Ухвала суду № 64011581, 10.01.2017, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 528/652/16-ц Номер провадження 22-ц/786/310/17Головуючий у 1-й інстанції Федорак Л. М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:

головуючого судді Лобова О.А.

суддів: Абрамова П.С., Мартєва С.Ю.

за участю секретаря Гнатюк О.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2016 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4, про виселення з житлового приміщення, зняття з реєстраційного обліку та стягнення заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2016 року ПАТ "Державний ощадний банк України" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, які діють в своїх інтересах та інтересах малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з урахуванням уточнення, просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором в сумі 35 704,01 грн. та виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку.

В обґрунтування заявлених вимог ПАТ "Державний ощадний банк України" посилався на порушення ОСОБА_2 умов кредитного договору від 10 жовтня 2008 року, виконання якого забезпечене договором іпотеки від 14 жовтня 2008 року. Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2015 року про звернення стягнення на предмет іпотеки -житловий будинок АДРЕСА_1, не виконується, оскільки рішенням Гребінківської РДА від 05 квітня 2016 року державному виконавцю відмовлено у наданні дозволу на реалізацію іпотечного будинку у зв'язку з проживанням у ньому малолітньої дитини. У добровільному порядку відповідачі письмові вимоги Банку про звільнення будинку не виконують. Внаслідок невиконання умов кредитного договору та рішення суду, яке набрало законної сили, заборгованість за кредитом зросла до 35 704,01 грн..

Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2016 року позов ПАТ "Державний ощадний банк України" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Державний ощадний банк України» заборгованість за станом на 30.11.2016 року за кредитним договором № 2369 від 10.10.2008 року та згідно п. 7.2. іпотечного договору № 1 від 14.10.2008 року на загальну суму 35 704 грн. 01 коп., а також сплачений останнім судовий збір в розмірі 1 378 грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог щодо виселення ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з житлового будинку АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ "Державний ощадний банк України", посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду у частині незадоволених позовних вимог скасувати та ухвалити у цій частині нове рішення, яким задовольнити вимоги про виселення відповідачів з іпотечного житла.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку факту протиправної реєстрації малолітньої дитини всупереч умовам іпотечного договору у спірному будинку. Окрім того, суд неправильно застосував до спірних правовідносин приписи ст.40 ЗУ «Про іпотеку» та ст.109 ЖК України.

Колегія суддів, вислухавши пояснення осіб, які приймають участь в розгляді справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав:

Відповідно п.1 ч.1 ст.307, ч.1 ст.308 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що 10 жовтня 2008 року між ВАТ «Державний Ощадний банк України», правонаступником якого є ПАТ «Державний Ощадний банк України», і ОСОБА_2 укладений кредитний договір № 2369, згідно умов якого Банк видав ОСОБА_2 69 000,00 грн. кредитних коштів зі сплатою 21,5% відсотків річних, строком до 09 жовтня 2018 року на споживчі потреби (а.с.6-8).

14 жовтня 2008 року з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Державний Ощадний банк України» і ОСОБА_2 укладений іпотечний договір, згідно умов якого (п.1.2) останній передав Банку в іпотеку належну йому земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, та розташований на ній одноповерховий жилий будинок АДРЕСА_1 (а.с.9-11).

Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 21 вересня 2015 року задоволений позов ПАТ «Державний Ощадний банк України» - стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у сумі 113 205 грн. 79 коп., яка розрахована за станом на 20 серпня 2015 року. У рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на іпотечне майно - земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1, та розташований на ній одноповерховий житловий будинок АДРЕСА_1.

Рішення набрало законної сили 02 жовтня 2015 року.

Рішенням комісії з питань захисту прав дітей Гребінківської РДА №3 від 05 квітня 2016 року відмовлено відділу ДВС Гребінківського РУЮ у наданні дозволу на реалізацію будинку АДРЕСА_1, у якому зареєстрований малолітній ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.18).

У квітні 2016 року Банк пред'явив ОСОБА_2, ОСОБА_3 письмові вимоги про звільнення іпотечного будинку (а.с.19,21,22), які залишилися без задоволення.

Земельна ділянка, кадастровий номер НОМЕР_1, належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі державного акта про право власності на землю від 24 жовтня 1996 року.

Житловий будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності від 09 березня 2004 року.

Рішення суду першої інстанції у частині стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України колегія суддів перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення у частині вимог про виселення відповідачів з іпотечного будинку.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог щодо виселення відповідачів з житлового будинку, суд першої інстанції правомірно виходив з того, що предмет іпотеки, а саме житловий будинок, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, придбаний не за рахунок коштів, отриманих за кредитним договором № 2369 від 10.10.2008 року.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.360-7 ЦПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав неоднакового застосування судами одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеній у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

У постановах Верховного Суду України №6-39цс15 від 18 березня 2015 року, №6-447цс15 від 24 червня 2015 року, №6-1049цс15 від 02 вересня 2015 року, №6-1897цс15 від 30 вересня 2015 року, №6-1484цс15 від 21 жовтня 2015 року, №6-1630цс15 від 11 листопада 2015 року висловлена права позиція такого змісту:

«За змістом частини першої статті 575 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якої є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.

Відповідно до статті 589 ЦК України, частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Загальне правило про звернення стягнення на предмет застави (іпотеки) закріплене у статті 590 ЦК України й передбачає можливість такого звернення на підставі рішення суду в примусовому порядку, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено Законом України «Про іпотеку».

Згідно із частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку».

Так, згідно із частинами першою, другою статті 39 цього Закону у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК Української РСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Частина третя статті 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Відтак, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі частини другої статті 39 Закону України «Про іпотеку» підлягають застосуванню як положення статті 40 цього Закону, так і норма статті 109 ЖК Української РСР.

Отже, за змістом цих норм особам, які виселяються з жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається тільки в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла».

У справі, яка розглядається, встановлено і не заперечується сторонами, що іпотечний будинок придбаний не за рахунок коштів, отриманих у кредит за договором від 10 жовтня 2008 року. Позивачем заявлена вимога про виселення відповідачів без надання іншого житла, що суперечить вищенаведеній правовій позиції.

У апеляційній скарзі не наведено мотивів, які б давали підстави відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України за результатами перегляду справ у подібних правовідносинах.

Отже, рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Керуючись ст.303, ч.1 п.1 ст.307, ст.308, ст.315, ст.319 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" відхилити.

Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 09 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий суддя: О.А.Лобов

Судді: П.С.Абрамов

С.Ю.Мартєв

З оригіналом згідно

Суддя О.А.Лобов