Рішення № 64036355, 11.01.2017, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

11.01.2017

провадження 2/331/58/2016

справа 331/4387/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2017 р. Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі

головуючого судді Смолки І.О.,

при секретарі Качан К.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом

ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення курсової різниці, процентів за користування позикою, 3 % річних,

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення курсової різниці, процентів за користування позикою, 3 % річних. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 23 серпня 2002 року між сторонами було укладено договір позики, за яким позивач передав у власність відповідача грошові кошти в розмірі 121 000,00 доларів США, що складало еквівалент 650 980,00 гривень, а відповідач зобовязався повернути позивачу суму боргу за першою вимогою. 17 січня 2005 року позивач звернувся із вимогою до відповідача про повернення суми боргу. Проте, вказана вимога була залишена позичальником без відповіді. Внаслідок цього, через 30 календарних днів після вимоги позивача, тобто 16 лютого 2005 року, наступило прострочення боржника. Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 стягнуто з відповідача на користь позивача суму боргу в розмірі 586 765,30 гривень, що еквівалентно 121000,00 доларів США за курсом 4,8493 гривні за 1 долар США. Рішення суду відповідачем не виконано. Внаслідок зміни офіційного курсу гривні до долара США сума боргу у гривнях збільшилася, тому просив стягнути з відповідача на свою користь курсову різницю у розмірі 2454693,73 гривень, що становить еквівалент 121000,00 доларів США без урахування суми, стягнутої за рішенням суду від 02 липня 2008 року. Просив суд, також, стягнути 3 % річних, згідно з ч.2 ст.625 ЦК України, за весь час прострочення повернення позики (починаючи з 16 лютого 2005 року і до 30 травня 2016 року) в розмірі 1030179,67 гривень і проценти за користування позикою, згідно з ч.1 ст.1048 ЦК України, за весь період користування позикою (починаючи з 23 серпня 2002 року і до 30 травня 2016 року) в розмірі 4290311,28 гривень. Всього просив стягнути 7775184,68 гривень.

Відповідач позов не визнав, надав до суду заперечення на позовну заяву. Просить суд застосувати позовну давність, оскільки вважає, що позивач пропустив строк, встановлений ст.257 ЦК України. Вважає, що після вирішення спору судом зростання офіційного курсу гривні до іноземної валюти не дає підстав заявити додаткові вимоги про стягнення курсової різниці. Вважає, що нарахування 3 % річних та відсотків за користування позикою здійснено позивачем невірно, оскільки рішенням суду встановлена сума боргу в розмірі 586765,30 гривень, а не 121000,00 доларів США. Вказує, також, на те, що зазначені суми в позові є непомірним тягарем для відповідача. Просить суд застосувати наслідки спливу позовної давності до заявлених вимог позивача, а також відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

До судового засідання зявилися представники сторін і надали суду пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та запереченнях на неї. Позивач надав суду письмові пояснення щодо підстав стягнення процентів, а також стосовно дотримання строку позовної давності і правомірності стягнення курсової різниці. Сторони надали суду матеріали судової практики в обґрунтування своїх вимог і заперечень.

На підставі досліджених в судовому засіданні документів і пояснень, наданих сторонами, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

23 серпня 2002 року між сторонами укладено договір позики, за яким відповідач одержав від позивача в борг 121000,00 доларів США та зобовязався повернути вказану суму за першою вимогою.

На підтвердження укладення договору позики та його умов була складена розписка позичальника, яка посвідчує передання позивачем відповідачеві визначеної грошової суми, еквівалентної 121000,00 доларів США.

Як передбачено положенням ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Сторони договору визначили грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті доларах США. Таким чином, сума, що підлягає сплаті у гривнях, має бути визначена за офіційним курсом гривні до долара США на день платежу.

Сторони договору визначили строк повернення позики моментом предявлення вимоги. У звязку з чим підлягає застосуванню норма абз.2 ч.1 ст.1049 ЦК України, яка визначає, що якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

17 січня 2005 року позивач звернувся із вимогою до відповідача про повернення суми боргу. Таким чином, з урахуванням положень ст.ст.253, 255 ЦК України, позика мала бути повернена відповідачем до 16 лютого 2005 року включно.

Однак, у добровільному порядку відповідач позику не повернув, через що наступило прострочення виконання грошового зобовязання. Першим днем прострочення є 17 лютого 2005 року.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 встановлено наведені вище фактичні обставини, отже суд їх враховує як преюдиційні, оскільки вони встановлені судовим рішенням в цивільній справі, у якій брали участь ті самі особи і яке набрало законної сили, що відповідає вимогам ч.3 ст.61 ЦПК України.

Тим самим рішенням стягнуто з відповідача на користь позивача борг за договором позики у розмірі 586765,30 гривень та державне мито у сумі 1700,00 гривень. Ухвалюючи рішення, суд виходив з офіційного курсу гривні до долара США у розмірі 4,8493 гривні за 1 долар США. Стягнута судом сума обчислюється шляхом множення суми 121000,00 доларів США на коефіцієнт 4,8493, що дорівнює 586765,30 гривням.

За період примусового виконання рішення апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008, з відповідача фактично стягнуто на користь позивача була сума в розмірі 2 514,11 гривень. З урахуванням положень ч.1 ст.534 ЦК України, з цієї суми в першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, повязані з одержанням виконання (тобто державне мито, стягнуте судом в розмірі 1700,00 гривень), у другу чергу сплачуються проценти (тобто решта суми в розмірі 814,11 гривень погашає частину нарахованих процентів). Основна сума боргу залишилася непогашеною.

Таким чином, день платежу, про який йдеться в положенні ч.2 ст.533 ЦК України, не настав у звязку з невиконанням відповідачем грошового зобовязання. Відповідач не надав доказів, що свідчать про протилежне.

Таким чином, основна сума боргу, визначена еквівалентом 121000,00 доларів США, має бути сплачена відповідачем позивачеві у гривнях, виходячи з офіційного курсу гривні до долара США саме на день платежу, тобто не на момент ухвалення рішення апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008, а на момент виконання відповідачем зобовязання за договором позики.

Оскільки на час розгляду справи день платежу не настав, а зобовязання залишається не виконаним, то розмір зобовязання, визначений у гривні, підлягає коригуванню в залежності від зміни офіційного курсу гривні до долара США.

При цьому стягнення курсової різниці є способом захисту цивільного права, передбаченим п.5 ч.2 ст.16 ЦК України, тобто примусовим виконанням обов'язку в натурі, оскільки полягає у стягненні тієї частини боргу у гривнях, яка не була стягнута раніше, з огляду на зміну офіційного курсу гривні до тієї іноземної валюти, в якій сторони встановили еквівалент грошового зобовязання, день платежу за яким не настав через прострочення його виконання. Через це, суд відхиляє посилання відповідача на те, що такий спосіб захисту, як стягнення курсової різниці, на його думку, не передбачений законом.

Крім того, правомірність стягнення курсової різниці підтверджується судовою практикою, зокрема ухвалами Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 квітня 2012 року у справі № 6-33159св11 та від 13 квітня 2016 року у справі № 6-108ск16.

За офіційними даними Національного банку України, опублікованими 11 січня 2017 року (день розгляду справи), офіційний курс гривні до долара США становить 27,186833 гривень за 1 долар США. Таким чином, сума в розмірі 121000,00 доларів США станом на 11 січня 2017 року дорівнює 3289606,79 гривням.

З цієї суми рішенням апеляційного суду Запорізької області від 02 липня 2008 року у справі № 22-2084/2008 стягнуто 586 765,30 гривень. Таким чином, курсова різниця, тобто сума, на яку збільшився розмір грошового зобовязання внаслідок зміни офіційного курсу гривні до долара США, становить різницю між сумами 3289606,79 та 586765,30 гривень, що дорівнює 2702841,49 гривні.

З урахуванням приписів ч.1 ст.11 ЦПК України (необхідності розгляду справи в межах заявлених вимог), підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах заявлених ним вимог сума, на яку збільшився розмір грошового зобовязання внаслідок зміни офіційного курсу гривні до долара США (курсова різниця) в розмірі 2454693,73 грн. (два мільйони чотириста пятдесят чотири тисячі шістсот девяносто три гривні сімдесят три копійки).

Вимога відповідача про застосування позовної давності в частині вимог про стягнення курсової різниці є безпідставною, оскільки, як зазначив Верховний Суд України в постанові від 01 жовтня 2014 року у справі №6-134цс14, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Вимога стягнути курсову різницю є вимогою примусово виконати грошове зобовязання в частині, не охопленій попереднім рішенням суду. Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 04 лютого 2014 року у справі № 3-1гс14, грошовим слід вважати будь-яке зобовязання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обовязок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Вимагати певних (тобто абсолютно визначених) дій можливо лише за умови чіткого визначення, які саме дії повинен виконати боржник (в даному випадку яку саме суму у гривнях повинен сплатити відповідач).

Оскільки офіційний курс гривні до долара США встановлюється щоденно (п.2 Положення щодо встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 12 листопада 2003 року № 496), то визначити, яку саме суму в гривнях повинен сплатити відповідач, можливо лише станом на день платежу. Проте, як вже встановлено судом, своє зобовязання відповідач не виконав, тобто день платежу не настав.

За інформацією Національного Банку України, розміщеною на його офіційному сайті, за 3 роки до дати подання позову, тобто 14 червня 2013 року, офіційний курс гривні до долара США становив 7,993 гривень за 1 долар США, тоді як позовні вимоги заявлені, виходячи з курсу станом на день складання позовної заяви (30 травня 2016 року), що становив 25,136025 гривень за 1 долар США.

Таким чином, початком перебігу позовної давності за вимогою про стягнення курсової різниці є день встановлення Національним Банком України офіційного курсу відповідної іноземної валюти, оскільки саме в цей день у позивача виникає право на одержання від відповідача суми у гривнях, еквівалентної 121 000,00 доларів США за цим курсом. До встановлення курсу, на якому ґрунтуються позовні вимоги, у позивача не було права заявляти вимоги, виходячи з цього курсу, а відтак і не міг початися перебіг позовної давності.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення трьох процентів річних, суд керується положенням ч.2 ст.625 ЦК України, яка визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання настало 17 лютого 2005 року. Позивач заявив вимогу про стягнення трьох процентів річних за період з 16 лютого 2005 року по 30 травня 2016 року. Виходячи з положень ст.ст.253, 255 ЦК України, суд не бере до уваги при обчисленні трьох процентів річних день 16 лютого 2005 року, оскільки цей день був останнім днем строку виконання зобовязання. Отже, до уваги беруться 4120 днів прострочення, що минули з 17 лютого 2005 року по 30 травня 2016 року.

При цьому, базою для обчислення процентів має бути сума боргу, визначена у гривні (оскільки, за змістом ч.2 ст.533 ЦК України, таке зобовязання виконується у гривнях) в розмірі, еквівалентному 121000,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США на день платежу. Суд відхиляє доводи відповідача про обчислення процентів від суми 586 765,30 гривень, оскільки ця сума боргу була визначена за курсом 4,8493 гривні за 1 долар США, тоді як на день розгляду справи курс зазнав змін і становить 27,186833 гривень за 1 долар США. Станом на день розгляду справи, відповідач повинен сплатити позивачеві борг, еквівалентний 121000,00 доларів США у гривнях в сумі, що визначається за курсом 27,186833 гривень за 1 долар США, тобто загальна сума боргу становить 3289 606,79 гривень, і саме від неї мають обчислюватися проценти.

Розмір трьох процентів річних від суми 3289606,79 гривень за 4120 днів прострочення становить 1113960,00 гривень.

Однак, відповідач заявив про застосування позовної давності. Через це, суд застосовує положення про позовну давність, за якими: загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч.1 ст.257 ЦК України); перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Виходячи з правової природи процентів, які нараховуються за кожен день прострочення, право на позов про стягнення процентів за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення процентів відповідно до ст.253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховуються проценти, окремо, починаючи з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стягнення процентів обмежується останніми 3 роками перед зверненням кредитора до суду.

Таким чином, в межах позовної давності перебуває сума трьох процентів річних за три роки, що передують зверненню до суду, що обчислюється за формулою: 3 289 606,79 гривень Х 3 % Х 3 роки і дорівнює 296064,61 гривням.

Однак, оскільки позивач виконав розрахунок виходячи з курсу на день складання позовної заяви (коли сума боргу, що є базою обчислення процентів, становила 3021210,40 гривень), то з урахуванням приписів ч.1 ст.11 ЦПК України (необхідності розгляду справи в межах заявлених вимог), підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в межах виконаного ним розрахунку і в межах строку позовної давності сума трьох процентів річних в розмірі 271908,94 грн. (двісті сімдесят одна тисяча девятсот вісім гривень девяносто чотири копійки).

В іншій частині вимоги про стягнення трьох процентів річних суд відмовляє у звязку зі спливом строку позовної давності.

Вирішуючи позовну вимогу про стягнення процентів за користування позикою, суд керується положенням ч.1 ст.1048 ЦК України, яка визначає, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Оскільки сторони не встановили в договорі позики розмір процентів, і немає передбачених ч.2 ст.1048 ЦК України підстав вважати цей договір безпроцентним, то відповідач зобовязаний сплатити позивачеві проценти в розмірі облікової ставки Національного Банку України за весь період користування позикою до її повного повернення.

Позивач заявив вимогу про стягнення процентів за період користування позикою з дня її одержання (23 серпня 2002 року) по 30 травня 2016 року.

При цьому, як вже зазначив суд вище, базою для обчислення процентів має бути сума боргу, визначена у гривні (оскільки, за змістом ч.2 ст.533 ЦК України, таке зобовязання виконується у гривнях) в розмірі, еквівалентному 121 000,00 доларів США за офіційним курсом гривні до долара США на день платежу. Станом на день розгляду справи (11 січня 2017 року) така сума становить 3289 606,79 гривень, і саме від неї мають обчислюватися проценти.

Відповідач заявив про застосування позовної давності. Через це, суд застосовує наведені вище положення про позовну давність, що містяться в ч.1 ст.257, ч.1 ст.261 та ч.4 ст.267 ЦК України. При цьому, виходячи з правової природи процентів, які нараховуються за кожен день прострочення, право на позов про стягнення процентів за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення процентів відповідно до ст.253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховуються проценти, окремо, починаючи з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення права. Стягнення процентів обмежується останніми 3 роками перед зверненням кредитора до суду.

Таким чином, в межах позовної давності перебуває сума процентів за користування позикою, періодом нарахування яких є дні, починаючи з 14 червня 2013 року і закінчуючи днем предявлення позову (14 червня 2016 року). Будучи обчисленою з суми боргу на день розгляду справи (тобто з 3 289 606,79 гривень), сума процентів у розмірі облікової ставки Національного Банку України становить: за період з 14.06.2013 по 12.08.2013 37222,13 гривень, за період з 13.08.2013 по 14.04.2014 142940,18 гривень, за період з 15.04.2014 по 16.07.2014 78770,31 гривень, за період з 17.07.2014 по 12.11.2014 132936,17 гривень, за період з 13.11.2014 по 05.02.2015 105988,43 гривень, за період з 06.02.2015 по 03.03.2015 43936,53 гривень, за період з 04.03.2015 по 27.08.2015 475866,41 гривень, за період з 28.08.2015 по 24.09.2015 65702,01 гривні, за період з 25.09.2015 по 21.04.2016 414400,33 гривень, за період з 22.04.2016 по 26.05.2016 58221,53 гривня, за період з 27.05.2016 по 14.06.2016 29200,89 гривень, що всього становить 1585184,92 гривні.

Однак, оскільки позивач виконав розрахунок виходячи з курсу на день складання позовної заяви (коли сума боргу, що є базою обчислення процентів, становила 3 021 210,40 гривень), то з урахуванням приписів ч.1 ст.11 ЦПК України (необхідності розгляду справи в межах заявлених вимог), сума процентів за користування позикою підлягає стягненню в межах виконаного позивачем розрахунку. Будучи обчисленою з суми боргу на день складання розрахунку (тобто з 3 021 210,40 гривень), сума процентів у розмірі облікової ставки Національного Банку України становить: за період з 14.06.2013 по 12.08.2013 34185,20 гривень, за період з 13.08.2013 по 14.04.2014 131277,80 гривень, за період з 15.04.2014 по 16.07.2014 72343,50 гривень, за період з 17.07.2014 по 12.11.2014 122090,01 гривень, за період з 13.11.2014 по 05.02.2015 97340,92 гривень, за період з 06.02.2015 по 03.03.2015 40351,78 гривень, за період з 04.03.2015 по 27.08.2015 437040,85 гривень, за період з 28.08.2015 по 24.09.2015 60341,44 гривня, за період з 25.09.2015 по 21.04.2016 380589,74 гривень, за період з 22.04.2016 по 26.05.2016 53471,29 гривня, за період з 27.05.2016 по 14.06.2016 26818,42 гривень, що всього становить 1455850,95 грн. (один мільйон чотириста пятдесят пять тисяч вісімсот пятдесят гривень девяносто пять копійок).

В іншій частині вимоги про стягнення процентів за користування позикою суд відмовляє у звязку зі спливом строку позовної давності.

Отже, відповідач, не повернувши позику, порушив право позивача на одержання суми позики за курсом валюти, чинним на день платежу, а також на одержання процентів, нарахованих на суму позики. Прийняття судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання (правовий висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 15 червня 2016 року у справі № 3-610гс16).

Порушене право підлягає захисту шляхом примусового виконання обовязку в натурі (п.5 ч.2 ст.16 ЦК України). Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, а з відповідача належить стягнути на користь позивача: курсову різницю у розмірі 2 454 693,73 гривні, три проценти річних у розмірі 271 908,94 гривень, проценти за користування позикою у розмірі 1 455 850,95 гривень, що всього становить 4182453,62 гривні.

Посилання відповідача на те, що зазначені в позові суми є непомірним тягарем для відповідача, не можуть бути підставою для відмови в позові, оскільки, згідно з ч.1 ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Окремо слід зазначити, що питання про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду відповідач перед судом не порушував, доказів важкого майнового стану не надав.

Керуючись ст.ст.10,11,212-215 ЦПК України, ст.ст.625,1048 ЦК України, суд

в и р і ш и в :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 4182453,62 грн., з яких:

- курсова різниця 2454693,73 грн.;

- три проценти річних 271908,94 грн.;

- проценти за користування позикою 1455850,95 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 6890,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через суд першої інстанції протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя Смолка І.О.