Постанова № 64043289, 13.01.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7089/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко O.A., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області про скасування податкового повідомлення-рішення №22366-13 від 19.07.2016 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

У 2016 році позивачу було надіслано податкове повідомлення - рішення № 22366-13 від 19.07.2016 року про сплату 25000 грн. Пп.4.1.9 п.4.1 ст. 4 Податкового кодексу України декларується принцип стабільності податкового законодавства: «стабільність - зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року». Принцип стабільності слід розглядати як надані державою платнику податків гарантії для реалізації його майнових прав. Крім того, вказує позивач у своєму адміністративному позові, усі норми податкового законодавства повинні відповідати вимогам закріпленим у ст.4 Податкового кодексу України, у тому числі і принципу стабільності стосовно строків набрання чинності змін до податкового законодавства щодо елементів податку. Згідно до ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року. Неприйняття Верховною Радою України закону про Державний бюджет України до 1 січня відповідного року не є підставою для встановлення іншого бюджетного періоду. Закон України «Про державний бюджет на 2016 рік» був прийнятий 25.12.2015 року та, відповідно до п. 1 Прикінцевих положень набрав чинності 01.01.2016 року. Але, норма ст. ст. 267.2.1 Податкового кодексу України у редакції, яка діяла станом на момент отримання позивачем ППР була прийнята Законом України № 909-УІІІ від 24.12.2015 року «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» та оприлюднений у виданні «Відомості Верховної Ради» (ВВР), 2016, № 5, ст.47. Таким чином, внесення змін до елементу транспортного податку у вигляді нової методики розрахунку транспортного податку відбулося пізніше ніж за шість місяців до нового бюджетного періоду, що суперечить принципу стабільності податкового законодавства України. Податковим кодексом України не визначено наслідків не дотримання законодавцем принципу стабільності стосовно загальнодержавних податків та обов'язкових місцевих податків. Натомість такі наслідки встановлені пп.12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України стосовно інших місцевих податків, введення яких не є обов'язковим. Зазначені наслідки полягають у тому, що у разі недотримання принципу стабільності норми рішень про введення місцевих податків застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом. У п.147 рішення Європейського суду з прав людини «Броньовський проти Польщі» від 22.04.2004 року вказано, що згідно з принципом законності, чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні. У пункті 51 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» від 14.10.2010 року Суд наголошував на якості закону, його доступності для зацікавлених осіб, чіткості та передбачуваності у своєму застосуванні. Згідно з п.184 рішення Європейського суду з прав людини «Броньовський проти Польщі» принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя. Згідно до пункту 5.4. рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5- рп/2005 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод Таким чином, у випадку недотримання законодавцем принципу стабільності при введенні нових податків чи внесенні змін до елементів податків, наявне, що вони можуть бути застосовані, лише у наступному бюджетному періоді. Пп.4.1.4. п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України передбачений один з основних принципів податкового законодавства України: «презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно- правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу». Оскаржуване ППР, стверджує позивач, було видане, відповідно до норм Податкового кодексу України, які були прийняти із порушенням принципу стабільності, передбаченого Податковим кодексом України. З урахуванням вищевикладеного, позивач вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

У судове засідання ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області не з'явилась, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлена належним чином та своєчасно, що підтверджується письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи.

У зв'язку із вищевикладеним, з урахуванням думки представника позивача, зважаючи, що у суду відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, оскільки відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду справи у судове засідання не з'явився, керуючись положенням ч.6 ст. 128 КАС України суд прийняв рішення продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, ознайомившись з запереченнями та поясненнями відповідача, з'ясувавши обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

17 серпня 2013 року на ім'я ОСОБА_1 зареєстровано автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER 200», тип «СЕДАН-В» д/н НОМЕР_1 2012 року випуску, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії САТ 135648 (а.с.6).

19 липня 2016 року ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області прийнято податкове повідомлення-рішення форми "Ф" №22366-13, яким ОСОБА_1 визначено суму грошового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб 18011000 у розмірі 25000,00 грн.(а.с.07).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням форми "Ф" №22366-13 від 19.07.2016 року, ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним адміністративним позовом.

01 січня 2015 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року №71-VIII (далі Закон №71-VIII), яким шляхом викладення в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України, введено в Україні новий місцевий податок на майно - транспортний податок.

Відповідно до вимог пп.267.6.1 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Відповідно до пп.267.1.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.

Підпунктом 267.2.1 п.267.2 ст.267 Податкового кодексу України визначено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Базою оподаткування відповідно до підпункту 267.3.1 є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Згідно з п.267.4 ст.274 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (пп.267.5.1 п.267.5 ст.267 Податкового кодексу України).

Відповідно до положень п.267.6 ст. 267 Податкового кодексу України обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку. Податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

Згідно з пп.267.7.1 п.267.7 ст. 267 Податкового кодексу України податок сплачується за місцем реєстрації об'єктів оподаткування і зараховується до відповідного бюджету згідно з положеннями Бюджетного кодексу України.

Транспортний податок фізичними особами сплачується протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення (пп.267.8.1 п.267.8 ст.267 Податкового кодексу України).

Вирішуючи питання щодо правомірності прийняття податковим органом оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Під час розгляду справи суд встановив, що позивачу належить автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER 200», тип «СЕДАН-В» д/н НОМЕР_1 2012 року.

Порядок визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 року № 403, встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів (далі - транспортні засоби) з метою визначення доходу від їх продажу (обміну) для цілей обкладення податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п.2 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10.04.2013 року № 403, середньоринковою вартістю транспортних засобів є величина, яка визначається статистичними методами і еквівалентна імовірній ціні, за яку може здійснюватися купівля-продаж транспортних засобів певної марки та моделі з відповідним строком експлуатації та пробігом на встановлену дату проведення оцінки.

Згідно з п.3 зазначеного Порядку середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою: Сср = Цн х (Г / 100) х (1 ± (Гк / 100), де Цн - ціна нового транспортного засобу в Україні; Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Гк - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.

Відповідно до п.13 вказаного Порядку середньоринкова вартість транспортних засобів розраховується щокварталу Мінекономрозвитку для кожної марки та моделі транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, оприлюднюється до 10 числа наступного місяця в установленому Мінекономрозвитку порядку на офіційному веб-сайті Міністерства для вільного доступу та зберігається протягом 1095 днів з дня її оприлюднення.

Як встановлено судом, середньборинкова вартість транспортного засобу автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER 200», тип «СЕДАН-В» д/н НОМЕР_1 2012 року станом на 04.01.2017 року становить 928399,07 грн. (а.с.20).

Згідно з ст.8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" з 01 січня 2016 року мінімальна заробітна плата становить 1378,00 грн.

Тобто, об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, що складає 1033500,00 грн.

З урахуванням зазначеного, автомобіль марки «TOYOTA», модель «LAND CRUISER 200», тип «СЕДАН-В» д/н НОМЕР_1 2012, який належить позивачу не є об'єктом оподаткування транспортним податком.

Крім того, податкове повідомлення-рішення відповідача № 22366-13 про визначення позивачу суми податкового зобов'язання по транспортному податку з фізичних осіб за 2016 рік у розмірі 25000,00 грн. було винесене лише 19.07.2016 року, тоді як воно відповідно до пп.267.6.2 п.267.6 ст. 267 Податкового кодексу України надсилається (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).

При цьому відповідно до п.8.1 ст. 8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів (стаття 9 Податкового кодексу). Поміж тим, відповідно до п. 9.4 ст. 9 ПК України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.

У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно (пп.10.1.1), який складається із 3 (трьох) різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014 року № 71-VIII, що діє з 01.01.2015 року), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, транспортний податок згідно з ПК України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Водночас, відповідно до п. 4.4 ст. 4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і транспортного податку) віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 143 Конституції України.

Отже, Верховна Рада не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Так, відповідно до п.10.3 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Згідно п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом ХІІ цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п.12.3 ст. 12 ПК України).

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).

При цьому згідно з п.12.5 ст. 12 Податкового кодексу України, офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього кодексу.

Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст. 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Таким чином, місцеві ради за ПК України мають обов'язково встановити (відповідним рішенням місцевої ради) транспортний податок і вирішити питання (на власний розсуд), чи запроваджувати податок (і в яких розмірах) на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.

Згідно зі ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Отже, 2016 рік - це плановий період, а 2017 рік - вже бюджетний період.

Рішенням Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку" вказаний податок встановлено та визначено ставку податку з розрахунку на календарний рік 25000,00 гривень за кожний легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування.

Рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VІ "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку" опубліковано в газеті "Одесский вестник" № 3 від 31.01.2015 року.

Згідно ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.

Тобто, виходячи з наведених вище норм Кодексу, транспортний податок, об'єкт оподаткування яким (ст.267 ПК України) було змінено Законом України N 909-VIII від 24.12.2015 року, та який встановлено на території Одеської міської ради вищевказаним рішенням, встановлено транспортний податок на 2016 рік.

Як вже зазначалось вище положеннями ПК України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 24.12.2015 року N 909-VIII щодо об'єкта оподаткування), власники транспортних засобів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, є платниками транспортного податку.

Рішенням Одеської міської ради № 257-VII від 03.02.2016 року "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку" було внесено зміни до Рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI "Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку" у зв'язку з внесенням змін до Податкового кодексу України.

Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.

Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.

Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п.4.1 статті 4 ПК України).

Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп. 4.1.9 п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.

Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного року.

За наведених обставин та особливостей правового регулювання, суд дійшов висновку, що застосування контролюючим органом положень статті 267 ПК України (з урахуванням змін, внесених Законом України від 24.12.2015 року N 909-VIII щодо об'єкта оподаткування) з метою оподаткування транспортним податком, за яким об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, не може мати місце у 2016 році.

В іншому випадку, таке застосування не відповідало б положенням статті 58 Конституції України.

За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч.1 ст.58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом'якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акта, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього.

Дана правова позиція викладена у рішенні Конституційного Суду України від 09.02.1999 року у справі № 1-7/99.

У спірних правовідносинах суд застосовує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Цими рішеннями було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань зі сплати податку.

Отже, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків при існуванні неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків такого платника, а також ролі рішень Європейського Суду з прав людини як джерела права в Україні, суд дійшов висновку про протиправність визначення позивачу податкового зобов'язання з транспортного податку на 2016 рік.

Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги вищенаведене, суд дійшов до висновку, що відповідач не довів суду правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення. Судом встановлено протиправність податкового повідомлення-рішення відповідача від 19.07.2016 року № 22366-13, а тому воно підлягає скасуванню.

Враховуючи вищевикладене, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.

Судом встановлено, що за подачу даного адміністративного позову ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 551,20 грн. згідно квитанції №0.0.668252584.1 від 13.12.2016 року (а.с.3). Згідно БД "ДСС" сума сплаченого позивачем судового збору зарахована до спеціального фонду Державного бюджету України.

Відповідно до ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З урахуванням того, що суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених ОСОБА_1, вимог, суд вважає за необхідне розподілити судові витрати у відповідності до положень ст. 94 КАС України.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єктів владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Керуючись ст.ст. 69-71, 128, 160-163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити .

Скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області №22366-13 від 19.07.2016 року.

Стягнути з ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області (код за ЄДРПОУ 39565551) за рахунок бюджетних асигнувань ДПІ у Малиновському районі м.Одеси ГУ ДФС в Одеській області (код за ЄДРПОУ 39565551) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 521,20 грн., сплачений згідно квитанції №0.0.668252584.1 від 13.12.2016 року.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Вовченко O.A.