Ухвала суду № 64027008, 12.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 347/1418/16

Провадження № 22-ц/779/78/2017

Категорія 57

Головуючий у 1 інстанції Бельмега М.В.

Суддя-доповідач Девляшевський В.А.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Девляшевського В.А.,

суддів: Васильковського В.М., Горблянського Я.Д.

секретаря: Шемрай Н.Б.,

з участю: позивача ОСОБА_2 та його представника

ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів, за апеляційною скаргою ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на рішення Косівського районного суду від 02 листопада 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернувся до ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» з позовом про захист прав споживача, визнання недійсним договору фінансового лізингу та повернення коштів. Позовні вимоги мотивував тим, що умови договору фінансового лізингу №002873, укладеного між сторонами 22.01.2016 року, зокрема сплата комісії за організацію та оформлення договору у розмірі 10% та інших платежів, що перевищують більше ніж 50% вартості предмета лізингу, є несправедливими, не відповідають діючому законодавству та порушують його права як лізингоодержувача та споживача. А тому позивач просив визнати вищевказаний договір та додатки до нього недійсними, а також стягнути на його користь грошові кошти у розмірі 96 000 грн, які були сплачені при оформленні спірного договору.

Рішенням Косівського районного суду від 02 листопада 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено. Постановлено визнати недійсним договір фінансового лізингу №002873 від 22.01.2016 року з додатками №№ 1, 2 , 3 та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» на користь ОСОБА_2 96 000 грн сплачених за договором коштів, 275,60 грн судового збору. Крім того, постановлено стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» в дохід держави 1511,20 грн судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням суду, представник ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» подав апеляційну скаргу, у якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи. На думку апелянта, судом не було враховано того, що договір лізингу був добровільно підписаний позивачем на кожній його сторінці, що свідчить про його згоду з умовами спірного договору та сплатив комісію саме за послугу з організації та оформлення договору. Апелянт вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що умови укладеного договору суперечать принципу добросовісності та створюють дисбаланс прав та обов'язків, оскільки у договорі немає таких обов'язків лізингоодержувача, які спричиняють чи могли спричинити шкоду останньому та не містять несправедливих умов. Також судом не було взято до уваги, що позивачем не доведено одночасну наявність ознак, які кваліфікують умови договору як несправедливі. Крім того, представник апелянта, вважає безпідставними висновки суду першої інстанції про невідповідність договору ст. 808 ЦК України, про відсутність у договорі відповідальності лізингодавця та несправедливість пунктів 5.4, 8.3, 8.8, 8.12 та 8.13 спірного договору. При цьому, зазначає апелянт, визнання вказаних пунктів недійсними не впливають на виконання сторонами своїх зобов'язань та не зумовлюють зміну інших положень договору. Представник ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» також наголошує на праві суду відступити від правової позиції, викладеної у висновках ВСУ. Посилаючись на вищенаведене, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Представник ТзОВ «Лізингова компанія «Еталон» в судове засідання не з'явився з невідомих причин, хоч був належним чином і завчасно повідомлений про розгляд справи. Отже, є правові підстави для розгляду справи у його відсутності.

ОСОБА_2 та його представник доводи апеляційної скарги заперечили, вважаючи, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив важливі обставини справи, які свідчать про порушення прав споживача при укладенні згаданого вище договору лізингу. Вважаючи оскаржене рішення законним. Просять залишити його без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов висновку, що умови укладеного між сторонами договору фінансового лізингу є несправедливими та обмежують принципи свободи договору, справедливості, розумності і добросовісності. З такими висновками погоджується і колегія суддів на підставі такого.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що 22 січня 2016 року між сторонами було укладено договір фінансового лізингу №002873 з додатками, згідно п.1.1 якого відповідач лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування предмет лізингу, визначений у п.3.1 договору, а позивач лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору (а.с.11-16).

Предметом даного договору згідно п.3.1 був автобус марки БАЗ А079.54. Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 960 000 грн, щомісячний платіж 40 000 грн, комісія за організацію (10%) 96 000 грн, комісія за передачу 28 800 грн, авансовий платіж 480 000 грн (а.с.17).

Як встановлено судом першої інстанції, на виконання умов названого договору 22.01.2016 року ОСОБА_2 здійснив одноразово платіж у розмірі 96 000 грн, що підтверджується копією квитанції. Сплачені ним кошти становили обумовлену договором комісію за організацію, а не платіж іншого виду.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2 ,3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими, тобто якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язку на шкоду споживача. виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Аналізуючи зміст укладеного між сторонами договору фінансового лізингу, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що значна частина його умов є несправедливими відносно споживача та суперечать загальним принципам, зазначеним в ч.1 ст.808 ЦК України, а також положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки фактично всю відповідальність та всі ризики покладено на споживача (лізингоодержувача) та виключення такої для лізингодаця.

Зокрема, відповідно до п. 3.5 договору лізингодавець не відповідає перед лізингоодержувачем за виконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу, тощо. За вищевказаними зобов'язаннями відповідає продавець, відомості про якого в договорі і додатках до нього взагалі відсутні.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що за договором фінансового лізингу одна сторона зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно ст.806 ЦК України визначено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 ст. 632 ЦК України зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмета лізингу становить 960 000 грн, відсоток платежів 50% від вартості предмета лізингу, щомісячний платіж становить 40 000 грн, комісія за організацію - 10 % від вартості предмета лізингу (96 000 грн), а комісії за передачу предмета лізингу - 3 % (28 800 грн).

Згідно з додатком № 2 до договору вартість предмету лізингу становить 960 000 грн, авансовий платіж 50 %, сума лізингу 480 000 грн, викупна вартість 14 400 грн, відсоткова ставка 12,50 %, комісія 5 % та щомісячний платіж 12 058,66 грн, а також витрати, які сплачує лізингоодержувач за відвантаження предмета лізингу комісією за передачу трактора у сумі 508 000 грн.

Пунктом 5.4. договору зазначено, що у разі збільшення вартості предмета лізингу до моменту повної сплати авансового платежу лізингоодержувачем, останній повинен одноразово сплатити різницю такої вартості до моменту купівлі-предмету лізингу лізингодавцем з метою відповідності відсоткового розміру авансового платежу визначеного у додатку № 1 до цього договору фактичній вартості предмета лізингу на момент його купівлі у продавця, а також одноразово сплатити різницю комісії за організацію до моменту купівлі предмета лізингу лізингодавцем. У разі зменшення вартості предмета лізингу на момент його передачі лізингоодержувачу різниця комісії за організацію поверненню не підлягає.

Відповідно до п. 8.8. договору коригування розміру лізингових платежів у випадках передбачених цим договором не призводить до збільшення загальної вартості предмета лізингу. Відповідно також не збільшується частина лізингових платежів, які відшкодовують (компенсують) частину вартості предмета лізингу. Зазначене коригування індексує частину лізингових платежів - комісію (винагороду) лізингодавця в частині витрат на фінансування предмета лізингу.

Згідно з п. 8.12 договору передбачено, що розмір лізингової плати може індексуватися в залежності від конвертації гривні в іноземну валюту та змінами ситуації на грошовому ринку.

Стаття 524 ЦК України визначає, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Згідно зі статтею 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Як вбачається із змісту договору предмет лізингу та лізингові платежі, визначені у національній валюті України, еквівалент у іноземній валюті не визначався, а тому прив'язка до зміни курсу долара США чи євро по відношенню до гривні не ґрунтується на вищевикладених вимогах закону.

Також як вбачається зі змісту п.п. 5.4., 8.3., 8.8. і 8.12. договору, розмір лізингової плати може індексуватися та змінюватися в залежності від зміни законодавства, розміру податків і прирівняних до них платежів, зміни ситуації на грошовому ринку, які впливають на вартість предмету лізингу. Проте формули перерахунку не передбачено.

Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

В п.8.3. договору зазначено, що у випадку виникнення податкових та прирівняних до них платежів, лізингодавець має право вимагати зміни розміру лізингових платежів, а лізингоодержувач зобов'язаний прийняти такі зміни. Лізингодавець може письмово повідомити лізингоодержувача про суму лізингового платежу (п. 8.4. договору). Пункт 8.15. договору за змістом теж свідчить про право лізингодавця в односторонньому порядку змінювати платежі.

Також п.8.13. договору передбачає, що в разі відмови лізингоотримувача від підписання додаткової угоди про коригування розміру платежів та вартості предмету лізингу лізингодавець вправі в односторонньому порядку розірвати договір, вимагати повернення предмету лізингу, а вже сплачені споживачем платежі не повертаються.

Таким чином, колегія суддів зауважує, що навіть при сплаті лізингоодержувачем лізингових платежів, що перевищують більше ніж 50 відсотків вартості предмета лізингу лізингодавець має право не повертати дані кошти, що фактично є компенсацією за невиконання п. 8.12 договору.

В той же час, за договором у позивача відсутні права на одержання будь-якої компенсації від відповідача у зв'язку із невиконанням договору.

Нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору.

Тому колегія суддів констатує, що вищезазначені положення договору свідчать про несправедливість умов, які вказані у п.п. 4, 5, 7, 11, 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а виконання зобов'язань забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача, оскільки в п. 12.1, 12.2, 12.3,12.4, 12.8, 12.12, 12.13 договору передбачена сплата лізингоодержувачем штрафу .

Таким чином, оскільки договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, вказане свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

Відповідно до положень ч. 1, п. 4 ч. 3, ч. 5, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» встановлено недійсність правочинів, здійснених з використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема у введенні в оману споживачів, шляхом пропонування з метою реалізації однієї продукції до реалізації іншої, позбавлення споживачів достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Згідно з ст. 21 Закону України «Про захист споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов'язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував приписи ст.808 ЦК України і дійшов обґрунтованого висновку про визнання недійсним оспорюваного договору відповідно до положень ст. ст. 227, 220 ЦК України.

Такі ж правові висновки висловлені в постановах Верховного Суду України при розгляді справ: №№6-1551цс16, 6-65цс16, 6-3020цс15, 6-2766цс15.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, їм дано вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апелянтів висновків суду не спростовують. Тому підстав для скасування ухваленого в даній справі рішення немає.

Керуючись ст. ст. 218; 307; 308; 313-315; 319; 324; 325 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ТОВ «Лізингова компанія «Еталон» відхилити, а рішення Косівського районного суду від 02 листопада 2016 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий В.А. Девляшевський

Судді: В.М. Васильковський

Я.Д.Горблянський