Ухвала суду № 64031752, 10.01.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Провадження № 22ц/790/460/17 Головуючий 1 інст. - Шрамко Л.Л.

Справа № 642/5298/15-ц Доповідач - Бурлака І.В.

Категорія: договірні

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«10» січня 2017 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді: Бурлака І.В.,

Суддів: Карімової Л.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря: Баранкової В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и л а:

У червні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом до ОСОБА_3. В обґрунтування свого позову посилався на те, що 10 травня 2011 року він надав у борг ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 300000,00 доларів США на придбання житлових будинків, розташованих у АДРЕСА_1, згідно розписки зі строком повернення не пізніше 01 червня 2013 року.

Зазначив, що відповідач в зазначеній розписці термін грошей не повернув, під будь-яким приводом ухиляється від виконання свого зобов'язання, намагання зустрітися з ним виявилися марними.

Вказав, що крім повернення боргу, відповідач зобов'язаний сплатити 3% річних, що становить 9000,00 доларів США.

Просив стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за договором позики в сумі 300000,00 доларів США, що еквівалентно 6300000,00 грн., 9000,00 доларів США, що еквівалентно 189000,00 грн. за прострочення грошового зобов'язання.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_2 - задоволено, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 309000,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ становить 6489000,00 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1, через свого представника, подала апеляційну скаргу, в якій просила рішення - скасувати, постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. При цьому посилалася на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що 20 березня 1997 року між нею та ОСОБА_3 укладено шлюб, який зареєстровано міським бюро реєстрації шлюбу місто Нью Йорк. Під час шлюбу ними протягом 2012 року набуто у власність земельна ділянка площею 0,1500 га за адресою АДРЕСА_1, житловий будинок загальною площею 420,20 кв.м. за адресою АДРЕСА_1, земельна ділянка площею 0,1500 га за адресою АДРЕСА_1, житловий будинок загальною площею 148,60 кв. м., розташований за адресою АДРЕСА_1.

Зазначила, що в травні 2015 року розпочався судовий процес з метою розірвання шлюбу між ними, після чого ОСОБА_3 терміново направився до України.

Вважала, що метою його візиту до України було укладення фіктивного договору позики та недопущення задоволення її вимог щодо визнання права власності на належну їй частку зазначеного майна.

Вказала, що ОСОБА_3 надано боргову розписку на ім'я ОСОБА_2 з метою подальшого звернення стягнення на спільне сумісне майно та порушення її прав, при цьому реального настання наслідків, передбачених позикою не настало; що ОСОБА_3 не отримував кошти, а ОСОБА_2 не надавав кошти.

Зазначила, що 24 лютого 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки та житлового будинку, розташованих за адресою АДРЕСА_1. Цього ж дня між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 укладено договір іпотеки № 714 земельної ділянки та житлового будинку, розташованих за адресою АДРЕСА_1. Це стало можливим завдяки прихованню ОСОБА_3 факту перебування в шлюбі та у зв'язку із тим, що право власності на зазначені об'єкти оформлено на його ім'я. Він запевнив нотаріуса, що не перебуває у шлюбі, про що ним власноручно підписано відповідні заяви. З метою захисту порушеного права вона звернулась до Харківського районного суду Харківської області із відповідними позовами.

Вважала, що ОСОБА_3 має намір незаконного позбавлення її права власності на зазначене майно.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з'явившихся осіб, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, рішення суду - залишити без змін.

При цьому судова колегія виходить з наступного.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується судова колегія, обгрунтовано виходив з того, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Отже, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку в силу вимог статей 10, 60, 212 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності у відповідача заборгованості перед ОСОБА_2 згідно розписки від 10 травня 2011 року, що є підставою для задоволення позову.

Посилання ОСОБА_1 на фіктивність договору та на те, що боргову розписку на ім'я ОСОБА_2 надано з метою порушення її прав при поділі майна подружжя, при цьому реального настання наслідків, передбачених цією розпискою не настало є безпідставними та суперечать вимогам закону, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи оспорюваний договір позики укладено під час шлюбу між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 в інтересах сім'ї і гроші, отримані від ОСОБА_2 витрачені ОСОБА_3 на придбання нерухомого майна в інтересах сім'ї, що не суперечить вимогам частини 4 статті 65 СК України. Доказів на спростування того, що ОСОБА_3 діяв не в інтересах сім'ї і гроші використані не в інтересах сім'ї матеріали справи не містять і в суді апеляційної інстанції їх не надано.

До теперішнього часу будь - яких судових рішень на спростування цих обставин не ухвалювалося. Цивільні справи, які перебувають в провадженні суду першої інстанції про визнання права власності на ? частку спільного сумісного майна подружжя, визнання недійсним договору позики, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, визнання договору іпотеки недійсним не розглянуті.

Не містять матеріали справи і доказів того, що договір позики вчинено без наміру створення правових наслідків, обумовлених цим правочином.

Навпаки в суді апеляційної інстанції представники сторін не заперечували, що ОСОБА_2Є надав, а ОСОБА_3 отримав в користування грошові кошти, які зобов'язався повернути.

Згідно з положеннями статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема, змагальність сторін та свобода в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості та забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Право на справедливий суд та доступ до правосуддя визначено також статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не довела, що цим рішенням порушено її цивільні права або інтереси, судова колегія вважає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, а доводи апеляційної скарги - безпідставними.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1 ч.1 ст.307, ст. ст. 308, 313, п.1 ч.1.ст.314, ст.ст.315, 317, 319 ЦПК України судова колегія

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 01 липня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий суддя Судді колегії