Рішення № 64040937, 10.01.2017, Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Дунаєвецький районний суд Хмельницької області

Справа № 674/1494/16-ц

Провадження № 2/674/124/17

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року Дунаєвецький районний суд

Хмельницької області

в складі: головуючої - судді Артемчук В. М.

при секретарі Мудрицькій С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дунаївці, в порядку ст. 197 ЦПК України, цивільну справу за позовом

ОСОБА_1

до

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Лізингова компанія «Еталон» м.Київ

про захист прав споживача, визнання договору фінансового

лізингу недійсним та стягнення коштів

В С Т А Н О В И В:

01 листопада 2016 року позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» м.Київ про захист прав споживача, визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів в розмірі 70700 грн. посилаючись на те, що 21 жовтня 2016 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу №004817, відповідно до якого товариство зобов'язалось придбати у свою власність та передати позивачу у користування автомобіль марки OPEL ZAFIRA Tourer 1.4 AT Cosmo на умовах фінансового лізингу. Під час укладення договору позивача було введено в оману щодо обставин, які мають істотне значення, а тому вважає цей правочин недійсним. Відповідач порушив права позивача, як споживача, оскільки під час укладення спірного договору застосував нечесну підприємницьку діяльність, не надавши йому достатньо часу для прийняття свідомого рішення. Права позивача підтягають захисту також з тих підстав, що договір нотаріально не посвідчений; відсутність у відповідача відповідної ліцензії для фінансових послуг, що є грубим порушенням закону і свідчить про нікчемність такого договору. Отже правочин вчинено з порушенням норм Цивільного кодексу України, Закону України «Про захист прав споживачів», Закону України «Про фінансовий лізинг», чим порушено законні права та інтереси позивача.

Так, 21.10.2016 року, на виконання умов вищезазначеного договору до отримання автомобіля позивачем було сплачено товариству кошти, що як запевнив представник відповідача, становили частину вартості предмета лізингу, в сумі 70000 грн., сума комісії банку - 700 грн.. Відповідач роз'яснив, що предмет лізингу буде доставлено протягом декількох днів, а до оплати залишилось ще 318 000 грн., згідно умов договору. Однак отримавши примірник підписаного ним договору та додатків до нього, прибувши додому позивач виявив, що його ввели в оману, оскільки представник відповідача показавши, що за договором йому залишилось сплатити ще 318 000 грн., рукою прикрила таблицю в Додатку, де вказано зовсім інші розрахунки, де вартість предмета лізингу становить 636 000 грн., а не 388 000 грн., як запевняв відповідач. Через деякий час позивач звернувся до ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» щодо роз'яснення платіжних зобов'язань, проте позивачу навмисно нічого не роз'яснили.

Отже, сплачені кошти виявилися адміністративним платежем, тобто винагородою лізингодавцю за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням договору, а не частиною вартості автомобіля, як запевняв представник лізингової компанії, у зв'язку з чим умови договору є нечесними і недобросовісними, суперечать Цивільному кодексу України та Закону України про захист прав споживачів, а тому договір є недійсним.

Таким чином, сплативши 70 000 грн. за автомобіль, позивач не одержав автомобіль, а відповідач не повертає отриманих від нього коштів і не поставляє автомобіль.

За таких обставин позивач просить визнати договір фінансового лізингу від 21.10.2016 № 004817 недійсним, стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти у сумі 70700 грн..

Позивача ОСОБА_1 було належним чином повідомлено про дату, час та місце розгляду цивільної справи, однак в судове засідання не прибув, але надав суду заяву про розгляд справи без його участі, підтримання позову та не заперечував проти заочного розгляду справи.

Представник відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в судове засідання не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про день і час судових засідань, про що свідчать поштові повідомлення, заяв про розгляд справи в судовому засіданні у його відсутності не подавав.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.224 ЦПК України.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, з'ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для вирішення справи по суті, встановивши такі фактичні дані та відповідні їм правовідносини, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21 жовтня 2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон», лізингодавцем, та ОСОБА_1, лізингоотримувачем, укладений договір фінансового лізингу №004817, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно: легковий автомобіль марки OPEL ZAFIRA Tourer 1.4 AT Cosmo, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с. 26-32).

Згідно пункту 5.1 договору № 004817 фінансового лізингу від 21 жовтня 2016 року, предмет лізингу передається в користування лізингоодержувачу протягом строку, який становить не більше 50 робочих днів з моменту сплати лізингоодержувачем на рахунок лізингодавця комісії за організацію, авансового платежу, комісії за передачу предмета лізингу, у наявності, сплати різниці до вже сплаченого авансового платежу та комісії за організацію на умовах, викладених у п. 5.4 цього договору, а також відшкодування платежів за реєстрацію та страхування предмета лізингу (а.с. 28).

Пунктом 8.2.1 договору визначено, що перший лізинговий платіж складається із: а) комісійної винагороди лізингодавця за організаційні заходи, пов'язані з підготовкою та укладенням цього Договору, яка розраховується як: комісія за організацію, яка визначена у додатку № 1 до даного договору, та становить 10 % від вартості предмету лізингу; б) авансу ціни предмета лізингу, який розраховується: авансовий платіж, який визначений у додатку № 1 до даного договору, та становить 50 % вартості предмету лізингу; в) комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу, як платіж, що покриває витрати лізингодавця, пов'язані з організацією передачі предмета лізингу на користь лізингоотримувача. Розмір комісійної винагороди лізингодавця за передачу предмета лізингу визначений у додатку № 1 до даного договору та становить 3 % від вартості предмета лізингу.

Згідно з пунктом 8.2.3 договору, другий лізинговий платіж складається з: відшкодування вартості предмета лізингу; сплати відсоткової ставки за користування предметом лізингу; сплати комісії за супроводження договору (а.с. 29).

Позивачем 21 жовтня 2016 року сплачено кошти у сумі 70000,00 грн. згідно укладеного договору № 004817 (а.с. 33).

Згідно частини першої статті 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Аналогічне визначення договору лізингу міститься і у статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону, несправедливі умови договору - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті3, частина третя статті509 Цивільного кодексу України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Судом встановлено, що аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 21 жовтня 2016 року, укладеного між сторонами, дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом (пункт 12.12 договору), звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені у Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях Цивільного кодексу України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Відповідно до частини першої статті 227 Цивільного кодексу України, правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Судом не встановлено наявності ліцензії у відповідача для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб, що свідчить про відсутність такого дозволу (ліцензії) та суперечить вимогам чинного законодавства.

Також, у частині першій статті 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» визначено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відповідно до положень частини другої статті 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 799 Цивільного кодексу України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Частина перша статті 220 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Судом встановлено, що договір фінансового лізингу від 21 жовтня 2016 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» та ОСОБА_1 нотаріально посвідчено не було.

Зазначене узгоджується також із правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2766цс15, що відповідно до статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Крім того, Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного кодексу України). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення його в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Таким чином, суд враховує, що у позивача як споживача на момент укладення договору об'єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору фінансової послуги із запропонованих на ринку, а також для оцінки договору з відповідачем щодо придбання у нього послуги фінансового лізингу, який мав стандартну форму, оскільки позивач не має відповідної юридичної чи економічної освіти.

Відповідно до положень ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до положень ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Оскільки Договір фінансового лізингу №004817 від 21.10.2016року укладений між сторонами є недійсним, то сума грошових коштів, отриманих відповідачем на виконання зазначеного договору у сумі 70000 гривень в якості Комісії за організацію, є такою, що отримана без достатніх правових підстав та підлягає поверненню на користь позивача в порядку ст. 1212 ЦК України. А відтак, з відповідача ТОВ «Лізингова компанія «ЕТАЛОН» в користь позивача ОСОБА_1 слід стягнути грошові кошти в сумі 7000 гривень.

Виходячи з вищевикладеного, суд, оцінивши докази, надані сторонами у справі, їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, вважає, що позивачем доведені ті обставини, на які він посилався як на підстави своїх позовних вимог, тому позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» в частині визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення коштів в сумі 70000 грн. підлягають задоволенню.

Позивач у своїх позовних вимогах також просить стягнути з відповідача комісію банку в розмірі 700 грн., яка була сплачена ним при сплаті на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» 70000 грн.. ,однак в цій частині позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивачем при здійсненні платежу в розмірі 70000 грн. на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон», було сплачено комісію банку в розмірі 700 грн. за його послуги на відповідний банківський рахунок, а отже кошти в розмірі 700 грн. стягненню з відповідача не підлягають, оскільки дана сума сплачена за адміністративні послуги банку у зв'язку з проведенням ним операції по перерахунку коштів на відповідний рахунок відповідача.

Крім того, у відповідності до вимог ст.88 ЦПК України з відповідача також підлягають стягненню в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору на загальну суму 1251,20 гривень (551,20 грн. за вимоги немайнового характеру + 700 грн. за вимоги майнового характеру = 1251,20 грн.).

На підставі вищевикладеного, відповідно до статей 3, 6, 15, 16, 203, 204, 215, 227, 628, 799, 806-808 Цивільного кодексу України, статей 1-3, 10, 11 Закону України «Про фінансовий лізинг», статей 1, 15, 18, 21, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», статей 4, 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», керуючись статтями 3, 4, 6, 7, 10, 57-60, 77, 169, 197, 209, 212-214, 218, 222, 223, 224-226, 292, 294 Цивільного процесуального кодексу України,суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати недійсним договір № 004817 фінансового лізингу, укладений 21 жовтня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (код ЄДРОУП 38865527, п/р 26004011980145 в ПАТ «Укрсоцбанк, МФО 300023) на користь ОСОБА_1 (ідент. номер НОМЕР_1) кошти у сумі 70000 грн. (сімдесят тисяч гривень грн. 00 коп.).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» (код ЄДРОУП 38865527, п/р 26004011980145 в ПАТ «Укрсоцбанк, МФО 300023) в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1251,20 грн..

В решті позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до апеляційного суду Хмельницької області через Дунаєвецький районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуюча: /підпис/

Вірно:

Суддя Дунаєвецького райсуду В. М. Артемчук