Рішення № 63983934, 10.01.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/234/16-ц

Провадження № 22-ц/779/58/2017

Категорія 54

Головуючий у 1 інстанції Мелещенко Л. В.

Суддя-доповідач ОСОБА_1

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Мелінишин Г.П.

суддів: Василишин Л.В., Пнівчук О.В.

за участю секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до філії «Управління магістральних газопроводів «ДОНБАСТРАНСГАЗ» ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У січні 2016 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом, уточнивши його в подальшому, до філії «Управління магістральних газопроводів «ДОНБАСТРАНСГАЗ» ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позовні вимоги мотивував тим, що з 2 березня 1998 року працював охоронником загону охорони Дарївського промислового майданчика Луганського ЛВУ МГ УМГ «ДОНБАСТРАНСГАЗ». В звязку із проведенням антитерористичної операції змушений був разом із сімєю переїхати на тимчасове проживання у ІНФОРМАЦІЯ_1. Відповідно 18 серпня 2014 року взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення. Водночас ним було повідомлено відповідача про згоду на працевлаштування в будь-якому підрозділі «ДОНБАСТРАНСГАЗу» на підконтрольній українській владі території. Вказує, що його не було працевлаштовано та, натомість, наказом від 21.05.2015 року звільнено з роботи за прогул. Оскільки його відсутність на роботі зумовлена поважністю причин, тому вважав звільнення незаконним. З цих підстав просив поновити його на роботі, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та моральну шкоду, яку оцінює в 10 000 грн.

Крім того, покликаючись на поважні причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом, просив його поновити.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

На рішення суду в частині відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції не враховано поважної причини його неявки на роботі. А саме через загрозу життю і здоровю у звязку із проведенням антитерористичної операції на території Луганської області. Відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року №405 на території Донецької та Луганської областей проходить антитерористична операція. Ця операція відбувається на підставі Закону України «Про боротьбу з тероризмом» від 20 березня 2003 року №638-ІV і полягає у вжитті скоординованих спеціальних заходів, спрямованих, в тому числі, і на забезпечення безпеки населення.

Крім того, судом не прийнято до уваги розяснення Державної інспекції України з питань праці від 29 травня 2015 року №23/01/1809-15, згідно якого працівники, які не виходять на роботу у звязку із переміщенням із районів проведення антитерористичної операції, або ті, які залишаються в таких районах під час проведення антитерористичної операції і не мають змоги виходити на роботу у звязку із небезпекою для життя та здоровя, не можуть бути звільнені за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя і здоровя таких працівників та їх сімей і вважається відсутністю на роботі з поважних причин.

З цих підстав апелянт просив рішення в оскарженій частині скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити його позов.

В засіданні апеляційного суду апелянт доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» доводів скарги не визнав посилаючись на обґрунтованість висновків суду.

Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 2 березня 1998 року позивач працював на посаді охоронника загону охорони Дарївського промислового майданчика Луганського ЛВУ МГ УМГ «ДОНБАСТРАНСГАЗ» (а.с.44).

Відповідно до наказу № 105/к від 21 травня 2015 року його звільнено з роботи за п. 4 ст.40 КЗпП України (а.с. 27). При цьому підставою звільнення за прогул послужила відсутність на робочому місці з 30 жовтня 2014 року до 21 травня 2015 року без поважних причин, що підтверджується актом від 21.05.2015 року, та згода профспілкового комітету від 21.05.2015 року.

В подальшому, як видно з матеріалів справи, на підставі заяви ОСОБА_2 та листа УМП «ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ» від 11.09.2015 року № 921/05-01 його з 14 вересня 2015 року прийнято на роботу трубопровідником лінійним 5 розряду лінійно-експлуатаційної служби Богородчанського промислового майданчика Богородчанського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів за строковим трудовим договором на період відпустки основного працівника (а.с.20,87). На підставі наказів філії УМП «ПРИКАРПАТТРАНСГАЗ» сімї позивача здійснюється виплата щомісячної компенсації оплати за наймане житло (а.с. 95-98).

Згідно з п. 4 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» з наступними змінами, при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

Водночас законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. А тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати докази, передбачені ст. 57 ЦПК України.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_2 покликався на те, що його відсутність на роботі була зумовлена необхідністю збереження життя та здоров'я, як свого так і своїх неповнолітніх дітей, у звязку із проведенням антитерористичної операції на території Луганської області, по місцю його проживання та праці.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 з 30 жовтня 2014 року до 21 травня 2015 року допустив прогул без поважних причин, а тому звільнення проведено з дотриманням діючого законодавства. Відповідно відсутні підстави і для задоволення інших позовних вимог - про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду колегія суддів не може з огляду на таке.

Зясовано, що Дарївський промисловий майданчик Луганського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів Філії «Управління магістральних газопроводів «ДОНБАСТРАНСГАЗ», на якому працював позивач, знаходився за адресою: Луганська обл., м. Ровеньки, вул. Транспортна,71. Оскільки в звязку із проведенням АТО територія м. Ровеньки стала непідконтрольною українській владі, підприємство було перереєстровано за адресою: Донецька область, м. Краматорськ, вул. Паркова,70. Наведена обставина підтверджується листом головного управління Держпраці у Луганській області від 27 листопада 2015 року №11-06/678 (а.с.8).

Саме у звязку із проведенням антитерористичної операції в районі місця роботи та проживання позивач разом із сімєю переїхав у м. Бердянськ, Запорізької області. Відповідно як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення з 18 серпня 2014 року взятий на облік (а.с. 39,40).

22 жовтня 2014 року позивач повідомив керівництво Луганського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів про свою згоду приступити до виконання трудових обовязків в будь-якому підрозділі «УМГ «ДОНБАСТРАНСГАЗ» поза зоною АТО. Наведена обставина підтверджується його заявою (а.с.36).

З матеріалів справи видно, що листом від 8 грудня 2014 року №04-3607 УМГ «ДОНБАСТРАНСГАЗ» позивачу (а також його дружині ОСОБА_3Л.) запропоновано ряд вакантних посад по філії для працевлаштування найближчим часом. Також цим листом поінформовано про необхідність до 12 грудня 2014 року розглянути запропоновані вакансії та письмо повідомити адміністрацію філії про обраний варіант працевлаштування або у разі незгоди вказати причини відмови (а.с.66).

Про зміст даного листа ОСОБА_2 повідомлено по телефону, що підтверджується відповідним актом від 9 грудня 2014 року (а.с. 67).

В подальшому позивача ще двічі було повідомлено про необхідність прибуття у смт. Новопсков для ознайомлення з переліком вакантних посад по філії з метою подальшого працевлаштування - 12 грудня 2014 року та 22 грудня 2014 року, доказом чого є аналогічні акти (а.с. 68-69).

Згідно із доповідною запискою начальника ВТС Дарївського промислового майданчика охоронник ОСОБА_2 з 8 липня 2014 року не виходить на роботу з невідомих причин. Також зазначено, що штатним розписом на проммайданчику передбачено наявність 5 посад охоронників. Тому через відсутність протягом півроку одного охоронника не забезпечується нормальна тривалість робочого часу інших охоронників, що негативно впливає на роботу команди охорони (а.с. 70).

З матеріалів справи вбачається, що в звязку з форс-мажорними обставинами (обставини непереборної сили), зокрема актів тероризму на території Донецької та Луганської областей, неможливістю використання майна ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» за його спеціальним призначенням із забезпеченням ефективного та безпечного використання, відновлення і збереження майна, з непідконтрольністю частини території Луганської та Донецької областей органам державної влади України та з метою забезпечення виробничої діяльності структурних підрозділів філії «УМГ «ДОНБАСТРАНСГАЗ» президентом ПАТ «Укртрансгаз» прийнято наказ №108 від 17 березня 2015 року «Про роботу в іншій місцевості». Наведена обставина підтверджена сертифікатом №3633 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) Торгової промислової палати України (а.с.31-32, 71-73).

Як видно зі змісту наказу №108 (п.1) директору філії «УМГ «ХАРКІВТРАНСГАЗ» ОСОБА_4 доручено організувати та забезпечити робочими місцями працівників структурних підрозділів філії «УМГ «ДОНБАСТРАНСГАЗ» за місцем реєстрації. Зокрема, для працівників Луганського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії «УМГ «ДОНБАСТРАНСГАЗ» за адресою: вул. К.Маркса, 268 смт. Новопсков, Луганської області на виробничих потужностях Первомайського ЛВУМГ філії «УМГ «ХАРКІВТРАНСГАЗ».

Крім того, цим наказом зобовязано директора філії «УМГ «ДОНБАСТРАНСГАЗ» ОСОБА_5, начальника Макіївського ЛВУМГ ОСОБА_6, начальника Луганського ЛВУМГ ОСОБА_7 невідкладно письмово повідомити працівників про можливість продовження роботи в іншій місцевості за вказаними адресами (п.2.1). Також до 23 березня 2015 року (включно) організувати збір заяв працівників, які виявили бажання продовжити роботу в іншій місцевості, про їх відмову від переміщення в іншу місцевість та їх звільнення в установленому законодавством порядку (п.2.2.). Відповідно до п.4 наказу працівникам управління приступити до виконання своїх обовязків з 30 березня 2015 року.

В подальшому наказом від 27 березня 2015 року №125 вказану дату змінено на 1 червня 2015 року (а.с.73).

Встановлено, що листом №1/02-366 від 30 березня 2015 року ОСОБА_2 повідомлено про зміну істотних умов праці та можливість продовження з 1 червня 2015 року роботи в іншій місцевості. Також розяснено, що у разі відмови від переведення на роботу в іншу місцевість трудовий договір буде припинено відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Матеріалами справи підтверджується, що на виконання наказу ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» від 27 березня 2015 року директором УМГ «ДОНБАСТРАНСГАЗ» надано список працівників філії, які виявили бажання продовжити роботу в іншій місцевості та копії письмових повідомлень працівників станом на 15 квітня 2015 року (а.с.91,92-94). Проте, прізвище позивача у вказаному списку відсутнє.

При цьому письмових доказів відмови позивача від продовження роботи в іншій місцевості матеріали справи не містять.

Зясовано, що 18 та 19 травня 2015 року працівнику Луганського ЛВУМГ ОСОБА_2 запропоновано надати пояснення щодо причин відсутності на робочому місці. Однак, такий відмовився, що підтверджується відповідними актами (а.с.75, 76, 77).

Розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 та пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник (частина перша статті 43 КЗпП України).

Відповідно до пункту 15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» за змістом статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

З матеріалів справи вбачається, що 20 травня 2015 року адміністрація Луганського ЛВУМГ звернулась до профспілкового органу із поданням про надання згоди на звільнення ОСОБА_2 у звязку із прогулом (а.с.78). Листом №1/02-426 від 20 травня 2015 року позивача було повідомлено про необхідність зявитися на засідання профкому 21 травня 2015 року об 15.00 год (а.с.79).

Встановлено, що згідно протоколу профспілкової організації Луганського ЛВУМГ від 21 травня 2015 року №3 надано згоду на звільнення позивача з роботи.

За ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Конвенція № 155 про безпеку й гігієну праці та виробниче середовище, яка застосовується до всіх працівників охоплених галузей економічної діяльності, відповідно до ст. 13 гарантує працівнику, який залишив робочу ситуацію, яку він мав достатні підстави вважати такою, що становить безпосередню й серйозну небезпеку для його життя або здоров'я, захист від неправомірних наслідків згідно з національними умовами та практикою.

За Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30 серпня 2000 року №1035/2000 Міністерство праці відповідно до покладених на нього завдань проводить інформаційно-роз'яснювальну роботу з питань, що входять до його компетенції.

Згідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до листа Міністерства Соціальної політики від 8 липня 2014 року N 7302/3/14-14/13 «Про збереження місця роботи працівників, які переміщуються з районів проведення антитерористичної операції або залишаються у таких районах» працівники, які не виходять на роботу у зв'язку з переміщенням із районів проведення антитерористичної операції, або ті, які залишаються у таких районах під час проведення антитерористичної операції і не мають змоги виходити на роботу у зв'язку з небезпекою для життя та здоров'я, не можуть бути звільнені за пунктом 4 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України на підставі «прогул».

Зазначене обумовлено необхідністю збереження життя і здоров'я таких працівників та членів їх сімей і вважається як відсутність на роботі з поважних причин. У такому випадку за працівниками зберігається робоче місце та посада.

Враховуючи вищенаведені обставини колегія суддів вважає, що звільнення позивача проведено з порушенням норм трудового законодавства.

Однак, при цьому підстав для задоволення позову не вбачається.

Відповідно до ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Згідно із п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року, встановлені ст.ст.228,233 КЗпП строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав. Оскільки при пропуску місячного чи тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи і обов'язки сторін.

Зясовано, що копію наказу про звільнення ОСОБА_2 отримав в кінці жовтня 2015 року разом із відповіддю-листом ПАТ «УКРТРАНСГАЗ» від 12 жовтня 2015 року №13036/5-002 на його звернення від 29.09.2015 року (а.с.10,17-18,114-115). Даної обставини апелянт не заперечив і в суді апеляційної інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи в суд з позовом про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ОСОБА_2 звернувся 11 січня 2016 року (а.с.49). Тобто, з порушенням встановленого законом місячного строку.

У відповідності до ст.234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

Поважність причин пропуску строку - це обставини, які свідчать про те, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх трудових прав.

Як на поважну причину пропуску строку звернення до суду позивач посилався на його переїзд із сімєю на проживання в Івано-Франківську область в жовтні 2015 року, часті хвороби у період з жовтня 2015 року по січень 2016 року тощо (а.с.114-115).

Разом з тим, з наданого листка непрацездатності вбачається, що ОСОБА_2 перебував на амбулаторному лікуванні з 23 до 27 листопада 2015 року. Будь-яких інших доказів щодо його перебування на лікуванні ним не представлено.

Отже, вказані позивачем причини пропуску місячного строку звернення до суду не можна вважати поважними.

Вирішуючи даний спір суд першої інстанції на порушення статей 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відтак, постановлене судом без дотримання вимог матеріального та процесуального права рішення в частині відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 з підстав пропуску без поважних причин строку звернення до суду, встановленого ст. 233 КЗпП України.

В решті рішення суду не оскаржується, а тому апеляційним судом не переглядається.

Керуючись ст.ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 вересня 2016 року в частині відмови в задоволенні позову про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий Г.П. Мелінишин

Судді: Л.В. Василишин

ОСОБА_8