Ухвала суду № 64004216, 10.01.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Владичана А.І.

суддів: Височанської Н.К., Литвинюк І.М.

секретар Скакун К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» про поділ спільного майна подружжя, за апеляційною скаргою Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 серпня 2016 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа ПА КБ «ПриватБанк» про поділ спільного майна подружжя.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 26 травня 1996 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_2

Від шлюбу у сторін народилося троє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5, 2001 року народження.

Протягом 2006-2007 років ними за спільні кошти самочинно збудовано житловий будинок, загальною площею 345,5 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_1.

На підставі рішення Першотравневого районного суду м.Чернівці від 28.09.2007 року за відповідачем ОСОБА_2 було визнано та зареєстровано право власності на вказаний житловий будинок.

Вказує, що останнім часом між ними часто виникають непорозуміння та суперечки з приводу того, що відповідач вважає себе єдиним власником спірного майна.

_______________

22ц-794/19/2017 р. Головуючий у 1 інстанції Скуляк І.А.

Категорія 2 Суддя-доповідач Владичан А.І.

Згідно висновку експерта №280 від 01 лютого 2013 року будинок АДРЕСА_1 можливо виділити в натурі, однак у різних частках 40% та 60%.

Враховуючи те, що з нею проживають троє дітей, які потребують окремих кімнат, просила визнати за нею та відповідачем право спільної сумісної власності на вказаний житловий будинок літ .А, загальною площею 345,50 кв.м.;

виділити їй в натурі частку із майна, яка становить 60% та складається із холу площею 37,6 кв.м., кухні-їдальні площею19,7 кв.м., коридору площею 10,5 кв.м., кімнати площею 25,5 кв.м., кімнати площею20 кв.м., гаражу площею 40,4 кв.м., підвального приміщення площею 33 кв.м., підвального приміщення площею 19,9 кв.м., всього 206,6 кв.м.;

виділити в натурі відповідачу ОСОБА_2 частку із майна, яка становить 40% і складається: тамбура площею 2 кв.м., прихожої площею 9,6 кв.м., санвузла площею 5,5 кв.м., кімнати площею 13,7 кв.м., холу площею 2,4 кв.м., кімнати площею 13,7 кв.м., санвузолу площею 5,4 кв.м., кімнати площею 18,2 кв.м., кімнати з балконом площею 15,9 кв.м., гаража площею 21,2 кв.м., підвального приміщення площею 18,3 кв.м., підвального приміщення площею 12,5 кв.м., всього 138,4 кв.м.;

припинити право спільної сумісної власності на вказаний житловий будинок.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 серпня 2016 року позов задоволено частково.

Визнано будинок АДРЕСА_1 загальною площею 345,50 кв.м., в тому числі житловою площею 104,6 кв.м.,об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Право спільної сумісної власності на будинок АДРЕСА_1 припинено.

Визнано за ОСОБА_1 право спільної часткової власності на ? частку будинку АДРЕСА_1.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням ПАТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій вважає, що рішення є незаконне та необґрунтоване, ухвалене з порушенням норми матеріального і процесуального права, за недоведеністю обставин, що мають значення та невідповідності висновків суду обставинам справи.

В своїй апеляційній скарзі посилається на те, що визнання права власності за сторонами на частини спірного домоволодіння вплинуло на обсяг прав апелянта як іпотекоджержателя, в іпотеці якого перебуває вказаний будинок з метою забезпечення виконання зобов'язань відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором між ним та ПАТ КБ «ПриватБанк». На даний час існує рішення суду, яким звернуто стягнення на зазначений житловий будинок.

Вказує, що позивач з позовом про визнання спільної часткової власності на ? часку будинку АДРЕСА_1 не зверталася, а просила виділити в натурі частку із майна, яка становить 60%. Обставини, які підлягають з'ясуванню при поділі житлового будинку в натурі, судом не вирішувались. Отже, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позовних вимог, допустивши порушення норм процесуального права.

Також судом не враховано, що поділу підлягає все майно подружжя, а не окрема його частина, у даному випадку тільки житловий будинок, який розташований на земельній ділянці, внаслідок чого рішенням суду частково змінено власника частини іпотечного майна, вирішено права та обов'язки ОСОБА_1 без визначення прав та обов'язків ОСОБА_2

Кредитним договором та договором іпотеки передбачено право відчужувати предмет іпотеки або іншим чином розпоряджатись ним тільки за письмовою згодою іпотекодержателя, на що суд першої інстанції уваги не звернув. ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав згоди на поділ будинку та переоформлення кредитного договору й договору іпотеки на обидві сторони, а суд безпідставно визнав право власності на спірне заставне майно за позивачем, не вирішивши питання сумісного подальшого виконання зобов'язань за договорами. Суд позбавив банк можливості задоволення своїх вимог щодо реалізації заставного майна після звернення стягнення на предмет іпотеки.

Вважає, що предмет іпотеки не може бути предметом розподілу між подружжям.

Просить скасувати рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 серпня 2016 року та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Заслухавши доповідача про суть оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених в суді першої інстанції.

Ст. 213 ЦПК встановлено те, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, тобто суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, повинен вирішити справу згідно із законом, ухваливши рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оскільки збудовано ними за час їх спільного проживання, а тому є підстави визнати за позивачем право спільної часткової власності на половину будинку, відповідно до ст. 70 Сімейного кодексу України, в рівних частках.

Разом з тим, визначення часток у спільній сумісній власності подружжя та визнання права на частину спільного майна, у тому числі того, що є предметом іпотеки, не може вважатися розпорядженням таким майном, не порушує права ПАТ КБ «ПриватБанк» на предмет іпотеки та не впливає на зміну умов договору іпотеки.

Колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі з 26 травня 1996 року згідно актового запису №02 (а.с. 9).

Під час перебування у шлюбі, а саме протягом 2006-2007 років позивачем та відповідачем було самочинно збудовано житловий будинок загальною площею 345,5 кв.м., який знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 28 вересня 2007 року визнано за відповідачем ОСОБА_2 право власності на вище вказане нерухоме майно, яке зареєстровано в Чернівецькому комунальному бюро технічної інвентаризації (а.с. 11,12).

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку ( доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом сумісної власності подружжя.

Згідно зі ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) і це є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, відповідно до ч. 2, 3 ст. 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Відповідно до ч. 1 с. 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Як роз'яснено в п. п. 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Згідно ч. 3 ст. 372 ЦК України у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Таким чином, правильним є висновок суду першої інстанції, що спірний будинок є спільною сумісною власністю сторін у даній справі і підлягає поділу в рівних частках з припиненням права спільної сумісної власності на нього.

Крім того, судом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 є предметом іпотеки на підставі кредитного договору та договору іпотеки №Е/V072016 від 16 листопада 2007 року, укладеного між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 (а.с. 98-103).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 26 лютого 2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в розмірі 154 679,63 доларів США звернуто стягнення на предмет іпотеки а надано банку дозвіл укласти від свого імені договір купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПриватБанку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу іпотеки (а.с. 104-106).

Заперечуючи проти задоволення позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» посилався на порушення його прав як іпотекодержателя спірного житлового будинку, позбавлення можливості задоволення вимог щодо реалізації заставного майна.

Зазначені доводи апелянта є безпідставними та необґрунтованими з огляду на наступне.

За змістом частини шостої статті 3 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про іпотеку» у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація

про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Cудом першої інстанції обґрунтовано відхилено доводи ПАТ КБ «ПриваБанк» про те, що іпотекодавець ОСОБА_2 не мав права розпоряджатися нерухомим майном без згоди іпотекодержателя до закінчення терміну дії іпотеки, оскільки право володіння та користування майном не заборонено, а поділ майна подружжя не є розпорядженням ним.

Висновки суду першої інстанцій узгоджуються з роз'ясненнями викладеним у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Доводи касаційної скарги щодо неможливості поділу майна, обтяженого іпотекою, на розподіл якого іпотекодержатель не надавав письмової згоди, є безпідставними, оскільки поділ майна подружжя шляхом визначення права власності на нього не вважається розпорядженням майном; право володіння та користування майном, яке перебуває в іпотеці, не заборонено; крім того, права ПАТ КБ «ПриватБанк». як іпотекодержателя спірного будинку не порушені, оскільки особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

За встановлених обставин, оскаржуване рішення суду щодо визнання права власності за позивачем на частину будинку не є перешкодою для звернення стягнення на предмет іпотеки та не порушує прав ПАТ КБ «ПриватБанк» як іпотекодержателя спірного майна.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що висновки суду є правильними, оскільки ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів та на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, вірно застосовано до правовідносин, що склалися, норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування по доводам апеляційної скарги не має.

Керуючись ст. ст. 307, 308 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відхилити.

Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 11 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді: