Ухвала суду № 64005593, 12.01.2017, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

12 січня 2017 року Чернігів Справа № 825/95/17

Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Скалозуб Ю.О., перевіривши матеріали адміністративного позову і додані до нього матеріали у справі

за позовом Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівського міського центру зайнятості

до Державної установи "Чернігівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України"

третя особа ОСОБА_1

про стягнення допомоги по безробіттю, -

В С Т А Н О В И В:

Заступник керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівського міського центру зайнятості звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної установи "Чернігівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України", третя особа ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача на користь Чернігівського міського центру зайнятості кошти у сумі 8850,57 грн.

На обґрунтування позову зазначив, що відповідно до частини четвертої статті 35 Закону України від 2 березня 2000 року № 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ) сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному, у разі поновлення його на роботі за рішенням суду, утримується із роботодавця.

Вирішуючи питання відкриття провадження у справі, судом було встановлено, що згідно з пунктом 1 частини 3 статті 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування в сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема, обов'язку доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей Кодексу адміністративного судочинства України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Відповідно до статті 50 Кодексу адміністративного судочинства України громадяни України, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень: 1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України; 4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо); 5) в інших випадках, встановлених законом.

З огляду на викладене, всі наведені підстави, коли юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Така правова позиція відповідає висновку, висловленому Верховним Судом України у постановах від 18 червня 2013 року №21-204а13, від 22 вересня 2015 року №П/811/3781/14, від 20 вересня 2016 року № 813/614/14, який згідно зі статтею 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Положеннями пункту 5 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на викладене, за суб`єктним складом сторін та суттю спору дана справа підлягає розгляду господарськими судами у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України, у відкритті провадження у справі про стягнення допомоги по безробіттю необхідно відмовити, оскільки вказані позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Керуючись ст. 109, ст. 165, ст. 186 КАС України, суддя -

У Х В А Л И В:

У відкритті провадження в адміністративній справі за позовом Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Чернігівського міського центру зайнятості до Державної установи "Чернігівський обласний лабораторний центр Міністерства охорони здоров'я України", третя особа ОСОБА_1 про стягнення допомоги по безробіттю - відмовити.

Копію ухвали суду про відмову у відкритті провадження у адміністративній справі та позовну заяву з усіма доданими до неї матеріалами надіслати позивачу.

Попередити позивача, що повторне звернення тієї ж особи до адміністративного суду з такими самими вимогами в адміністративному позові, щодо яких постановлено ухвалу суду про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Роз'яснити позивачу, що розгляд таких справ віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом п'яти днів з дня отримання її копії. Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Суддя Ю.О. Скалозуб