Ухвала суду № 63995012, 10.01.2017, Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області

Справа № 686/25691/16-к

УХВАЛА

про повернення обвинувального акту

10 січня 2016 року м. Хмельницький

Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області в складі:

головуючого - судді Навроцького В.А.,

з участю: секретаря Норчук Р.В.,

прокурора Намистюка О.Б.,

потерпілої ОСОБА_1,

захисника Прядуна В.Б.,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Хмельницькому кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016240000000127 від 18.08.2016 року за обвинуваченням ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 та ч. 3 ст. 190 КК України,

ВСТАНОВИВ:

27.12.2016 року до Хмельницького міськрайонного суду надійшов складений 23.12.2016 року старшим слідчим СВ прокуратури Хмельницької області юристом 1 класу Кухар С.В. та затверджений цього ж дня прокурором відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури прокуратури Хмельницької області юристом 1 класу Намистюком О.Б. обвинувальний акт у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_3 за ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 та ч. 3 ст. 190 КК України.

В підготовчому суовому засіданні, суд приходить до висновку про необхідність повернення обвинувального акту прокурору через невідповідність його вимогам КПК України.

Дослідивши матеріали обвинувального акту з реєстром матеріалів досудового розслідування за № 42016240000000127, заслухавши думку учасників кримінального провадження з приводу можливості призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту, суд приходить до наступного висновку.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право повернути обвинувальний акт прокурору, якщо він не відповідає вимогам КПК України.

Пунктом 5 ч. 2 ст. 291 КПК України передбачено, що обвинувальний акт має містити: виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

При цьому, ч. 1 ст. 91 КПК України регламентовано, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Частиною 3 ст. 42 КПК України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений має право знати, у вчиненні якого кримінального правопорушення його підозрюють або обвинувачують.

Згідно положення п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 р., згідно якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд, не оцінюючи доведеність обвинувачення, а лише перевіряючи його з приводу виконання вимог п.5 ч.2 ст.291 КПК України, з метою забезпечення права обвинуваченого знати в чому його обвинувачують, констатує, що воно є неконкретним і не містить, як того вимагає п.5 ч.2 ст.291 КПК України, конкретного опису обставин вчинення обвинуваченим злочинів, що не відповідає вимогам п.1 ч.1 ст. 91 КПК України, в обвинувальному акті фактичні обставини кримінального провадження, які прокурор вважає встановленими, викладені поверхово, бо наведені обставини, що характеризують об'єктивну сторону злочинів, викладені неповно, без вказівок на час, місце, спосіб та інші обставини злочину, які підлягають дослідженню при розгляді даної категорії справ.

Так, формулюючи обвинувачення в обвинувальному акті за ч. 3 ст. 190 КК України органом досудового розслідування не розкрито повні відомості про час початку вчинення злочину інкримінованого обвинуваченому, тобто не зазначено часу заволодіння грошовими коштами ОСОБА_3, оскільки зазначено, що «ОСОБА_6 передала, а ОСОБА_3 одержав в паперовому конверті решту гонорару в сумі 50000 грн., а також визначену суму в розмірі 10000 доларів США…, при цьому не зазначено, як то зазначено в диспозиції ст. 190 КК України, чи заволодів обвинувачений та яким чином грошами потерпілої та чи розпорядився ними.

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 ніби кваліфіковано за ч. 3 ст. 190 КК України як шахрайство, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману та зловживанням довірою, вчинене у великих розмірах.

В розумінні ст. 190 КК України обманом є повідомлення неправдивих відомостей (дія) або замовчування відомостей, які мають бути повідомлені (бездіяльність), з метою заволодіння чужим майном або придбання права на майно. Він може виявлятись в усній, письмовій формі, у використанні підроблених документів, тощо. Зловживання довірою -це вид обману, що полягає у використанні винним довірливих відносин з потерпілим, заснованих на родинних, службових відносинах, знайомстві, інших цивільно-правових відносинах.

В сформульованому обвинуваченні зазначено, що ОСОБА_1 передала, а ОСОБА_3 одержав в паперовому конверті решту гонорару в сумі 50000 грн., а також визначену суму в розмірі 10000 доларів США, однак в чому виразився обман (які неправдиві відомості ОСОБА_3, з метою заволодіння чужими коштами, повідомив ОСОБА_1), в усній чи письмовій формі він був застосований - в сформульованому в обвинувальному акті обвинуваченні не містить, також в сформульованому обвинуваченні не вказано яким чином відбулось зловживання довірою, яке зазначено в кваліфікації і пред'явлено в обвинуваченні.

В обвинуваченні відсутні дані, в чому проявилось зловживання довірою, так не вказано на які довірдливі відносини існували між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 та на яких відносинах вони засновані, та що спонукало потерпілу ОСОБА_1 передати кошти ОСОБА_3 Відсутні в обвинувальному акті і відомості про час та місце вчинення обману та зловживаня довірою та коли у ОСОБА_3 виник умисел на заволодіння коштами.

В обвинувальному акті не конкретно та незрозуміло викладено фактичні обставини кримінального правопорушення (не зазаначено початок неправомірних дій щодо обману чи зловживання довірою, як визначено ст. 190 КК України щодо дій, які становлять шахрайство, їх тривалість, в чому виражались дії стосовно входження в довіру із потерплою, недобросовісності використання довірчих стосунків та яким чином особа вводила в в оману), які прокурор вважає встановленими, що є на думку суду неконкретним обвинуваченням і порушенням права на захист ОСОБА_3 Викладені фактичні обставини справи, вказують про кваліфікацію, проте в сформульованому обвинуваченні відсутня правова кваліфікація дій обвинуваченого з посиланням на положення кримінального закону, який передбачає кримінальну відповідальність.

При цьому, виходячи з вимог ст.ст. 277, 291 КПК України, обвинувачення має бути логічним та конкретним, виходячи з об'єктивно встановлених обставин кримінального правопорушення, і у ході співставлення яких з ознаками кваліфікації слідчому належить керуватися кримінальним законом, який характеризує об'єктивну сторону конкретного кримінального правопорушення.

Таким чином, неконкретизоване обвинувачення грубо порушує право ОСОБА_3 на захист і відповідно до ст. 42 КПК України є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Право на захист не може бути порушеним на будь-якій стадії кримінального провадження, що є завданням кримінального провадження відповідно до положень ст. 2 КПК України. Оскільки вказані відомості обов'язково зазначаються в обвинувальному акті, їх достовірність і є гарантією права обвинуваченого на захист від пред'явленого обвинувачення.

Поряд із вищезазначеним, дослідженням судом обвинувального акту та додатних матеріалів встановлені порушення ст. 291 КПК України, які унеможливлюють призначення справи до судового розгляду.

Так, зазначаючи про приєднання до матеріалів досудового розслідування речових доказів, слідчий не вказав конкретно, який саме речовий доказ приєднано до матеріалів та на підставі якого процесуального рішення та, де вони знаходяться.

Крім того, в обвинувальному акті вказано, що відомості до ЄРДР у кримінальному провадженні за № 42016240000000127 внесено 18.08.2016 року, а в Реєстрі матеріалів досудового розслідування 22.08.2016 року.

З огляду на викладене, враховуючи, що обвинувальний акт і реєстр матеріалів досудового розслідування не відповідають вимогам чинного законодавства, обвинувальний акт необхідно повернути прокурору для усунення зазначених недоліків.

Клопотання прокурора під час підготовчого судового засідання про обрання, зміну чи продовження дії запобіжного заходу не надходило.

Крім того, захисником обвинуваченого в судовому засіданні заявлено клопотання про зменшення розміру застави визначеної ухвалою Хмельницького міськрайонного суду від 26 серпня 2016 року в розмірі 380 000 грн., оскільки обвинуваченийОСОБА_3 сумлінно виконував покладені на нього обов'язки та їх не порушував.

Прокурор в судовому засіданні вважав, що клопотання необґрунтоване та задоволенню не підлягає. Потерпіла поклалась на думку суду.

Згідно із ст. 202 КПК України, - підозрюваний звільняється з-під варти після внесення застави, визначеної слідчим суддею. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

Тобто, після внесення грошових коштів в сумі 380 000 грн. у вигляді застави за ОСОБА_3 вважається, що до останнього застосовано запобіжний захід у вигляді застави.

На даний час будь-яких даних щодо припинення даного запобіжного заходу або обрання іншого запобіжного заходу, ніж застава, відносно ОСОБА_3 суду не надано.

У відповідності до ч. 11 ст. 182 КПК України передбачено, що застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. Згідно чинного законодавства, а саме кримінального процесуального кодексу України, не передбачено зменшення запобіжного заходу у вигляді застави після обрання судом розміру застави, який є підставою для заміни запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді застави.

Керуючись ст. ст. 193, 200, 291, 314 КПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Повернути обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 42016240000000127 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 3 ст. 369 та ч. 3 ст. 190 КК України, прокурору, який затвердив обвинувальний акт для усунення зазначених в ухвалі недоліків протягом розумного строку.

В задоволені клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_3 - адвоката Прядуна В.Б., відмовити.

На ухвалу суду про повернення обвинувального акту прокурору може бути подана апеляція до апеляційного суду Хмельницької області через Хмельницький міськрайонний суд протягом 7 днів з дня її проголошення.

Суддя: