Рішення № 64038050, 11.01.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №487/1666/16-ц 11.01.2017 11012017 11.01.2017

Провадження №22-ц/784/36/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 487/1666/16-ц Головуючий І інстанції Кузьменко В.В.

Провадження № 22-ц/784/36/17 Доповідач Темнікова В.І.

Категорія 19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 року Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Миколаївської області в складі :

головуючого Темнікової В.І.,

суддів Бондаренко Т.З., Крамаренко Т.В.,

при секретарі Лівшенко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків, понесених у зв'язку з укладенням недійсного правочину, -

В С Т А Н О В И Л А :

В березні 2016 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому посилався на те, що 31 серпня 2010 року він для свого сина ОСОБА_4 купив квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_1 за 23500 доларів США. В подальшому їм знадобились значні кошти, тому 22.03.2011 року він продав зазначену квартиру ОСОБА_5 26 червня 2012 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва по справі №2-1997/12 позов ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання договорів купівлі-продажу недійсними, визнання права власності та витребування майна було задоволено. Судом було визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_7, який помер 27.04.2010 року, а також визнано недійсними договори купівлі-продажу зазначеної квартири, укладені 26 серпня 2010 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, 31 серпня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, 22 березня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, та витребувано у ОСОБА_5 вказану квартиру і передано власнику ОСОБА_6 Н А. Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 09.11.2012 року рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2012 року в частині визнання недійсними договорів купівлі-продажу спірної квартири, укладених 31.08.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, 22.03.2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 скасовано і в цій частині ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_6 в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсними вищезазначених договорів купівлі-продажу від 31.08.2010 р. та 22.03.2011 р. В іншій частині рішення Заводського суду було залишено без змін. Після цього ОСОБА_5 та ОСОБА_8 звернулись до нього із позовом про стягнення матеріальних та моральних збитків. Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.06.2015р. позов задоволено частково та з нього стягнуто на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 577581,21 грн., а також на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_8 моральну шкоду у сумі 3000 грн. кожному, по 1250 грн. кожному витрат на правову допомогу, а також судовий збір у розмірі 3654 грн. Таким чином, з моменту вступу вище вказаного рішення суду в силу, кошти, передані ним ОСОБА_1 за придбання спірної квартири, є такими, що передані йому без достатньої правової підстави, а повернення цих коштів в якості відшкодування матеріальних збитків є відновленням його попереднього майнового стану, який існував до придбання спірної квартири позивачем у відповідача ОСОБА_1

Крім того, позивач посилався на те, що вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 25.07.2012 року ОСОБА_3 визнано винним в скоєнні злочинів передбачених ч.3 ст.190 та ч.2 ст.209 КК України, які він вчинив вступивши у злочинну змову з невстановленою слідством особою та шляхом обману, зловживаючи довірою, підробили договір купівлі-продажу і заяву від імені ОСОБА_7 та заволоділи належним йому майном, а саме квартирою № 62 в будинку №27 по вул. Червоних Майовщиків в м. Миколаєві, чим заподіяли останньому матеріальну шкоду у великому розмірі на суму 154094 грн. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 серпня 2013 року вирок Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 липня 2012 року щодо ОСОБА_3 в частині засудження його за ч.2 ст. 209 КК України скасовано, а справу закрито на підставі п.2 ч.1 ст.6 КПК України (в ред.1960 р.) за відсутності в його діях складу злочину. Вищевказані злочинні дії ОСОБА_3 серед іншого стали підставою для визнання договору купівлі-продажу спірної квартири від 09 квітня 2008 року укладеним між ОСОБА_3А та ОСОБА_7 недійсним та витребування вказаної квартир у ОСОБА_5, як у добросовісною набувача, а згодом стягнення з нього, ОСОБА_2 як з добросовісного набувача коштів, сплачених йому ОСОБА_5 за спірну квартиру та інших матеріальних збитків. Таким чином в результаті дій відповідачів, йому були спричинені матеріальні збитки, які складаються з 23500 доларів США за еквівалентом до гривні на день прийняття рішення суду, які він сплатив ОСОБА_1 за придбання квартири, та 13894 грн. стягнутих з нього на підставі рішення Заводського районного суду від 18.06.2015 р. та додаткового рішення цього ж суду від 25.06.2015 р.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь матеріальну шкоду в гривнях, що дорівнює еквівалент 23500 доларів США, виходячи з курсу НБУ, що встановлений на день прийняття рішення суду по справі, а з ОСОБА_3 - 13894 грн. матеріальної шкоди, з яких 1740 грн. судових витрат, 6000 грн. моральної шкоди, 2500 грн. витрат на правову допомогу, 3654 грн. судового збору, стягнутих з нього на підставі рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.06.2015 р. та додаткового рішення по цій справі від 25.06.2015 р.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2016 року позовОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення матеріальних збитків, понесених у зв'язку з укладенням недійсного правочину задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду у розмірі 23500 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22.09.2016 року, еквівалентно 610295 грн., а також судові витрати на правову допомогу в розмірі 4400 грн. Крім того, судом стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 6102 грн. 95 коп. В іншій частині позовних вимог було відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог, предявлених до ОСОБА_1 відмовити повністю.

В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, надавши суду пояснення, аналогічні змісту апеляційної скарги.

Позивач та його представник не визнали доводи апеляційної скарги, просили її відхилити, а рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обгрунтованим.

Інші учасники процесу до судового засідання не зявилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав:

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб. Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Крім того згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на основу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, судом під час розгляду цієї справи дані вимоги закону в повній мірі виконані не були.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що 31.08.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі № 1679. ОСОБА_9 отримав від ОСОБА_2 23500 доларів США за спірну квартиру, про що свідчить ксерокопія розписки від 31.08.2010 року. 22.03.2011 року було укладено договір купівлі-продажу даної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_5, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі № 781. В подальшому згідно рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26.06.2012 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 09.11.2012 року право власності на квартиру АДРЕСА_4, було визнано за ОСОБА_6 в порядку спадкування за заповітом. 25.06.2013 року при здійсненні виконавчих дій спірна квартира була вилучена у ОСОБА_5 та передана іншому власнику.

Крім того, судом також встановлено, що спірна квартира до придбання її у власність позивачем у ОСОБА_1, декілька разів перепродувалась, підстави її вибуття від добросовісного набувача були предметом судового розгляду. Тому, посилаючись на ч.1 ст. 661 та ст. 1212 ЦК України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 23500 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22.09.2016 року, еквівалентно 610295 гривень, підлягають задоволенню.

Також суд вважав, що у зв'язку із належним документальним підтвердженням витрат на правову допомогу, наданих особою, яка є фахівцем у галузі права, та пов'язаних із складанням позовної заяви, вказані витрати, згідно ст.88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача.Крім того, з відповідача ОСОБА_1 в дохід держави суд вважав необхідним стягнути судовий збір у розмірі 6102,95 гривень.

Що стосується позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди, суд дійшов висновку, що оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_3 порушив його права та своїми діями завдав йому моральної шкоди, то у задоволенні позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальної та моральної шкоди слід відмовити.

Однак, проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції в межах заявлених позовних вимог дійшов помилково висновку про необхідність задоволення позовних вимог до ОСОБА_1, виходячи з наступного.

Як уже зазначалося раніше суд згідно зі ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Як убачається з тексту позовної заяви, позивач, посилаючись на ст. 1212 ЦК України, обґрунтовував свої позовні вимоги тим, що з моменту вступу рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.06.2015р., яким з нього на користь ОСОБА_5 стягнуто кошти, отримані за продаж спірної квартири, кошти передані ним ОСОБА_1 за придбання спірної квартири, є такими, що передані йому без достатньої правової підстави, а повернення цих коштів в якості відшкодування матеріальних збитків є відновленням його попереднього майнового стану, який існував до придбання спірної квартири позивачем у відповідача ОСОБА_1 Крім того, позивач посилався в позові на те, що ОСОБА_3 визнаний винним в скоєнні злочину, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України і що його злочинні дії стали підставою як для визнання договору купівлі продажу спірної квартири від 09 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 недійсним, так і для витребування у ОСОБА_5 квартири та стягнення з ОСОБА_2 коштів, сплачених йому ОСОБА_5 Тому, посилаючись на ч. 2 ст. 216 ЦК України, яка передбачає, що якщо у звязку з вчиненням недйсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною особою, він просив стягнути з ОСОБА_10 матеріальну шкоду у вигляді еквіваленту 23500 доларівв США, переданих ним останньому за придбання спірної квартири, а з ОСОБА_3 матеріальну шкоду у вигляді моральної шкоди та судових витрат, які були стягнуті з нього за рішеннямЗаводського районного суду м. Миколаєва від 18.06.2015р. на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_8

Тобто, позивач визначив межі позову, а саме стягнення коштів саме як безпідставно набутих на підставі ст. 1212 ЦК України та стягнення матеріальної шкоди на підставі ч.2 ст. 216 ЦК України.

Приймаючи рішення по справі та просилаючись на ст. 1212 ЦК України, суд не в повній мірі врахував те, що загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Обєктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однiєю особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи(потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Вiдповiдно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, належать договори та iншi правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України обєктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Приписами частини першої статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обовязків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобовязанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Якщо ж зобов'язання не припиняється з підстав, передбачених статтями 11, 600, 601, 604 - 607, 609 ЦК України, до моменту його виконання, таке виконання має правові підстави (підстави, за яких виникло це зобов'язання). Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не є безпідставним.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Як убачається з матерiалiв справи, і це не заперечується сторонами, між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 31.08.2010 року було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, який посвідчено приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області та зареєстровано в реєстрі № 1679. Тобто, між сторонами була укладена угода, на виконання якої позивачем було сплачено відповідачу ОСОБА_1 згідно договору купівлі продажу 10617грн. Зазначені вище обставини і були правовою підставою для набуття відповідачем ОСОБА_1 майна у вигляді сплачених йому позивачем коштів.

За таких обставин майно (гроші) не може вважатися набутим чи збереженим відповідачем ОСОБА_1 без достатніх правових підстав, оскільки це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин певних цивільних прав та обовязків і правовідносини сторін за цим договором регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 ЦК України.

Оскільки набуття грошей відповідачем ОСОБА_1, переданих йому позивачем за договором купівлі продажу від 31.08.2010 року не було безпідставним, то застосування ч. 3 статті 1212 ЦК України можливо тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Згідно встановленим судом обставин по справі договір купівлі продажу квартири АДРЕСА_3, укладений між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 31.08.2010 року недійсним не визнаний. А визнання недійсним договору купівлі продажу спірної квартири від 09 квітня 2008 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_7,на яку посилається позивач як на підставу застосування ст. 1212 ЦК України, за умови, що після цього26 серпня 2010 року укладався договір купівлі продажу цієї ж квартири між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, не є належним доказом недійсностісаме договору купівлі - продажу спірної квартири, укладеного 31.08.2010 року між відповідачем ОСОБА_1 та позивачем ОСОБА_2 В А. Визнання недійсним договору купівлі продажу спірної квартири від 26 серпня 2010 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 могло стати правовою підставою для визнання недійснимдоговору купівлі продажу спірної квартири від 31.08.2010 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1,однак, позивач з такими вимогами в межах позову, заявленого по даній цивільній справі, не звертався.

Приймаючи рішення по справі, суд першої інстанцій не дав належної правової оцінки зазначеним вище нормам права та обставинам справи та правильно встановивши дійсні обставини по справі, дійшов помилкового висновку про те, що для врегулювання спору між сторонами в межах заявлених позовних вимог підлягають застосуванню положеннчя ст. 1212 ЦК України, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі. Тому рішення суду в оскаржуваній частині слід скасувати та ухвалити по справі нове рішення про відмову у задоволенні позову саме за статтею 1212 ЦК України, на яку посилався позивач, як на підставу позовних вимог, що само по собі не перешкоджає позивачу звернутися до суду з самостійним позовом про захист своїх прав, виходячи з тих зобов'язальних правовідносин, які виникли між сторонами.

При скасуванні рішення суду з зазначених підстав, обговорення інших доводів апеляційної скарги стосовно того, яка сума повинна бути стягнута з відповідачів на користь позивача за недійсним правочином, хто з них повинен повертати її позивачу, тощо, є передчасним, так як вони можуть стати предметом розгляду справи судом першої інстанції під час розгляду іншої справи, якщо позивач звернеться до суду з самостійним позовом про захист своїх прав, виходячи з тих зобов'язальних правовідносин, які виникли між сторонами.

Необгрунтованим є посилання суду в рішенні також на ч.1 ст. 661 ЦК України, оскільки вона не регулює правовідносини, які виникли безпосередньо між позивачем та відповідачами по даній справі.

Не регулює спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 в межах заявлених позовних вимог також і ч. 2 ст. 216 ЦК України, оскільки із системного аналізу заявленого позивачем позову по даній справі та резолютивної частини позовної заяви, вбачається, що позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 саме кошти, отримані за договором купівлі продажу від 31.08.2010 року як безпідставно отримані останнім, а інші суми, які стягнуті з позивача за рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 18.06.2015р. він просив стягнути з відповідача ОСОБА_3

Проаналізувавши зазначені вище обставини по справі у їх сукупності, колегія суддів вважає, що оскільки під час розгляду даної справи апеляційним судом встановлено неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, то апеляційний суд згідно ч.3 ст. 303 ЦПК України вважає можливим вийти за межі апеляційної скарги.

Крім того, як убачається з тексту рішення суду, суд в мотивувальній частині рішення дійшов висновку про необхідність стягнення судового збору у розмірі 6102,95грн. з відповідача ОСОБА_1 в дохід держави, а в резолютивній частині зазначив про стягнення цієї суми з позивача в дохід держави.

З урахуванням викладеного, рішення суду в оскаржуваній частині, а саме в частині стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 23500 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22.09.2016 року, еквівалентно 610295 грн., судових витрат на правову допомогу в розмірі 4400 грн., а також стягнення з ОСОБА_2 в дохід держави судового збору у розмірі 6102 грн. 95 коп. слід скасувати та ухвалити нове в межах заявлених позовних вимог, а саме про відмову у задоволенні цих вимог.

Рішення суду про відмову у задовленні позовних вимог про стягнення з відповідача ОСОБА_3 на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді моральної шкоди та судових витрат, які були стягнуті з позивача за рішеннямЗаводського районного суду м. Миколаєва від 18.06.2015р. на користь ОСОБА_5 та ОСОБА_8 у розмірі 13804грн., позивачем в установленому законом порядку не оскаржене. Не оскаржується рішення суду в цій частині також і відповідачами по даній справі. Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року „Про практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Тому рішення суду в частинівідмови у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_3 в межах заявлених позовних вимог, апеляційним судом не переглядається взагалі.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 22 вересня 2016 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 23500 доларів США, що відповідно до офіційного курсу НБУ станом на 22.09.2016 року, еквівалентно 610295 грн., судових витрат на правову допомогу в розмірі 4400 грн., а також стягнення з ОСОБА_2 в дохід держави судового збору у розмірі 6102 грн. 95 коп. скасувати та ухвалити в частині позовних вимог до ОСОБА_1 нове рішення про відмову у їх задоволенні.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили негайно після його проголошення, але може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання ним законної сили в касаційному порядку.

Головуючий Судді