Рішення № 64026560, 12.01.2017, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №291/900/16-ц Головуючий у 1-й інст. Грек М. М.

Категорія 48 Доповідач Широкова Л. В.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Широкової Л.В.,

суддів Борисюка Р.М., Галацевич О.М.,

при секретарі судового

засідання ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Житомирі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2016 року

по цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про поділ майна, що є сумісною власністю подружжя,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є сумісною власністю подружжя, обґрунтовуючи його тим, що з 25.12.1983 по 12.12.2014 перебувала у шлюбі з відповідачем. Оскільки після припинення сімейних відносин ОСОБА_2 відмовився у добровільному порядку поділити спільне майно, позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку № 22 по вул. Новій у смт. Ружин, Житомирської області з погосподарськими будівлями, без виділення її в натурі та виділити їй у власністьінше майно.

Рішенням Ружинського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2016 року позов задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку з погосподарськими будівлями по вул. Новій, 22 у смт. Ружин, Житомирської області, без виділення в натурі. Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку спірного житлового будинку з погосподарськими будівлями. Виділено у власність ОСОБА_3 майно, а саме: холодильник «Норд», вартістю 2500,00 грн., мякий кухонний куток, вартістю 700,00 грн., меблі (2 шафи) вартістю 500,00 грн., диван, вартістю 1500,00 грн., крісло, вартістю 300,00 грн., ліжко двоспальне, вартістю 500,00 грн., меблі спального гарнітуру «Георгіна» (1 шафа, 1 тумба), вартістю 600,00 грн., телевізор «Samsung», вартістю 300,00 грн.

Виділено у власність ОСОБА_2 майно, а саме: холодильник «Днепр 2М», вартістю 1100,00 грн., меблі кухонні шафи, тумби вартістю 1200,00 грн., меблі (буфет, книжна шафа), вартістю 500, грн., диван, вартістю 1500,00 грн., крісло, вартістю 300,00 грн., 2 ліжка полуторних, вартістю 1000,00 грн. (500 грн. вартість одного ліжка), меблі спального гарнітуру «Георгіна» (2 шафи, 1 тумба), вартістю 1000,00 грн., телевізор «Samsung», вартістю 600,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3

На обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд розглянув справу формально та однобічно.

Відповідач вказує, що суд помилково не врахував того, що спірний житловий будинок був придбаний в 1987 році за кошти його батька, а ОСОБА_3 не надано жодного доказу, які свідчать, що вона приймала участь у його придбанні. Крім того, судом не витребувано у останньої акт оцінки рухомого майна.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі з 25 грудня 1983 року по 19 грудня 2014 року за спільні кошти було придбане майно, а саме: житловий будинок з погосподарськими будівлями по вул. Новій, 22 у смт. Ружин, Житомирської області, холодильник « Норд», вартістю 2500,00 грн., мякий кухонний куток, вартістю 700,00 грн., меблі (2 шафи) вартістю 500,00 грн., диван, вартістю 1500,00 грн., крісло, вартістю 300,00 грн., ліжко двоспальне, вартістю 500,00 грн., меблі спального гарнітуру «Георгіна» (1 шафа, 1 тумба), вартістю 600,00 грн., телевізор «Samsung», вартістю 300,00 грн., холодильник «Днепр 2М», вартістю 1100,00 грн., меблі кухонні шафи, тумби вартістю 1200,00 грн., меблі (буфет, книжна шафа), вартістю 500, грн., диван, вартістю 1500,00 грн., крісло, вартістю 300,00 грн., 2 ліжка полуторних, вартістю 1000,00 грн. (500 грн. вартість одного ліжка), меблі спального гарнітуру «Георгіна» (2 шафи, 1 тумба), вартістю 1000,00 грн., телевізор «Samsung», вартістю 600,00 грн..

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з рівності часток колишнього подружжя у вищевказаному спільному майні.

При цьому суд вважав, що відповідач не довів факту придбання спірного будинку за особисті грошові кошти, які мав у власності ще до укладення шлюбу. З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів погоджується з огляду на таке.

Відповідно до Прикінцевих положень Сімейного кодексу України, прийнятого 10 січня 2002 року, зі змінами та доповненнями, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року.

Положення цього Кодексу застосовуються до тих відносин, що виникли між подружжям після набрання ним чинності.

Установлено, що право власності за договором купівлі- продажу на житловий будинок з погосподарськими будівлями по вул. Новій, 22 у смт. Ружин, Житомирської області відповідач ОСОБА_2 набув до 1 січня 2004 року, тому до спірних правовідносин повинно бути застосованоКодекс про шлюб та сімю УРСР (даліКпШС УРСР).

Відповідно до вимог ст.22 КпШС УРСР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Згідно з ч. 1 ст.24 КпШС УРСР, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного із них.

Також аналогічне правове положення закріплене в ст. ст.60,70 СК України, ст.368 ЦК України.

Згідно з вимогами ст.ст.10,60 ЦПК України, розгляд і вирішення цивільних справ у судах проводиться на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При вирішенні спору суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин, дав правильну оцінку наданим сторонами доказам, проте помилково не послався ще і на норми матеріального права, які діяли на час виникнення спірних правовідносин щодо житлового будинку.

Вказані обставини не є безумовною підставою для скасування рішення суду.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 порушила у суді спір і про поділ рухомого майна, яке було придбано на час дії Сімейного кодексу України, прийнятого 10 січня 2002 року.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_2 не було доведено факт існування у нього коштів, достатніх для придбання спірного будинку, ще до укладення шлюбу.

Посилання останнього, як на доказ придбання вказаного житлового будинку за власні кошти, на копію трудової книжки та письмові заяви свого батька, про надання останнім коштів у сумі 3 тис. крб. на придбання спірного будинку, не є належними та допустимими доказами у розумінні положень чинного законодавства. При оцінці наявних в матеріалах справи доказів суд зобовязаний враховувати приписи ч.2ст.59 ЦПК України, згідно якої обставини справи, що за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючі інші докази суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.4ст.60 ЦПК України).

При цьому колегія суддів також бере до уваги ту обставину, що спірний будинок був придбаний 10 листопада 1987 року, майже через 4 роки перебування сторін у шлюбі.

Колегія суддів погоджується з установленими судом першої інстанції фактами та правовідносинами, проте вважає помилковим його висновок щодо можливості поділити рухоме майно з огляду на таке.

Як визначив законодавець, поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленимистаттями 69-72 СК Українитаст.372 ЦК України.

Пунктом 22, 23Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21 грудня 2007 року роз'яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання.Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди- виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Як правило, дійсна вартість спільного майна визначається експертним висновком судової товарознавчої експертизи, яка відповідно дост.143 ЦПК України, може бути призначена лише за заявою осіб, що беруть участь у справі.

Відповідач заперечував проти вартості спірного рухомого майна, яка була визначена позивачем, посилаючись на заниженість вартості майна, яке просила виділити позивач собі, і на завищену вартість майна, яке просила виділити йому.

При цьому сторонами не було заявлено клопотання про призначення відповідної судової експертизи, хоча таке право судом апеляційної інстанції неодноразово було розяснено останнім.

Крім того, сторони не надали суду належних та допустимих доказів наявності у них, чи у третіх осіб переліченого у позові майна, окреме майно характеризували різними ознаками та можливістю до експлуатації.

За таких обставин, коли на день розгляду справи судом сторони не погодили вартість спірного рухомого майна, його належність у натурі та не надали відповідних доказів у підтвердження його вартості, поділити дане майно колегія суддів вважає не можливим. Відтак, ОСОБА_3 у цій частині позову слід відмовити.

У решті рішення суду відповідає встановленим обставинам справи та вимогам закону.

Керуючись ст. ст. 209, 303, 304, 307, 309, 313,314,316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ружинського районного суду Житомирської області від 02 грудня 2016 року в частині поділу рухомого майна скасувати, ухваливши нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 у цій частині.

У решті рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий: Судді: