Ухвала суду № 64044194, 11.01.2017, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 22-1343 Головуючий у 1-й інстанції - Козлов Р.Ю.

Доповідач - Пікуль А.А.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 січня 2017 року. Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі:

головуючого Пікуль А.А.

суддів Левенця Б.Б.

СаліховаВ.В.

секретар Ільченко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Колективного підприємства "Редакція журналу "Дім, сад, город" про захист майнових авторських прав та стягнення грошової компенсації за порушення авторського права,-

в с т а н о в и л а:

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Колективного підприємства "Редакція журналу "Дім, сад, город" про захист майнових авторських прав та стягнення грошової компенсації за порушення авторського права відмовлено за спливом позовної давності.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_4 через свого представника, ОСОБА_3, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до постановлення незаконного та необґрунтованого рішення, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, яким стягнути з відповідача на користь позивача грошову компенсацію за порушення авторських права позивача у розмірі 141 558 грн. (т.1, а.с.214-227).

Заслухавши доповідь судді Пікуль А.А., пояснення учасників судового розгляду: представника позивача, ОСОБА_5, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити; представника відповідача, ОСОБА_6, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, з'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

При ухваленні рішення суд першої інстанції вважав встановленими наступні обставини.

Позивач є автором книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», яка була видана Поліграфічним центром видавництва Національного університету «Львівська політехніка» накладом 1500 примірників на замовлення та за кошти автора ОСОБА_4

У всеукраїнському щомісячному журналі «Дім, сад, город» під номерами НОМЕР_1 за 2012 рік було опубліковано статтю, яка містить частини твору позивача - книги «ІНФОРМАЦІЯ_1». У вступній замітці статті редакцією журналу зазначено «… за згодою автора ми надаємо у скороченому вигляді окремі розділи з цієї брошури, які, на наш погляд, є найважливішими для садівників-аматорів».

Ця публікація частини твору позивача здійснена відповідачем без згоди автора - ОСОБА_4, чим порушені його виключні майнові авторські права на твір «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Журнал «Дім, сад, город» має статус всеукраїнського тематичного видання, видається з 1989 року спеціально для дачників, садівників, городників та щомісячно здійснює випуск понад 30 000 примірників журналу.

З огляду на цю обставину позивач міг та повинен був дізнатися про порушення його авторського права у період з жовтня 2012 року - з моменту публікації вказаної частини твору відповідачем.

Таким чином, трирічний строк для звернення позивача до суду з вимогою про захист свого цивільного права тривав з жовтня 2012 року по жовтень 2015 року. Проте з позовом до Колективного підприємства "Редакція журналу "Дім, сад, город" ОСОБА_4 звернувся лише 15 лютого 2016 року. Будь-яких заяв про поновлення пропущеного строку звернення до суду за захистом свого порушеного права позивачем в ході розгляду справи подано не було.

Відповідач подав заяву про застосування позовної давності (т.1, а.с.105-106).

За встановлених обставин, ураховуючи положення ст. 267 ЦК України, районний суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для відмови в позові за спливом позовної давності.

Рішення суду в частині встановлення обставини авторства ОСОБА_4 на твір «ІНФОРМАЦІЯ_1» та здійснення відповідачем без згоди автора публікації частини цього твору, що є порушенням виключних майнових авторських прав позивача на твір, відповідачем не оскаржується, тому в апеляційному порядку в цій частині не перевіряється.

Доводи апеляційної скарги позивача стосуються неправильного визначення судом початку перебігу строку позовної давності у даному спорі та відсутності правових підстав для задоволення судом заяви відповідача про застосування позовної давності у спорі.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції письмових доказів суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що районний суд необґрунтовано скасував ухвалене в справі заочне рішення про задоволення позову від 23 травня 2016 року, не можуть бути прийняті у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення ураховуючи наступне.

Задовольняючи заяву про перегляд заочного рішення районний суд виходив з того, що існують підстави для скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду в загальному порядку, оскільки представником відповідача надано докази поважності причин відсутності представника у судовому засіданні, в якому було ухвалено заочне рішення.

Такий висновок районного суду відповідає обставинам справи, адже жодна із надісланих відповідачу судових повісток не була йому вручена (т.1. а.с.27, 30, 38), тому, ураховуючи положення ст. 74 ЦПК України у взаємозв'язку із положеннями ст.76 ЦПК України, сторона не може вважатися такою, що належним чином повідомлена про місце та час розгляду справи.

Оскільки відповідачу не було відомо про розгляд справи та ухвалення заочного рішення, можливість подати заяву про застосування позовної давності у спорі виникла у нього лише після скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду в загальному порядку.

З огляду на ці обставини доводи апеляційної скарги позивача про те, що районний суд не повинен був брати до уваги заяву відповідача про застосування позовної давності, відхиляються апеляційним судом як безпідставні.

Апеляційний суд також не може прийняти у якості підстав для скасування оскаржуваного рішення доводи апеляційної скарги про те, що розгляд заяви відповідача про перегляд заочного рішення без участі сторін, зокрема позивача, призвів до порушення прав останнього на справедливий та незалежний розгляд справи, оскільки він був позбавлений судом можливості висловити свої заперечення проти заяви та реалізувати інші процесуальні права.

По-перше, висновки суду щодо підстав для скасування заочного рішення не впливають на правильність висновків суду по суті спору, викладених у оскаржуваному рішенні. Крім того, як вже зазначено вище, висновки суду щодо підстав для скасування заочного рішення базуються на матеріалах справи, тому розгляд цього питання у відсутності сторін не вплинув на правильність його вирішення. Водночас, правильне по суті і справедливе судове рішення не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань.

Апеляційним судом також відхиляються доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неправомірно задоволена заява відповідача про застосування позовної давності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (стаття 253 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України.

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України № 6-152цс14 від 29.10.2014, для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Крім того, 16 листопада 2016 року Верховним Судом України у справі № 6-2469цс16 висловлена наступна правова позиція.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

У даному конкретному випадку позивач вказує, що він довідався про порушення свого авторського права лише в жовтні 2015 року і не міг довідатися раніше, оскільки фізично не мав можливості прочитати усі видання, не був передплатником чи покупцем журналу "Дім, Сад, Город", його цікавила лише одна культура - чорниця, він стежив виключно за науковими виданнями, яким журнал відповідача "Дім, Сад, Город" не є.

Апеляційний суд вважає, що у даному випадку позивач вдається до деякого перекручування фактів на свою користь.

Так у вступі до своєї книги «ІНФОРМАЦІЯ_1», виданої у 2006 році, ОСОБА_4 зазначив, зокрема, наступне.

"За останнє десятиріччя у зарубіжних періодичних виданнях, мережі Інтернет та літературі появилося безліч публікацій про чорницю високу", "На російських інтернет-сторінках та в деяких періодичних виданнях, які найдоступніші українцям, фігурують лише рекламні пропозиції..", "Українських публікацій на цю тему взагалі не видно.", "Увазі читачів пропонується систематизований огляд зарубіжних публікацій, наукових та науково-популярних праць про вирощування культурних сортів чорниці високої" (стор. 3-4 книги).

Таким чином, твердження про те, що позивач стежив виключно за науковими виданнями, спростовується ним самим.

Відповідно до наданої позивачем на підтвердження заявленого позову роздруківки результатів пошуку за електронним каталогом Національної сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України за запитом чорниця-вирощування було знайдено один документ - твір ОСОБА_4 «ІНФОРМАЦІЯ_1», опублікований у всеукраїнському щомісячному журналі «Дім, сад, город» під номерами НОМЕР_1 за 2012 рік (а.с.16).

Таким чином, позивач, якого, за його власним твердженням, цікавить лише одна культура - чорниця, і який відслідковував публікації про чорницю протягом десятиріч та користувався Інтернетом і фондами Національної сільськогосподарської бібліотеки Національної академії аграрних наук України, об'єктивно міг безпосередньо після публікації його книги у журналі «Дім, сад, город» під номерами НОМЕР_1 за 2012 рік довідатися про порушення свого права за своїм, так би мовити єдиним, запитом чорниця-вирощування.

Ураховуючи вказані обставини у контексті вищенаведених правових позицій Верховного Суду України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що висновки районного суду про можливість застосування позовної давності у даному спорі є обґрунтованими, а тому правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ст.303, 307, 309, 313-316 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 19 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: А.А. Пікуль

Судді: Б.Б. Левенець

В.В. Саліхов