Ухвала суду № 63999535, 22.12.2016, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 грудня 2016 р.м.ОдесаСправа № 815/4609/15

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Єфіменко К. С.

Одеський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

судді - доповідача Косцової І.П. суддів Стас Л.В. Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Копійка-Трейд» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Копійка-Трейд» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області №0001082203 від 22.05.2015 року про збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, та №0001092203 від 22.05.2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

В обґрунтування позовних вимог зазначило, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню, оскільки прийняті за відсутності достатніх правових підстав. Реальність здійснення господарських операцій підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами. Всі видані на адресу підприємства податкові накладні є дійними та відповідають вимогам чинного законодавства. Акти перевірки та акти про неможливість проведення зустрічної звірки, на які посилається податковий орган, є проміжними документами та не можуть вважатися письмовими доказами скоєння податкового правопорушення. Крім того, платник податків не несе відповідальності за порушення, допущені його контрагентами.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року позовні вимоги задоволено, податкові повідомлення - рішення визнані протиправними та скасовані.

В апеляційній скарзі Державна податкова інспекція у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Обґрунтовуючи свої доводи, апелянт зазначив, що суд першої інстанції надав невірну правову оцінку обставинам справи, внаслідок чого прийняв незаконне та необґрунтоване судове рішення.

Справу розглянуто в порядку письмового провадження відповідно до приписів п. 2 ч.1 ст. 197 КАС України, враховуючи достатність доказів для її вирішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, за результатами проведеної ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області позапланової виїзної перевірки ТОВ «Копійка-Трейд» з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.08.2014 року по 31.12.2014 року, податку на прибуток та інших податків та зборів за період з 01.01.2014 року по 31.12.2014 року, фахівцями податкового органу складено акт перевірки №1086/22-03/38722196 від 30.04.2015 року.

Згідно висновку зазначеного акту перевірки за ТОВ «Копійка-Трейд», встановлені порушення вимог п. 198.2, п. 198.3, ст. 198 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 692 830,12 грн., та п. 44.1, п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85, п. 138.1., п.138.2., п. 138.8 ст. 138, п.п. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 ПК України, внаслідок чого підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 623 547,11 грн.

До такого висновку податковий орган дійшов, посилаючись, зокрема, на отриману від податкових органів інформації щодо ТОВ «ІТЕРАТОР-11» про відсутність підприємства за місцем знаходження, податкової інформації щодо ТОВ «ВЕК-ТОР» про відсутність підприємства за місцем знаходження, реєстрацію цього підприємства на осіб, які до діяльності юридичної особи жодного відношення не мають, здійснення операції пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, а також ненадання позивачем ТТН та документів, що підтверджують місце виконання зобов'язань.

Відносно контрагентів позивача - ТОВ «ТТ», ПП «ТРІСА», ПП «ЮЛАНА», ПрАТ «ХАРЧОВИК», ТОВ «АРГО ЛТД», ТОВ «ГУТ», ТОВ «ІТЕРАЦІЯ», ТОВ «ПБС-УКРАЇНА», ТОВ «ТЕПЛО ХОЛОД СТРОЙ» податковий орган зазначив на відсутність ТТН та документів, що підтверджують місце виконання зобов'язань.

На підставі вищезазначеного акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси Головного управління ДФС в Одеській області прийняті податкові повідомлення-рішення №0001082203 від 22.05.2015 року про збільшення підприємству суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість, та №0001092203 від 22.05.2015 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що фактична поставка товарів, їх отримання та оплата підтверджується первинними бухгалтерськими документами, що надавало позивачу право сформувати валові витрати та податковий кредит у відповідних податкових періодах.

Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції вірним, з огляду на наступне.

Згідно п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (чинного на час здійснення операцій) витратами є сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що ураховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

- витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

- інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно із п.п. 138.8.1. п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

Приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Податкового Кодексу України.

Податковою базою для цілей цього розділу визнається грошове вираження прибутку як об'єкта оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу, з урахуванням положень статей 135 - 137 та 138 - 143 цього Кодексу (п. 149.1 ст. 149 Податкового кодексу України).

Відповідно до п.198.1, п.198.3, п.198.6 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізуючи зазначені норми Податкового кодексу України, чинного на час здійснення операцій, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку таких витрат. До складу витрат не включається витрати, які не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, у періоді, що перевірявся, позивач мав взаємовідносини з ТОВ «ІТЕРАТОР-11», ТОВ «ВЕК-ТОР», ТОВ «ТТ», ПП «ТРІСА», ПП «ЮЛАНА», ПрАТ «ХАРЧОВИК», ТОВ «АРГО ЛТД», ТОВ «ГУТ», ТОВ «ІТЕРАЦІЯ», ТОВ «ПБС-УКРАЇНА», ТОВ «ТЕПЛО ХОЛОД СТРОЙ», які поставляли на його адресу товари та послуги.

Факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського обліку та податкової звітності, зокрема, копіями договорів, копіями податкових та видаткових накладних, копіями платіжних доручень, копіями товарно-транспортних накладних, копіями актів здачі-приймання виконаних робіт, копіями сертифікатів відповідності, копіями висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи, копіями протоколів випробувань, копіями посвідчень про якість, копіями декларацій виробника про відповідність, які свідчать, що зобов'язання за договорами між позивачем та його контрагентами виконувались сторонами у повному обсязі.

Судом першої інстанції досліджено відповідні документи та встановлено, що вони не дають підстав для сумніву щодо реальності здійснення вищенаведених операцій або висновку про їх нездійснення.

Таким чином, первинними документами бухгалтерського обліку у повному обсязі підтверджується належне виконання сторонами умов договорів з зазначеними вище контрагентами, а також формування позивачем податкового кредиту та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування. Отримані товари та роботи були оплачені позивачем, а на момент складання податкових накладних контрагенти позивача були зареєстровані як платники податку на додану вартість.

Крім того, за результатами перевірки не встановлено порушення заповнення первинних бухгалтерських документів та порядку їх обліку в бухгалтерському та в податковому обліку, а наявні у справі документи не містять жодних доказів наявності між позивачем та його контрагентами взаємоузгоджених зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад.

Доводи відповідача про фіктивність договорів, укладених між позивачем та зазначеними в акті перевірки контрагентами, обґрунтовано не були прийняті до уваги судом першої інстанції, оскільки податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від його господарських та виробничих можливостей. Питання віднесення певних сум податку на додану вартість до податкового кредиту поширюється виключно на окремо взятого платника та не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на валові витрати чи податковий кредит.

Платник податків (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на валові витрати чи податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару, укладення покупцем товару договору з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування має підтверджуватися належними та допустимими доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях. Самого по собі факту наявності актів перевірок ДПІ та податкової інформації, якими встановлено порушення контрагентами за ланцюгом постачання вимог податкового законодавства при факті оприбуткування покупцем товару та наявності інших первинних бухгалтерських документів щодо господарської операції недостатньо для висновку про безтоварність такої операцій з придбання товару та наявність у платника податків умислу на укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з акту перевірки, висновки податкового органу про нереальність господарських операцій позивача з вказаними в цьому акті контрагентами в тому числі ґрунтуються на податковій інформації інших ДПІ щодо контрагентів позивача, втім судом першої інстанції правомірно не прийнято до уваги ці доводи, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Судова колегія зазначає, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є належним доказом у підтвердження доводів податкового органу про нереальність виконання господарських операцій, адже актом про неможливість проведення зустрічної звірки фіксується лише факт наявності перешкод для здійснення податкового контролю органом ДПС щодо платника, а реальність господарських операції такого платника не є предметом такої перевірки.

Відсутність контрагента позивача за юридичною адресою станом на момент звірки не є доказом правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог податкового законодавства по операціям за угодами із вказаним контрагентом у момент їх укладення та виконання.

Згідно із вимогами законодавства належним доказом відсутності підприємства за місцезнаходженням є наявність запису в Єдиному державному реєстрі фізичних осіб - підприємців та юридичних осіб. Відповідного витягу з реєстру з наявністю такого запису податковим органом не надано.

На жодну зі сторін цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки відповідності установчих документів контрагента та дотримання ним вимог податкового і іншого законодавства, у тому числі щодо фактичного перебування за юридичною адресою.

Чинне податкове законодавство не пов'язує право платника на податковий кредит та валові витрати з фактичним знаходженням підприємства-постачальника за юридичною адресою та в залежність від того, за рахунок яких ресурсів (власних або залучених) здійснюється поставка товарів або виконуються роботи постачальником. Посилання ДПІ на відсутність у постачальника позивача об'єктивної можливості для виконання поставок товарів в силу відсутності основних засобів та робочого персоналу також не можна розцінювати як доказ фіктивності спірних операцій. Укладення трудового договору не є єдиним способом залучення фізичних осіб до вчинення необхідних дій в процесі виконання поставки, а відсутність у власності нерухомого та рухомого майна не є єдиним доказом виникнення у цього підприємства витрат, пов'язаних зі збереженням або перевезенням товару від постачальника до покупця.

Що стосується доводів відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, колегія суддів зазначає, що вказані документи не відносяться до переліку первинних бухгалтерських документів, на підставі яких платник податків зобов'язаний підтвердити правомірність формування податкового кредиту та витрат. Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, у підприємства наявні товарно-транспортні накладні, що підтверджують фактичне перевезення придбаного підприємством товару.

Отже, подання платником податку до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди, є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах.

Таким чином, суд першої інстанції зробив вірний висновок про правомірність формування позивачем за спірними операціями податкового кредиту з податку на додану вартість та витрат, які враховуються при визначенні об'єкта оподаткування, а тому у податкового органу не було підстав для прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції належним чином з'ясовані обставини справи та надано їм правильну юридичну оцінку. Порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Постанова суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми Законів України та відповідають чинному законодавству та доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують.

За таких обставин підстав для скасування постанови суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст.195, 197, п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 206, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області - залишити без задоволення.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 01 жовтня 2015 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Копійка-Трейд» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії сторонам, може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня виготовлення повного тексту.

Суддя-доповідач: І.П. Косцова

Судді: Л.В.Стас

І.О. Турецька