Ухвала суду № 63984854, 22.11.2016, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,

Справа № 754/16912/15 Головуючий в суді першої інстанції Клочко І.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/796/ 9668/2016 Доповідач - Музичко С.Г.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючого - Музичко С.Г.

Суддів - Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

при секретарі - Ігнатьєву Є.В.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» про визнання договору іпотеки недійсним,

В С Т А Н О В И Л А :

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, Служба у справах дітей Деснянської районної в м.Києві державної адміністрації, Товариства з обмеженою відповідальністю «Каса народної допомоги» про визнання договору іпотеки недійсним, відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі. На думку апелянта, суд необґрунтовано не взяв до уваги довідку Ф3, з якої слідує, що неповнолітні діти зареєстровані у квартирі, яка є іпотечним майном. Вказує, що діти відвідують та навчальні заклади за місцем проживання. Під час укладення договору, не було враховано інтереси дітей та їх права на спірну квартиру, іншого житлового приміщення не мають.

В судовому засіданні представник відповідача просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші сторони в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи належно повідомлені.

Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та пред'явлених в суді першої інстанції вимог, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст.530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Судом встановлено, 28.03.2013 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір №2803001/000-КФІВ/13, відповідно до умов якого останньому було надано грошові кошти в розмірі 130 000,00 грн. (а.с.13-19).

04.04.2014 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_6 було укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору (а.с.20).

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 28.03.2013 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_6 було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого предметом іпотеки є квартира АДРЕСА_1. (а.с.23-30).

Квартира, що була надана в іпотеку належить на праві власності ОСОБА_6, що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 05.03.2012 року (а.с.21-22).

Пунктом 8.1. іпотечного договору передбачено, що іпотекодавець оформляє та видає іпотекодержателю заставну серії АА №000128 від 28.03.2013 року (а.с.28).

Відповідно до п. 8.2. іпотечного договору, заставна може передаватися її власником будь-якій особі шляхом вчинення індосаменту. Наступний власник заставної набуває всі права іпотекодержателя за основним договором, яким обумовлене основне зобов'язання та за цим договором, а права попереднього власника заставної як іпотекодержателя припиняються (а.с.28).

04.04.2014 року між ТОВ «Каса народної допомоги» та ОСОБА_6 було укладено договір про внесення змін та доповнень №1 до договору іпотеки, посвідченого ОСОБА_7, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу, 28.03.2013 року за реєстровим номером №2726, відповідно до умов якого іпотекодержатель анулює заставну серії АА №000128 від 28.03.2013 року та в рамках договору іпотекодавець оформляє та видає іпотекодержателю заставну серії АА №00253 від 04.04.2014 року(а.с.31).

ТОВ «Каса народної допомоги» повідомило ОСОБА_6 про те, що заставна серії АА№000253 від 04.04.2014 року була передана у власність ОСОБА_5, внаслідок чого кредитором по зобов'язаннях за кредитним договором та договором іпотеки стає ОСОБА_5, що підтверджується повідомленням від 05.11.2015 року (а.с.32).

При укладенні іпотечного договору ОСОБА_6 подав довідку форми №3, відповідно до якої окрім нього інших зареєстрованих осіб в переданій в іпотеку квартирі не має.

Також на підтвердження того, що в зв'язку з передачею квартири АДРЕСА_1 в іпотеку не буде порушено права та законні інтереси неповнолітніх, малолітніх дітей, оскільки право власності та/або користування неповнолітніх, малолітніх дітей на вказану квартиру відсутнє, ОСОБА_6 було надано завірену нотаріусом заяву (а.с.62).

У матеріалах справи міститься довідка форми №3 від 24 грудня 2013 року, видана ОСОБА_2, відповідно до якої позивач та її троє дітей проживають за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.142).

Згідно зі статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.

Так, відповідно до частин першої - третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушення статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) в кожному конкретному випадку суди повинні: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного постійного проживання; ураховувати добросовісність поведінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору; з'ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Передбачене статтею 17 Закону України «Про охорону дитинства» (у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору іпотеки) положення про необхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване на захист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договору недійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідок укладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування на його укладення.

Отже, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Відповідно до частин другої - четвертої статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Частиною першою статті 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК УРСР) передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

За таких обставин, власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.

Заявою від 28.03.2013 року ОСОБА_6 повідомив, що не буде порушено прав та законних інтересів неповнолітніх, малолітніх дітей внаслідок передачі спірної квартири в іпотеку. Право власності та/або право користування неповнолітніх, малолітніх дітей на квартиру відсутнє.(а.с.62)

Отже при укладенні спірного договору право неповнолітньої дитини на користування житлом порушено не було.

Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував обставини справи, зібраним доказам дав належну оцінку й прийшов до правильного висновку про те, що оспорюваний договір іпотеки відповідає вимогам ЦК України, Закону України «Про іпотеку», Закону України «Про охорону дитинства» і підстав для визнання його недійсним не вбачається, а тому суд обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують.

Постановлене судом рішення відповідає вимогам матеріального та процесуального закону й не може бути скасованим з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 308, 313-315 ЦПК України, колегія

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 26 травня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.

Головуючий

Судді