результатами якої складено акт від 20.08.2015 року № 515/1-22-07/35917124.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 185.1 ст. 185, п. 192.1, ст. 192, п. 201.4, п. 201.6 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1200100,00 грн. за січень 2013 року.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення від 31.08.2015 року № 000602207, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1800150,00грн., з яких за основним платежем - 1200100,00грн. та за штрафними санкціями - 600050,00грн.

Свої доводи щодо законності спірних рішень апелянт обґрунтовує нереальністю господарських відносин позивача з його контрагентом. Проте, апеляційна інстанція знаходить дані твердження такими, що не ґрунтуються на приписах чинного законодавства та є помилковими, з огляду на слідуюче.

Так, у перевіряємий період між позивачем (продавець) та ПП «Партнер Україна» (покупець), з іншої сторони, укладено договір поставки № ДГ-К956 від 29.12.2012 року, у відповідності до п. 1.1 , п. 1.2 якого, у порядку та на умовах визначених цим договором, постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлений строк" аміачну селітру (далі - продукція), а покупець зобов'язується своєчасно й належним чином прийняти та оплатити таку продукцію. Постачальник гарантує, що продукція належить йому на праві власності, не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобом забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, органами державної влади чи місцевого самоврядування, територіальними громадами та державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого законодавством України.

Згідно п. 5.1 - п. 5.3 договору продукція відвантажується покупцю протягом одного дня з моменту підписання цього договору. Поставка продукції здійснюється на умовах ЕХW, відповідно до Інкотермс 2010. Пунктом поставки продукції є склад постачальника, який знаходиться за адресою: Вінницька область, Калинівський район, с. Павлівка, вулиця Коцюбинського, № 60.

Доказами поставлення вищезазначеного товару підтверджується: рахуноком-фактурою №СФ-0005950 від 29.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 7200600,00 грн. (в тому числі ПДВ на суму 1200010,00 грн.); видатковою накладною №РН-0009708 від 29.12.2012 р. на загальну суму з ПДВ 7200600,00 грн. (в тому числі ПДВ на суму 1200010,00 грн.); податковою накладною від 29.12.2012 р. №597 на загальну суму з ПДВ 7200600,00грн.(в тому числі ПДВ на суму 1200010,00 грн.). Вищезазначену суму податку на додану вартість позивачем включено до загальної суми зобов'язань із даного платежу.

Крім того, між позивачем (зберігач), з однієї сторони, та ПП «Партнер Україна» (поклажодавець), з іншої сторони, укладено договір про надання послуг з відповідального зберігання (схову) № 2912/1 від 29.12.2012 року, у відповідності до п. 1.1 - п. 1.6 якого зберігач зобов'язується за плату зберігати аміачну селітру в мішках (далі - майно) передану йому поклажодавцем і повернути це майно у схоронності. … Право власності на майно до зберігача не переходить. Майно не може бути задіяне в господарському обороті зберігача або бути дане ним третім особам. Якість послуг за цим договором повинна відповідати вимогам, які звичайно ставляться до послуг такого виду та характеру. На підставі договору № 2912/1 сторонами підписано акт приймання-передачі майна на відповідальне зберігання від 29.12.2012 р. №1.

03.01.2013 року на адресу позивача надійшов лист № 03.01.13 від ПП «Партнер- Україна», в якому останній повідомив про розірвання договору № ДГ-К956 та повернення товару.

Між позивачем (зберігач), з однієї сторони, та ПП «Партнер Україна» (поклажодавець), з іншої сторони, 04.01.2013 р. укладено Додатковий Договір № 1 про розірвання Договору про надання послуг з відповідального зберігання (схову) №2912/1 від 29.12.2012 р. (далі - Додатковий договір №1). Відповідно до п. 1 - п. 5 Додаткового договору № 1, у зв'язку з недоцільністю подальшої співпраці, сторони пришли до згоди розірвати договір з 04 січня 2013 року. З моменту вступу в дію цього Додаткового договору, сторони не вважають себе пов'язаними будь-якими правами і зобов'язаннями, що виникли з договору. Усі зобов'язання сторін за договором припиняються з моменту набрання чинності цим Додатковим договором. Сторони підтверджують, що на момент укладення цього Додаткового договору, між ними немає неврегульованих спорів, судових процесів з приводу виконання договору. Цей Додатковий договір набуває чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками обох сторін та скріплення печатками.

В підтвердження повернення товару позивачем надано суду наступні документи: видаткову накладну (повернення) № ВП-0000001 від 03.01.2013 року на загальну суму з ПДВ 7200600,00грн.(в тому числі ПДВ на суму 1200010,00грн.); Акт приймання-передачі (повернення) майна на відповідальне зберігання від 03.01.2013 р. №2.

ТОВ «Торговий дім «Агроімпорт ЛТД» 19.02.2013 року до Декларації з ПДВ за січень 2013 року подано Розрахунок коригування сум податку на додану вартість, яким зменшено розмірі зобов'язання на 1200010,00 грн. у зв'язку із поверненням товару.

Крім того, позивачем, у зв'язку із поверненням товару складено розрахунок коригування кількісних та вартісних показників за №25 від 03.01.13р. до податкової накладено № 597 від 29.12.12р., який скеровано до контрагента, та відповідно зареєстровано у Єдиному реєстрі виданих та отриманих податкових накладних.

В обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що у поданій позивачем звітності суму податкового кредиту сформовано з урахуванням зазначених вище коштів, проте контрагентом жодних коригувань у зв'язку із поверненням товарів проведено не було.

Апеляційна інстанція не може пристати на таку позицію, з огляду на наступне.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно п. 44.3 ст. 44 ПК України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до ст. 185 ПК України визначено перелік об'єктів оподаткування.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України) (п. 201.1 ст. 201 ПК України).

Форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України).

В силу п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця (п. 201.6 ст. 201 ПК України).

Відповідно до статті 201.10 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відповідно до п. 192.1 статті 192 ПК України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Підпунктом 192.1.1 п. 192.1 ст. 192 ПК України встановлено, що в разі коли, внаслідок такого перерахунку відбувається зменшення суми компенсації на користь платника податку - постачальника, то: постачальник відповідно зменшує суму податкових зобов'язань за результатами податкового періоду, протягом якого був проведений такий перерахунок, та надсилає отримувачу розрахунок коригування податку.

Пунктом 192.3 статті 192 ПК України передбачено, що результат перерахунку податкових зобов'язань і податкового кредиту постачальника та отримувача відображається у складі податкової декларації за звітний податковий період у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Отже, позивачем було виконано усі зазначені вище приписи норм ПК України та правомірно здійснено коригування показника зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку із зменшенням обсягу реалізованого товару.

В свою чергу, жодного належного та ґрунтовного пояснення з боку апелянта, що позивач діяв без належної обачності та був обізнаним про допущення його контрагентом певних порушень законодавства при створенні підприємства чи веденні господарської діяльності, адже, укладаючи угоду зі своїми контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження господарської правосуб'єктності контрагента: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

У рішеннях ЄСПЛ від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав проти України» та від 22.01.2009 року «Булвес АД проти Болгарії» зроблено висновок, що платник податків не має повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання контрагентом його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку сплати податку.

Якщо податкова інспекція володіє інформацією про такі зловживання зі сторони певної юридичної особи, вона може вжити необхідних заходів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, такі заходи є неприпустимими за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь платника податків у зловживаннях, пов'язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення.

За умови своєчасного та повного виконанням платником податків своїх податкових обов'язків, неможливості з його сторони забезпечити дотримання контрагентом обов'язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія знала чи могла знати, остання не повинна нести відповідальність за наслідки не виконання постачальником його обов'язків.

Таким чином, дефектність та навіть фіктивність контрагента платника податків сама собою не свідчить про обізнаність останнього з протиправним характером діяльності його контрагента або про дефектність господарських операцій, а відтак не є вичерпним доказом при встановлені або нереальності операції, або відсутності в ній ділової мети.

За ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно ч. 1. ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» такі рішення є самостійним джерелом права.

Отже, позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

Разом з цим, в силу приписів ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); … .

Таким чином, вказана правова норма визначає критерії для оцінювання дій та рішень суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, а тому суб'єкти владних повноважень повинні враховувати ці критерії-принципи, приймаючи будь-яке рішення та вчиняючи будь-які дії. А оскільки дотримання всіх критеріїв свідчить про якість та природу прийнятих рішень та вчинених дій, то недотримання хоча б одного з них тягне наслідком визнання їх протиправними та необґрунтованими.

Правовими положеннями ст. 71 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

За ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Приписи даної норми фактично встановлюють презумпцію вини суб'єкта владних повноважень, рішення, дії чи бездіяльність якого оскаржуються. Тобто, повідомлені позивачем обставини справи про дії відповідача - суб'єкта владних повноважень відповідають дійсності, доки останній не спростує їх.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності свої податкових повідомлень-рішень.

Наведене, в свою чергу, призвело до порушення необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких було спрямоване це рішення. Усунення вказаного порушення можливе лише шляхом відновлення порушеного права позивача шляхом задоволення позову.

З огляду на викладене недопустимим є перекладення відповідальності за порушення контрагентом, норм податкового законодавства на суб'єкта господарювання, що не допускав такого.

При цьому, не можливо не зауважити, що порушення контрагентом норм податкового законодавства не є підставою для позбавлення платника податку права на податковий кредит з податку на додану вартість та формування витрат з податку на прибуток підприємств у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого права та має необхідні документальні підтвердження цьому, оскільки ПК України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит та на формування витрат в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності їх за місцезнаходженням, так само відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Чинне законодавство не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства та його безпосередню наявність за місцезнаходженням перед тим, як відносити відповідні суми витрат до валових витрат та суми податку на додану вартість до податкового кредиту.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України викладена від 19 червня 2013 року у справі № К/9991/63643/12, а також підтримана в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 30 січня 2014 року у справі № К/800/29212/13, відповідно до якої чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника в залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останнього. Тому в разі не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій платника податків та його постачальника для одержання платником незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. При цьому такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини.

Апелянт також посилається на те, що ПП «Партнер Україна» було визнано банкротом.

В свою чергу, свідоцтво платника ПДВ вказаного підприємства анульовано 29.01.2014 року, тоді як правочини позивачем укладалися з даним контрагентом у грудні 2012 0 січні 2013 року, тобто задовго до банкротства.

Таким чином, на час укладання та виконання договорів контрагент позивача був належним чином зареєстрований платником ПДВ, являвся юридичною особою, наділеною правоздатністю та дієздатністю, мали право укладати з позивачем будь-які договори, а чинним законодавством України не встановлено наслідків нікчемності договорів, укладених юридичною особою, яка перебуває або перебувала в стані банкрутства, навіть якщо в подальшому її взагалі визнано банкрутом. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі ВАСУ від 14 червня 2012 року у справі № К/9991/66847/11.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України (постанова від 27 березня 2012 року №21-737во10) надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Таким чином, апелянтом не було надано доказів відсутності у контрагента позивача спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання описаних вище правочинів, зокрема того, що вказане підприємство не було зареєстровано в якості платника податку на додану вартість або того, що його реєстрація платниками податку на додану вартість була анульована в період укладення і виконання спірних правочинів.

Окрім вищевикладеного судова колегія вважає за необхідне відзначити, що за умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками/продавцями товару (послуг) податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Укладаючи угоду зі своїм контрагентом, позивач мав всі документальні підтвердження їх господарської правосуб'єктності: здійснювати господарську діяльність, реалізовувати господарську компетенцію, мати зобов'язання, нести за ними відповідальність тощо.

Колегія суддів повністю підтримує позицію суду першої інстанції, що позивачем були вчинені всі необхідні дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності.

За ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам апелянт, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду апеляційної інстанції достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і не довів правомірності винесення ним спірного податкового повідомлення-рішення.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.08.2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст ухвали виготовлено 12.01.2017 року.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Карпушова О.В.

Кучма А.Ю.