Ухвала суду № 64029988, 12.01.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 528/619/16-ц Номер провадження 22-ц/786/308/17Головуючий у 1-й інстанції Федорак Л. М. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.

секретар: Ткаченко Т.І.

за участю: відповідача ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Полтаві апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка Сергія Леонідовича

на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року

по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» (р/р № 29092829003111, МФО 305299, ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №б/н від 26.09.2007 року станом на 12.06.2016 року на загальну суму 22586,87 (двадцять дві тисячі п'ятсот вісімдесят шість гривні 87 коп.) грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» заборгованості за кредитним договором №б/н від 26.09.2007 року станом на 12.06.2016 року у розмірі 750грн. 00коп. нарахованих штрафів та 198грн. 52коп. штрафу (процентової складової) відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, паспорт серії НОМЕР_1, на користь .Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПРИВАТБАНК» сплачений ним судовий збір у розмірі 1322,88 (одна тисяча триста двадцять дві гривні 88 коп.) грн.

З цим рішенням не погодилася відповідач, представник якої, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити ПАТ КБ «ПриватБанк» в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування доводів скарги зазначає, що судом неправомірно не було взято до уваги, що відповідач повідомила про те, що відносно неї були скоєні шахрайські дії і невідома особа (особи) заволоділи коштами, які були на її картковому рахунку в сумі 11620,00 грн. та 460.00 грн., про що свідчить скасована прокурором постанова про закриття кримінального провадження №12015170150000549.

Також, вказує, що ОСОБА_2 не отримувала смс - повідомлення про зняття вказаних коштів, що є порушенням п.1.13.2.20 Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Зазначає, що відсутній договір, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2, в якому б були обумовлені права та обов'язки сторін.

У судовому засіданні відповідач доводи апеляційної скарги підтримала та прохала її задовольнити.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення відповідача , дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 26 вересня 2007 року між Закритим акціонерним товариством Комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір приєднання №б/н (далі - Договір), на виконання умов Договору позивачем було відкрито картковий рахунок та відповідач користувалась наданим кредитним лімітом (а.с.6-51, 56).

У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань, станом на 12.06.2016 року утворилась заборгованість на загальну суму 23535,39 грн., з яких тіло кредиту - 13624,74 грн., нараховано відсотків за користування кредитом - 4343,33 грн., пені - 5687,23 грн., штрафів - 750,00 грн., а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 1096,92 грн. - штраф (процентна складова), за мінусом 2466,83 грн., які внесено на погашення заборгованості, що підтверджується розрахунком заборгованості, випискою по рахунку та умовами договору (а.с.7-51, 118-134).

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок неналежного виконання відповідачем умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка підлягає до стягнення, та, оскільки позивачем не доведено правомірності нарахування штрафів у розмірі 750,00 грн. та 198,52 грн. штрафу (процентна складова), то до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 22586,87 грн.

Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим по справі обставинам та нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно вимог ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

За правилами ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зі змісту ст.ст.546, 611 ЦК України неустойка є видом забезпечення виконання зобов'язань та правовим наслідком порушення зобов'язання.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач не виконувала належним чином взяті на себе зобов'язання за кредитним договором №б/н від 26.09.2007 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 22586, 87 грн., яка складається з: тіло кредиту - 13624,74 грн., відсотків за користування кредитом - 4343,33 грн., пені - 5687,23 грн., а також штрафи: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 898,40 грн. - штраф (процентна складова), за мінусом 2466,83 грн., які внесено на погашення заборгованості, що підтверджується розрахунком заборгованості, випискою по рахунку та умовами договору та яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст.11 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

З урахуванням наведеного колегія суддів також погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позовних вимог Банку про стягнення з відповідача на користь позивача штрафів у розмірі 750,00 грн. та 198,52 грн. штрафу (процентна складова), оскільки позивачем не доведено правомірності нарахування даної заборгованості.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, щосудом неправомірно не було взято до уваги те, що відповідач повідомила про скоєння відносно неї шахрайських дій і заволодіння невідомою особою (особами) коштами, які були на її картковому рахунку в сумі 11620,00 грн. та 460,00 грн., колегією суддів до уваги не приймаються, виходячи з наступного.

Відповідно до п.п. 2.1.1.9.5., 2.1.1.9.11. Умов та Правил надання банківських послуг, що є частиною кредитного договору, Держатель зобов'язується не повідомляти ПІН, постійний пароль, одноразові паролі і контрольну інформацію; якщо інформація по піну або реквізитах картки стала доступною третім особам, Держатель повинен негайно повідомити про це банк за телефоном 3700 (а.с.41).

Згідно п.6 розділу 6 Положення «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014 року №705 (далі - Положення) користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов'язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів.

Як убачається з наданих в суді першої інстанції пояснень ОСОБА_2 11.08.2015 року кредитні кошти у сумі 11620,00 грн. та 460,00 грн. вона з картки не знімала. Проте, в серпні 2015 року (точно не пам'ятає коли), до неї на мобільний телефон зателефонував невідомий чоловік з невідомого номеру, який представився працівником Приватбанку та повідомив, що з її картки помилково зняті кошти, у зв'язку з чим з метою повернення коштів запропонував їй продиктувати номер її картки та тексти всіх смс-повідомлень, які будуть надходити на телефон, що вона і зробила. Її не здивувало, що приходили смс-повідомлення із паролями для зняття коштів, оскільки чоловік, що телефонував, повідомив, що кошти зняті помилково. Тому за вказаним фактом відповідач не зверталась із повідомленням до банку. У вересні 2015 року ОСОБА_2 пішла у банк і дізналася, що у неї є заборгованість перед банком та про зняття 11.08.2015 року вищезазначених коштів, після чого вона одразу звернулась до правоохоронних органів з приводу вказаного факту.

У відповідності до п.п.1,2 розділу 6 Положення користувач зобов'язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Користувач зобов'язаний надійно зберігати та не передавати іншим особам електронний платіжний засіб, ПІН та інші засоби, які дають змогу користуватися ним.

З урахуванням наведеного доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, оскільки пунктом 9 розділу 6 Положення визначено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Як убачається з вищевикладеного, відповідачем були вчинені дії, які сприяла втраті інформації, що дає змогу ініціювати платіжні операції, а тому саме ОСОБА_2 має нести цивільно-правову відповідальність за втрату коштів з її платіжної картки.

Факт відкриття кримінального провадження не спростовує правильних висновків суду першої інстанції, оскільки у матеріалах справи відсутній вирок по кримінальній справі, що набрав законної сили, яким підтверджено факт вчинення злочину.

Твердження в апеляційній скарзі про те, що ОСОБА_2 не отримувала смс-повідомлення про зняття вказаних коштів, у відповідності до п.1.13.2.20 Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, також не заслуговують на увагу суду, виходячи з наступного.

Пунктом 3 розділу 6 вказаного Положення встановлено обов'язок банку у спосіб, передбачений договором: 1) повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; 2) забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем; 3) реєструвати та протягом строку, передбаченого законодавством України для зберігання електронних документів, зберігати інформацію, що підтверджує факт інформування банком користувача та користувачем банку.

Відповідно до п.4 розділу 6 Положення банк у разі невиконання обов'язку з інформування користувача про здійснені операції з використанням електронного платіжного засобу несе ризик збитків від здійснення таких операцій.

Як убачається з відповіді ПАТ КБ «ПриватБанк від 29.11.2016 року №20.1.0.0.0/7-20161102/4315, банк надсилав 11.08.2015 року (на мобільний номер відповідача НОМЕР_2) смс- повідомлення із динамічним паролем на підтвердження проведення фінансової операції на суму 446,81 грн. та 11620,00 грн., а також повідомлення про зняття відповідних коштів (а.с.141).

Інші доводи апеляційної скарги не містять нових засобів доказування, не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до незгоди із судовим рішенням без належного обґрунтування нормами права.

Ухвалою судді Апеляційного суду Полтавської області від 29 грудня 2016 року клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду задоволено. Поновлено строк на апеляційне оскарження рішення суду, як пропущений з поважних причин. Клопотання представника відповідача Юрченка С.Л. про звільнення від сплати судового збору задоволено частково. Відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка Сергія Леонідовича на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року.

Згідно ч.2 ст.82 ЦПК України якщо у встановлений судом строк судові витрати не будуть оплачені, заява відповідно до статті 207 залишається без розгляду, або витрати стягуються за судовим рішенням у справі, коли оплата судових витрат була відстрочена або розстрочена до ухвалення цього рішення.

Відповідно до ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

З урахуванням вищевикладеного, з ОСОБА_2 на користь держави необхідно стягнути 1455,17 грн. судового збору.

Суд першої інстанції повно та об'єктивно встановив фактичні обставини справи і дав їм належну правову оцінку, дослідив надані сторонами докази, на підставі яких дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

З огляду на те, що рішення суду відповідає вимогам закону, зібраним по справі доказам, обставинам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308, ст.315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Юрченка Сергія Леонідовича, - відхилити.

Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2016 року, - залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_2 1455,17 (одна тисяча чотириста п'ятдесят п'ять гривень 17 коп.) грн. судового збору на користь держави.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

ГОЛОВУЮЧИЙ : /підпис/ Т.О. Кривчун

СУДДІ : /підпис/ Ю.В. Дряниця /підпис/ О.В. Чумак

ЗГІДНО:

Суддя Апеляційного суду

Полтавської області Т.О. Кривчун